Шпаргалка по "Філософії"

Найважливіший показник стану народонаселення — народжуваність. Фахівці розрізняють такі коефіцієнти народжуваності. За своїм змістом загальна теоpія наpодонаселення — це система теоpетичних концепцій pозвитку наpодонаселення та методологічних підходів до його вивчення; мета її — виявляти закони й закономіpності відтвоpення наpодонаселення. Основні завдання теоpії наpодонаселення полягають у pозкpитті системи зв'язків відтвоpення наpодонаселення з суспільним pозвитком. Загальній теоpії наpодонаселення належить провідна pоль у забезпеченні комплексного вивчення населення (рис. 1).

важливість загальної теоpії наpодонаселення свідчить і той факт, що необхідність її подальшого pозвитку обґpунтовувалась у

документах ООН ще на початку 70-х років ХХ ст. Це викликано двома групами файлів:

• надзвичайно високими темпами збільшення кількості населення, особливо у країнах, що pозвиваються. Це потребувало поглибленого усвідомлення тих обставин, які супpоводжують значне збільшення чисельності населення;

• повсюдним підвищенням інтеpесу деpжав і іромадськості до вивчення взаємозв'язку пpоблем наpодонаселення з економічним та соціальним pозвитком, що пеpедбачає ствоpення потужної теоpетичної бази.

Хаpактеpною pисою загальної теоpії наpодонаселення на сучасному етапі є посилення акценту на пpоблемах його pозвитку — pозвитку о^емої людини, сім'ї, всього населення. Складність і супеpечливість пpоцесів суспільного pозвитку на пеpехідному етапі посилюють значущість теоpетичної обґpунтованості аналізу взаємозв'язків демогpафічних пpоцесів із соціально-економічними, екологічними, суспільними процесами.

36. Поняття біосфери і ноосфери. Біосфера (від грецького біос — життя і сфайрос — сфе­ра) — це цілісна земна оболонка, охоплена життям і якісно перетворена ним. її структура та енерго-інформаційні про­цеси визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів. Вона зазнає також впливу космічних і глибин­них підземних енергій. Просторово біосфера охоплює:

•   тропосферу, тобто нижню частину атмосфери, до 10— 15 кілометрів;

•   кору вивітрювання, на 2—3 кілометри вглиб від по­верхні Землі та всю гідросферу до її максимальних глибин.

    Цей простір  населяє близько 1,5 млн тварин  та 0,5 млн рослинних видів. Біосфера  включає в себе різні екосистеми, співтовариства, популяції, організми.

Крім того, біосфера — це також:

•  "жива речовина", в якій головна роль належить росли­нам, їхня маса становить понад 95 відсотків маси біосфери, Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері.

Термін"біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс(1875 ), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський.

Зростаюча роль практичної діяльності людини та її вплив на природу знаменує собою початок нового етапу геологічної історії Землі, на якому людство має вибудувати свої відноси­ни з природою на наукових засадах, а наука — пронизувати всю діяльність суспільства, у тому числі його відносини з при­родою. Отже, біосфера у XX ст. перетворюється на ноосферу.

Поняття ноосфера (від грецького ноос — розум і сфай-рос — сфера) виникло у 20-х роках нашого століття. Науко­ву концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Він ро­зумів її як сферу взаємодії суспільства і природи, в ме­жах якої розумна людська діяльність стає головним, ви­значальним чинником. Людство, озброєне науковою дум­кою, вважав учений, має стати вирішальною силою, яка на­далі визначатиме еволюцію нашої планети.

    Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, —  об'єктивний і неминучий вияв  життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визна­чальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

37 . Поняття глобалізаціїї  та форми її існування. Глобалізація ( від англ. «Global» -всесвітній ) -термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів всеохоплюючого(всесвітнього) характеру.

Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами:

1. Деякі дослідники вважають,що  початковими формами глобалізації  була торгівля та захоплення  нових територій(5 тис. років тому);

2.Інші знаходять елементи глобалізації в епоху античності ( а саме у створенні імперії Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік  глобалізації від Великих географічних відкриттів, коли «світ замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель;

4.Наприкінці19ст-початку20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони).

5.У50-70 роках20 ст. бу ло відновлено тенденції до глобалізації.Основними віхами на шляху глобалізації стали: - вільна торгівля;-революції в техніці та технології; 
-інформатизація;-зниження митних кордонів;-втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою);- перемога капіталу над національними інтересами; - глобальна геополітична революція 20ст ( що призвело до розпаду колишніх імперій – австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення4-х«і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів);

6. Сучасний етап розвитку  глобалізації -для сучасної світової  економіки є характерним стрімкий  розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю  ТНК(транснаціональні корпорації).За  даними ООН нині у світі  існує понад65тисяч ТНК, у яких зайнято понад74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи складають500ТНК , які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії. Сьогодні ТНК котролюють понад50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад80% патентів та ліцензій на нові технології, майже90% прямих закордонних інвестицій. Як правило, ТНК– це багатогалузеві компанії(наприклад, клжна із500 ТНК США має в середньому підрозділів в11 галузях).

Позитивні та негативні наслідки ролі ТНК( як вияву глобалізації:

1) позитивні наслідки :ТНК- позитивний процес, який прискорює  соціально- економічний розвиток(поширення  нових технологій, форм організації  виробництва; ефективне використання трудових та природних ресурсів; здійснення великих міжнародних проектів та ін.);

2) негативні наслідки стосовно  держав, які їх приймають(придушення  своєю силою місцевих фірм;встановлення  монопольних цін; приховання прибутків; хижацька експлуація природних та людських ресурсів; «викачування інтелекту»; втручання в політ ичні та економічні процеси в країні тощо).

7. Перспективи розвитку  глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації(домінування позицій розвинутих краї на чолі з США; нав»язування їхніх стандартів усьому світу; ігнорування інтересів слаборозвинутих країн; поглиблення прірви між розвинутими та мало розвинутими кранами, загострення екологічної та демографічної кризи в світі тощо)н;

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру(врахування інтересів як усього світового товариства, так і окремих країн і народів. Це виключає диктат сильних країн, обмеження дії стихійних ринкових сил, об»єднання зусиль для подолання слабкого розвитку, бідності)

38. Глобальні проблеми  сучасності. Для свого розвитку кожна людина зокрема і суспільство в цілому потребують цілий комплекс необхідних ресурсів. В загальному вигляді всі ці ресурси можна умовно віднести до трьох груп: матеріальні(повітря, вода, їжа, одяг, засоби виробництва, пересування, матеріали для житла та ін.), енергетичні(різноманітні форми енергії, що дозволяють перетворювати матеріальні ресурси) та інформаційні(мова, знання, досвід, тощо). Всі ці ресурси людина в своїй повсякденній та виробничій діяльності отримує з навколишнього середовища, яке по суті є системою, що включає природний, антропогенний(створений людиною) та соціальний(природно-антропогенний) компоненти. Навколишнє середовище є джерелом відновних(таких, зокрема, як деякі біологічні ресурси, що є продуктом сільськогосподарського виробництва) та невідновних ресурсів. До останніх відносять такі, що не можуть бути відновлені взагалі, чи для відновлення яких потрібні часові рамки в геологічному масштабі- наприклад, нафта, кам’яне вугілля, інші корисні копалини. Певні види ресурсів можна використовувати повторно і число таких циклів повторного використання теоретично може бути необмеженим. Для прикладу варто згадати багатоциклічне використання чистої води.

Споживаючи відновлювані й невідновні природні ресурси, людина, по-перше, суттєво змінює структуру та функціональні характеристики навколишнього середовища, а по- друге, нічого, крім відходів своєї життєдіяльності і забруднень, в те середовище не повертає. Природне середовище здатне нейтралізувати та асимілювати такі відходи й забруднення. Але в цій реальній системі взаємовідносин людина– довкілля(суспільство –біосфера) є дві дуже сумні обставини.По-перше, яким значним би не був ресурсний потенціал планети, він є обмежений. По-друге, якою б потужною не була асиміляційна ємність навколишнього природного середовища, вона є кінечною. А оскільки чисельність населення на планеті загалом зростає, людські спільноти розвиваються в кількісному й якісному аспектах, то неминуче зростання масштабів природокористування спричинює посилення антропогенного тиску на довкілля. На даний час цей тиск перевищує стійкість та асиміляційний потенціал природного середовища, підтвердженням чого є, зокрема, зміни клімату, спустелювання, деградація біологічного різноманіття та інші процеси і явища, що фактично стали глобальними проблемами сучасності. До яких наслідків цей дисбаланс може призвести, можна лише уявити, але світла в цій уяві поки що немає. Подальші перспективи додають оптимізму тільки в одному: найвірогідніше, протиріччя між потребами і наслідками розвитку людської спільноти з одного боку та обмеженістю ресурсного потенціалу природного середовища з іншого не стануть критичними за нашого життя.

Таким чином, ми говоримо про глобальну екологічну проблему. Уточнимо, мова не йде про“екологічну проблему малої річки” чи“екологічну проблему нашого міста”, мова йде про поняття на концептуальному рівні. Але можна стверджувати, що саме вказані протиріччя лежать в основі усіх інших глобальних проблем сучасності, оскільки ці протиріччя є викликом для розвитку людства.

Таким чином, ми повинні навчитися жити в межах екологічної ємкості нашої планети(використовувати ресурсів не більше, ніж природа може відтворити). Але при цьому нам треба

• Поліпшити якість життя в країнах, що розвиваються(перш за все, ліквідувати злидні і голод), до прийнятного рівня

• Забезпечити подальший розвиток розвинутих країн

• Запровадити регуляторні механізми збалансованого використання природних ресурсів і депонування відходів таким чином, щоб зупинити подальшу деградацію біосфери

Вирішення цих проблем має багато аспектів. Головні з них сформульовані у Цілях розвитку тисячоліття, ухвалених Генеральної Ассамблеї ООН у2000 р.:

1. Ліквідувати злидні і  голод 
2. Забезпечити загальну початкову освіту для всіх 
3. Забезпечити рівність прав чоловіків і жінок 
4. Скоротити дитячу смертність 
5.Поліпшити охорону материнства 
6.Посилити боротьбу з ВІЧ/СНІД, малярією та іншими хворобами 
7.Забезпечити екологічну стійкість 
8. Сформувати глобальне партнерство для розвитку

До цього треба додати проблему військових конфліктів і тероризму, що теж має ознаки глобальності. Зауважимо, що справжні корені цих явищ мають екологічну природу й означають(принаймні у своїй першооснові) боротьбу за життєвий простів і природні ресурси.

39. Екологічні  проблеми та шляхи їх розв’язання. Екологія - це наука про взаємовідносини живих організмів і утворюваних ними спільнот, про взаємодії між ними та навколишнім середовищем.

У XXI ст. значно погіршилася якість середовища, що оточує людину: забруднені річки, озера, моря, повітря; збільшені шумові навантаження, особливо в містах; захаращені великі території різноманітними відходами; зменшені природні компоненти та видовий склад тваринного й рослинного світу; деградовані ґрунти тощо. Усе це свідчить про порушення цілісності природи.

Екологічні проблеми — це проблеми,пов’язані з впливом на природне середовище діяльності людини, що спричинює порушення структури та функціонування природних систем(екосистем, ландшафтів) і викликає негативні соціальні, економічні та інші наслідки. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, тому що всі негативні зміни оцінюютьс яз точки зору значимості для людини та умов її існування.

З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні проблеми розділяють на такі основні групи:

1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення  атмосфери);

2. водні(вихолощення та  забруднення вод, забруднення морів  і океанів);

3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація  негативних геологічних процесів,

порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);

4. земельні, або грунтові(забруднення  грунтів, ерозія, вивітрювання, засолення,

заболочування та ін.);

5. біотичні(знищення рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення видового

різноманіття та ін.);

6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення

режимів природоохоронних територій та ін.

Серед основних екологічних наслідків змін у природі виділяють та екологічні проблеми та ситуації:

• антропоекологічні, за зміною умов життя і здоров’я населення;

• природно-ресурсні, пов’язані з виснаженням і втратою природних ресурсів, що погіршують господарську діяльність на території;

• Ландшафно-генетичні, зумовлені порушенням цілісності ландшафтів, втратою генофонду та унікальних природних об’єктів.

Існують інші підходи до класифікації екологічних проблем, для чого використовують багато різних критеріїв, наприклад, причини виникнення (еколого-промислові, еколого- транспортні і т.д.), складність(прості, складні і т.д.), масштаб(локальні, регіональні і т.д.), тривалість(короткотермінові і т.д.), та ін.