Шпоры по "Философии"

Природознавство XVIII —XIX ст., визначаючи об'єк-тивність простору і часу, розглядало їх, слідом за Нью-тоном, як щось відірване  одне від одного і від матерії  і руху. Древні атомісти і природознавці  аж до XX ст. ототожнювали простір із пустотою. Він вважався одна-ковим  у всіх точках і нерухомим, а час  — таким, що тече рівномірно. Сучасні  науки (насамперед фізика, хімія, біологія, астрономія) відкинула старі уявлення про простір як пустоту, як пусте  вмістилище тіл, і про час, як єдиний для всього безкінечного Всесвіту. Головний висновок теорії відносності  Ейнштейна якраз і полягає  в тому, що простір і час існують  не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв'язку з нею, є сторонами єдиного  і багатоманітного цілого.

 

29. Категорії: “сутність  і явище”, “форма і зміст”.

 

Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).

 

В числі категорій матеріалістичної діалектики "сутність" і "явище" займають особливе місце. Це обумовлюється  тим, що процес пізнання дійсності починається  саме з вивчення явищ і далі йде  до розкриття їх сутності. Під явищем ми розуміємо зовнішню сторону об'єктивної реальності, яка безпосередньо дається  нашим органам чуття. Об'єктивна  дійсність має і внутрішню  сторону, недоступну для її прямого  сприймання органами чуттів. Ця сторона  дійсності називається сутністю. Вона виступає як внутрішній, повторюваний і відносно тривкий зв'язок речей  і явищ. Це внутрішня основа явищ, загальне і повторюване в них. Явище ж є виявленням (проявом) сутності. Таким чином, сутність —  це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в  предметі і між предметами, внутрішня  суперечність — тобто те, що являє  собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище — це зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності.

 

Сутність і явище виступають як взаємопроникаючі сторони процесу  розвитку, де сутність становить основу, а явище -його конкретну реалізацію через перерви поступовості. В  цьому плані сфера сутності —  це сфера загального, а сфера явища - прояв одиничного. Разом ці категорії  становлять діалектику втілення в речах  взаємопроникаючих сторін єдиного  процесу їх розвитку. Сутність і  явище мають об'єктивний характер. Вони являють собою нерозривну єдність, але мають суперечливий характер. Ця суперечливість проявляється у взаємодії  двох сторін

 

дійсності. Сутність, яка виражає  внутрішню сторону дійсності, стабільніша, загальніша. Явище виражає сутність, воно одиничне, зовнішнє, рухоміше від  першої.

 

Протиріччя між сутністю і явищем має вигляд суперечностей між  загальним і одиничним. Воно набирає  різних форм, однією з яких є їх зовнішня протилежність, що фіксується поняттям "видимість". Будучи формою явища, вона не являє собою примари, породженої фантазією суб'єкта. Це реальне явище, яке має свою об'єктивну основу. Цією основою є протиріччя самої  сутності пронесу, а також суперечливий взаємозв'язок сутносте й різних систем. Поняття "видимість" може виражати й суб'єктивну ілюзію, що є результатом  безпосереднього співвідношення між "емпіричним явищем" і абстрактною  суттю. В.І.Ленін підкреслював, що "позірне  є сутність в одному її визначенні, водній з її сторін, в одному з  її моментів". Він звергав увагу  на внутрішній зв'язок видимості й  сутності.

 

Абсолютизація видимості як сутності "в одному з її моментів" є  гносеологічним джерелом перекрученого  відображення дійсності. Ігнорування  цього "моменту" призводить до відриву  сутності від явища, що виключає можливість його природного пояснення. Пояснити видимість  — значить розкрити її об'єктивну  основу. Це має особливе значення в  пізнанні суспільних явищ, в яких процес вираження сутності має надто  складний характер, оскільки суспільна  діяльність реалізується через цілепокладаючу діяльність певних соціальних сил.

 

Виявлення сутності у формі видимості  має свою основу в природі самої  сутності. Як форма явища видимість  об'єктивна, виражає сутність. Проте  виражаючи сутність специфічно (в  єдності з іншими факторами), вона може виступати джерелом суб'єктивних ілюзій у пізнанні, оскільки воно зупиняється  на ступені безпосередньої фіксації видимості. Лише глибокий теоретичний  аналіз, що грунтується на наукових методологічних принципах, розкриває  дійсну суть явищ, в якій би формі  вони не виступали.

 

Знання законів розвитку світу, розуміння сутності явищ природи  й суспільства сприятимуть зменшенню  залежності людини від природи, становленню  її дійсної свободи.

 

25. Взаємозв'язок категорій "причина"  і "наслідок". Детермінізм та  індетермінізм.

 

Категорії "причина" і "наслідок" узагальнюють і виділяють одну із конкретних і специфічних форм цього  взаємозв'язку, зокрема ту, яка вказує на те, що кожне явище чи група  взаємодіючих явищ породжує інші явища. Тобто, явище, яке викликає до життя  інші явища, виступає стосовно другого  як причина. В свою чергу результатом  дії причини є наслідок. При  цьому слід відрізняти причину від  приводу. Привід — це подія, яка безпосередньо  передує іншій події, створює  можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.

 

Причинно-наслідковий зв'язок має  свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явищ в часі: причина передує наслідку. Це визначається тим, що між причиною й наслідком існує "генетичний" зв'язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок.

 

Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий  зв'язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.

 

Перевірку стосовно причинності та її обґрунтованості здійснює людська  практика. Не всяка послідовність  явищ у часі є зв'язком причини  й наслідку. До неї можна віднести лише ту, при якій існує зв'язок породження одного явища іншим. Послідовність  у часі є лише зовнішньою ознакою  при-чинно-наслідкових зв'язків.

 

Суттєвим моментом цього зв'язку є його необхідний характер. Це означає, що певна сукупність причин і умов викликає певні наслідки. В цьому  й поля гає тотожність причин і  наслідку, тобто зміни в причині  ведуть до зміни в наслідку, що повторюється при певних умовах. Проте необхідний характер причинно-наслідкового

 

Характеристика причинно-наслідкового зв'язку включає в себе визнання її об'єктивного характеру, що органічно  витікає із посилки про єдність  матеріального світу. Субстанцією  світу є матерія, що постійно змінюється й існує об'єктивно. Значить, причинний  зв'язок матеріальних явищ об'єктивний, як і сама субстанція. Що стосується суб'єктивних причин історичних подій, то їх наявність не суперечить об'єктивному  характеру причинності.

 

Матеріалізм завжди виступав і виступає з позицій детермінізму, тобто  визнання загального характеру причинності, її об'єктивного характеру. Ідеалізм же, навпаки, заперечує причинність, її об'єктивність. Так, Д.Юм зводив причинно-наслідковий  зв'язок до психологічної звички, що пояснювалося його нерозумінням як ролі практики, як моменту причинності. І.Кант же вважав причинність апріорною  формою мислення, яка лише вносить  порядок в хаос відчуттів суб'єкта. Іноді ідеалісти просто зводять  причинність до функціональної залежності та ін.

 

Заперечення причинності відбувається у формі теології, різних ідеалістичних  вчень, згідно з якими розвиток у  світі здійснюється не під впливом  внутрішніх причин, а під впливом  зовнішньої сили, яка спрямовує цей  процес до наперед заданої мети.

 

В універсальній взаємодії світового  цілого причина і наслідок переплітаються між собою. Звідси випливає, що наслідок може породжуватись не однією, а  кількома причинами одночасно, і  тому слід вияснити, як діють окремі причини, встановити основу їх взаємодії (визначальні причини).

 

Діалектика причини і наслідку передбачає їх взаємо перехід, оскільки вході загального розвитку причина  може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок виступає причиною, яка породжує певні  дії.

 

У свою чергу, наслідок не залишається  пасивним стосовно причини, що його породила, а активно впливає на останню. Наприклад, розвиток промисловості  позитивно впливає на розвиток сільського господарства і навпаки.

 

Із сказаного можна зробити  висновок, що категорії причини і  наслідку є необхідною умовою пізнання людиною світу.

 

26. Взаємозв'язок категорій "форма"  і "зміст". Співвідношення зовнішньої  та внутрішньої форми в процесі  розвитку.

 

Категорії "зміст" і "форма" відображають об'єктивний світ, оскільки всі предмети, процеси і явища  природи та суспільства мають  свій зміст і свою форму.

 

Зміст — це сукупність елементів, процесів, зв'язків, які становлять даний предмет чи явище. Ця визначеність майже ідентична поняттю "сутність", оскільки категорія "зміст" тісно  пов'язана з поняттям "сутність". Проте сутність абстрактніша, ширша, ніж категорія "зміст". Нею визначають головний, вирішальний, внутрішній зв'язок предметів, що становить його основу. Поняття "зміст" дещо вужче. Воно також відображає внутрішній і вирішальний  зв'язок. Проте не в його найзагальнішому  вигляді, а в такому, що реалізується в кожному окремому предметі (групі  предметів) на певному етапі розвитку, в певних умовах. Наприклад, сутністю життя у найзагальнішо-му вигляді  є процес обміну речовин у білковому  тілі. Конкретний прояв цього зв'язку в будь-якій клітині чи організмі  буде різним. Уданому випадку змісте проявом сутності вданій специфіці, внутрішнім зв'язком в окремому. Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність.

 

Форма нерозривно пов'язана зі змістом, а через нього — з сутністю. Підкреслюючи це, В.І.Ленінусвійчасписав: "форма істотна. Сутність формована. Так чи інакше в залежності і від  сутності...".

 

Як вчить діалектика, "зміст" і "форма" знаходяться в органічній єдності, є співвідносними поняттями, які відображають дві нерозривно пов'язані взаємозалежні, суперечливі  сторони буття предмета, явища, процесу. Наприклад, кожен атом речовини має  своїм змістом деяку кількість  елементарних частинок, що взаємодіють  одна з одною і розташовані  в певному порядку. Внаслідок  цього формується структура -форма  атома, характерна для певного хімічного  елемента.

 

 

30. Категорії: “можливість  і дійсність”, “необхідність і  випадковість”.

 

Необхідність і випадковість

 

 

 

Ці філософські категорії відображають різні типи зв'язків речей і  явиш одне з одним. Необхідність - це внутрішні, стійкі, суттєві зв'язки явищ, які визначають їх закономірні  зміни і розвиток. Необхідність випливає із сутності явища, процесу і неминуче відбувається в даних умовах. Так, смерть будь-якого живого організму  неминуча, оскільки вона обумовлена його природою і внутрішніми процесами, які в ньому відбуваються.

 

Але чи все, що з'являється у світі, виникає як необхідне? Ні, у світі  є й випадкові явища, події. Випадковість - категорія, яка визначає проблематичність, або необов'язковість виникнення, або існування об'єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а  може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які випливають переважно із зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв'язків і побічних для даного явища обставин.

 

Необхідність і випадковість не існують окремо. їх взаємозв'язок полягає  в тому, що випадковість виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення. Наприклад, реформи, які  проводяться в Україні, мають  необхідний характер. Випадковим елементом  у них є конкретні політичні  діячі, які направляють ці реформи.

 

Діалектика необхідності і випадковості припускає два суттєвих моменти. По-перше, випадковість у ході розвитку може перетворюватися на необхідність. Так, закономірні ознаки того чи іншого біологічного виду спочатку з'являються  як випадкові відхилення і нагромаджуються, а на їх основі формуються необхідні  якості живого організму. По-друге, необхідність прокладає собі шлях через велику кількість випадковостей. Наприклад, розвиток суспільства складається із діяльності багатьох людей, які мають різні цілі, характери. Переплетіння, схрещування і зіткнення усіх цих прагнень призводить у результаті до певної лінії розвитку, яка має строго необхідний, обов'язковий характер.

 

Як і всі закони і категорії  діалектики, необхідність і випадковість є вузловими пунктами пізнання об'єктивної дійсності. Функції цих категорій  не є рівноцінними. Випадкове в  пізнанні завжди виступає як початкова  інстанція, необхідність - як мста. Пізнавальна  діяльність розгортається як рух  від випадкового до необхідного.

 

Можливість і дійсність

 

Ці категорії підкреслюють процесуальність, тобто виражають становлення  буття. Як відомо, з нічого не виникає  щось нове, воно може виникнути тільки за певних передумов, закладених у лоні старого. Буття нового в його потенційному стані і є можливістю. Можливість - це філософське поняття, яке відображає об'єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета в його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є  філософська категорія, яка характеризує реалізоване, актуалізоване буття: дійсність є реалізованою можливістю.