Організаційні форми роботи концентрації та спеціалізації в виробничих системах

Зміст:

 

Вступ.

 

1.1. Сутність, форми і показники  рівня концентрації.

 

1.2. Економічні аспекти  концентрації.

 

1.3. Оптимальний розмір підприємства.

 

2.1. Сутність, форми і показники рівня спеціалізації і кооперування виробництва.

 

2.2. Економічна ефективність  спеціалізації і кооперування виробництва.

 

2.3. Конверсія виробництва.

 

3.1. Сутність, форми і показники  рівня комбінування виробництва.

 

3.2. Економічні аспекти  комбінування промислового виробництва.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Актуальність теми.

На різногалузевих підприємствах  під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й  суперечливі процеси дальшого усуспільнення  й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації — деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

Для поглибленого аналізу  рівня концентрації можна залучати показники вартості основного й оборотного капіталу підприємства. За умови відображення в активах підприємств вартості землі основними показниками концентрації виробництва можна вважати розмір авансованого капіталу та обсяг виробництва продукції.

Поняття концентрації виробництва  має окремі спільні риси з поняттям інтенсивності, але не є тотожним з ним. Спільним є те, що в обох визначеннях йдеться про зосередження (концентрацію) авансованого капіталу на підприємствах і про виробництво ними сільськогосподарської продукції. Відмінність проявляється в тому, що концентрація виробництва вимірюється загальним розміром авансованого капіталу та обсягом виробництва продукції, а суть інтенсивності зводиться до зосередження авансованого капіталу на одиницю земельної площі. Отже, ці два поняття взаємодоповнюють одне одного і разом дають змогу більш глибоко аналізувати чинники формування ефективності сільськогосподарського виробництва.

Мета роботиполягає в  тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні  риси організації виробництва.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

- визначити основні форми організації виробництва;

- охарактеризувати сутність, форми і показники рівня концентрації;

- дослідити спеціалізацію і кооперування виробництва;

- проаналізувати комбінування та диверсифікацію виробництва.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси форм організації виробництва.

Предметом дослідженнявиступає концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування та диверсифікація виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Сутність, форми і показники рівня концентрації.

Ефективне використання сучасної техніки, високопродуктивного устаткування й інших ресурсів промисловості  вимагає високої і раціональної концентрації спеціалізованого виробництва  і збільшення виробничої потужності підприємства.

Концентрація - це процес, спрямований  на збільшення випуску продукції  чи надання послуг на підприємстві.

Концентрація на підприємстві може розвиватися на основі різних форм:

 • збільшення випуску  однорідної продукції (спеціалізовані  підприємства);

 • збільшення випуску  різнорідної продукції (універсальні підприємства);

 • розвитку концентрації  на основі комбінування виробництва  (підприємства - комбінати);

 • розвитку концентрації  на основі диверсифікації виробництва. Ця форма сама складна, вона означає одночасний розвиток не зв'язаних один з одним видів виробництв, розширення номенклатури й асортименту продукції в рамках одного підприємства.

 

 Концентрація виробництва  на підприємстві може бути досягнута шляхом:

 • збільшення кількості  машин, устаткування, технологічних  ліній на колишньому технічному  рівні;

 • застосування машин  і устаткування з більшою одиничною  потужністю;

 • одночасного збільшення  машин, устаткування, як колишнього  технічного рівня, так і більш сучасного;

 • розвитку комбінування  взаємозалежних виробництв.

 

З економічної точки зору найбільш доцільний шлях розвитку концентрації - інтенсивний, тобто, за рахунок упровадження нової техніки і технології і збільшення одиничної потужності устаткування.

Для аналізу рівня концентрації застосовуються як абсолютні, так і відносні показники, тому розрізняють абсолютну і відносну концентрацію.

Абсолютна концентрація характеризує розміри виробництва окремих  підприємств, а її рівень визначають наступні показники: обсяг випуску продукції, середньорічна вартість основних виробничих фондів, середньосписочна чисельність працюючих. Найбільш об'єктивний показник обсягу випуску продукції.

Відносна концентрація характеризується розподілом загального обсягу виробництва  в галузі між підприємствами різного розміру. Показники відносної концентрації: частка окремого підприємства у випуску якої-небудь продукції в обсязі її випуску в цілому по галузі; частка підприємства на ринку продаж і ін. Показники рівня відносної концентрації у визначеній мірі характеризують ступінь монополізації підприємства.

Концентрація виробництва  означає його усуспільнення через  збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

 

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

- агрегатну — збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

- технологічну — укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

- заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

 

Заведено розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи тієї галузі народного господарства, другий — часткою великих підприємств за певним показником.

Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак треба усвідомлювати, що чисельність персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.

У монопродуктових галузях  розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, — за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості — за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

Це зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва  зростає повільніше, ніж економічний  ефект від їхнього спільного  використання.

 

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності.

 

1.2. Економічні  аспекти концентрації

Економічні показники  роботи підприємства (собівартість, прибуток, рентабельність, продуктивність праці, матеріалоємність і ін.) значною мірою залежать від розвитку концентрації виробництва, тобто від обсягу продукції, що випускається. З розвитком концентрації економічні показники роботи підприємства, як правило, поліпшуються до його оптимальних розмірів, а потім можуть погіршуватися.

Для ринкової економіки, крім ресурсної, притаманна й економічна концентрація, під якою розуміють реальну можливість здійснення вирішального впливу однієї або декількох пов’язаних юридичних (фізичних) осіб на господарську діяльність інших суб’єктів господарювання чи їх частин.

Економічна концентрація суб’єктів господарювання може здійснюватися  такими шляхами:

- безпосереднім або опосередкованим придбанням чи набуттям у власність часток акцій (паїв), що забезпечує одержання або перевищення 25 чи 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання;

- безпосереднім або опосередкованим придбанням чи набуттям у власність у інших суб’єктів господарювання цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу;

- одержанням в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуттям в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу іншого суб’єкта господарювання;

- отриманням двома або більше суб’єктами господарювання нового суб’єкта господарювання, який тривалий час самостійно здійснюватиме господарську діяльність під їх контролем;

- обранням або призначенням на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого виконавчого чи наглядового органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька названих посад в інших суб’єктах господарювання;

- створенням такої управлінської колізії, за якої більша половина посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні і ті ж особи;

- створенням та діяльністю об’єднань суб’єктів господарювання, що призводять до антиконкурентних узгоджувальних дій.

 

Відомо, що обсяг продукції, що випускається, залежить від величини задіяних виробничих ресурсів, тобто  від величини перемінного і постійного капіталу. Але оскільки на зміну  кількості використовуваних у виробничому  процесі ресурсів витрачається різний час, необхідно розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди.

На підприємстві обсяг випуску продукції може бути збільшений за рахунок найбільш повного використання потужностей, у цьому випадку це швидко досягається шляхом залучення додаткової кількості перемінного капіталу, а економічний ефект досягається за рахунок зниження умовно-постійних витрат на одиницю продукції. Якщо на підприємстві відсутній резерв виробничих потужностей, то в цьому випадку збільшення випуску продукції вимагає досить багато часу і залучення не тільки перемінного, але і постійного капіталу.

Великі підприємства мають наступні переваги:

 • є провідниками  НТП, тому що мають можливість  здійснення всього циклу "наука  - виробництво";

 • швидше впроваджується  і краще використовується більш  сучасне і високопродуктивне  устаткування;

 • створюють кращі  передумови для застосування  більш ефективної організації  виробництва;

 • у збільшенням  обсягу виробництва постійні  витрати на одиницю продукції  знижуються, що веде до зниження  витрат виробництва;

 • більше можливостей для поглиблення поділу і кооперування праці, росту продуктивності праці.

 

 До недоліків великих  підприємств варто віднести: