Організаційні форми роботи концентрації та спеціалізації в виробничих системах

 • збільшення транспортних  витрат на підвіз сировини, матеріалів і комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам унаслідок зростання радіуса транспортування;

 • необхідність великих  інвестицій на спорудження великих  підприємств і тривалий термін їхнього будівництва;

 • ускладнення процесу  керування зі зростанням масштабів  підприємства;

 • підвищення навантаження на природне середовище з наслідками, що звідси випливають;

 • не можуть швидко  переорієнтуватися на попит ринку;

 • порушення принципу  рівномірного розміщення промислового виробництва і комплексного розвитку окремих регіонів країни;

 • можливість монополізації  виробництва.

 

 У залежності від  рівня концентрації розрізняють великі, середні і малі підприємства, цехи, ділянки. Тенденцією розвитку концентрації в умовах ринкової економіки є збільшення частки малих підприємств, що покликані сприяти стабілізації споживчого ринку, подоланню монополізму, створенню конкуренції, додаткових робочих місць, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, рішенню екологічних проблем.

 

2.1. Сутність, форми і показники рівня спеціалізації і кооперування виробництва.

Спеціалізація - це процес зосередження випуску визначених видів продукції  в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах і їхніх  підрозділах, тобто це процес виробництва  однорідної продукції чи виконання  окремих технологічних операцій. Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні  окремих видів робіт.

 

У промисловості розрізняють  наступні форми спеціалізації:

1. Предметна спеціалізація.  її сутність полягає в тім,  що підприємства спеціалізуються на випуску готової продукції (тракторів, автомобілів, літаків і т.п.).

2. Подетальна спеціалізація.  Підприємства спеціалізуються на виробництві окремих деталей, вузлів і агрегатів. Прикладом такої спеціалізації може служити підшипниковий, карбюраторний і інші подібні їм заводи.

3. Стадійна чи технологічна  спеціалізація. При такій формі  підприємства спеціалізуються на виконанні лише окремих стадій технологічного процесу (прядильна фабрика, ливарні, ковальсько-пресові і складальні виробництва в машинобудуванні).

4. Спеціалізація допоміжних виробництв. Відносяться підприємства, що зайняті випуском тари й упакування, інструмента й оснащення, а також виконуючі ремонтні роботи.

 

У залежності від масштабності розрізняють внутрішньогалузеву, міжгалузеву  і міждержавну спеціалізацію.

До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо);

 подетально спеціалізованих  — підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);

технологічно (стадійна) спеціалізованих — самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо);

функціонально спеціалізованих  — ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

 

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок.

Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4—0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3—5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5—3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.

 

 Для характеристики  рівня й аналізу спеціалізації на практиці використовують ряд показників:

1. Коефіцієнт охоплення  виробництва. Він характеризує  частку продукції спеціалізованої галузі в загальному випуску продукції даного виду.

2. Коефіцієнт спеціалізації.  Характеризує частку основної (профільної) продукції в загальному випуску продукції галузі, підприємства, цеху.

3. Коефіцієнт подетальної  спеціалізації. Характеризує частку  продукції подетально (технологічно) спеціалізованих підприємств і цехів у загальному випуску продукції галузі, підприємства, цеху.

4. Широта номенклатури  й асортименту продукції, що  випускається. Чим ширше номенклатура  й асортимент продукції, що  випускається, на підприємстві й у цеху, тим нижче рівень спеціалізації.

5. Частка спеціалізованого устаткування в загальному його парку.

6. Питома вага стандартних  і уніфікованих деталей і вузлів  у різних виробах, що випускаються підприємством.

 

За сучасних умов в Україні  йдеться перепрофілювання деяких підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням потреби в його продукції. Така форма організації виробництва називається конверсією.

Спеціалізація тісно зв'язана з кооперуванням виробництва. По суті, це дві сторони одного процесу, тому в економічному плані їх необхідно розглядати в єдності.

 

Кооперування - це тривалі  виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно випускають якусь складну продукцію.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості розрізняють три форми кооперування:

 

 Показники рівня кооперування:

1. Основним показником  є частка вартості напівфабрикатів,  заготовок, деталей і вузлів, одержуваних  від інших підприємств чи виготовлених підприємством на сторону в порядку кооперування, у загальній вартості продукції підприємства (питома вага кооперованих постачань).

2. Непрямим показником  є кількість підприємств, з якими кооперуються головні підприємства.

3. У деякій мірі рівень кооперування характеризує і радіус кооперування, що визначається як середньозважена величина.

 

 З погляду галузевої приналежності і територіального розташування заводів, що кооперуються між собою, розрізняють наступні види зв'язків по кооперуванню між промисловими підприємствами:

 • внутрішньорайонні,  коли кооперуються підприємства, розташовані в одному економічному (адміністративному) районі, не залежно від галузевої приналежності;

 • міжрайонні, коли  кооперуються підприємства, розташовані в різних економічним (адміністративних) районах;

 • галузеві, коли кооперуються  підприємства однієї галузі;

 • міжгалузеві - при  кооперуванні заводів різних галузей;

 • міждержавні -коли кооперуються підприємства різних держав.

 

З погляду наближення постачальників до споживачів і скорочення

транспортних витрат найбільш вигідним є внутрішньорайонне кооперування. Однак у сучасних умовах розвитку науки і техніки, глибокого суспільного  поділу праці неможливо обійтися тільки внутрішньорайонним кооперуванням. У кожнім конкретному випадку необхідно на основі конкретних техніко-економічних розрахунків вибирати найбільш оптимальні варіанти кооперування.

 

2.2. Економічна  ефективність спеціалізації і кооперування виробництва

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Окрім наведених об'єктних видів кооперування, у практиці господарювання існує ще один специфічний різновид виробничих зв'язків, побудований на використанні тимчасово вільних (недовантажених) виробничих потужностей підприємств; він, однак, не зумовлюється спеціалізацією виробництва і тому часто має випадковий характер. Економічне значення цього виду виробничого кооперування полягає в тім, що воно служить важливим чинником поліпшення використання потужностей і персоналу на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

 

Розвиток спеціалізації  і кооперування істотно впливає  на ефективність суспільного виробництва  й окремого підприємства в силу наступних обставин:

 • спеціалізація є  основою для комплексної механізації й автоматизації виробництва;

 • на спеціалізованих  підприємствах, як правило, вище якість продукції, ніж якби ця продукція випускалася на неспеціалізованих підприємствах;

 • на спеціалізованих  підприємствах більше можливостей для застосування більш продуктивної техніки і технології і найбільш ефективного їхнього використання;

 • спеціалізація дозволяє  знизити витрати виробництва  за рахунок більш високого  рівня механізації й автоматизації праці, використання більш кваліфікованої робочої сили і концентрації виробництва;

 • розвиток спеціалізації обумовлює необхідність об'єктивного розвитку стандартизації й уніфікації виробництва;

 • спеціалізація дозволяє  навіть на малих підприємствах механізувати й автоматизувати виробництво і забезпечити високу ефективність.

 

До недоліків спеціалізації і кооперування варто віднести:

 • ріст транспортних витрат на одиницю продукції внаслідок збільшення радіуса кооперування;

 • монотонність у  роботі, тому в цьому випадку  необхідно приймати міри для зниження негативного впливу цього явища на працівника.

 

Вітчизняний і закордонний  досвід свідчить про те, що вузька спеціалізація великих підприємств може привести до втрати конкурентоздатності, погіршенню фінансово-економічного положення і банкрутству через коливання попиту на продукцію, що випускається. В умовах ринкової економіки більш кращим для них є диверсифікованість виробництва, що припускає розмаїтість сфер діяльності підприємства і розширення номенклатури продукції, що випускається.

 

 

2.3. Конверсія  виробництва

Конверсія як форма організації  виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини  або всього виробничого потенціалу

підприємства на виробництво Іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

 

За сучасних умов в Україні  йдеться передовсім про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здійснюватись за національними програмами (в Україні таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох загальних пріоритетів:

- перший — устаткування для виробництва продуктів харчування;

- другий — медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

- третій — товари масового споживання.

При цьому передбачається організувати виробництво також  інших видів цивільної продукції  з урахуванням потреби в ній  та реальних можливостей комплексу.

 

3.1. Сутність, форми і показники рівня комбінування виробництва

Комбінування виробництва  представляє процес випуску різнорідної продукції на підприємстві за рахунок послідовності виконання технологічних стадій обробки сировини, комплексного використання сировини і відходів виробництва.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації  виробництва — це процес органічного  поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65—90% загального обсягу виробництва в названих галузях.