Перспективні напрямки розвитку санаторно-курортної діяльності

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….

Розділ 1. Особливості санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії………………………………………………………….

1.1 Поняття, зміст та розвиток санаторно-курортної справи……………….

1.2 Види та склад послуг  санаторно-курортної закладів України…………..

1.3 Регіональні особливості  розвитку санаторно-курортної закладів України………………………………………………………………………..

Розділ 2.Функціонування санаторно-курортної закладів Закарпатської області…………………………………………………………………………

2.1 Загальна характеристика  санаторно-курортного потенціалу Закарпаття……………………………………………………………….

2.2 Особливості діяльності  санаторно-курортного комплексу «Сонячне Закарпаття»……………………………………………………………………….

Розділ 3. Перспективні напрямки розвитку санаторно-курортної діяльності…………………………………………………………………..

3.1 Основні проблеми санаторно-курортної діяльності санаторію «Сонячне Закарпаття» та шляхи їх вирішення……………………………………………..

3.2 Перспективи розвитку  санаторно-курортної діяльності…………………….

Висновки………………………………………………………….

Список використаної літератури………………………………….

Додатки…………………………………………………………………

 

Вступ

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів, примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. «Чудодійні» джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу.

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей – на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення.

В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури.

Санаторно-курортна діяльність за своєю специфікою стала предметом дослідження багатьох українських вчених Любіцевої О.О., Павлова В.І., Черчика Л.М., Фоменко Н.В., Артюхової І.В., Казачковської Г. В., Коніщевої Н. Й. та різнопланових статей з сучасних економічних та організаційних питань в сфері санаторно-курортної справи, які є теоретичною базою нашої роботи.

Дослідження щодо вивчення та аналізу природно-рекреаційних ресурсів Закарпатського регіону були здійснені Долішнім М.І., Мацолою В.І., Ємцем Г.С., Мікловдою В.П., Лендєлом М.А. Проблеми експлуатаційних запасів мінеральних вод Закарпаття досліджував Лобода М.В., М. Мироненко та І.Твердохлєбов вивчали основні ознаки рекреаційних територій. Вивчення санаторно-курортних зон, виділення їх у основні групи здійснено у працях Кравціва В.С. та Євдокименка В.К.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Але сучасний стан господарювання вітчизняних підприємств санаторно-курортного комплексу характеризується нестійкими тенденціями функціонування, що в основному обумовлюється сезонними коливаннями попиту, недостатнім рівнем якості обслуговування та організаційним консерватизмом процесу управління. Саме це обумовлює актуальність вивчення цього питання з метою розроблення рекомендацій для покращання санаторно-курортної справи в Україні.

Мета даної курсової роботи – визначити особливості функціонування санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії та проаналізувати стан та перспективи її розвитку в Україні, та, зокрема, на Закарпатті на прикладі санаторію «Сонячне Закарпаття».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Особливості санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії

1.1 Поняття, зміст та розвиток санаторно-курортної справи

Історія лікувального туризму нараховує понад 2 тис. років. Перший відомий у світі курорт Асклепія у Давній Греції, розташований біля порту Епідаурос, був створений на природних джерелах мінеральних вод у ІІ ст. до н. е. Саме з цього періоду і розпочалась історія лікувального туризму. Не зважаючи на це, довгий час лікувальний туризм був доступний лише багатим верствам населення. Класове розмежування доступності лікувального туризму тривало до початку минулого століття. Демократизація світового суспільства визначила одним із пріоритетних шляхів розвитку необхідність оздоровлення власних громадян. Тому почалась широка розбудова нових рекреаційних зон, будівельний комплекс яких більшою мірою складали санаторно-курортні заклади (пансіонати, будинки відпочинку, профілакторії та ін.).

Лікувальний туризм здійснюється з метою зміцнення здоров’я і передбачає перебування в санаторно-курортних установах. Туризм із метою лікування виокремлений і у класифікації осіб, які подорожують, рекомендованій UNWTO.

Вже у ХVІ-ХVІІ ст. в літературі починають розглядатися питання будівництва, облаштування і порядку експлуатації курортних місць. Так, в середині XVI ст. в Карлсбаді вперше введено мито з пацієнтів і встановлено порядок проведення лікувальних заходів.

На початку XVII ст. у Франції була створена інспекція, завданням якої став нагляд за станом курортів та їх експлуатацією. При цьому користування курортами продовжувало залишатися виключно привілеєм знаті. Тільки в ХVІІІ-ХІХ ст. у зв'язку з розвитком промисловості, торгівлі і транспорту починається інтенсивний розвиток європейських курортів на основі комерційного підходу [24, с. 241].

Пожвавлення курортної справи супроводжувалось розширенням кола їх відвідувачів за рахунок представників буржуазії, крупних чиновників, інтелігенції. З ініціативи англійського лікаря Р. Рассєла в 1792 р. заснований перший дитячий приморський санаторій в Маргіті; згодом дитячі курорти виникли в Італії і Франції. В XIX - на поч. XX ст. відбувається офіційне відкриття більшості сучасних європейських курортів, які набували вигляду не тільки лікувальних комплексів, але і місць відпочинку і туризму.

На сучасному етапі курортологія - це наука, що вивчає лікувальні курортні чинники. Курорт - це місцевість з набором лікувальних чинників, певними кліматичними, географічними та гігієнічними умовами.

Курортом (нім. Кur - лікувати, ort - місце) називають місцевість з лікувальними чинниками та сприятливими умовами для їх використання (сонячним світлом, чистим повітрям, наявністю моря чи річки, прекрасними ландшафтами).

Курорти поділяються на кліматичні, бальнеологічні та грязьові. У більшості випадків вони є змішаними – бальнеокліматичними або кліматобальнеологічними. За кліматичними особливостями розрізняють курорти приморські, гірські, розташовані на рівнинах (у лісовій місцевості, лісостеповій, в степах, в умовах клімату степів). Основними лікувальними засобами кліматичних курортів є аеротерапія, геліотерапія, морські купання (таласотерапія), купання в озерах та ріках, кумисотерапія, лікування виноградом.

 

Санаторно - курортне господарство - це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку.

Крім того, до завдань курортології входять пошук і дослідження курортних ресурсів, вивчення потреб населення в санітарно-курортному лікуванні і розробка наукових основ його організації, принципів і нормативів курортного будівництва і благоустрою, включаючи питання санітарної охорони курортів. Розділами курортології є бальнеологія, бальнеотерапія і бальнеотехніка; грязелікування, медична кліматологія і кліматотерапія; окремий розділ вивчає питання організації, планування і будівництва курортів [24, с. 241].

Лікування і оздоровлення людей - винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв'язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

Санаторно-курортне господарство переважно створюється в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно - курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.

До санаторно - курортного господарства належать лікувально - профілактичні заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням, що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно використовуючи цілющі властивості природних ресурсів. До санаторно - курортного господарства входять також будинки, пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку.

Велику ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням - це заклади, що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази тощо - це суто відпочинкові заклади.

Санаторний режим поєднує елементи активності та спокою, тренування і щадіння й диференціюється залежно від стану пацієнта на щадний, тонізуючий і тренувальний із різним поєднанням навантажень.

Різними є терміни перебування пацієнта на санаторно-курортному лікуванні. У більшості санаторіїв тривалість однієї зміни становить 24 дні. У спеціалізованих санаторіях перебувають 28-53 дні, а іноді й більше (дитячі протитуберкульозні санаторії, відділи для лікування спіральних хворих).

Санаторії для дорослих підпорядковуються профспілкам. Керівниками і контролюючими органами є Центральна рада з управління курортами і санаторіями профспілок з мережею відповідних територіальних рад.

Основні профілі санаторіїв:

· для лікування пацієнтів з хворобами серцево-судинної системи;

· для лікування пацієнтів з хворобами органів травлення;

· для лікування пацієнтів з хворобами органів дихання (не туберкульозного походження);

· для лікування пацієнток з хворобами жіночої статевої сфери;

· для лікування пацієнтів з хворобами органів руху;

· для лікування пацієнтів з хворобами органів шкіри;

· для лікування пацієнтів з хворобами нирок і сечовивідних шляхів;

· для лікування пацієнтів з порушенням обміну речовин [10, с. 197].

Є також санаторії для дітей, підлітків для лікування туберкульозу, хвороб внутрішніх органів, спастичних паралічів тощо.

 

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей – на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895). Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення.  
 
Але Україна має велику кількість висококваліфікованих медпрацівників, цінні знахідки і "ноу-хау" в галузі курортології та медицини. Все це дає можливість оцінити курортний потенціал України як такий, що може і повинен стати вагомим чинником оздоровлення нації, особливо дітей, перед якими суспільство відповідальне, як перед своїм майбутнім. Курорти також мають стати стратегічним і економічним ресурсом на міжнародному ринку.