Теоритичнi засади формування стратегii розвитку дитячих санаторно-круiзних та оздоровчих закладiв в Украiнi

— радіусом дії — районні, місцеві, муніципальні, міжнародні.

Загальновизнаною вважається класифікація програм дозвілля за напрямами діяльності:

— рекреаційно-оздоровчі (дискотеки, танцювальні вечори, розважальні  програми та вечірні шоу, карнавали, рибальство, ігрові конкурси, спортивні  змагання);

— спортивні (мандрівки, змагання, велоспорт, плавання, екскурсії, подорожі);

— культурно-мистецькі (вистави, виставки, концерти, вернісажі, фольклорні акції, художні програми, відвідування музеїв, галерей);

— просвітні (лекції, заняття  за інтересами, зустрічі, інтелектуальні ігри, вікторини, фестивалі).

Програма дозвілля повинна  включати різноманітні за формою та змістом заходи, які б залучали якомога більше учасників. Розробка та підготовка такої програми охоплює кілька етапів: формування задуму, планування програми, реалізацію та завершення.

Формування задуму програми дозвілля. Головну роль на цьому  етапі відіграють фахівці-аніматори — ініціатори проекту, їх вміння проаналізувати доцільність проведення конкретного заходу, визначити шляхи його ефективної реалізації. На цьому етапі доцільно проаналізувати характер цільової аудиторії (вік, стать, соціальний статус, професійну приналежність, національність, стиль і темп життя, стан здоров'я, активність); сформулювати чіткі завдання та мету заходу; визначити місце й час його проведення (у закритому приміщенні, під відкритим небом, на майданчику, на воді); здійснити попередні розрахунки витрат; розподілити функції та обов'язки між членами анімаційної команди.

Планування програми передбачає визначення засобів, форм і методів досягнення мети, джерел матеріально-технічних, кадрових, фінансових та інших ресурсів для ефективного втілення задуму, рекламну кампанію, проведення репетицій.

Реалізація програми полягає у фіксації результатів, їх значущості, контролі за виконанням програми, моніторингу, оцінці програмної діяльності, аналізі зібраної інформації, нормуванні процесу виконання програми.

На етапі завершення програми досягнуті цілі порівнюють із запланованими, аналізують виявлені розбіжності та з'ясовують їх причини, вивчають сприйняття програми туристами.

Зростання популярності туристичного дозвілля зумовило розвиток "курортної  рекреації". Туристичні комплекси  та курортні центри почали використовувати  заклади дозвілля, зокрема курортні клуби як такі, що сприяють зростанню  прибутковості установи, на території  якої вони функціонують.

Члени курортного клубу можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь-які послуги, що надаються курортом. Такі клуби можуть створюватися за підтримки курорту або з ініціативи місцевої громади, яка орендує помешкання, земельні ділянки, спортивні майданчики на території курортної зони. Єдиної схеми створення та правил функціонування курортних клубів не існує: на одному курорті члени клубу можуть проводити кілька днів або тижнів щороку і лише в цей час користуватися послу* гами дозвілля; на іншому — відвідувати клуб регулярно. На ефективність клубної роботи впливає детальний аналіз ринку та груп громадськості, на які буде орієнтуватися клуб. Основними клієнтами клубу можуть бути: місцеве населення, туристи, співвласники курорту.

Членство в клубі, насамперед, купують ті, хто відпочиває на цьому  курорті досить часто або перебуває  на ньому відносно довго, особливо, якщо членство надає значно ширші  альтернативи дозвілля. Потенційними членами клубу можуть бути і місцеві жителі. Зацікавити цю групу відвідувачів можва тільки за умови відповідності послуг їхнім потребам і запитам. Тому клуб повинен вигідно вирізнятися серед інших місцевих закладів дозвілля комплексністю та якістю обслуговування.

Важливими критеріями вдало підготовленої програми клубного членства є обмежена кількість членських місць у клубі; право передання або продажу членства іншій людині за певних умов; оригінальність концепції дозвілля клубу. Обмежена кількість членських місць підвищує цінність членського місця в очах потенційних відвідувачів. їх оптимальна кількість залежить від соціально-демографічної ситуації, привабливості курорту і клубу. Можливість продати членство також суттєво впливає на популярність клубу, адже людина готова заплатити вдвічі більше, якщо вона знає, що може повернути собі ці кошти, продавши членське місце іншому.

Концепція дозвілля, якої дотримується клуб, містить певні організаційні правила, головними серед яких є такі:

1. Працівники клубу повинні  чітко усвідомлювати різницю у зацікавленнях членів клубу та відвідувачів курорту. Члени клубу надають перевагу приватним закладам перед місцями відпочинку загального користування. Однак відвідувачі курорту також не хочуть почуватися такими, що не належать до групи "обраних", і сподіваються на якісний та цікавий відпочинок.

2. Правильно складені розклади ігор, відвідування басейну, гольф-клубу, спортивних майданчиків сприяють зростанню популярності курортного клубу, дають змогу уникнути можливих конфліктів між членами клубу та іншими відвідувачами. Атмосферу "винятковості" можна створити, відкриваючи для членів клубу окремі кімнати для відпочинку, їдальні, роздягальні з індивідуальними шафами та ін.

3. Поліпшити якість обслуговування  може консультаційний комітет,  створений з членів клубу. Як правило, діяльність курортних клубів їхні члени не контролюють, бо вони приїздять на курорт час від часу, а не перебувають на ньому постійно. Систематична співпраця персоналу клубу з членами консультаційного комітету дасть змогу врахувати поради та рекомендації для поліпшення клубної діяльності. Такі зустрічі допомагають гнучкіше реагувати на потреби членів курортного клубу.

Отже, в сучасній туристичній діяльності розвиваються два напрями: кількісний — будівництво нових туристичних центрів, реконструкція старих будівель та якісний — організація обслуговування дозвілля.

Якщо раніше для успіху туристичного закладу мали значення його вдале географічне розташування, якість харчування, умови проживання та досить обмежений вибір екскурсійних заходів, то сьогодні потреби людини у відпочинку, рекреації, розвагах, позитивних емоціях вимагають нового філософського трактування організації дозвілля у туристичних комплексах. Служби дозвілля відіграють важливу роль у функціонуванні туркомплексу на сучасному ринку індустрії дозвілля.

Зазвичай, клієнтами туристичних комплексів є люди, які бажають не лише фізично та психологічно розслабитися, відновити свої внутрішні сили, а й отримати позитивні емоції, несподівані, приємні враження, хоча б тимчасово забути про буденні клопоти. Якщо до 80—90-х років XX ст. індустрія туризму орієнтувалася передусім на будівництво нових готелів і готельних комплексів, то нині акцентується на створенні багато профільного туристичного продукту.

Серед основних принципів обслуговування дозвілля у туристичних комплексах можна назвати такі: індивідуальний підхід, комплексність в організації заходів, систематичність заходів та їх цілеспрямованість, свобода вибору та добровільність участі, театралізація, синтез усіх видів мистецтв.

Складність підготовки фахівця-аніматора з організації туристичного дозвілля полягає в тому, що характер професійної діяльності вимагає від нього широкої ерудиції: від знання основ соціальної та культурної політики держави, загальної організації системи соціального забезпечення до специфіки функціонування інфраструктур дозвілля та туризму, від демографічних особливостей до конкретних методів роботи з різними верствами населення. Фахівець із туристичного дозвілля повинен бути фізично витривалим і здоровим, уміти переносити психічні навантаження, володіти багатьма професійними навичками, щоб вирішувати проблеми з питань соціології культури, педагогіки, психології, соціальної роботи

 

 

 

1.2 Анімаційні послуги

Розважаючись, людина чи група  людей задовольняють свої духовні  потреби, оцінюють свої можливості. Розважатися  можна як у природному, так і  в штучно створеному середовищі. Створення  відповідних умов для цього і  є завданням індустрії розваг.

Психологи пояснюють механізм впливу розваг на духовний світ людини в такий спосіб. Виникнення потреби  в розвазі спонукає людину до фізичних дій — знаходження розваги  та її "споживання". Задоволення  потреб супроводжується зміною емоційного фону. Людина шукає предмет розваги  і відчуває нудьгу, неспокій. Знайшовши  предмет розваги, вона відчуває радість, задоволення, а розважившись — заспокоюється.

Індустрія розваг формує і  розвиває особистість. Вона впливає  на виховання, формування оптимістичного настрою, відпочинок, культурний розвиток людини. Працездатність людей зростає, якщо вони частину свого вільного часу заповнюють розвагами.

Соціальна спрямованість  розвитку індустрії розваг виражається  в тому, що вона сприяє формуванню нових  особистих і суспільних потреб, зміцненню  фізичного і психічного здоров'я  людей. Індустрія розваг, вирішуючи  багатогранні завдання (насамперед, виховання, формування оптимістичного настрою, організації, відпочинку, розвитку культури людини), по суті, формує і розвиває особистість. Заповнюючи розвагами частину вільного часу, людина відновлюється і як трудова одиниця. Сучасне життя  характеризується швидкими темпами, стресами, емоційною неврівноваженістю людей. Збільшується ризик захворювань  нервової системи. Розваги поряд  з іншою відпочинковою діяльністю сприяють зняттю нервової напруги, позбавленню  зайвої негативної енергії.

Тривалий час питанням вивчення та задоволення духовних потреб людей приділялося недостатньо  уваги. Індустрія розваг — ще досить молода галузь, тому питання економіки, організації, управління підприємствами, які забезпечують процес розваг, ще недостатньо розроблені. Однак підприємств, діяльність яких спрямована на створення та організацію розважальних заходів, існує вже дуже багато.

До індустрії розваг належать підприємства, основна діяльність яких пов'язана з задоволенням потреб людини в розвагах, має яскраво  виражений розважальний характер: цирки, зоопарки, атракціони, ігротеки, парки  відпочинку тощо. Процес розваг також  забезпечують різноманітні видовищні  заклади, включаючи стаціонарні  та пересувні театри, кінотеатри, концертні  організації та колективи. До розважальних можна віднести заняття фізичною культурою в штучно створених  водних басейнах і ковзанках, у спортивних залах і клубах, а також діяльність спортивно-видовищних підприємств. Відвідування бібліотек, музеїв, виставок також може супроводжуватися розвагами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОСЛУГ ДЛЯ ДИТЯЧОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ

2.1 Напрямки вдосконалення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих

 

Проаналізувавши дану ситуацію, я дійшла висновку, що необхідно повністю змінити підхід до здійснення рекреаційних послуг для дитячої категорії відпочиваючих. За основу можна взяти існуючий зарубіжний досвід і виділити наступні напрямки вдосконалення рекреаційних послуг:

прийняття нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала діяльність рекреаційної сфери та її структурних елементів, які можна було би розглядати також з рекреаційної точки зору;

врахування вікових та психофізіологічних особливостей дітей, створення рекреаційних програм  на основі врахування цих самих особливостей. Впровадження рекреаційних послуг на основі ігрових елементів, що максимально підвищують рівень рекреаційного ефекту;

переорієнтування існуючих закладів відпочинку на сучасні потреби дітей;

перепрофілювання закладів оздоровлення і відпочинку, закриття не рентабельних і відкриття конкурентоспроможних, повною мірою задовольняючих потреби  сучасних дітей;

поєднання і взаємодія  усіх структурних елементів рекреаційних послуг для досягнення максимального рекреаційного ефекту.

Я вважаю, що впровадження цих  методів дозволить сягнути рекреаційним послугам України на якісно новий  рівень, який зможе задовольняти потреби сучасного дитячого населення і приносити відчутну користь.

 

 

2.2 Інноваційні  послуги дитячої рекреації

Крім, існуючих пропозицій, я вважаю, необхідно удосконалити систему рекреації стосовно дітей-інвалідів. Адже, вони, як ніхто інший відчувають нестачу турботи про них з  боку держави і суспільства і  зважаючи на їх особливості, потребують рекреації, мабуть, найбільше чим  будь-хто інший.

Дитяча інвалідність –  одна з найважливіших і найгостріших медико-соціальних проблем нашого суспільства. Адже, за даними Всесвітньої організації  охорони здоров'я понад 100 млн. з  усього населення Земної кулі складають  діти-інваліди у віці до 16 років (2-3% від загальної чисельності дитячої популяції). Як самостійна проблема дитяча інвалідність почала формуватися лише останніми роками. З 1992 року показники інвалідності по окремих захворюваннях враховуються і розробляються окремо для дитячого і дорослого населення. З того часу розповсюдилися терміни «діти-інваліди» і «дитяча інвалідність», що ознаменувало початок нового державного підходу до розуміння проблем дитячої інвалідності, яка принципово відрізняється від інвалідизації дорослого населення. Інвалідність у дітей — це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібності до самообслуговування, пересування, орієнтації і контролю над своєю поведінкою, навчання, спілкування і трудовій діяльності в майбутньому.

Крім того, необхідно відзначити, що за кордоном термін «інвалід» не вживається. За термінологією ВОЗ — це «дезабільні особи», тобто індивіди, які мають те або інше обмеження життєвих функцій, а інваліди — це лише частина дезабільних осіб з найбільш вираженими обмеженнями. В Україні широкого розповсюдження набув термін – «дитина з особливими потребами».