Імідж України в країнах Європейського Союзу: внутрішньо та зовнішньополітичні контексти

Науковий щорічник “Україна дипломатична”  висвітлює історію української  дипломаті, публікує теоретичні наукові  дослідження про специфіку дипломатії як науки. Вміщує енциклопедичні біографічні довідки про вітчизняний і зарубіжний дипломатичний корпус, хронологічно відтворює сучасне дипломатичне життя України. Для дослідження використовувались публікації як “Зовнішня політика України в умовах глобального світу” К.Грищенка, “Політика України” С.Сташевського та “Міжнародний імідж України” О.Ялової, де автори аналізують суспільні умови, в яких доводиться діяти зовнішній політиці України та визначають тематичні підрозділи заходів, які забезпечуватимуть позитивний імідж України.

Чимало аналітичної інформації для аналізу зовнішньополітичної  діяльності висвітлюється в журналі  “Національна безпека і оборона”, на урядові веб-сторінці України.

Дана тема зустрічається в багатьох ЗМІ, висвітлюється провідними регіональними  періодичними виданнями України („День”, „Пік”, „Дзеркало тижня”, „Українське слово”, ”Україна молода”, “Персонал”, “Трибуна”), де фахівці та журналісти подають своє бачення та ставлення цієї проблеми, зокрема Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк підкреслює, що “на іміджі України за кордоном дуже негативно позначаються наші внутрішньополітичні негаразди”; за словами Сікорського, Україна знаходиться у набагато кращому економічному стані ніж Східно-Європейські держави п’ятнадцять років тому; Володимир Полохало вважає, що негативний образ України за кордоном, котрий створювала влада, змінився на позитивний завдяки помаранчевої революції.

Науковців цікавлять політичні  аспекти  поставленої проблеми, які  висвітленні у багатьох статтях  періодичних виданнях, зокрема: „Який PR потрібний нашій країні”, „Міжнародний імідж України ніякий...”, “Майстерний удар по іміджу України”, “ “Проросійський імідж України у світі – що з ним робити?” та ін.

Найбільше цією проблемою цікавляться  журналісти, тому що внутрішній імідж, який зараз є в України створюють саме вони і, саме вони, зацікавлені в розкритті в розкритті кримінальних справ, в свободі слова і в розвитку демократії.

Вирішенням даної проблеми зацікавлена  громадськість України, але без  ініціативи владних структур, ситуацію змінити практично неможливо. Громадськість зацікавлена у позитивному внутрішньому і зовнішньому іміджу нашої крани, адже коли зовнішній імідж України – негативний, то він суттєво впливає на внутрішній імідж, який у свою чергу відбивається на її громадянах.

2.2  Пріоритети внутрішньої політики України на сучасному етапі

1. Після парламентських  виборів 2002 року визначився новий  цикл розвитку політичної системи  України. Його принциповою особливістю  слід вважати поступове зростання  ролі політичних сил, насамперед партій, у системі державної влади і відповідне підвищення політичної відповідальності цих сил перед суспільством. Стратегічною метою нинішнього політичного циклу слід визначити реальне просування шляхом консолідації демократії. Йдеться насамперед про забезпечення укорінення суспільних умов, за яких демократичні принципи у всіх сферах суспільного життя стануть визначальними, а демократичні перетворення - необоротними.

 Принципово важливим  завданням нинішнього етапу політичного  розвитку України має стати  загальне зниження рівня конфронтаційності у політичній системі, насамперед у взаєминах між основними політичними силами. Нині вперше за останнє десятиріччя сформувалися суттєві передумови та сформульовано програмні засади для досягнення широкого політичного консенсусу щодо стратегічних пріоритетів суспільно-політичного розвитку.

2. Вдосконалення політичної  системи України набуло життєво  важливого значення для подальшого  поступу Українського суспільства  та держави. Основним питанням  при цьому стає практичне запровадження механізму формування уряду коаліцією фракцій і депутатських груп. Цей механізм повинен гарантувати відповідальність уряду та парламенту перед суспільством за свою діяльність.

Логіка політичного  процесу у циклі 2002-2006 років обумовлює  визначення його кінцевих результатів визначаться лише після парламентських виборів 2006 року. Проведення цих виборів на пропорційній основі дозволить досягти належного рівня політичної структурованості Верховної Ради України. Це своєю чергою сформує необхідні умови для утворення стабільної парламентської більшості, а на її основі – ефективної урядово-парламентської коаліції. Якщо наступна Верховна Рада України не буде спроможна ефективно виконувати свою провідну роль у новій політичній системі, Українська держава не лише не здійснить перехід на нову сходинку суспільного розвитку, а й може увійти до смуги нестабільності із не передбачуваними наслідками.

3. Запровадження пропорційної  системи виборів до Верховної  Ради та місцевих рад надало  потужний імпульс партійному будівництву в Україні. Прийняття у березні-квітні 2004 р. пакету законів, передбачених угодою про політичну реформу між силами парламентської більшості та лівої опозиції, створило принципово нові умови для політичної структуризації в усій системі представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Проте відсутність необхідних механізмів впливу з боку політичних партій на систему виконавчої влади ще більше підсилює суперечливість розподілу владних повноважень між органами влади як у центрі, так і в регіонах. Національний інститут стратегічних досліджень із самого початку політичної реформи активно обстоював необхідність внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України до президентських виборів 2004 року. За нинішніх умов здійснення такого кроку слід розглядати як ключовий засіб забезпечення збалансованості державної влади, створення необхідної системи стримувань і противаг.

Необхідно віднайти і  запропонувати парламентським політичним силам і суспільству загалом  можливості, шляхи і механізми консолідації всіх конструктивно налаштованих громадсько-політичних сил для забезпечення ефективності, дієвості та відповідальності державної влади, суспільної стабільності, злагоди і громадянського миру, а отже, подальшого суспільно-політичного поступу України. При цьому слід виходити з пріоритетності завдань всебічної демократизації Українського суспільства і держави, гарантування прав і свобод людини і громадянина.

4. Здійснення політичних  перетворень також повинно виходити  з пріоритетів, інтересів і позицій провідних політичних сил у нинішньому політичному циклі. Стратегія і тактика будь-якої відповідальної політичної партії, блоку і політиків загальноукраїнського масштабу базується на ставленні до трьох ключових моментів політичного циклу: політичної реформи, президентських виборів 2004 року та парламентських виборів 2006 року. Принципово важливим є встановлення пріоритетності цих моментів.

Провідні політичні  сили визначили своїм стратегічним пріоритетом саме досягнення необхідних результатів на парламентських виборах 2006 року. Відповідно президентські вибори 2004 року розглядаються ними як проміжний, хоча і безумовно важливий, етап реалізації цього пріоритету. Це стосується насамперед тих політичних партій, які мають усталену суспільно-політичну базу та створили досить потужну організаційну та медійну інфраструктуру як у Києві, так і в регіонах. Водночас перспективи деяких з означених політичних сил у президентських перегонах 2004 року слід розглядати як доволі несприятливі. Йдеться зокрема про КПУ, СПУ та СДПУ(о). Певна спільність інтересів цих сил зумовлює і можливі перспективи їхньої подальшої співпраці, причому не лише ситуативної.

У залученні впливових  партій лівого спрямування до вирішення  ключових проблем суспільного життя  слід визначити суттєві позитивні моменти. Таким чином зазначені політичні сили та їхнє керівництво відходять від суто деструктивної позиції і діяльності та інтегруються у систему прийняття важливих державних рішень. Стає можливим формування передумов для трансформації “пострадянських лівих” у демократичні ліві партії європейського зразка.

Водночас утворення  лівоцентристської коаліції та її функціонування як політичної основи системи державної  влади поки що не можна вважати  достатньо прийнятним. Це зумовлено  тим, що сучасні ідеологічно-програмні настанови, а відтак і тактичні позиції як КПУ, так і значною мірою СПУ, не сприяють досягненню низки стратегічних пріоритетів суспільного розвитку України. Йдеться насамперед про негативне ставлення цих політичних сил до євроатлантичної інтеграції та інших зовнішньополітичних пріоритетів, а також до нагальних ринкових перетворень, зокрема в аграрному секторі економіки.

Серед політичних сил, що визначили своїми стратегічними  пріоритетами парламентські вибори, слід назвати Партію регіонів. На її з’їзді у 2003 р. було наголошено, що своїм стратегічним завданням Партія регіонів визначає перемогу на парламентських виборах, яка дозволить їй сформувати уряд та здійснювати державну політику, спрямовану на реалізацію програмних настанов партії.

Нині фактично єдиною політичною силою, що сконцентрувала свої зусилля переважно на президентських перегонах 2004 року, слід вважати “Нашу  Україну”. Хоча провідні представники блоку декларують необхідність здійснення кроків, які б дозволили “НУ” отримати переконливу перемогу і на парламентських виборах, проте ці заяви не знаходять достатнього підкріплення не лише практичними, а й навіть програмно-ідеологічними розробками. У червні 2004 р. у „Нашій Україні” тривала дискусія щодо шляхів формування на основі парламентської фракції цього блоку впливової партії правого спрямування. З одного боку, лідери найпотужніші партій національно-демократичного спрямування (Української народної партії та Народного Руху України) пропонували створити таку партію на основі організаційних структур цих політичних сил у центрі та в регіонах. А з іншого керівництво блоку висловлювало обґрунтовані побоювання, що у цьому випадку нова політична партія успадкує всі проблеми і вади національно-демократичного руху, у розвитку якого після 1998 р. дедалі відчутніші ознаки занепаду. До того ж такий шлях зумовить обмеження соціальної бази нової партії переважно населенням західних регіонів України.

Відрізняються від інших  пріоритети та інтереси Блоку Юлії Тимошенко. Стратегія цього політичного утворення повністю підпорядкована завданням утвердження особистості Ю. Тимошенко як безальтернативного загальнонаціонального лідера протестного електорату. Через це політична діяльність лідера і активу Блоку зосереджена на питаннях короткострокового і меншим чином середньострокового плану. Йдеться насамперед про ініціювання масових протестних акцій з наступною їх політичною експлуатацією. Через це питання політичної реформи і поготів парламентських виборів 2006 р. нині залишаються поза сферою основних пріоритетів Блоку Ю. Тимошенко.

5. Ключовим завданням  на шляху подолання нинішніх  ускладнень у здійсненні політичної  реформи стало започаткування  нового циклу конструктивного  політичного діалогу за участю  всіх парламентських політичних  сил. На його підставі необхідно подолати критичну обмеженість політичної бази суспільних перетворень і надмірну залежність їх реалізації від лівих парламентських сил. Водночас парламентська більшість у нинішньому форматі значною мірою перетворилася на механічне об’єднання різновекторних політичних і фінансово-економічних інтересів.

Одним з напрямів конструктивного  політичного діалогу слід вважати  визначення можливостей корегування  прийнятих нещодавно законів  про запровадження пропорційної системи на виборах до Верховної  Ради та органів місцевого самоврядування. Практичне запровадження в Україні виборів до представницьких інституцій за закритими партійними списками може призвести до різкого посилення авторитарних тенденцій у політичних партіях, обмеження внутрішньопартійної демократії, що суперечить сучасним європейським принципам побудови суспільства і держави. Особливої небезпеки це набуває за умов перетворення партій на ключовий суб’єкт державного будівництва. Окрім цього, можна очікувати і на такі негативні суспільно-політичні наслідки: обмеження можливості виборців голосувати за конкретних політичних особистостей; ускладнення ефективного представлення регіональних інтересів у Верховній Раді та системі державної влади загалом; посилення загрози перетворення партій на інструмент реалізації інтересів нечисленних елітних груп, а подекуди і фінансово-бізнесових угруповань, у тому числі кримінального забарвлення; обмеження можливості обрання до ВР яскравих політичних особистостей, що ускладнюватиме оновлення політичної і владної еліт.

Постала також нагальна необхідність організації політичних консультацій на рівні керівництва  відповідних політичних сил та здійснення на їхній основі результативних переговорів  щодо проведення виборчої кампанії у  повній відповідності до демократичних  стандартів з урахуванням європейського і світового досвіду в забезпеченні політичних прав громадян. Конче важливим є недопущення застосування "брудних" [26] виборчих технологій, їх масштабного використання як засобу впливу на волевиявлення громадян України. Особливої ваги набуло вжиття цілеспрямованих і дієвих заходів, які б дозволили запобігти можливим спробам зовнішнього втручання у перебіг президентських виборів. Вирішення цих завдань зумовлює необхідність конструктивного і відповідального підходу всіх провідних політичних сил до проведення виборів у сприятливій політичній атмосфері. Це стосується як сил, що належать до нинішньої парламентської більшості, так і опозиції.

У межах конструктивного  політичного діалогу обов’язкового  розгляду потребує визначення вихідних положень політичного курсу України після президентських виборів 2004 року. Визнаючи неминучість відповідного корегування державної політики згідно з програмно-ідеологічними настановами майбутнього Глави держави, слід зробити все, щоб забезпечити наступність курсу держави як необхідну умову збереження позитивних здобутків і зміцнення сприятливих тенденцій суспільного розвитку.