Мирного процесу у Північній Ірландії

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ОЛЬСТЕРСЬКОЇ ПРОБЛЕМИ……………………..5

РОЗДІЛ 2. ПЕРШИЙ ЕТАП МИРНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПІВНІЧНОІРЛАНДСЬКОГО КОНФЛІКТУ (СІЧЕНЬ 1988 Р. - КВІТЕНЬ 1998 Р)………………………………………………………………………..19

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕС РЕАЛІЗАЦІЇ «ДОМОВЛЕНОСТЕЙ СТРАСНОЇ П`ЯТНИЦІ» (КВІТЕНЬ 1998 Р. - 2007 Р.)…………………………………32

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

При розгляді сучасних європейських процесів особливу увагу привертає один з найбільш тривалих, хоча і дещо приглушених останнім часом конфліктів – північноірландський. Аналіз причин виникнення конфлікту, а також методів його вирішення важливий не тільки для визначення перспектив розвитку Великобританії, Ірландії, а також Північної Ірландії як складової частини Сполученого Королівства, але і для розуміння природи сучасних етно-конфесійних протистоянь досить близьких у багатьох відношеннях для  європейських громад. Цей конфлікт відбувався безпосередньо у межах певного регіону, що дозволяє його назвати регіональним. Конфлікт відбувався між протестантською та католицькою общинами Північної Ірландії шляхом великої кількості терористичних актів та криз з обох боків.

Міжнаціональні конфлікти є дуже небезпечним і, нажаль, доволі поширеним явищем, що є притаманним для України, особливо за теперішнього стану справ. Тому дослідження моделі Ольстерського конфлікту є актуальним, а саме дослідження його зародження, розвитку і шляхів вирішення. Хід розвитку ситуації в Криму та східних областях є надзвичайно актуальним питанням сьогодення. Тому подібна модель вирішення конфліктної ситуації є і в найближчий час залишатиметься одним із наголовніших питань нашого часу.

Різнобічне переплетіння національних, соціальних, релігійних, культурних та економічних протиріч являлось основою затяжного північноірландського конфлікту, який почався ще у 20-х роках ХХ століття, набув кульмінації у 60-х роках і завершився у першому десятиліття ХХІ століття. Суть даного конфлікту може бути ясною лише при чіткому розумінні причин виникнення проблеми та поетапного шляху її вирішення.

Стан наукової розробки теми. Аналіз публікацій і досліджень про Ольстерську проблему свідчить про те, що науковці та журналісти дуже рідко досліджують дане питання. Адже лише одиниці з них намагалися у своїх працях висвітлити причини, історію розвитку конфлікту, шляхи його урегулювання та наслідки. Серед таких науковців вирізняють Зімуліну Л.А., чию роботу я аналізувала при написанні курсової роботи.

Розгляд британо-ірландських взаємин на всіх етапах розвитку північноірландського конфлікту є об’єктом даного дослідження.

Предметом дослідження є вивчення реалізації політичних моделей мирного врегулювання конфлікту на території Ольстера, представлених усіма зацікавленими сторонами: Великобританією, політичними силами Північної Ірландії, Республікою Ірландії, США.

Метою даної курсової роботи є розгляд мирного процесу у Північній Ірландії.

Відповідно до поставленої мети, потрібно вирішити наступні завдання:

1. Виявити причини, які привели до зародження конфлікту між двома релігійними общинами: протестантами та католиками
2. Проаналізувати зародження і подальший розвиток переговорної діяльності між політичними силами Північної Ірландії, Великобританії та Республіки Ірландії
3. Прослідкувати процес прийняття ключового документу у мирному процесі в Північній Ірландії – Белфастської Угоди або «Угоди Страсної П’ятниці»

Хронологічні рамки дослідження визначені завданнями дослідження та обмежені 1988 р. – першим десятиліттям XXI ст..

1988 рік визначений як початковий, адже саме тоді відбулась ключова подія Ольстерського конфлікту – відбулись переговори між двома найбільшими націоналістичними партіями – президентом Шинн Фейн Дж. Адамсом та лідером СДЛП Дж. Х`юмом. Це послужило фінальним етапом зміни політичного курсу Шинн Фейн від позиції фундаментального республіканізму до поозиції дипломатичного вирішення проблеми.

В інтересах дослідження була використана методика аналізу статистичної, аналітичної та довідкової інформації стосовно північноірландського конфлікту.

Структура обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1.

ВИТОКИ ОЛЬСТЕРСЬКОЇ ПРОБЛЕМИ

Говорячи про витоки «ольстерської проблеми», слід почати ще з подій 1169 року, тобто з початку англійської колонізації Ірландії. Формальним приводом для англійського вторгнення стала папська булла 1155 р., в якій Папа Адріан IV дозволив Генріху II почати експансійну політику щодо Ірландії, включаючи «реформування» її церкви.1 З 1169 по 1171 роки англо-нормандське військо отримало низку легких перемог. Перший етап колонізації Ірландії завершився в 1177 році, коли Генріх IV проголосив свого молодшого сина Джона «Королем Ірландії».2 Експансійна політика щодо Ірландії закінчилась через цілий ряд пріоритетніших питань як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, таких як «Столітня війна» та «Війна Троянд».

За часів правління Єлизавети I (1558-1603) до логічного продовження прийшов колонізаційний період. Після «реформації» Генріха II два сусідні острови вже роз’єднували не лише етнічні, а й релігійні відмінності.3 Найбільш буремною була провінція Ольстер. Після придушення повстань в 1567р. та 1597-1603 рр., англійська сторона вирішила застосувати новий спосіб колонізації. Якщо раніще великі ділянки землі віддавалися англійським феодалам, то тепер вони віддавалися людям, які могли постояти за себе і своє майно, якиv не було чого втрачати: релігійні дисиденти, відставні офіцери.

З роками розвивалося і почуття ольстерського протестантського націоналізму. Нащадки англійських та шотландських переселенців вважали Ольстер своєю Батьківщиною, вони були готові захищати свої землі будь-якими способами від ольстерців-католиків, нащадків корінного населення.4

Піля походів Кромвеля та поразки якобітів (прибічників короля Якоба, які, здебільшого, були католиками) у 1691 р. У битві на річці Бойн колонізацію Англією Ірландії можна вважати завершеною.

Підсумки 17 століття для ірландців-католиків були дуже сумними. Якщо в 1641 році в католиків Ірландії було 59% ірландської землі, то в останні роки 17 століття ця цифра знизилась до 14%, а за правління Георга І (1714 – 1727) доля землі сягала 7%.5

XVIII століття визначалось політикою викорінення католицицької віри з ірландського населення: була видана ціла низка законів, які в історії назвали «каральними».6

Юридичне закріплення колоніального статусу Ірландії було скоєно після прийняття акта про унію. За цим документом, що вступив в силу в січні 1801 р., єдиним парламентом ставав парламент в Лондоні, а Дублінський парламент було ліквідовано. це остаточно закріпило колоніальне становище країни.

Розглядаючи боротьбу протестантів та католиків в Ірландії неможливо обійти голод 1845-1849 років. Саме в ці роки грибком фітофтора було пошкоджено урожай картоплі, від якої була надзвичайно залежна основна маса ірландського населення – селяни. Вони не знали як боротися з цією хворобою. Дощ, туман та вітер розносили захворювання по усіх землях Ольстера. У результаті цього померло від голоду близько 800 000 чоловік, крім того, близько 1 мільйона виїхало здебільшого в США та Австралію.7 Саме з цього часу бере початок американсько-ірландська спільнота в США. Беручи до уваги те, що під час цих жахливих подій загинув кожен 10 ірландець, населення звинуватило Англію в наслідках лиха, що ще більше додало гостроти до їх стосунків.

У 1905 р. А. Гріффітсом була заснована партія Шинн Фейн. Лідер партії виступав проти участі ірландського населення на виборах у Вестмінстер, але за якнайшвидше створення в Ірландії такого парламенту, який би взяв на себе урядові функції. Ця ідея привернула до партії симпатії з боку войовничо налаштованих націоналістів, завдяки яким партія (після повстання 1916 р.) твердовстала на шлях республіканізму. Боротьба повстанців під час «Повстання на пасхальному тижні» 1916 р. і розправа з ними дали новий імпульс розвитку національної самосвідомості.

У 1919 р. в Дубліні був створений ірландський парламент, який проголосив незалежність Ірландської республіки. Це означало початок національної революції, яка прийняла форму англо-ірландської війни та завершилася в грудні 1921 р. підписанням англо-ірландського договору, що передбачав поділ Ірландії на дві частини: домініон «Вільна держава» з широкими автономними правами та «Північна Ірландія» (створена з 6 графств провінції Ольстер), як невід’ємна частина Великої Британії.8

Розділ острова викликав неприйняття найбільшого католицького терористичного угрупування – Ірландської   Республіканської Армії (ІРА), що розпочала в 1921 р. в Ольстері терористичну кампанію і вступила в боротьбу з незалежним ірландським урядом на півдні  Ірландії (1922-1923 рр..). ІРА зазнала поразки у цій боротьбі.

Таким чином, з грудня 1921 історія Ірландії розпадається на історію Ірландської держави, що стала остаточно незалежною у 1948р., та історію Північної Ірландії.

У період, що почався у 1929 році, тобто у рік світової кризи Північа Ірландія переживала не найкращі свої часи. Цей період характеризувався високим рівнем безробіття та великою кількістю сектантських бунтів.

У цей період у Лондоні проводилися переговори з ірландським урядом, результатом цих переговорів стало формування трьох основних пунктів стратегії соціально-економічного розвитку, що не дали Північній Ірландії зовсім занепасти у важкий період кризи: принцип економічного паритету, рівність в оподаткуванні та паритет в соціальному забезпеченні.

Ближче до кінця Другої світової войни Юніоністська партія підійшла до своєї двадцять п'ятого річниці безперервного контролю над Північною Ірландією. У 1943 р. новим прем'єр-міністром Північної Ірландії став міністр сільського господарства сер Б. Брук (1945-1963 рр..) Уряд Брука зіткнувся зі складними проблемами післявоєнного часу.

У лютому 1949 р. прем'єр-міністр розпустив Стормонт з метою призначити нові вибори для того, щоб показати світові, в якому стані перебувала Північна Ірландія. Результати виборів для ЛПСІ були жахливими. Партія втратила всі свої місця, в той час як юніоністи повернули всі втрачені місця, розширивши свою перевагу по графствам з 50% в 1945 р. до 63%.

Після відставки лорда Брукборо (Б. Брука) прем'єр-міністром став Т. О`Нейл. Політика нового прем`єр-міністра була спрямована на вирішення двоєдиного завдання: економічного розвитку провінції (подолання проблеми безробіття) і пом'якшення протиріч між протестантською і католицької громадами як розширення основи для загальної згоди.

У 60-ті роки економічне положення Північної Ірландії неймовірно покращилась (підвищився рівень ВВП, загальний рівень життя і т.д.)

Будівництво промислової зони, нового університету в протестантському районі та інші фактори спричинили гостру боротьбу католиків за власні громадянські права. На початку 1967 р. була створена Північноірландська Асоціація боротьби за цивільні права, що висунула програму реформ та включала вимоги скасування дискримінації при прийомі на роботу і розподілі житла, скасування підтасування виборчих округів, зміни порядку виборів до місцеві органи влади, ліквідації надзвичайних законів і розпуску спеціальної поліції. Однією з форм діяльності Асоціації стала організація мирних масових демонстрацій на захист громадянських прав.

Наступним кроком «ольстерської проблеми вважається» період ольстерської кризи, яку більшість істориків поз`язують з 5 жовтня 1968, коли вище згадана Асоціація мала намір провести марш протесту у місті Деррі, де 2/3 жителів складали католики. Побоюючись заворушень, влада заборонила демонстрації, але це лише посилило рішучість борців за громадянські права. Почавши свій, похід, вони наштовхнулися на опір ольстерської поліції, на 99% що стояла з протестантів. Багато демонстрантів були жорстоко побиті.

Ескалацією насилля католицького населення стали події в Лондондеррі. Це місто стало місцем проведення маршу за громадянські права 5 жовтня 1968, так саме він став індикатором рівня безробіття в Північній Ірландії. Кількість «католицьких» робочих місць там було непропорційно низьким порівняно з рівнем зайнятості протестантів. Іншою важливою проблемою було зниження темпів забудови будинків для католицького населення. Відмова органів влади, які були назначені юнионистами для того, щоб розширити межі міста з метою побудови там нових будинків. Ці проблеми привели до накопичення великої кількості приводів для невдоволення, які місцева католицька громада направила проти центрального уряду.

Протестуючі мали спільну підозру, що центральний уряд навмисне проводить дискримінаційну політику проти міста і його жителів, виходячи з політичних міркувань. Серед причин таких думок було закриття Великої Північної залізничної лінії, відсутність ефективних заходів щодо ліквідації безробіття і, як зазначалося вище, будівництво нового промислового району Крейгавон на протестантській території та установа нового університету в Колрейні, а не в Лондондеррі.9

Перед проведенням маршу в місті пройшло кілька нарад суспільних груп і організацій. На них не були присутні представники церков обох громад та члени Юніоністської партії. У підсумку 8 вересня Секретар Асоціації в Белфасті видав відповідну заяву про марш, що мав проводитись, виходячи з статутних рекомендацій.