Міжнародна міграція та україна

2.  Близький Схід. Цей центр сформувався в 70-ті роки. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу  з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. До початку  90-х рр.. тут працювало більш 4,5 млн. іноземців, а місцевих робітників – 2 млн.  В ОАЕ частка іммігрантів у загальній чисельності робітників – 97%, у Кувейті – 86,5%, Саудівській Аравії – 40%.

3.  США і Канада.  Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Іноземці складають близько 5% робочої с країни. Низькокваліфікована робоча сила – із прилеглих  латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн. Іммігранти - 740 тис. чол. у рік, емігранти  - 160 тис. чол. Приплив іммігрантів у США і Канаду до середини 90-х років оцінювався в 900 тис. чол. на рік.

4.  Австралія. 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що роб інвестиції в її економіку.

5.  Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед,  азіатські НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань,  а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої с – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія,  Бангладеш, Шрі-Ланка та ін.  Загальне число іноземних робітників – 2,5 – 4 млн. чол.  У Японії працюють в основному корейці, останнім часом з'явся іранці.

6.  Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів – від 3 до 10 млн. чол., в основному латиноамериканці, але цими країнами субсидуються програми по залученню східноєвропейців, у тому числі із країн СНД (нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів). Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не регіструється.

7.  Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна Лівія, на півдні – ПАР.  Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях  із СНД (на постійне місце проживання). Міжкраїнна міграція – 2 млн. чол. У ПАР загальна кількість іноземної робочої с складає 1 млн. чол. [2]

 

2 УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНІЙ ТРУДОВІЙ МІГРАЦІЇ

 

2.1 Особливості трудової міграції в Україні

 

Структурна перебудова економіки, масове банкрутство підприємств, значне  падіння  обсягів  національного  виробництва  в  перше  десятиліття  незалежності;  нераціональна структура галузевої та регіональної зайнятості; істотне якісне та кількісне перевищення пропозиції робочої сили  над  попитом;  постійне  збільшенням  чисельності  та  терміну  тривалості  зареєстрованого  безробіття, його  виражене жіноче  та молодіжне  обличчя;  великі  обсяги  прихованого  безробіття,  яке може  вважатись резервом поповнення  офіційного;  зубожіння  значної  частини населення України;  постійна  депопуляція  та старіння населення, спричиняє скорочення чисельності трудового потенціалу України призвели до того, що громадяни,  які  не  змогли  реалізувати  власний  трудовий  потенціал  на  теренах  нашої  країни,  все  частіше пропонують  свою  робочу  силу  на  ринках  праці  інших  країн,  стаючи  учасниками  зовнішніх  трудових міграцій.

Головними  чинниками  масової  еміграції  українського  населення  можна  вважати  наступні: велика різниця в умовах  життя і рівнях  заробітної  плати в Україні і країнах Заходу;  відсутність перспектив професійного  зростання для багатьох  здібних людей;  економічна нестабільність  в країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність екологічної та соціальної безпеки громадян [4].

Згідно інформації офіційних джерел, загальна кількість емігрантів з України –  6,5 млн. осіб. У відсотках від населення: 14,4%. Найпопулярніші країни призначення: Російська Федерація, Німеччина, США, Ізраїль, Чехія, Угорщина, Польща (рисунок 2.1) [5]

 

 

 

Рисунок 2.1 – Основні  країни  призначення українських  трудових мігрантів згідно тендерного розподілу (2005-2008 рр.)

 

Найбільша кількість  мігрантів походить із західних областей України та Черкас, а найменша – з центральних (рисунок 2.2).

 

 

 

Рисунок 2.2 – Географічний розподіл  українських трудових мігрантів за регіонами походження

 

Сукупна кількість іммігрантів:

- 198 325 (кількість іммігрантів, що перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, 2010 р.)

- 5,3 млн. (мешканців України,  які за даними перепису 2001 р.  народилися не на її території). 92% з них прибули з пострадянського  простору, причому майже 85% з них  – до розпаду СРСР, тобто біли  на той час внутрішніми мігрантами. Найпопулярніші  країни походження: Російська Федерація, Молдова, Узбекистан, Білорусь, Грузія, Вірменія, Азербайджан. [6]

Звичайно, постає питання про ймовірність  таких масштабів міграції  з  України, проте, рівень цього показника  стає очевидним у порівнянні  з  іншими країнами, особливо СНД. Наприклад, у Грузії частка трудових мігрантів сягає 36% населення самої країни, в Молдові – 27%. У  північних  країнах Латинської Америки  завдяки  територіальній  близькості  до США  та Канади теж великі масштаби еміграції׃ у Сальвадорі – до 30% населення, на Гаїті – 24, в Еквадорі – 16%. [7]

 

 

 

Рисунок 2.3 – Зовнішня міграція в Україні (2000 – 2009 рр.)

Враховуючи такі міжнародні масштаби, трудову міграцію українців можна назвати помірною [8]. За даними Держкомстату Україні (рисунок 2.1) простежуються загальні тенденції зовнішньої міграції в Україні.

Опитування працівників-мігрантів  дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки  за кордон:

–       заробіток задля поліпшення житлових умов;

–       придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;

–       заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб;

–       накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

–       накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвиток своєї справи;

–       мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

Основними сферами зайнятості працівників-мігрантів є будівництво, сільське господарство, домашнє господарство, сфера торгівлі та сервісу (рисунок 2.4) [7]

 

 

Рисунок 2.4 – Основні  сфери працевлаштування українських  трудових мігрантів

 

 

 

2.2 Напрямки міграції

 

Головними  країнами-реципієнтами  української  робочої  сили  є  Російська Федерація (2  млн.  чол.), Польща (1  млн.  чол.),  Італія (0,5  млн.  чол.),  Греція (0,35  млн.  чол.),  Португалія (0,2  млн.  чол.),  на  Чехію, Іспанію, Німеччину та США припадає близько 130 тис. чол. та ін.

Спостерігаються істотні  відмінності в напрямках трудових міграцій чоловіків і жінок: чоловіки переважно їдуть до Росії, Польщі, Іспанії, Португалії, жінки — до Італії. Чоловіки в основному зайняті на будівництві, у торгівлі, промисловості, транспорті, сільському господарстві, тоді як жінки найчастіше — в якості хатніх працівниць (Італія, Португалія та Іспанія), на будівництві (Угорщина, Португалія, Чеська Республіка, Росія), у торгівлі (Росія та Угорщина). Основним видом діяльності українок у Польщі є сільське господарство. [8]

Слід  зазначити, що  трудова  міграція  поступово  займає  все  вагоміше  місце  у  системі  пріоритетів українських громадян та стає для багатьох  із них основним видом заняття, а не доповненням до постійної роботи.  За  всієї  різноманітності  дій  і  вчинків  вітчизняних  громадян  у  сфері  трудових  міграцій  за  межі України  виділяються найпоширеніші моделі  їхнього  здійснення:  від нетривалих  разових  декілька  разів на рік поїздок до довгострокових. Крім того, сільське населення надає перевагу тривалим трудовим поїздкам, тоді як міське, – так званим “човниковим”. Виділяють два великі потоки трудових мігрантів: до Росії (біля 2 млн. чол., в основному зі Східної України) та Польщі (близько 1 млн. чол, як правило,  із західних регіонів).

Трудова  міграція  населення  південних  регіонів  України  є більш різноманітно  спрямованою.  Серед українських мігрантів «східного спрямування» переважають чоловіки, які за кордоном зайняті в основному на  будівництві,  а серед мігрантів «західного  спрямування»  яскравого дисбалансу  за  статевою  ознакою немає: звідти виїжджають і жінки до Східної Європи, Італії, Іспанії, Португалії – як на важку фізичну роботу на  місцевих  заводах,  так  і  приватну  роботу  по  господарству:  прибиральницею,  доглядальницею, працівницями на земельних ділянках тощо.

Для  центральних  областей  України  характерна  внутрішня  міграція,  як  правило,  до  Києва  і передмістя. Як прогнозують  українські  експерти,  в майбутньому Київ  і Київська  область  буде  все  більше «притягувати»  трудових мігрантів. Адже,  згідно оцінок Держкомстату,  середня заробітна плата в столиці України вже перевищує 400  дол.,  в той час,  як  середня заробітна плата трудового мігранта  в Російській федерації складає лише   близько 370  дол.  Важливим  є той факт, що  близько 70%  українських  мігрантів працюють в країнах не найбільш економічно розвинутих і не за найвищу заробітну плату. Цікавим є те, що українці емігрують до Польщі працювати в середньому за 430 дол. за місяць, а поляки  їдуть працювати до Німеччини і при цьому отримують більше тисячі доларів.

Найбільший  дохід  мігранти  отримують  у  країнах  Європейського  Союзу. Особливо  слід  виділити Ірландію (3125  дол.  на  місяць), Швейцарію (2300),  країни  Бенілюксу (1600-1675),  Німеччину (1300)  та Італію (934). Значно меншим є дохід українців, котрі працюють у країнах Східної Європи: Чехія – 527 дол. на місяць, Румунія і Словаччина – 430, Росія – 371.  [9]

За даними опитування, 13,8% молоді (віком від 18 до 34 років) мали намір назавжди виїхати з власної країни. Ще більше (29,9%) орієнтувалися на тимчасове перебування за кордоном. Основні країни реалізації міграційних інтересів молоді у 2010 р.: Росія (19,0%), Великобританія (12,2%), Німеччина (11,7%), США (11,2%), Італія (10,2%). У 2003 році ситуація була такою: Німеччина (14,1%), США (12,3%), Росія (5,8%).

Імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

1) Донбас, до якого  іммігрували, головним чином,  біженці із зон бойових дій  - Азербайджану, Вірменії, Грузії, Нагорного  Карабаху, Чечні;

2) Південь України,  куди переселились мігранти з Казахстану, Киргизстану, Придністров'я, Таджикистану;

3) Крим став мігрантоприймаючим  регіоном для депортованих кримських  татар, болгар, греків, німців.[10]

 

2.3 Прогноз міграції на період до 2050 р.

 

На сучасному етапі  розвитку України нагальною проблемою є демографічна ситуація, а саме негативна динаміка народжуваності, смертності, сальдо міграції. Участь країни у міжнародній трудовій міграції відіграє провідну роль у даній проблемі.

Інститутом демографії та соціальних досліджень НАНУ за участю Державного комітету статистики України був розроблений Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. Загальна динаміка чисельності населення показана на рисунку 2.5. [11]

 

Рисунок 2.5 – Скорочення чисельності населення України 

2010-2050 рр.

До складу прогнозу увійшов і прогноз міграцій (рисунок 2.6). Так, середній варіант прогнозу передбачав додатне сальдо міграційного обміну з країнами СРСР відповідно до тенденцій останніх років, другу хвилю повернення до України раніше депортованих народів, розвиток імміграційного впливу з країн, що розвиваються (до 45-53 тис. осіб на рік). Згідно прогнозу, сальдо зовнішньої міграції поступово зростатиме, досягнувши максимуму наприкінці 2020-х років (+90 тис. осіб), а потім дещо зменшиться до 73-77 тис. Його величина у другій половині прогнозного періоду забезпечуватиметься за рахунок афро-азіатських країн. У разі ж реалізації низького варіанту, до 2015 р. слід очікувати сплеску вибуття за межі колишнього СРСР, а після – значних міграційних втрат в обмін населення з Росією. Сальдо міграцій буде від’ємним упродовж більшої частини прогнозного періоду, додатковий міграційний баланс спостерігатиметься лише у 2020-2035 роках, коли припиниться сплеск еміграції на Захід і сформується потік прибуття зі Сходу.[10]

 

 

Рисунок 2.6 – Сальдо зовнішніх міграцій населення

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Наслідки трудової міграції

 

Позитивні:

- надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

- сприяння інтеграції України до світового ринку праці;

- надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;

- спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

- послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві. [13]

Негативні:

- дає прихований вклад у зменшення населення України;

- збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

- втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;

- втрата кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу;

- вкладання державою коштів у підготовку фахівців для потреб власної економіки (затрати на навчання на всіх освітніх рівнях), які, в результаті, створюють додану вартість за межами країни;