Міжнародна міграція та україна

- трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан;

- втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

- лише 3,6% заробітчан організовують власну справу;

- відтік грошей, зароблених українськими мігрантами, з українських банків в західні внаслідок неспокою;

- дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців;

- виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;

- зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти;

- погіршення сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин: виникає нестача батьківської уваги, деформуються родинні цінності, виховується легковажне ставлення до життя. Хоча на сьогоднішній день не ведеться жодної статистики щодо кількості дітей, чиї батьки виїхали на заробітки за кордон;

- проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

 

3 РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

 

3.1 Державне регулювання міграції трудових ресурсів

 

На національному рівні  регулювання міграції здійснюється наступними органами:

- Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої сили);

- Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного контролю);

- Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи);

- національними міграційними службами;

- посередницькими міграційними фірмами.

Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої сили:

1. Адміністративно-правові:

а) міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні;

б) дія національних служб імміграції в тому числі контроль за в'їздом у країну іммігрантів, видача дозволів на в'їзд, на роботу, на час перебування іммігрантів у країні та ін.);

в) міри міжурядових угод регулювання міграції робочої с.

2.  Економічні:

а) здійснення вербування іноземних робітників – надання роботи, порівняно високого рівня зарплати, житла і медобслуговування, кваліфікації й освіти;

б) залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;

в) видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.

Звичайно державне регулювання  здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету  програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої с (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).

Регулювання імміграції

Полягає в тім, що держава  не перешкоджає в'їздові тих категорій працівників, що потрібні в даній країні, обмежуючи в'їзд  всім іншим. Перелік бажаних іммігрантів варіюється від країни до країни, але зазвичай вони відносяться до однієї з наступних категорій:

- працівники, готові за мінімальну платню виконувати важку, шкідливу, брудну і некваліфіковану роботу;

- фахівці нових і перспективних галузей – програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці;

- представники рідкісних професій – реставратори картин, гранувальники алмазів, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування;

- фахівці зі світовим ім'ям – музиканти, артисти, вчені, спортсмени, лікарі, письменники;

- крупні бізнесмени, які переносять свою діяльність у країну, що приймає інвестують капітал і створюють нові робочі місця. [1]

Стимулювання рееміграції

Традиційні державні міри рееміграції полягають у  наступному:

1.  Програми стимулювання рееміграції. Вони включають широке коло заходів, починаючи з заходів для примусової репатріації незаконних іммігрантів до надання матеріальної допомоги іммігрантам, що бажають повернутися на батьківщину. Однак ефективність цих програм досить низька.

2.  Програми професійної підготовки іммігрантів. Передбачається, що одержавши освіту в розвинутий країні, іммігранти можуть розраховувати на більш престижну і високооплачувану роботу в себе на батьківщині. Однак інтерес іммігрантів до цих програм виявився досить низьким, тому що вони не давали гарантій працевлаштування після повернення на батьківщину.

3.  Програми економічної допомоги країнам масової еміграції. Розвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої с про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, що розвиваються, які могли б стати місцем роботи для реемігрантів (наприклад, Німеччина і Туреччина).

 

3.2 Міжнародно-правові основи  трудової міграції між країнами

 

При формуванні національної політики в області зовнішньої трудової міграції повинні бути враховані  вимоги міжнародних конвенцій.

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 році відповідно до Версальського договору. Місцезнаходження – Женева (Швейцарія). Членами її є більш 170 країн. Як спеціалізована установа з 1946 р. входить у систему ООН. Основними цілями МОП є:

- забезпечення повної зайнятості і зростання рівня життя;

- заохочення економічних і соціальних програм;

- дотримання основних прав людини;

- охорона життя і здоров'я трудящих;

- регулювання міграції населення

- заохочення співробітництва між підприємцями і трудящими.

Багато документів і конвенції МОП були спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної  робочої с: «Про інспекції режиму перевезень емігрантів» (1926 р.), «Про соціальну політику на територіях поза метрополіями» (1955 р.), «Проти применшення прав в області праці і занять» (1958 –1960 рр..), «Про трудящих на плантаціях»       (1960 р.), «Про основні цілі і норми соціальної політики» (1962 р.), «Про збереження прав мігрантів в  області соціального забезпечення» (1981 – 1982 рр..) і т. д.

Міжнародна організація міграції (МОМ) створена в 1949 р. як Міжнародна організація у справах біженців, пізніше її повноваження були розширені й  у 1989 р. вона була перейменована в МОМ. До неї входить 81 країна, у тому числі 46 є членами МОМ, 35 – спостерігачами (Україна є спостерігачем). МОМ не входить у систему ООН, але тісно з нею співробітничає.

Основними функціями  МОМ відповідно до статуту є:

- розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

- надання допомоги з питань організації міграції;

- розвиток технічного співробітництва в області міграції;

- запобігання відпливу умів і рееміграція;

- надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої сили;

- організація пересування біженців;

- надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

На даний час значне число установ і організацій, насамперед у рамках ООН, а також  регіональних угруповань займаються проблемами, пов'язаними з міграцією населення  і трудових ресурсів.

Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень, у першу чергу репатріації.

Система постійного спостереження  за міграцією (СОПЕМИ) при ОЕСР координує діяльність національних імміграційних управлінь.

Комісія ООН по  народонаселенню має у своєму розпорядженні відповідний фонд, частина якого використовується на субсидування національних програм в області міграції населення. Ряд міжнародних договорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), містить спеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих-мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

У Європі забезпеченням  і захистом прав трудящих мігрантів  займається Міжурядовий комітет з питань міграції (СІМЕ).

На інтеграційному рівні  регулювання міжнародної міграції робочої с здійснюється шляхом виконання  угод, договорів, правил, контрактів, укладених  між державами інтеграційних  об'єднань. [2]

 

3.3 Рекомендації щодо державної міграційної політики України

 

Завдяки низці важливих рішень, прийнятих в Україні, зокрема, затвердженню Президентом України  Концепції державної міграційної  політики, створенню Державної міграційної  служби, у сфері регулювання міграційних  процесів спостерігається очевидний прогрес. Разом з тим, щодо трудової міграції громадян за кордон практичних заходів все ще бракує. За таких умов видається доцільним при розробці плану реалізації Концепції державної міграційної політики України приділити першочергову увагу сфері трудової міграції. Врахувати при цьому думки експертів-науковців, громадських організацій мігрантів, зокрема, активізувати роботу Ради з питань трудової міграції при Кабінеті Міністрів України, використати рішення П’ятого всесвітнього форуму українців. [15] З цієї точки зору, у Плані заходів щодо реалізації Концепції державної міграційної політики України щодо трудової міграції громадян за кордон доцільно передбачити:

1. Розробку та подання  на розгляд Верховної Ради  України проекту закону України «Про трудову міграцію»;

2. Розробку проекту  Закону України «Про внесення  змін до Закону України «Про  вибори» в частині забезпечення  реалізації виборчих прав громадян  України, які перебувають за  межами держави;

3. Розробку механізму  обміну паспортних документів громадянам України, які перебувають за межами держави, на паспортні документи нового зразка безпосередньо консульськими установами України за кордоном за місцем перебування громадян;

4. Внесення змін до  нормативно-правових актів стосовно  постановки на консульський облік громадян України за межами держави, з метою її спрощення;

5. Запровадження у  складі дипломатичних установ  України за кордоном у країнах,  де перебуває значна чисельність  працівників-мігрантів, посади штатних  працівників, які би опікувались питаннями праці та соціального забезпечення;

6. Опрацювання питання  стосовно створення при дипломатичних  установах України за кордоном  в державах, де перебуває значна  кількість працівників-мігрантів,  інформаційно-консультаційних пунктів,  в тому числі на громадських засадах, з метою надання інформації, правової допомоги, психологічної підтримки громадянам України;

7. Активізацію переговорів  із країнами працевлаштування  українців щодо укладення угод  про працевлаштування та соціальне  забезпечення заробітчан, розробку механізмів практичного виконання відповідних домовленостей;

8. Організаційну, інформаційну, дипломатичну та фінансову підтримку  громадських об’єднань мігрантів  за кордоном, використання їхніх  можливостей для поширення серед  мігрантів інформації щодо повернення, працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на Батьківщині;

9. Розширення можливостей  надання української освіти дітям  трудових мігрантів – громадян  України за кордоном, виділення  коштів для семестрової атестації  дітей, які навчаються в закордонних українських школах, та стимулювання роботи вчителів цих закладів;

10. Опрацювання питання:  щодо надання квот для дітей  трудових мігрантів – громадян  України, які отримали середню  освіту за межами держави, з  метою вступу їх до вищих  навчальних закладів; зарахування дітей, які отримали середню освіту за кордоном, до ВНЗ в Україні за результатами іспитів, а не незалежного зовнішнього оцінювання;

11. Розвиток системи  послуг, що надаються працівникам-мігрантам  банківськими установами, з метою  здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки та відкриття нових робочих місць;

12. Запровадження схеми  надання дешевих кредитів на  основі накопичувальних рахунків  мігрантів для набуття освіти, розв’язання житлового питання, відкриття малого бізнесу;

13. Вивчення можливостей  зменшення мита на ввезення  мігрантами інструментів та устаткування  з метою започаткування власного  бізнесу в Україні; 

14. Забезпечення надання  органами місцевої влади, соціальними службами інформаційної та психологічної допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються;

15. Розробку та затвердження  державної, а також регіональних (для регіонів, охоплених масовим  виїздом на роботу за кордон) програм, спрямованих на заохочення повернення заробітчан на Батьківщину, сприяння їх реінтеграції;

16. Запровадження на  державному рівні регулярних  вибіркових обстежень населення  для з’ясування обсягів, спрямованості,  складу трудової міграції громадян; створення спеціалізованого наукового центру, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій.