Індо-пакистанський конфлікт у висвітленні світових ЗМІ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА «КРОК»

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин та інформації

 

ДИПЛОМНА  РОБОТА

на тему:

«Індо-пакистанський конфлікт у висвітленні світових ЗМІ»

 

студентка ІV курсу групи МІ-09	Науковий керівник:   канд. політ. наук, доцент (науковий ступінь, вчене  звання або посада)
Волошко Денис Андрійович (прізвище, ім’я та по батькові)	Терещук Віталій Іванович (прізвище, ім’я та по батькові)
	____________________ (резолюція «До захисту»)
______________ (підпис студента)	___________ (дата)	_____________ (підпис)

 

Київ - 2013

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНДО-ПАКИСТАНСЬКОГО  КОНФЛІКТУ 6

1.1. Причини виникнення та розвиток Індо-пакистанського конфлікту 6

1.2. Сучасний стан конфлікту 16

РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ КОНФЛІКТУ У СВІТОВИХ ЗМІ 29

    2.1. Вплив ЗМІ  на Індо-пакистанський конфлікт  …………………………..29

2.2. Індо-пакистанський конфлікт у висвітленні світових ЗМІ 38

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВЯЗАННЯ ІНДО-ПАКИСТАНСЬКОГО  КОНФЛІКТУ 48

3.1. Позиції учасників конфлікту та міжнародної спільноти щодо можливих способів розв’язання проблеми 48

         3.2.Рекомендації країнам-учасницям конфлікту щодо використання потенціалу світових мас-медіа для просування своєї позиції у конфлікті

57

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ………………………………………………….59

       4.1. Аналіз особливостей охорони праці на робочому місці менеджера (керівника, начальника, економіста)…………………………………………..59

        4.2. Розробка рекомендацій щодо покращення умов праці та розрахунок   їх економічної ефективності…………………………………………………...65

         4.3. Висновки до розділу…………………………………………………76

ВИСНОВКИ 77

ВСТУП

 

Актуальність дослідження: Протягом усього часу свого існування в статусі незалежних держав Індія та Пакистан тричі вступали у війну один з одним і кілька разів опинялися на межі четвертої. Імовірність виникнення нового збройного протистояння оцінюється експертами по-різному: дехто вважає, що Пакистан в силу своєї реакційної та агресивної політики не в змозі вирішити спір мирним шляхом, на думку інших, з моменту останнього збройного протистояння (травень-червень 2002 року) відносини між двома азійськими сусідами значно потеплішали і нової війни не передбачається.

       Якщо розглядати індо-пакистанський конфлікт тільки з позиції участі в ньому двох країн, то дані твердження можна вважати цілком справедливими. Але тоді стає незрозумілою причина конфлікту. Представляється очевидним, що войовничі сторони ділять територію Кашміру, ось тільки інтереси обох країн стосовно цієї території досить сумнівні. Якби причина полягала тільки в територіальній суперечці, конфлікт, швидше за все, вже давно б був вичерпаний.

Сьогодні  ж обидві країни мають ядерну зброю і тому не можна допускати війну у жодному разі. Адже це загрожує не тільки обом країнам, а й цілому регіону.

  Вже протягом десяти років (починаючи з 2003) на території провінції Кашмір не відбувається ніяких масових збройних нападів ні з однієї, ні з іншої сторони. Обидві країни весь цей час ведуть мирні переговори в яких зацікавленні не тільки вони, а й весь світ. За весь час переговорів лідери країн декілька разів зустрічалися у Індії та Пакистані, на території спірної провінції Кашмір та на засіданнях різних міжнародних організацій але між ними не було досягнуто жодних рішень окрім домовленості про ненапад . На сьогоднішній день проблема не є вирішеною, а отже і конфлікт можна вважати нерозв’язаним.

Ступінь наукової розробки: індо-пакистанський конфлікт існує вже майже протягом сторіччя та він почав привертати увагу вчених одразу після свого виникнення. Значну роль треба приділити вченому Осипову Георгію Андрійовичу, у його роботі «Проблеми укріплення режиму нерозповсюдження ядерної зброї.. Белокреницький Вячеслав Яковлевич, у праці «Мусульманський регіон у південних кордонів СНД –структура, значення, перспективи» розглядає повну структуру та хронологію конфлікту, прогнозує шляхи і можливості його вирішення. Теоретичні аспекти індо-пакистанського конфлікту розглядаються у праці автора Журавльової Олени Сергійовни «Зовнішня політика Індії».  Вивченням сучасного стану індо-пакистанських відносин, етапами становлення миру та перебігом подій займався російській вчений Анатолій Єгорін у своїй роботі «Мусульманські країни у кордонів СНД».

Мета дослідження: Показати основні причини та наслідки індо-пакистанського конфлікту та вплив на нього через ЗМІ

Завдання  дослідження:

• Показати етапи індо-пакистанського конфлікту;
• Проаналізувати причини та наслідки індо-пакистанського конфлікту;
• Проаналізувати вплив на конфлікт світовими ЗМІ;

Об’єкт  дослідження: індо-пакистанський конфлікт.

Предмет дослідження: причини та наслідки індо-пакистанського конфлікту, його висвітлення у світових ЗМІ.

Методи дослідження: хронологічно-історичний –, аналітичний – використання аналітичного аналізу та розгляду кіпрської проблеми, аналіз якості висвітлення конфлікту у ЗМІ, та якісної характеристики знайдених повідомлень. Вивчення інформаційних джерел – за допомогою цього методу був визначений сучасний стан кіпрсько-турецького конфлікту, та ступінь його висвітлення.

Наукова новизна  одержаних результатів: роботі притаманні деякі елементи новизни. Було здійснене дослідження висвітлення конфлікту світовими ЗМІ та розглянуті якісні характеристики повідомлень.

Практичне значення одержаних результатів: у роботі проаналізоване висвітлення індо-пакистанського конфлікту у світових ЗМІ, та розглянуті можливі варіанти вирішення конфлікту. Теоретичний доробок праці може слугувати підґрунтям для більш детального розгляду проблеми висвітлення конфлікту у світових ЗМІ. Також був використаний системний підхід для розгляду індо-пакистанських відносин як системи, та самого конфлікту як елемента цієї системи.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНДО-ПАКИСТАНСЬКОГО КОНФЛІКТУ

1.1. Причини виникнення та розвиток Індо-пакистанського конфлікту

Історію взаємовідносин Індії та Пакистану  можна назвати унікальною: конфлікт, що має місце між цими державами, є одним із найдовших у всій новій історії та офіційно нараховує  стільки ж років, скільки триває і саме незалежне існування Індії  та Пакистану. Одною з основних причин конфлікту вважають питання про  спірні території – Джамму та Кашмір, на яких зійшлись політичні інтереси обох країн але, в той же час, коріння  проблеми уходять у далекі часи,  де упираються в етнічну та міжрелігійну різницю.

    Іслам почав проникати на територію Індії у VIII столітті, у той самий час, коли в Північній Індії почали з’являтися перші мусульманські держави на чолі з мусульманськими султанами та воєначальниками. Але іслам та індуїзм – не тільки різні релігії, але й різні способи життя. Протиріччя між ними здаються неприборкними і, спираючись на історію конфлікту, можна сказати, що вони і досі не вирішені. Причиною цього може бути Британська колоніальна політика, одним з основних принципів якої був конфесійний з правилом «розділяй та володарюй». Прикладом цього може слугувати те, що що вибори до законодавчих органів влади Індії проводилися по куріям, які були утворені в залежності від конфесійних поглядів і це розпаювало протиріччя.

    У 1947 році території Британської  Індії отримали незалежність, після чого Індія була розділена на Індійський Союз і Пакистанський домініон. Через розподіл Пенджаба та Бенгалії, почались криваві сутички між індусами, сикхами та мусульманами, в результаті чого загинуло більше п’ятисот тисяч чоловік. Розподіл Індії також призвів до одної із найбільших міграцій населення в сучасній історії світу – майже дванадцять мільйонів індусів, сікхів і мусульман розселилися по нещодавно створеним територіям держав Індії та Пакистану.

    Проблема взаємовідносин двох основних Індійських громад в період незалежності має два аспекти: відносини всередині країни та міжнародні відносини з сусіднім Пакистаном, що виражається у Кашмірському питанні, який настільки серйозно впливає на атмосферу всередині держав, що навіть індійське населення в Пакистані та мусульманське населення в Індії сприймається жителями країн як ворожі агенти.

    Ще під час завоювання мусульманами Індії під контролем мусульманських правителів Кашміра знаходилися тільки північна та центральна його частини. Що до провінції Джамму, південної частини кашміру, вона була під владою князів-індуістів з народу догра. Східна, важкодоступна частина сучасного Кашміру, провінція Ладакх, лише частино визнавала владу султанів Кашміру. Місцеві князі зберегли буддизм та підтримували торгові відносини з Тибетом. Саме у той час починає формуватися етнічні, культурні та релігійні відмінності між провінціями Кашміру, які й досі слугують основною причиною ворожнечі та конфліктів у цьому регіоні.

    Англійці поставили індуїстських правителів над мусульманським населенням і на початку ХХ століття в Кашмірі був прийнятий цілий ряд дискримінаційних законів по відношенню до мусульман, ставлячих їх в положення людей «другого сорту».

    У 1932 році шейх Абдулла засновує  першу політичну партію Кашміру  – Мусульманську конференцію,  що з 1939 року називається Національною  конференцією Джамму та Кашміру.

    На період розділу Британської  Індії на території Кашміру  проживало вісімдесят відсотків  мусульман і вже здавалося,  що доля ціеї провінції вирішена: вона повинна була стати провінціею Пакистану. Але ,згідно з положенням закону, прєднання будь-якої з територій або провінцій до Індії чи Пакистану цілковито залежить від рішення його правителя. А правителем Джамму та Кашміра був індуіст Харі Сінкха. Так почалася перша індо-пакистанська війна.

          Перша Індо-пакистанська війна

Бойові  дії розпочалися 21 жовтня 1947 року вторгненням  пакистанських напіввоенних формувань, що складалися із племенпуштун та дариев. Їх чисельність досягала двох тисяч  чоловік. Через декілька днів була захвачена  столиця князівства – Сринагар, і махараджа Хари Сингх звернувся  за допомогою до Делі. 27 жовтня він  підписав договір про приеднання до Індії. Прибувший батальйон сікхів вибив афганців із Сринагара. Пакистан оголосив своєю територією північну частину під назвою Азад (вільний) та ввів туди свої війська. Війна проводилася  на території колишнього князівства Джамму та Кашмір, де зіткнулися з одної  сторони індійська армія  та військовий підрозділ колишнього князівського війська, а з іншої сторони  їм протистояли пакистанська армія  та місцеві військові угрупування, що називали себе Азад Кашмір. Метою першого вторгнення було встановлення контролю над долиною Кашміра, включаючи його літню столицю Сринагар. Відповідно до резолюції ООН від 1 січня 1949 року держави встановили перемир’я. 27 липня Індія та Пакистан підписали угоду про припинення вогню та встановили лінію кордону. Таким чином шістдесят відсотків території Кашміру приєднувалися до Індії, а сорок відсотків відходили до Пакистану.

    Після примирення обох сторін конфлікт зник на декілька років. У 1956 році після прийняття закону про новий адміністративний поділ Індії, країна надала своїм кашмірським володінням новий статус: штат Джамму та Кашмір. Лінія припинення вогню стала лінією кордону. В Пакистані також відбулися деякі зміни. Більша частина північних кашмірських земель отримала назву агентств Північної території, а Азад Кашмір формально став незалежним.

        Друга Індо-пакистанська війна

Другою індо-пакистанською  війною називають збройний конфлікт, що мав місце у серпні-вересні 1965 року. Все почалося зі спроби Пакистану підняти бунт в індійській частині штата Кашміра. Незабаром конфлікт прийняв характер прикордонної війни між двома державами.

Навесні 1965 року між Індіею та Пакистаном відбувся прикордонний конфлікт через пустельну  територію Великий Качский Ранн.  Досі залишається невідомим, хто спровокував конфлікт, але у березні-квітні на кордоні відбулися збройні зіткнення між митниками обох країн. Військові та військова техніка обох країн були приведені у повну готовність і підтянуті до лінії кордону. Конфлікт не встиг набрати повних обертів: в нього врутилася Велика Британія,  під контролем якої обидві сторони тридцятого червня заключили угоду про припинення вогню. Сутичка навколо Качського Ранна була повністю урегульована четвертого липня 1946 року затвердженими в Ісламабаді угодами: Пакистан отримав дев’ятсот кілометрів квадратних території, хоча претендував на значно більшу ділянку.

Події в Качскому  Ранні, судячі з усього, переконали пакистанське керівництво  у перевазі національної армії над  індійською  і схилили його до силової спроби рішення Кашмірської проблеми. За підсумками першої індо-пакистанської війни 1947-1948 років штат Кашмір був розділений на дві частини, що відійшли ворогуючим сторонам. Пакистан не залишав надії встановити контроль над індійською частиною штату. Пакистанські спецслужби почали засилання в індійський Кашмір підготовлених диверсантів, які повинні були підняти там повстання на початку серпня 1965 року і розгорнути партизанську війну протів індусів. Ця операція, яка носила кодову назву «Гібралтар», повністю провалилася. Індійцям стало відомо, що диверсанти прибувають з пакистанської частини штату, і п’ятнадцятого серпня індійська армія вторглася туди, щоб знищити табори підготовки бойовиків.

    Обороняла цей район дванадцята  пакистанська дивізія, яка не  могла стримати наступ індійського  корпусу  і дуже скоро загроза  захоплення нависла над Музаффарабадом, «столицею» пакистанського Кашміру. Щоб послабити тиск противника на дванадцяту дивізію, пакистанське командування першого вересня розвернуло наступ на індійську частину Кашміру (операціяGrand Slam). З цього моменту між Індією і Пакистаном йшла відкрита війна. Індія не зупинилася перед ескалацією бойових дій, вперше винесши їх за межі Кашміру. Шостого вересня індійська армія вторглася вже на територію Пакистану. Удар наносився в напрямку великого міста Лахор. Війська дійшли майже до самого Лахора, після чого були відкинуті назад пакистанської контратакою.