Інформаційна безпека України та національні інтереси

Дещо в іншому ракурсі  трактує інформаційну безпеку АА. Тер-Акопов, який репрезентує позицію  другого напряму. Під інформаційною  безпекою він розуміє стан захищеності  інформації, яка забезпечує життєво важливі інтереси людини. У рамках даного напряму існує визначення інформаційної безпеки як стану, тенденції розвитку, умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів і установ, при яких забезпечується збереження їх якісної з об'єктивними обумовленими інноваціями в ній, і вільне, відповідне власній природі і її функціонування. Ряд представників цього напряму розглядають інформаційну безпеку як стан, який характеризується відсутністю небезпеки, тобто чинників і умов, які загрожують безпосередньо індивіду, спільноті, державі з боку інформаційно-комунікаційного середовища. Прибічники такого підходу розглядають інформаційну безпеку як стан і процес захищеності особи, суспільства, держави від реальних або потенційних загроз. Водночас, на нашу думку, розглядати безпеку лише як стан є не зовсім точним, і не відображає динамізму як самої безпеки, так і тої системи, для якої безпека виступає як функція її подальшого розвитку та існування.

Поняття процес відрізняється  від поняття стан. Поняття процес означає послідовність станів, пов'язаність стадій їх зміни і розвитку, тобто на відміну від поняття "стан", поняття "процес" акцентує увагу на моменті спрямованості в зміні об'єкта, цілепокладанні, тоді як "стан" відображає лише один момент, певну мить безпеки, а отже не вичерпує її повністю.

Представник третього напрями  В.І. Ярочкін визначає безпеку як "стан захищеності особи, суспільства  і держави від зовнішніх та внутрішніх небезпек і загроз, який базується на діяльності людей, суспільства, держави, світового співтовариства з виявлення (вивчення), попередження, послаблення, ліквідації і відбиття небезпек і загроз, здатних загубити їх, лишити фундаментальних матеріальних і духовних цінностей, завдати неприйнятної шкоди, закрити шлях для прогресивного розвитку". Застосування діяльнісного підходу, ва наш погляд, є більш адекватним при описуванні інформаційної безпеки, і ми в певній мірі можемо підтримати дане визначення у загальному плані, однак не погодитись із деталізацією напрямів діяльності, які з часом змінюватимуться, а отже закладатимуть потенціал нестійкості як до самого визначення, так і до функціонування відповідних суб'єктів.

М.П. Хрипков вважає, що діяльність по забезпеченню особи, суспільства  і держави виникає в ході вирішення  суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою розумної сутності, соціального індивіда, соціальної групи попередити ЇЇ можливі шкідливі наслідки. Водночас за даного випадку функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки зводиться лише до реагування, тоді як превенція лишається поза увагою.

Саме тому, на наше переконання, інформаційна безпека становить  собою діяльність органів державного управління. Звідси витікає важливий висновок, що слід діяти активно, здійснюючи вплив на джерела інформаційної небезпеки. При цьому щодо змісту інформаційної безпеки доцільно використовувати не поняття "інтереси", а більш фундаментальне поняття "цінності", через те, що у цінностях знаходять вираз інтереси суб'єктів суспільних відносин, зіткнення яких породжує загрози.

Наступний погляд передбачає, що у самому загальному вигляді під  інформаційною безпекою можна розуміти здатність суб'єкта зберігати свої системостворюючі властивості, основні  характеристики при патогенних дезорганізуючих, деструктивних впливах на кіберпростір, інформаційно-комунікаційні технології.

На думку прибічників  цього погляду, безпека і забезпечення безпеки становлять собою різні  поняття, через те, що безпека виражає  характеристику стану соціальної спільноти, тоді як забезпечення безпеки —  діяльнісну характеристику, тобто діяльність органів державної влади і управління з підтримання безпеки. У цьому плані безпека усвідомлюється як основа цілепокладання політики, а забезпечення безпеки — як діяльність з досягнення безпечного стану суспільства або соціальної групи. Цієї ж думки дотримується і автор.

Цікавою є думка відомого українського дослідника проблем інформаційної  безпеки РЛ. Калюжного, який вважає, що інформаційна безпека — вид  суспільних інформаційних правовідносин  щодо створення, підтримки, охорони та захисту бажаних для людини, суспільства і держави безпечних умов життєдіяльності; суспільних правовідносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіганням та використанням інформації.

У цілому ж інформаційна безпека покликана забезпечити реалізацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. У цьому сенсі ми вважаємо, що найвищий сенс політики інформаційної безпеки — вільний розвиток і процвітання суспільства.

Отже, інформаційна безпека  являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття виявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття "інформаційна безпека" надає можливість зауважити про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведеш вище погляди, а вірніше підходи до визначення поняття інформаційної безпеки дають змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цей багатогранний феномен. Більш того, на наше переконання, найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем.

Такий підхід надав можливість дійти висновку, що інформаційна безпека  не може розглядатися лише як окремий  стан. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже, вона не є станом, а становить собою процес. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків.

Також наголосимо, що не підтримуємо позицій тих дослідників, які зводять інформаційну безпеку  лише до захисту інформації. Інформаційна безпека за своєї суттю є більш широким поняттям. Отже, інформаційна безпека — багатогранна область діяльності, в якій успіх може принести лише системно-комплексний підхід.

Дослідження сутності інформаційної  безпеки має враховувати той факт, що сутність є внутрішнім змістом предмету, який знаходить вираз у стійкій єдності усіх багатоманітних і суперечливих формах буття.

Базовою характеристикою  інформаційної безпеки слід вважати  імовірність появи загрози підвищеного  ризику реалізації загрози або небезпеки для індивіда, суспільства та держави.

Критерієм ефективності забезпечення інформаційної безпеки  є високий рівень безпеки при  мінімумі відповідних затрат.

Отже, можна говорити про структуру поняття інформаційної  безпеки. Основним її елементом є життєво важливі інтереси соціальної системи, які співвідносяться із зовнішніми чинниками у вигляді інтересів наднаціональних або інших національно-державних структур в рамках міжнародного співтовариства. Зсередини національно-державного утворення його життєво важливі інтереси перебувають у взаємодії з інтересами елементів, які складають дане утворення. В якості останніх виступають соціальні групи, еліта, організації, партії, релігійні та етнічні утворення, рухи тощо. Сукупність внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз створюють передумови для порушення безпечного функціонування системи державного управління.

Значимість інформаційно-комунікаційних процесів у сучасному світі дає  підстави розглядати забезпечення інформаційної  безпеки як одне з глобальних і пріоритетних завдань політики національної безпеки.

Як нами вже зазначалося, національні інтереси в інформаційній  сфері є похідними від національних цінностей. Отже, інтереси інформаційної  безпеки витікають із таких цінностей, як права людини, свобода, економічне процвітання. Саме тому головним інтересом для України є її виживання як вільної незалежної нації при збереженні фундаментальних цінностей і інститутів безпеки.

Інформаційна безпека  виступає як характеристика стабільного, стійкого стану системи, яка при впливі внутрішніх та зовнішніх загроз та небезпек зберігає суттєво важливі характеристики для власного існування. Відтак інформаційна безпека може описуватися за допомогою терміну "гомеостазис".

До характеристик, за допомогою яких можна описати дану систему, належать:

• доступність — можливість за прийнятний час отримати шукану інформаційну послугу будь-яким суб'єктом  виконавчої влади;

• цілісність — актуальність і несуперечливість інформації, її захищеність від руйнування і  несанкціонованої зміни;

- конфіденційність —  захист від несанкціонованого  ознайомлення.

Сутність і зміст  інформаційної безпеки проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, зокрема на:

• стратегічному —  Кабінет Міністрів України;

• тактичному — центральні органи виконавчої влади;

• оперативному — місцеві  органи виконавчої влади, провідне місце  серед яких посідають місцеві  державні адміністрації.

Таким чином можна  говорити і про прояви інформаційної  безпеки у самому процесі її забезпечення, таким чином можна виділити наступні рівні:

• нормативно-правововий — закони, нормативно-правові акти тощо;

• адміністративний —  дії загального характеру, які вживаються органами державного управління;

• процедурний — конкретні  процедури забезпечення інформаційної безпеки;

• програмно-технічний  — конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

Для розкриття сутності та змісту інформаційної безпеки  важливим є зв'язок останньої із політикою держави. Складовою частиною політики держави як регулятора суспільних відносин відповідно до гуманістичних начал є обов'язок забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства та держави.

Інформаційна безпека  як одна з характеристик стійкого розвитку виступає в якості базової  цінності держави. Водночас, ціннісні орієнтації, що ґрунтуються на уявленнях про інформаційну безпеку у різних суспільних груп і окремих осіб, почасти не співпадають. Саме у цьому знаходить свій безпосередній вираз вплив держави, яка за допомогою системи методів виражає загальні цінності у сфері інформаційної безпеки.

Категорійно-понятійна система інформаційної безпеки

Інформаційна безпека — складова національної безпеки, процес управління загрозами та небезпеками державними і недержавними інституціями, окремими громадянами, за якого забезпечується

інформаційний суверенітет  України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної  сфери, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про  Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; неухильне дотримання конституційного права громадян на свободу слова доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Інформаційні відносини — відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності людини, суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Інформаційний суверенітет — здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації поза межами держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, забезпечення національної безпеки держави.

Інформаційний простір (національний): 1) інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке розповсюджується юрисдикція держави; 2) сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства і держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір і забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Інформаційна інфраструктура: сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, збереження і розвитку інформаційних продуктів та їх доставки, виробництво інформаційних технологій, сервісного обслуговування інфраструктури і системи підготовки кадрів.

Інформаційна система; організаційно впорядкована сукупність інформаційних ресурсів та інформаційних технологій і засобів забезпечення інформаційних процесів.