Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Апреля 2015 в 02:22, курсовая работа
Актуальність теми. Єдиний європейський ринок для України - можливість розвивати взаємовигідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Питання, врешті-решт, полягає не у перспективі поглинання України її сусідами, а в необхідності та здатності продовжувати прагматичне, взаємовигідне співробітництво з усіма партнерами. При цьому інтеграція має розглядатися не як мета, а як засіб забезпечення реалізації національних інтересів, у тому числі і в транзитній сфері. Дослідження даної сфери зовнішньополітичного і економічного життя України зумовлюється необхідністю концептуального обґрунтування основних напрямків і цілей зовнішнього співробітництва України, визначення доцільних інструментів такої взаємодії по окремих важливих її напрямах з урахуванням потреб вітчизняної економіки, що є досить актуальним для сучасної України.
Не секрет, що певні українські галузі дуже привабливі для російського великого бізнесу, зацікавленого в простіших умовах доступу на український ринок та участі у приватизаційних процесах. Проблема для Росії полягає в тому, що найпривабливіші підприємства вже розподілені між українськими фінансово-промисловими групами, і поки що незрозуміло, яким чином ЄЕП зможе збалансувати ці бізнес-інтереси. Інший аспект інвестиційної діяльності пов’язаний із залученням капіталовкладень з розвинених країн. М. Азаров відзначав, що „наші торговельні партнери… активно цікавляться можливостями, що їх відкриває спільний ринок країн, економіки яких на тлі майже загальносвітової рецесії прогресують на 5 – 9 відсотків щорічно” [1]. Хоча пан Азаров використовує термін „спільний ринок”, світовий досвід свідчить, що країни, які інтегруються, домовляються про формування єдиного інвестиційного поля ще на стадії зони вільної торгівлі. Саме потенційне залучення іноземних інвестицій часто лежить в основі зон вільної торгівлі, які в такий спосіб полегшують не тільки переміщення товарів та послуг, але й залучення і рух капіталів. Отже, інвестиційний аспект міг би лягти в основу ЗВТ ЄЕП, хоча поки що акцент на цьому не робиться. За належної уваги до цього питання воно може стати для української сторони додатковим аргументом проти необхідності створення МС.
Друга основа відносин представників бізнесу – конкуренція. Тут нелегко провести чітку межу між ЗВТ і МС, хоча можна припустити, що в рамках ЗВТ конкуренція буде досить м’якою, а у форматі МС – жорсткою і агресивною. На цю думку наштовхує висновок І. Бураковського про створення МС у рамках ЄЕП: „Головна проблема – це конкуренція усередині об’єднання. Україні було б вигідно усунути подвійне оподатковування або симетричні податкові збори, якими обкладаються товари, вироблені в Росії. Йдеться насамперед про енергоносії. Якщо ці питання не розв’язати, то всередині ЄЕП економіки будуть несумісними. З одного боку – Росія з регульованою та дотаційною економікою за рахунок низьких цін на енергоносії, з іншого – Україна, яка таких переваг не має” [3, с. 158]. Тут вчений сам собі суперечить, оскільки вважає головною проблемою те, що в рамках МС не буде вирішено проблеми податків і мита, хоча якщо МС і буде створено, то в першу чергу саме для врегулювання цієї проблеми.
Інша проблема дешевих енергоносіїв – брак стимулювання інноваційної діяльності. Якщо українські експортери не одержать доступу до дешевого палива, то вони матимуть стимул поступово переходити на високотехнологічну продукцію, впроваджувати енергозберігаючі технології. Іншими словами, дешева для України нафта пов’язана з тактичним виграшем у собівартості, але й зі стратегічним програшем у технологіях та інноваційному розвиткові.
Конкуренція пов’язана не тільки з рівними умовами доступу виробників до ресурсів усередині об’єднання, але й з тим, що багато товарних груп виробляються як в Україні, так і в Росії, а тому конкурують на внутрішніх і зовнішніх ринках. Звідси – теза про малоймовірність потенційної доповнюваності національних економік на ринку ЄЕП, яка несприятливо впливає на його перспективи. Однак того ж про зміни умов конкуренції на зовнішніх ринках сказати не можна, оскільки створення ЄЕП прямо не змінює умови доступу виробників на світові ринки. Непрямий його вплив пов’язаний з перспективами тіснішої кооперації чотирьох країн, а також з вибудовуванням відносин держав четвірки з СОТ.
Суверенна євроінтеграція. „На запитання, чи завадить ЄЕП європейській інтеграції України, існує тільки одна категорична відповідь: так” [4, с.16]. Ця думка йде врозріз із заявою, що Україна братиме участь у діяльності ЄЕП у рамках, котрі зберігають її курс на євроінтеграцію. Парадокс у тому, що Україна могла б зберегти курс на євроінтеграцію та перспективу членства в ЄС, якби практично повністю відмовилася від участі в ЄЕП. Встигла стати широко відомою і думка колишнього заступника міністра закордонних справ України О. Чалого, що жодна країна не може витримати двох різноспрямованих інтеграцій. Виходячи з необхідності вибору одного з двох інтеграційних векторів, українські політики, схоже, поки що зупинилися на східному. Необхідність євроінтеграції як вступу в ЄС була замінена гаслом підвищення життєвого рівня населення до європейського незалежно від того, стане Україна в перспективі членом Євросоюзу чи ні.
Протилежна сторона – Європейський Союз – теж не палає великим бажанням бачити Україну у своїх рядах. Досі не вирішено жодного з проблемних питань, на яких наполягає Україна – угода з ЄС про асоціацію, вільна торгівля, спрощений візовий режим, статус держави з ринковою економікою, антидемпінгові заходи і квоти тощо. Тому нашій державі логічно не продовжувати наполягати на об’єктивно нездійсненних сьогодні цілях, а шукати нових можливостей взаємодії з ЄС з урахуванням участі України в інтеграційному проекті ЄЕП. Більше того, ЄЕП може не перешкодити, а допомогти тіснішому економічному співробітництву України з ЄС. Тут відзначимо, що основна ідея полягає в переході до митного союзу і навіть спільного ринку в ЄЕП, а потім є сенс виробити загальну з Росією, Білоруссю та Казахстаном позицію й будувати відносини з ЄС від імені ЄЕП як досить потужного і перспективного економічного об’єднання [17, с.51].
Справа в тім, що Євросоюз, як засвідчив досвід ЦЕФТА, більше зацікавлений у розвитку співробітництва з великими, стабільними, передбачуваними державами або об’єднаннями, які вже мають позитивний інтеграційний досвід. Подібна прагматизація підходу здатна залишити за дужками взаємні звинувачення і необґрунтовані декларації і України, і Європейського Союзу, що посприяє розвиткові їх взаємовигідних стосунків. „ЄЕП можна розглядати як своєрідну модифікацію ідеї „У Європу разом з Росією”. Очевидно, в перспективі країни ЄЕП підпишуть договір про Єдиний європейський економічний простір. У свою чергу, поступове відкриття ринків і адаптація до умов міжнародної конкуренції, проникнення іноземного капіталу впливатимуть і сприятимуть модернізації економік країн пострадянського простору” [14]. У цьому ключі М. Азаров вважає, що „Єдиний економічний простір, діючи на принципах захисту національних інтересів загальними зусиллями і засобами, може прискорити наближення сторін-учасниць до виконання Копенгагенських критеріїв членства в Європейському Союзі” [1].
Україна, прагнучи вступити до ЄС, автоматично погоджується на обмеження – в перспективі – суверенних повноважень національних органів влади, оскільки те, що члени ЄС втрачають частину свого суверенітету, – аксіома. Проте найважливішим аргументом проти ЄЕП було можливе обмеження українського суверенітету, що суперечить Конституції України. Особливе несприйняття викликав МС ЄЕП, оскільки його нормальна діяльність неможлива без існування органу з наднаціональними повноваженнями, що узгоджував би тарифну політику членів об’єднання. Ставлення України до цього органу поступово трансформувалося. Спочатку було принципове неприйняття перспективи наднаціонального регулювання, що вилилося у вилучення з документів з створення ЄЕП слова „наднаціональний”, потім квазіпринципова позиція переросла в обговорення порядку прийняття рішень цим органом (в основному у площині „у кого скільки голосів”), а тепер обговорюються варіанти назви цього органу, спрямовані на маскування його наднаціональної суті.
Аргумент про суверенітет можна трактувати неоднозначно. З одного боку, принцип суверенітету знайшов закріплення в міжнародному праві, насамперед у Статуті ООН. З іншого боку – в епоху посилення впливу між- і наднаціональних інститутів, транснаціональних корпорацій суверенітет вимушено обмежується, а його концепція стає неадекватною реаліям міжнародних відносин. З третього – суверенітет є вкрай важливим психологічно. В. Іноземцев указує, що „спроби перегляду концепції суверенітету викликають у більшості держав вкрай негативну реакцію… Суверенітет у споконвічному його значенні був багато в чому тотожний власності” [4]. Відповідно, таким же неоднозначним найближчим часом буде й трактування перспектив наднаціонального регулювання в Єдиному економічному просторі. Важливе тверезе розуміння того, що міжнародна інтеграція – це баланс між позитивними результатами і певною жертвою у вигляді допущення елементів наднаціонального регулювання у відносини між суверенними державами.
Вибір балансу інтересів. Можна бачити, що вибір між зоною вільної торгівлі та митним союзом ЄЕП для України – це, за великим рахунком, вибір між її ймовірною неучастю і можливою участю в діяльності організації. У першу чергу, очевидно, що без МС Росія на реальні поступки в об’єднанні не піде, а мотивація ЄЕП для України пов’язана саме з лібералізацією відносин у російському напрямку.
По-друге, як уже говорилося, митний союз принципово несумісний тільки з одним із трьох заперечень України – з її євроінтеграційним курсом, та й то якщо під євроінтеграцією розуміти повне членство в ЄС. Усі інші проблемні питання можна врегулювати на багатосторонній основі.
По-третє, якими б не були суто економічні аргументи, на розвиток ЄЕП великий, якщо не вирішальний вплив чинить саме (гео)політичний фактор, від якого залежить балансування між взаємними вимогами, поступками, інтересами та реальними кроками чотирьох держав. Уважно відстежуючи новини про прогрес ЄЕП, можна бачити, що ситуація навколо нього начебто повільно, але істотно трансформується кожні кілька місяців – від зустрічі до зустрічі глав держав – учасниць ЄЕП, і робити якісь прогнози щодо майбутнього цього об’єднання дуже складно.
В процесі проведеного дослідження було розглянуто питання:
До числа перших слід віднести:
Серед недоліків можна виділити:
До того ж, вибір між зоною вільної торгівлі та митним союзом ЄЕП для України – це, за великим рахунком, вибір між її ймовірною неучастю і можливою участю в діяльності організації. У першу чергу, очевидно, що без МС Росія на реальні поступки в об’єднанні не піде, а мотивація ЄЕП для України пов’язана саме з лібералізацією відносин у російському напрямку.