Реалії та проблеми інтеграції України у світове господарство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту  зовнішньоекономічної діяльності підприємств

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни “Міжнародні  економічні відносини”

на тему: “ Реалії та проблеми інтеграції України у світове господарство.”

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 305 гр. ФМЛ

Кальниченко А.С.

                                                                                Перевірила: Литвиненко Л.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2011

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………………3

1. Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему……………………….4

1.1 Передумови  економічної інтеграції України  у світове господарство……7

1.2 Основні напрямки економічної  інтеграції України в систему 

міжнародної економіки…………………………………………………………10

2. Проблеми  інтеграції економіки України  у світове господарство……………….14

3. Зовнішньоторговельна  інтеграція України: оцінки експертів…………………...23

Висновок……………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури……………………………………………………..31

Вступ

Необхідність інтеграції України  у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі  учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою  й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Треба врахувати, що за "місце під світовим сонцем" точиться гостра боротьба між пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Тому, крім іншого, є небезпека бути обійденим сусідами із близького зарубіжжя. Це означатиме значні втрати для господарського розвитку. Сказане підтверджується фактом великого узалежнення української економіки від зовнішньоекономічних відносин. Враховуючи розмір експортної та імпортної квот, можна стверджувати, що більшість товарів нині надходить на національний ринок або за посередництвом зовнішньої торгівлі, або виробляється з використанням іноземних сировини, комплектуючих чи технологій. До того ж географія цих зв'язків неабияка. Так, 2005 року Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 185 країнами.

Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися  стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель "відкритої" економіки, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських контактів із зарубіжжям. Її наслідком буде витіснення країни на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого центру.

Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення  економіки України в глобальні  процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробниче-технологічні глобальні процеси.

Є всі основи стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови для поступового включення її економіки в світогосподарські процеси і структури.

1. Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему

Безпосередня та активна участь України в сучасних інтеграційних  процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства. Це обумовлено одностороннім розвитком в межах колишніх високо-спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформованістю зовнішньоекономічної політики і механізму зовнішньоекономічної діяльності, незавершеністю товарно-грошових відносин та національних ринків товарів, послуг, праці та капіталу.

Незважаючи на зауваження деяких політиків, інтеграційним пріоритетом України  можна вважати зміцнення економічних зв'язків з країнами СНД і в першу чергу з Росією. Передумовою цього є об'єктивні спільні економічні інтереси. Знос обладнання як в Україні, так і в Росії дуже значний. Так, у вітчизняній чорній металургії він складає близько 64 %, в хімічній і нафтохімічній промисловості — 73 %, в енергетиці — 30%, обладнання уже експлуатується майже 40 років. Аналогічна ситуація в Росії.

Крім того, з 1990 року енергоємкість  українського ВНП зросла з 1,39 кг умовного палива на одну гривню продукції до 1,96 кг. Зокрема, на виготовлення 1 тонни прокату паливно-енергетичних ресурсів витрачається у 1,6—1,9 разів більше, ніж у Франції, Італії, Німеччині. Отже, є вагомі причини для реалізації спільної для Росії та України діяльності із створення і застосування нового обладнання в металургії і інших галузях промисловості. 
Потреба у зміні та модернізації обладнання, більшість якого виготовлена на українських і російських заводах, однаково важлива і для України, і для Росії. Сучасне обладнання розвинутих країн однаково дороге як для українських, так і для російських підприємств. 
Після узгодження переліку необхідного до застосування і реконструкції обладнання можливо зробити взаємопоставку на кліринговій основі або за рахунок боргів за газ і нафту. Це дозволило б не тільки зробити заміну обладнання, але і завантажити потужності багатьох машинобудівних підприємств. У той же час без конкретного вирішення ідеї інтеграції у виробництві цієї продукції проблему не буде вирішено.

Одночасно існує зацікавленість у  вирішенні проблеми зниження собівартості за рахунок впровадження нового обладнання, що дасть змогу підвищити конкурентноздатність готової продукції. Інтерес може викликати об'єднання зусиль у зниженні собівартості спільного виготовлення продукції, що дозволить узгодити експортну ціну товару, обсяг поставок, номенклатури. Тому при падінні ціни на продукцію на зовнішніх ринках можливо не тільки зберегти обсяги експорту, але і його нарощувати за рахунок збільшення поставок і розширення асортименту.

Рівень економічної інтеграції Росії і України є достатньо високим. Досить сказати, що Україна на 90 % залежить від поставок російських енергоносіїв. Водночас Росія заінтересована в експортуванні через Україну нафти і газу до Європи. Завдяки сусідству з Росією і контролю системи магістральних трубопроводів та інших транспортних комунікацій (автомагістралі, порти) Україна вирішує два важливі економічні завдання — енергетичне і часткове покриття дефіциту зовнішньоекономічного балансу за рахунок торгівлі транспортними послугами, близько 70 % яких оплачується Росією.

У структурі українського імпорту  майже 50 % складає російська продукція, на Росію припадає більше 40 % українського експорту. Близько 50 % підприємств атомної  промисловості Росії забезпечує функціонування промислової енергетики України, а 60 % підприємств українського промисловості знаходиться в кооперованих зв'язках з російськими. Географічна близькість, культура традиції, спільна історія, а також залишені у спадок від Радянського Союзу технологічні зв'язки підприємств двох країн визначають необхідність спільних дій по розвитку двосторонніх зв'язків у поглибленні співробітництва. 
Відповідно до Договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною» визначається необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору, узгодження економічної політики. При цьому початком інтеграції є реалізація ідеї про надання один одному прав на власність пов'язаних підприємств і створення транснаціональних компаній.

Процеси транснаціоналізації враховують рівень ефективності спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах галузей економіки. За розрахунками економістів, більш тісне економічне співробітництво України і Росії дозволить залучити з Росії майже 3 млрд дол. прямих фінансових вкладень.

Досвід минулого десятиріччя показує, що проблеми поглиблення інтеграції між двома країнами не подолано. На практиці укладені угоди або просто ігнорувались, або підлягали суттєвому перегрупуванню, що зводило нанівець їх первинну суть. Перспективним шляхом у вирішенні проблем інтеграції між двома країнами є усвідомлення своїх внутрішніх і зовнішніх пріоритетів, здібних забезпечити узгодження українських і російських геополітичних інтересів. На думку українського економіста В. Коломейцева, для перспективи на ближчі 10—15 років домінуючими для України будуть економічні відносини на нових принципах рівноправ'я з країнами СНД, східними і південно-східними країнами, а також країнами Балтії.

Оцінюючи ефективність процесів кожної з цих країн, необхідно враховувати  наступні аспекти: максимальне використання природних ресурсів для задоволення потреб внутрішнього ринку, забезпечення та розвиток науково-технічного і виробничого потенціалу, створення конкурентноспроможного виробництва і збільшення обсягів експорту продукції, в тому числі у треті країни. Інтеграційна діяльність країн СНД повинна бути узгоджена за напрямками спільної структурної перебудови економіки країн-учасників. Стихійність і неузгодженість структурної перебудови економіки і перепрофілювання підприємств країн СНД може призвести до необґрунтованих збитків, порушення раціональних зв'язків, неефективного розвитку господарського комплексу кожної країни з великими інвестиційними втратами. При цьому вкрай необхідне створення спільного економічного простору з метою вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Розвитку і координації цього процесу повинно сприяти створення міжнародних асоціацій вільної торгівлі, митного і валютного союзів, створення зон вільної торгівлі. 
Раціональний розвиток інтеграційних процесів в СНД потребує формування нових суб'єктів фінансових відносин, обґрунтування критеріїв співвідношення національних та інтернаціональних факторів соціально-економічного розвитку, переходу на міжнародні стандарти і світові ціни.

Нині Україна перебуває на початковому етапі інтеграціоналізації вітчизняної економіки. Україна фактично перебуває за межами міжнародних потоків капіталовкладень, приймає незначну участь в економічній діяльності інших країн, розвиток міжнародних валютних відносин є недостатнім. Тому, стратегічні орієнтири національного розвитку повинні враховувати реалії сучасного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної і динамічної інтернаціоналізації. Активізація інтеграційних процесів пов'язана з необхідністю визначення готових пріоритетів напрямків, які детермінують вітчизняну економіку в світову господарську систему.

Одним із головних напрямків на сучасному  етапі є участь в міжнародній  системі паливно-енергетичного комплексу.

У вересні 1998 року Україна стала  однією із основних учасників програми ТРАСЕКА, які сприяють розвитку транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія і створюють відповідне правове оформлення міжнародних органів, що забезпечують інституційну підтримку цієї програми. Цей проект ефективно об'єднав країни на півдні від російських кордонів, замкнув їх на Європейському союзі. Слід відзначити, що за розрахунками західних спеціалістів, потреба ЄС в нафті на 2020 рік збільшиться на 25 %.

Тому важливішою стратегічною проблемою  для України на перспективу  є участь у формуванні транспортно-комунікаційної інфраструктури для економічної і ефективної доставки каспійських енергоресурсів як в Україну, так і на європейський ринок. 
Діяльність України на горизонтальній інтеграції дає змогу значно зменшити залежність України від Росії. Транспортування азербайджанської нафти перед територією України в обсязі 18— 30 млн. тонн дав би змогу отримати дохід в розмірі 1 млрд. дол. 
Наявність значних нафтових ресурсів і високі темпи розробки родовищ Каспію привернули увагу таких країн, як США, Великобританія, Франція, Норвегія, що перетворило регіон у найбільш важливий геостратегічний центр світу.

За офіційними джерелами, в азербайджанському  секторі Каспійського моря знаходиться  понад 112 нафтових родовищ, запаси яких складають 10—12 млрд. тонн. 
Україна виступила ініціатором створення карпатського транспортного кордону, який би об'єднав транспортні системи і ринки України, Словакії, Польщі і Угорщини. Між Україною, Польщею і державами Балтії була підписана угода про створення транспортно-економічного коридору до Балтійського моря з перспективою транспортування нафти через Грузію до Балтійського моря через Україну.

На базі ініціювання створеного коридору утворився альянс ГУАМ. Комюніке про співпрацю було підписано  головами держав Азербайджану, Грузії, Молдови і України у Страсбурзі в жовтні 1997 року. В цьому документі голови держав декларували готовність докладання усіх зусиль для розвитку економічної і політичної співпраці і виконання за необхідністю спільних заходів, спрямованих на інтеграцію в структури ЄС.

Створення цього альянсу ставить  деякі політичні і економічні цілі: 
- об'єднання зусиль і координації діяльності у реалізації проектів євроазіатського і транснаціонального транспортного коридору; 
- налагодження спільної економічної співпраці; 
- об'єднання зусиль до співробітництва із структурами ОБСЄ як стосовно до НАТО, так і між собою; 
- боротьба із сепаратизмом і регіональними конфліктами.