Результати міграційної політики ЄС щодо Африканських країн

Відповідно до Угоди Котону ЄС надає всім африканським країнам, розташованим до півдня від  Сахари, полегшений доступ, а всім найменш  розвиненим африканським країнам, ідучи  схемою "Все, окрім зброї", надає  вільний від мит і квот доступ (який не поширюється на зброю). Сьогодні майже 100 % імпорту з африканських країн, розташованих до півдня від Сахари, надходить на ринок ЄС безмитно. Переговори про укладання угод про  економічне партнерство між ЄС і  чотирма африканськими регіонами  націлені на поглиблення регіональної інтеграції, збільшення загального доступу  на ринки ЄС і сприяння підвищенню конкурентоспроможності регіонів[39].

Однією з основних цілей Договору Котону є поступова  й гармонічна інтеграція країн АКТ  у систему світової економіки  на базі консолідації процесів регіональної інтеграції усередині самої групи  АКТ. Базові принципи співробітництва - повага прав людини, демократичних  норм, верховенства закону, а також  режим справедливого правління - доповнені в договорі політичним діалогом між партнерами, що є тепер  основним фактором для надання фінансової допомоги ЄС. Важливими новаціями  є диференціація допомоги, залучення  громадянського суспільства до співробітництва, заохочення приватного сектора, а також  підтримка проектів, пов'язаних з  охороною навколишнього середовища й добуванням корисних копалин. Договір  передбачає поетапний процес переходу до нового торговельного режиму, що не буде більше базуватися на односторонніх  преференціях, а буде поступово формувати  систему, засновану на принципах  взаємності. Етапами цього процесу  повинні стати регіональні угоди  про економічне співробітництво, які, набувши чинності в 2008 р., підготують створення вільних економічних  зон в 2020 р. Однак менш розвинені  країни АКТ, не готові до підписання регіональних угод, будуть продовжувати користуватися  вигодами преференційного режиму.

Цілі співробітництва  АКТ-EC повинні досягатися в ході здійснення інтегрованих стратегій, що включають економічні, соціальні, культурні, екологічні й інституційні елементи, які повинні бути в місцевому  масштабі визнані. Співробітництво  повинне в такий спосіб забезпечити  послідовну структуру надання можливості підтримки власних стратегій  розвитку АКТ, гарантуючи взаємозалежність і взаємодію між різними елементами.

Всі галузі співробітництва  повинні торкатися рішення наступних  комплексних проблем: гендерні проблеми, екологічні проблеми, інституційний  розвиток і всебічний розвиток у  цілому. Ці галузі повинні також  мати право на підтримку Співтовариства.

Детальний опис цілей співробітництва розвитку й стратегій у специфічній  секторній політиці повинні бути включені в резюме, що забезпечує керівні  принципи в певних галузях або  секторах співробітництва. Ці тексти можуть бути переглянуті, розглянуті й/або  виправлені Радою Міністрів на основі рекомендацій від Комітету Фінансового  Співробітництва й Розвитку АКТ-ЄC [44,р.11].

ЄС виділяє  на здійснення передбачених договором  проектів протягом найближчих п'яти  років 13,5 млрд.євро. Якщо буде потреба, ця сума може бути збільшена ще на 9 млрд. [15].

Угода Котону складається  з преамбули та 100 статей, розподілених по 6 розділам, кожний з яких містить  до 6 підрозділів, що також можуть розподілятися на глави. В першому розділі розглядаються загальні умови Угоди (цілі та учасники Угоди, а також політичні передумови Угоди Котону), у другому – важливі умови Угоди. Розділ ІІІ містить чотири підрозділи – „Економічний розвиток”, „Соціальний та людський (гуманітарний) розвиток”, „Регіональне співробітництво та інтеграція” і „Загальні та спеціальні проблеми”.

У четвертому розділі  розглядаються проблеми фінансового  співробітництва, у п’ятому вирізняються спеціальні умови для найменш  розвинених держав, держав, які не мають  виходу до моря та держав, які складаються  з островів. Шостий розділ є заключним.

Найважливішим нововведенням  Котонуської угоди в порівнянні з попередніми договорами про  партнерство стало поширення  співпраці на політичну сферу  та принцип взаємності зобов’язань. Надання допомоги з боку ЄС обумовлюється  певними політичними вимогами до країн-партнерів щодо дотримання миру, поваги до прав людини, чесного урядування тощо.

Так, однією з вимог Європейського Співтовариства до країн АКТ є політичний діалог (ст.8 Угоди Котону).

Сторони повинні  регулярно брати участь у всебічному, урівноваженому й глибокому політичному  діалозі, що призводить до зобов'язань  по обидва боки.

Мета цього  діалогу буде полягати в тому, щоб  обмінюватися інформацією, сприяти  взаєморозумінню, полегшувати встановлення погоджених пріоритетів, особливо, визнаючи існуючі зв'язки між різними аспектами  відносин Сторін і різних галузей  співробітництва, як установлено в  цій Угоді. Діалог повинен полегшити  консультації між Сторонами в  межах міжнародних форумів.

Політика розвитку миру й запобігання конфліктів повинна  відігравати значну роль у цьому  діалозі.

Діалог повинен  бути гнучким, формальної або неофіційним  відповідно до необхідності, і проводитися  в межах і поза встановленою структурою, у відповідному форматі й на відповідному рівні, включаючи регіональний, субрегіональний  або національний рівень.

Регіональні й  субрегіональні організації, так само як представники громадських організацій, повинні бути зв'язані цим діалогом.

Ч.1 ст.9 Угоди  Котону підкреслює, що повага до всіх прав людини й основних свобод, включаючи  повагу до основних соціальних прав, демократія, заснована на правових нормах і прозорому  й відповідальному управлінні, - невід'ємна частина життєздатного  розвитку. Тим самим, установлюючи дану вимогу, ЄС домагається виконання  країнами Африки вимог по захисту  прав людини. У ч.2 зазначеної статті говориться: «Сторони знову підтверджують, що демократизація, розвиток і захист основних свобод і прав людини взаємозалежні  й взаємно укріплюючі. Демократичні принципи - універсально визнані принципи, що зміцнюють організацію держави, покликані гарантувати законність її влади, законність її дій, відбитих у конституційній, законодавчій і  регулюючій системі. На основі універсально визнаних принципів кожна країна розвиває свою демократичну культуру.

Структура уряду  повинна бути заснована на правових нормах, які повинні спричинити в  специфічних ефективних і доступних  засобах незалежну юридичну систему, що гарантує рівність перед законом  і керівником, що є повністю підлеглим  закону.

Повага до прав людини, демократичних принципів  і правових норм повинна зміцнити внутрішню й зовнішню політику Сторін і скласти істотні елементи цієї Угоди».

Боротьба з  корупцією також визнається фундаментальним  елементом майбутньої економічної  допомоги.

Добросовісне  управління, яке підтримує Співтовариство АКТ-ЄС, повинне зміцнити внутрішню  й зовнішню політику Сторін і скласти  фундаментальний елемент цієї Угоди. Однак уряд ЄС розуміє, що країни Африки нездатні поки побудувати повністю демократичне суспільство. Тому Сторони погоджуються, що тільки серйозні випадки корупції, включаючи дії хабарництва, що призводить до такої корупції, становлять порушення  цього елемента.

У ст.10 вказуються способи забезпечення встановлених у попередній статті Угоди Котону умов. Це:

- життєздатне  й рівноправне залучення населення  в розвиток, серед іншого, доступ  до продуктивних ресурсів, основним  послугам, що забезпечують життєдіяльність  і правосуддю;

- розбудова активного  й організованого громадянського  суспільства й приватного сектора[44,р.13].

Принципи ринкової економіки, які здійснюються відповідно до прозорих правил конкуренції, повинні  підтримуватися економічною й соціальною політикою. Тільки тоді вони вносять  свій внесок у досягнення цілей Угоди  Котону.

Досить жорсткою є також вимога ЄС до країн АКТ  про підтримку мирної політики, викладена  в ст.11. Відповідно до цієї статті, Сторони  повинні вести активну, всебічну й інтегровану політику побудови миру, запобігання й вирішення  конфліктів у рамках Співтовариства. Ця політика буде заснована на принципі специфічності. Слід вести регіональні, субрегіональні й національні діалоги  для запобігання серйозних конфліктів на ранній стадії, звертаючись до їхніх  першопричин, з адекватною комбінацією  всіх доступних інструментів і з  урахуванням специфіки учасників  і природи конфлікту.

Дії в галузі побудови миру, запобігання й вирішення  конфліктів повинні особливо включати підтримку спроб зрівноважити політичні, економічні, соціальні й культурні  можливості серед всіх верств суспільства  з метою посилення демократичної  законності й ефективності управління, установлення ефективних механізмів для  мирного зрівноважування інтересів  різних груп, побудови громадянського суспільства.

При виникненні серйозного конфлікту Сторони повинні  вжити всі можливі дії, щоб  запобігти інтенсифікації насильства, обмежити його територіальне поширення  й полегшити мирне врегулювання існуючих суперечок. Особлива увага  повинна приділятися забезпеченню того, щоб фінансові ресурси для  співробітництва використовувалися  відповідно до принципів і цілей  Співтовариства, і запобіганню використання капіталу у військових цілях.

У ситуаціях постконфлікта  Сторони повинні вжити всі  можливі дії, щоб полегшити повернення до ненасильницької, стійкої й саможиттєздатної ситуації. Сторони повинні гарантувати  створення необхідних зв'язків між  надзвичайними заходами, відновленням і співробітництвом розвитку[44,р.13].

Розділ 2. Загальна характеристика та особливості  політиЧних відносин Африки та ЄС

2.1. Роль африканських регіональних об’єднань в зовнішній політиці Африки

Африканські держави сьогодні усвідомлюють необхідність приєднання до світової спільноти, лише об’єднавши зусилля, вони здатні зайняти гідне  місце в новому світопорядку, який характеризується економічною глобалізацією  і формуванням нових центрів  на багатополюсному світі. Найбільш ефективний спосіб протидії однополярному  світоустрою – становлення сильних  і незалежних реґіональних об’єднань  у різних частинах світу.

Сьогодні для Африки характерна найбільш поширена категорія реґіональних інтеґраційних об’єднань, субреґіональні союзи, що представляють різні (з  числа членів) угрупування держав однієї субреґіональної зони. Такі коопераційні утворення, як правило, відрізняють  вищий рівень інституційного оформлення, широкі масштаби завдань і сфери  співпраці. Країни-учасниці прагнуть до гармонізації умов господарювання в  національних економіках і (або) до узгодження поведінки на міжнародній арені. Субреґіональний рівень сучасного  реґіоналізма сьогодні перетворився на найбіьш зручний майданчик для  міждержавних інтеґраційних експериментів: стійкі коопераційні об’єднання даного типа до теперішнього часу оформилися практично у всіх реґіонах миру. В Африці, на південь від Сахари, багаточисельні реорганізації завершилися  оформленням у другій половині минулого століття Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС), Західноафриканського економічного і Валютного союзу (ЮЕМОА), Економічного співтовариства центральноафриканських держав (ЕККАС), Економічного і валютного співтовариства Центральної Африки, Східно-африканського  співтовариства, Спільного ринку  Східної і Південної Африки (КОМЕСА) і Співтовариства південноафриканського  розвитку (САДК). Інтеґраційні об’єднання спочатку оформлялися у вигляді  дво- або навіть трирівневих інституційних  структур, в які, окрім індивідуальних держав-членів, включені групові об’єднання менших масштабів (субреґіональні і (або) трансграничні). Останні, зберігаючи певну  організаційну і функціональну  автономію, мають ширшіможливості  координації стратегій свого  розвитку і діяльності. Прикладом  таких союзів можуть служити Африканське  економічне співтовариство, утворене 34 африканськими державами, в тому числі членами SADC, COmESA, ECOWAS та іншими[3,с.58].

Інтеґрація в Африці йде  зверху. Тут немає крупної держави  або декількох держав, які могли  б стати рушійною силою об’єднання, як Франція і Німеччина в ЄС. До другої половини 90-х рр. Стратегія  ОАЄ полягала в підтримці реґіональних об’єднань. Підписання в 1991 році Договору про Африканське економічне співтовариство (АЕС) створило передумови не лише для  успішного функціонування Спільного  ринку, але і для тіснішої політичної співпраці.

 У політичному плані Африка – наймолодший реґіон миру. Середній вік розташованих тут країн без врахування Ефіопії, що єдина з них зберегла свою державність впродовж двох тисячоліть  менше 40 років. Переважна більшість держав були утворені після розпаду колоніальних імперій європейських метрополій у другій половині ХХ століття. Важлива роль у вреґулюванні всіх реґіональнх і внутрішніх конфліктів, які удосталь існують у реґіоні належить створеній у 1963 році Організації Африканської Єдності, а також Організації Об’єднаних Націй. Проте, з 9 до 11 липня 2001 року в Лусаці відбувся останній саміт Організації Африканської Єдності (ОАЄ). У 2002 році главиафриканських держав і урядів заснували нову організацію – “Африканський Союз” (АС). Передбачається, що під егідою АС Африка намагатиметься відповісти на виклики нового тисячоліття, покласти край незліченним війнам і конфліктам, боротися з бідністю, а також із загрозою маргіналізації континенту перед лицем глобалізації. Розвиток економіки африканського континенту за останні два десятиліття породив розчарування. Боротьба проти бідності, за поліпшення умов життя практично не принесла жодних результатів. Від імпульсів, доданих глобалізацією, Африка виграла менше, ніж інші реґіони миру. Хоча успіхи є, але з’явилися і нові проблеми[23,с.57].

Об’єктивними причинами  створення АС, який замінив ОАЄ, стали  кардинальні зміни в розташуванні політичних сил у світі за час  її існування (1963–2001) і досягнення на рубежі нового тисячоліття деяких завдань, поставлених перед ОАЄ як першочергові. Проблеми сучасного економічного розвитку держав Африки вимагали пошуку нових  підходів і механізмів. Рішення про  створення Африканського Союзу  було прийнято на надзвичайній зустрічі на найвищому рівні ОАЄ у вересні 1999 р. В місті Сирте (Лівія). Воно відображало  прагнення африканських лідерів  до вищого рівня єдності, ніж це було в рамках ОАЄ [41,с.195].

Основними завданнями Африканського  Союзу проголошені ведення діалогу  зі світовою спільнотою з єдиних позицій (у тому числі прийняття рішень, які будуть здатні відповідати на виклики економічної глобалізації), захист суверенітету, територіальної цілісності держав-членів, сприяння підтримці  миру, безпеці і стабільності на континенті, ефективне вирішення  реґіональних конфліктів.