Світова організація торгівлі та ії роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин

 

Зміст

Вступ

Розділ 1 Світова організація торгівлі та ії роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин

1. Історія створення та організаційна структура СОТ
2. Основні принципи регулювання міжнародної торгівлі в системі СОТ

Розділ 2 Аналіз діяльності світової організації з регулюванням міжнародної торгівлі

1. Оцінка стану сучасних торгівельних відносин

2.2 Напрямки регулювання МТВ у системі СОТ

Розділ 3 Наслідки від членства у СОТ для України

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Регулювання міжнародної  торгівлі на міждержавному рівні, являє  собою спільно прийняті урядами  різних країн на основі компромісів  домовленості (правові положення, норми, процедури, погоджені взаємні зобов'язання, рекомендації) в області економічної  політики і практики, що відображають інтереси країн – учасниць. Регулювання  спрямоване на створення визначених передумов, що сприяють подальшому розвитку світових зв'язків між зацікавленими  державами, зокрема, шляхом досягнення стабільності і передбачуваності режиму доступу на ринку.

Основними напрямками всебічного регулювання світової торгівлі в  сучасних умовах є наступні:

• створення зацікавленими державами договірно-правової основи торгово-економічних відносин, включаючи найважливіші принципи і норми;
• вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торгово-політичних засобів впливу на світовому зв'язку, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торгової політики;
• формування і подальший розвиток міжнародних інститутів, що сприяють досягненню домовленостей і вирішення спірних проблем, що виникають між країнами – учасницями, їхніми об'єднаннями й угрупуваннями;
• обмін інформацією і досвідом організації торгово-економічних зв'язків.

У сучасному світі основна  частина світових торгових відносин здійснюється під спостереженням міжнародних  економічних організацій.

Мета роботи  Вивчити питання про нову міжнародну установу – СОТ, дослідити цілі і функції міжнародної економічної організації, що  регулює світову торгівлю, розглянути її організаційну структуру, механізм прийняття рішень вже визначеними напрямками її діяльності.

Дана робота дає уявлення про складний міжнародний міждержавний механізм, на основі якого розвивалась  міжнародна торгівля в попередні  десятиліття і який в новій якості стає основою для розвитку міжнародного обміну товарами і послугами найближчі десятиліття. На базі цього міжнародного механізму побудовані і будуть будуватись торгово-політичні режими., що подавляється більшістю країн світу, вони вже зараз застосовуються в жорсткій формі до експорту і імпорту України.

Завдання роботи  Для досягнення мети данної роботи нами поставленно наступні завдання,розглянути:

• Історію створення та організаційну структуру СОТ
• Основні принципи регулювання міжнародної торгівлі в системі СОТ
• Стан сучасних торгівельних відносин
• Напрямки регулювання МТВ у системі СОТ
• Наслідки від членства у СОТ для України

А також зробити висновки, по вище розглянутому.

 

 

 

Розділ 1 Світова  організація торгівлі та ії роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин

1.1 Історія створення  та організаційна структура СОТ

Світова організація торгівлі була створена згідно з рішенням Уругвайського  раунду багатосторонніх торговельних переговорів і почала діяти з 1995 р. Вона є наступницею Генеральної  угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ: General Agreement on Tariffs and Trade — GATT), укладеної відразу після ІІ світової війни. ГАТТ, у свою чергу, має передісторію виникнення та історію розвитку до часу трансформації в СОТ. Перед початком І світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв’язків полегшувався в той період стабільністю валют та відносною свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності у створенні міжнародної організації для регулювання торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до створення режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, запроваджені країнами в ході війни, діяли й після її закінчення. Відродження свободи торгівлі стало тим ідеалом, якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 рp. було зроблено чимало спроб створити механізм регулювання та розвитку міжнародної торгівлі. Вже 1920 року в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулася фінансова конференція представників 30 країн. Зрозуміло, що прийняті цією конференцією резолюції стосувалися передовсім фінансових проблем. Разом з тим щодо міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила від політики протекціонізму до дотримання принципів вільної торгівлі. Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила в Генуї 1922 p. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також щодо її більшої регульованості та прогнозованості.

1927 р. в Женеві відбулася  третя велика економічна конференція,  на якій 200 делегатів і 150 експертів  представляли 50 країн світу. Відтак  за кілька місяців на дипломатичній  конференції була підписана спеціальна  конвенція, згідно з якою країни  брали на себе зобов’язання  в шестимісячний термін зняти  всі заборони та обмеження на імпорт й експорт, і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця конвенція не була ратифікована більшістю країн, і процес лібералізації торговельно-економічних відносин було заблоковано. Позитивні результати цих міжнародних конференцій виявилися незначними, але саме в цей період — прийняттям конвенцій про спрощення митних формальностей (1923 р.), про міжнародний торговельний арбітраж (1924 р.), про охорону промислової власності (1925 р.), про продукцію промисловості вторинної переробки металів (1929 р.) — було закладено основу сучасного правового підґрунтя світової системи регулювання торгівлі. Останню перед війною конференцію було скликано 1933 року в Лондоні. Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не дали очікуваних результатів, але після Другої світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги урядів майже всіх країн світу.[13]

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 p.) були створені дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку, а підсумковий акт форуму містив рекомендації державам щодо створення з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин Міжнародної організації торгівлі. Відомо про дві спроби створення такого інституту — розробку Гаванського статуту (конференція в Гавані) та створення ГАТТ (конференції в Лондоні та Женеві). На конференції в Гавані, що тривала від 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948 р., були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни — Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не брали участі СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані за ініціативою США міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: по-перше, принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації з регулювання торгівлі. Угоду ратифікували лише дві країни, а самі США пізніше відмовилися від свого проекту. Таким чином, ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, що розпочала роботу 20 жовтня 1947 p., представникам 23 держав вдалося розробити й ухвалити угоду, яка була названа Генеральною угодою з тарифів і торгівлі. Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою та лаконічністю тексту ГАТТ, який містив усього 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів між країнами; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок функціонування міжнародних конференцій.

ГАТТ спрямував свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. Щоправда, з метою  зниження останніх, які на початок  діяльності ГАТТ у багатьох країнах  були занадто високими, було створено систему тарифних переговорів. Переговори розпочиналися на конференціях міністрів  і тривали на раундах багатосторонніх торговельних переговорів. З початку дії Генеральної угоди було проведено вісім таких раундів. Більшість торговельних раундів стосувалися здебільшого зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди.

Восьмий (Уругвайський) раунд  торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім  з усіх, які мали місце. Він розглянув  як традиційні для ГАТТ сфери (зниження тарифів, уточнення правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові — торгівлю послугами й торговельні  аспекти, пов’язані з правами  інтелектуальної власності, а також  сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство та легку промисловість). Усього на раунді було ухвалено 45 угод і протоколів, що регулюють різні  напрямки міжнародних торговельно-економічних  відносин. У рамках Уругвайського раунду для проведення багатосторонніх переговорів було створено досить складну організаційну структуру. До її складу увійшли: Комітет з нагляду як спеціальний орган, призначений для спостереження за виконанням зобов’язань учасниками не запроваджувати нових торговельних обмежень, що суперечать ГАТТ, а також 15 переговорних робочих груп (з митних тарифів; з нетарифних заходів; з тропічних товарів; з продукції, що виробляється на основі природних ресурсів; з текстилю та одягу; з сільськогосподарської продукції; з субсидій і компенсаційних заходів; з торгових аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю підробленими товарами; із захисних застережень; із функціонування системи ГАТТ; із торгових аспектів інвестиційної політики; зі зміни статей ГАТТ; з угод і домовленостей щодо огляду торгової політики; урегулювання суперечок; з торгівлі послугами). Крім того, в рамках Уругвайського раунду працювали численні неофіційні робочі групи.

Одним з основних підсумків  Уругвайського раунду було рішення  щодо створення (з 1 січня 1995 р.) організаційного  механізму забезпечення реалізації комплексу договорів, що були розроблені в ході Уругвайського раунду, —  Світової організації торгівлі (СОТ). З моменту створення СОТ і  підписання комплексу конвенцій  і договорів Уругвайського раунду система ГАТТ–СОТ діє як торговельно-економічна ООН: договори є правовою основою, а  СОТ — інституційним механізмом забезпечення дії цієї системи. СОТ є новою міжнародною організаційною структурою, заснованою на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, іншими словами — це об’єднання держав, спрямоване на створення та підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі. Членами СОТ є 144 держави та окремі митні території, на які припадає приблизно 95 % обсягу світової торгівлі. Заявки на приєднання до СОТ подали ще близько 30 країн.[13]

На сьогодні в системі  СОТ виділяється чотири групи  країн-Членів: розвинуті країни; країни, що розвиваються; найменш розвинуті країни та країни з економікою перехідного типу (або транзитні країни). Всі країни, які за класифікацією ООН належать до наймеш розвинутих, визначаються такими й у СОТ. Нині до цієї групи належать 49 країн, 30 з яких є членами, а 9 перебувають у стадії приєднання до СОТ (Додаток 2). Приблизно 100 зі 144 країн-членів належать до країн, що розвиваються. Проте слід зазначити, що точні критерії визначення приналежності країни до цієї групи й досі відсутні, а саме віднесення відбувається на підставі «самовибору», хоча це й не означає, що такий статус країни буде автоматично прийнятий усіма комітетами, радами й іншими підрозділами СОТ. До країн з перехідною економікою відносять ті, що в минулому мали централізовано-планову економіку (країни Східної та Центральної Європи, а також країни колишнього СРСР), а нині здійснюють ринкові реформи. Інші країни вважаються розвинутими. Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою світової торгівлі за період, що минув з кінця ІІ світової війни, реалізувавши у сучаснішій формі спробу створення у 1948 році Міжнародної організації торгівлі. Цим було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в трьох основних сферах торговельних операцій — товари, послуги, інтелектуальна власність, — до якого сторони ГАТТ прагнули з моменту підписання Генеральної угоди.[12]

 

1.2 Основні принципи регулювання міжнародної торгівлі в системі СОТ

Угоди Світової організації  торгівлі є міжнародними правовими  документами, що детально регламентують  усі можливі процеси та дії  стосовно предмета кожної конкретної угоди. Розглянуті вище угоди стосуються різних аспектів міжнародної торгівлі, але всі вони розроблені з урахуванням  ключових принципів функціонування міжнародної торговельної системи. При цьому під принципами розуміють основні, вихідні положення, правила діяльності. Секретаріат СОТ виділяє такі ключові принципи міжнародної торговельної системи:

• недискримінація;
• вільна торгівля;
• передбачуваність;
• справедлива конкуренція;
• сприяння розвитку та економічним реформам.

Принцип торгівлі без дискримінації  реалізується шляхом застосування режиму найбільшого сприяння, за якого країна забезпечує однакові умови торгівлі для всіх учасників СОТ, та національного  режиму, при якому імпортовані  товари не можуть піддаватися дискримінації  на внутрішньому ринку країни. Таким  чином, принцип недискримінації  досягається на двох рівнях: між країнами—Членами СОТ (через режим найбільшого сприяння) та між національними та іноземними товарами на внутрішньому ринку (через національний торговельний режим). Положення щодо режиму найбільшого сприяння є настільки важливим, що воно є пріоритетним в основних угодах СОТ — ГАТТ, ГАТС, ТРІПС.[5]