Світова організація торгівлі та ії роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин

У Генеральній угоді з  тарифів і торгівлі режиму найбільшого  сприяння присвячена Стаття І —  Загальний режим найбільшого  сприяння «щодо мит і митних зборів будь-якого роду, накладених на імпорт чи експорт, або у зв’язку з  ними, або накладених на міжнародні платежі за імпорт чи експорт, а також  стосовно методу стягнення таких  мит і зборів та всіх правил та формальностей  у зв’язку з імпортом й експортом, будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, відносно будь-якого  товару, що походить з будь-якої іншої  країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно  і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для  території всіх інших сторін» [3, c. 438].

У Генеральній угоді з  торгівлі послугами режим найбільшого  сприяння трактується ось яким чином (стаття ІІ — Режим найбільшого сприяння): «щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожен член повинен надати негайно та безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни» [4, с. 304].

Угода про торговельні  аспекти прав інтелектуальної власності  трактує режим найбільшого сприяння в Статті 4 — Режим нації, яка  користується найбільшими перевагами: «будь-яка перевага, сприяння, пільга чи імунітет, що надається Членом —  підданим будь-якої іншої країни, повинні  бути негайно та безумовно надані підданим всіх інших Членів» [5, с. 339].

Наведені визначення режиму найбільшого сприяння є різними  за формою, але вони віддзеркалюють один і той самий принцип недискримінації  в торгівлі країн—Членів СОТ. З принципу недискримінації можливі деякі  винятки, умови застосування яких зазначені  у відповідних статтях ГАТТ, ГАТС та ТРІПС. Зрозуміло, що режиму найбільшого сприяння недостатньо для забезпечення недискримінаційної торгівлі внаслідок того, що рівні умови доступу на ринок країни можуть бути нівельовані національним режимом по відношенню до іноземних експортерів. А тому основним змістом національного режиму згідно з домовленостями СОТ є недискримінація іноземних товарів, послуг або елементів інтелектуальної власності на внутрішньому ринку. Це положення уточнюється у відповідних статтях ГАТТ, ГАТС та ТРІПС:

ГАТТ, стаття III — Національний режим щодо внутрішнього оподаткування  та регулювання: «...внутрішні податки й інші внутрішні збори та закони, правила й вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва» [3, с. 441].

ГАТС, стаття XVII — Національний режим: «у секторах, які входять до національного Розкладу, і за виконання  умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених  у ньому, кожен Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого  іншого Члена щодо всіх заходів, які  стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, який він  надає таким самим своїм послугам або постачальникам послуг» [4, с. 317].

ТРІПС, Стаття 3 — Національний режим: «кожен Член повинен надати підданим інших Членів режим не менш сприятливий, аніж той, який він надає своїм  підданим щодо охорони інтелектуальної  власності, за винятками, які вже  передбачені, відповідно, у Паризькій  конвенції (1967), Бернській конвенції (1971), Римській конвенції або в  Договорі з інтелектуальної власності  стосовно інтегральних мікросхем. Що стосується виконавців, виробників фонограм та радіомовних  організацій, таке зобов’язання застосовується лише щодо прав, передбачених цією Угодою. Будь-який Член, що скористається можливостями, передбаченими у Статті VI Бернської  конвенції (1971 р.) або в параграфі 1(b) Статті XVI Римської конвенції, має поінформувати Раду ТРІПС, як передбачено в цих положеннях» [5, с. 339].

З національного режиму, як і з режиму найбільшого сприяння, можуть бути зроблені певні винятки, порядок застосування яких регламентується  відповідними документами та домовленостями СОТ.

Принцип вільної торгівлі реалізується в СОТ шляхом проведення раундів багатосторонніх торговельних переговорів з метою ліквідації існуючих торговельних бар’єрів і  створення умов для більш вільної  торгівлі. Раніше зазначалося, що з  моменту заснування ГАТТ у 1947 році було проведено вісім раундів таких  переговорів, а їх безпосереднім  результатом було зниження ставок мита на товари, середній рівень яких нині становить  приблизно 5 % від вартості товару. Крім того, лібералізації торгівлі сприяли й домовленості про вільний (тобто з нульовою ставкою мита) доступ багатьох товарів на внутрішні ринки країн-членів. Лібералізації світової торгівлі сприяло також зростання частки адвалорних тарифів, які є справедливішими з погляду міжнародної торгівлі порівняно зі специфічними та комбінованими, з-посеред усіх застосовуваних тарифів. На сьогодні майже 90 % ставок тарифів, що застосовуються членами СОТ, є адвалорними. Розвитку більш вільної торгівлі сприяє і домовленість країн-членів про заборону застосування кількісних обмежень (імпортних квот, ліцензій). Єдиною сферою застосування кількісних обмежень у вигляді тарифних квот на сьогодні залишається сільське господарство.

Застосування заходів  з лібералізації торгівлі є, як правило, поступовим. Для впровадження взятих на себе зобов’язань надається певний період. Він є довшим для країн, що розвиваються. Передбачуваність розвитку міжнародної торгівлі досягається двома шляхами: зв’язуванням тарифів по тарифних позиціях та забезпеченням прозорості національної торговельної політики. Коли країни—Члени СОТ у результаті торговельних переговорів домовляються відкрити свої внутрішні ринки для іноземних товарів і послуг, то вони «зв’язують» себе відповідними зобов’язаннями. Передусім це стосується, звичайно, рівня імпортних тарифів по тарифних позиціях. Зв’язування тарифу означає, що країна, яка взяла на себе таке зобов’язання, повинна:

• не підвищувати ставку тарифу вище «зв’язаного» рівня;
• протягом певного терміну (для більшості країн він становить 5 років) поступово знизити ставку мита до мінімального узгодженого рівня.

Такі зобов’язання країни фіксуються в тарифних розкладах  і є доступними для ознайомлення всіх Членів СОТ. Зрозуміло, що знання чинної максимальної ставки мита та розкладу її зниження робить торгівлю передбачуваною. Одним з позитивних моментів Уругвайського  раунду з погляду реалізації принципу передбачуваності в торгівлі є підвищення питомої ваги зв’язаних тарифів. При цьому на сьогодні 100 % тарифів на продукцію сільського господарства є зв’язаними.

Передбачуваності розвитку торговельних процесів сприяє й вимога прозорості національної торговельної політики. Така прозорість досягається  як інформуванням відповідних структурних  підрозділів СОТ про зміни  в законодавстві та намірах застосування певних інструментів торговельної політики, оприлюдненням відповідних нормативних  актів у засобах масової інформації, так і шляхом застосування механізму  огляду торговельної політики. Вимоги прозорості торговельних заходів записані в усіх секторальних угодах СОТ: Генеральній  угоді з тарифів і торгівлі (Стаття Х — Публікація та застосування правил торгівлі); Генеральній угоді  про торгівлю послугами (Стаття ІІІ  — Прозорість); Угоді про торговельні  аспекти прав інтелектуальної власності (Стаття 63 — Відкритість).

Принцип справедливої конкуренції  не можна в буквальному розумінні  цього слова підтвердити якимось  одним з положень угод СОТ. Проте  сукупність цих угод саме й спрямована на створення умов для справедливої конкуренції. Це і положення щодо режиму найбільшого сприяння та національного  режиму, й антидемпінгові процедури  та заходи, і положення про субсидії та компенсаційні заходи тощо. СОТ  не слід сприймати як інститут, єдиною метою якого є вільна торгівля. В розпорядженні країн залишається  достатня кількість захисних заходів, але вони мають застосовуватися без порушення умов добросовісної конкуренції.[5]

Принцип сприяння розвитку та економічним реформам є найдискусійнішим в оцінці діяльності організації. З одного боку, справді, членство в СОТ надає можливості користування перевагами режиму найбільшого сприяння, системою розв’язання суперечок, що стимулює національний експорт та об’єктивно прискорює розуміння необхідності проведення серйозних економічних реформ. З іншого боку, лібералізація внутрішнього ринку та взяті країною зобов’язання ускладнюють, як правило, соціально-економічну, а часом і політичну ситуацію в країні, що унеможливлює здійснення необхідних реформ. Само по собі членство в СОТ не розв’язує проблеми розвитку та реформування економіки країни, а лише створює умови для використання урядами країн-членів потенційних переваг участі у міжнародній торговельній системі. Тому, характеризуючи принцип сприяння розвитку та економічним реформам, слід означити декілька суттєвих, на наш погляд, аспектів. По-перше, принципи, які кладуться в основу діяльності міжнародних організацій, є віддзеркаленням прагнень щодо досягнення цілей та організації діяльності з цією метою, а не конкретним результатом функціонування організації. З цього приводу доречно нагадати Марракеську декларацію від 15 квітня 1994 року, в якій міністри підтвердили, що заснування Світової організації торгівлі «провіщає нову еру глобального економічного співробітництва, відображає широке бажання працювати в умовах більш справедливої і відкритої багатосторонньої системи на користь та добробут своїх народів» [1, с. ХІІІ]. По-друге, принцип є дуже комплексним, таким, що включає фактично два процеси: проведення економічних реформ та економічний розвиток. А ці процеси не завжди є гармонійно взаємопов’язаними, тобто не всі економічні реформи (з різних причин) приводять до економічного зростання. Проте економічне зростання майже завжди є наслідком вдалих реформ. Тому слід погодитися, що участь у світовій торговельній системі, справді, сприяє реформуванню національних економік. Так, у Марракеській декларації від 15 квітня 1994 року міністри відзначали, що «під час переговорів у багатьох країнах, що розвиваються, та країнах, які в минулому мали планово-централізовану економіку, були впроваджені важливі заходи, спрямовані на реформування економіки та лібералізацію торгівлі» [1, с. ХІV]. А проблема економічного зростання є сферою безпосередньої зацікавленості і компетентності не СОТ, а урядів країн-учасниць.

Розділ 2 Аналіз діяльності світової організації з регулюванням міжнародної торгівлі

2.1. Оцінка стану  сучасних торгівельних відносин

Дана робота дає уявлення про складний міжнародний міждержавний механізм, на основі якого розвивалась  міжнародна торгівля в попередні  десятиліття і який в новій  якості стає основою для розвитку міжнародного обміну товарами і послугами  найближчі десятиліття. Базуючись на працях Медісона, відношення торгівлі до ВВП становило 4.6% в 1870 році та зросло до 7,9% у 1913 році. Цей показник зріс ще більше в період другої хвилі глобалізації, досягнувши помітки 19,5% у 2005 році. Це підтвердило, що ріст торгівлі в цей період перевищив зростання попередніх періодів.  Як правило у наукових колах це пояснюється декількома причинами. Першою причиною слугує якісний технологічний розвиток, що в свою чергу сприяє зниженню вартості транспорту та комунікацій. Іншою причиною називають більш ліберальну торгову політику. Наслідком перших двох факторів є вертикальна спеціалізація [12, c.89].

Ключовим питанням в цьому  відношенні є дослідження зв’язку  між розвитком, експансією світової торгівлі та впливом СОТ на ці процеси. Також необхідно висвітлити вплив СОТ на інтенсифікацію торгівлі її членів.

З кожним роком зростає  кількість досліджень, предметом вивчення яких є вплив СОТ на розвиток міжнародної торгівлі. Ми пропонуємо відповісти на два питання, аналізуючи ефективність СОТ та вплив цієї організації на світову торгівлю. По-перше, чи інтенсифікувалась торгівля від раунду до раунду торговельних переговорів. Існує ряд емпіричних досліджень, які доводять ефективність впливу СОТ на міжнародну торгівлю.

За останні 60 років все  більше країн стало залучатися до міжнародної торгівлі та торгувати оди з одним. Міжнародна торгівля зростала не лише за рахунок інтенсифікації існуючих торговельних зв’язків, але і за рахунок залучення нових країн до торгово-економічних відносин. За час свого існування система ГАТТ/СОТ відіграла значну роль у залученні до міжнародної торгівлі країн, які раніше не були учасниками торгово-економічних відносин. Ця організація забрала під одним «дахом» країни, чий торговий оборот станом на 2010 рік складає 90% світового. Це означає, що всі країни- учасники СОТ співпрацюють за одними правилами, що в свою чергу забезпечує стабільність та сприяє пожвавленню світової торгівлі.

Нами досліджено інтенсивність  міжнародних торгових відносин між країнами в контексті двосторонньої торгівлі. Так, у 1980 році МВФ було зібрано дані по кількості двосторонніх торговихmвідносин по 183 країнах, серед них 27 – розвинуті. Максимальна кількість двосторонніх відносин в даній вибірці становить 33306 пар країн (183 х 182). Станом на 1980 рік цей показник становив 10087 пар. Варто відмітити, що жодна з країн не імпортувала з від усіх потенційних торгових партнерів. Медіаною даного ранжованого ряду вибірки є 53 торгових партнера, тобто половина з усіх обраних країн імпортувала менше, ніж з 53 країн. За аналогічним принципом було проведено розрахунки у 2005 році. Вибірка становила 204 країни, серед них 32 – розвинуті, а решта – країни, що розвиваються. Максимальна кількість пар становила 41412 (204 х 203).

Позитивні імпортні потоки було відзначено серед 21630 пар, а значення медіани подвоїлося і становило 105. Отже, з 1980 по 2005 рік кількість потенційних торгових пар зросла на 19%, в той час як реальні торгові потоки між країнами зросли на 53%. Разом з цим, варто відмітити, що з 1980 року до 2005 до системи ГАТТ/СОТ приєдналося 66 країн, що станом на сьогодні складає 43% від загальної кількості членів СОТ [11]. За цим зростанням стоїть інтенсифікація міжнародної торгівлі між розвинутими та країнами, що розвиваються (торгівля типу «Північ-Південь»), так і між країнами, що розвиваються (торгівля типу «Південь-Південь»). Так в 1980 році позитивні торгові потоки існували у 98% всіх можливих комбінацій між розвинутими країнами. Характеризуючи торгівлю типу «Північ-Південь» цей показник становив 59%, а у випадку торгівлі «Південь-Південь» - 18% від усіх можливих пар. У 2005 році цей показник становив 98, 83 і 39% відповідно.

Більшість країн, як розвинутих, так і тих, що розвиваються, за останні 30 років суттєво підвищили показники свого експорту. Для оцінки процесу реалізації експортного потенціалу ми взяли 98 країн, серед яких 77 станом на 1980 рік були членами системи ГАТТ, а решта – ні. Лише незначна кількість країн погіршила свої експортні позиції у 2009 році у порівнянні з 1980 р. Серед країн-членів СОТ частка таких держав становила 2% у загальній кількості, а якщо взяти частку таких країн лише серед учасників системи ГАТТ/СОТ, то цей показник становитиме 2,5%. Це всього дві країни: Бурунді та Суринаме. Для країн, які не були членами ГАТТ/СОТ цей показник становить 6 і 28% відповідно: Афганістан, Багами, Сан Томе та Принципат, Самоа та Вануату. Разом з тим, варто відмітити, що темпи зростання експорту таких країн, як Екваторіальна Гвінея, Росія, Іран значно перевищують середні темпи зростання світового експорту у 2009 році порівняно з 1980 роком. Не зважаючи на це необхідно пам’ятати, що такого зростання ці країни досягли за рахунок видобутку та реалізації на світовому ринку нафти та газу. Диверсифікація, підвищення конкурентоспроможності інших галузей народного господарства не стали частиною торгової політики цих держав. В абсолютних величинах світовий експорт, у середньому, зріс у 5,3 рази у 2009 р. у порівнянні з 1980 роком. У 44 країнах (з них 35 країни-члени СОТ) в 2009 році цей показник перевищив середній. Середня величина зростання експорту в країнах-членах СОТ у 2009 році становила 10,2 рази. Для країн, які не є членами СОТ цей показник становив у порівнянні з 1980 роком 7,7 разів. Попри наявність доведених в результаті економетричних досліджень позитивних результатів роботи системи ГАТТ/СОТ у наукових колах існує протилежна думка, яка зводиться до того, що членство в ГАТТ/СОТ не сприяло лібералізації та інтенсифікації міжнародної торгівлі [7, c. 104]. Разом з тим, варто відмітити, що такі дослідження не беруть до уваги важливих історичних фактів еволюції наднаціональної системи ГАТТ/СОТ. По перше, варто зазначити, що в процесі зменшення тарифного захисту розвинуті країни пішли набагато вперед у порівнянні з країнами, що розвиваються. Зв’язаність тарифів у країнах, що розвиваються, до 1980 року залишалася на досить низькому рівні. У другій половині 80-х років ХХ століття підходи до торгових політик почали змінюватися і тиск з боку розвинутих країн та міжнародних інститутів змусив країни, що розвиваються скоротити тарифний захист та розширити обсяг зв’язування. Але у більшості випадків це не привело до суттєвої лібералізації, так як було знижено рівень тарифів, що застосовуються, а зв’язування відбулося на значно вищому рівні. Цю особливість варто враховувати при оцінці результатів системи ГАТТ/СОТ [11, c. 248]. Не останню роль у процесі формування тарифних політик країн, що розвиваються, відіграла наявність спеціального та диференційованого режимів. Тим не менше, для країн, що розвиваються, які увійшли до системи після утворення СОТ, умови вступу були дещо іншими. Вони повинні були взяти на себе більше зобов’язань, включаючи більш вільний доступ до своїх ринків. По-друге, певні сектори господарства, наприклад, текстиль та одяг, сільське господарство, не були предметом лібералізації протягом доволі суттєвого періоду існування ГАТТ. По-третє, користування перевагами режиму найбільшого сприяння є прерогативою лише країн- членів СОТ.