Світова організація торгівлі та ії роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин

вузлів):

• формування ефективної експортної політики України відповідно до світових
• норм і принципів та підвищення частки високотехнологічних та середньо-технологічних видів економічної діяльності в українському експорті.

Для досягнення мети Уряд планує збільшення експорту товарів у 2010 р. в межах 8,4-8,6% (це зростання у порівнянні із 2009 р. – у бюджеті - 2010 фігурують такі макропоказники: зростання експорту 9,5%, імпорту – 6,3%).

Серед заходів вирішення завдання три позиції, які мають документарний або нормативно-законодавчий характер, а не організаційно-економічний або технологічний: розроблення проекту розпорядження Кабінету Міністрів України, надання консультативної допомоги та розроблення відповідного проекту Закону України.

Тобто, «підвищення частки високотехнологічних та середньо-технологічних виді економічної діяльності в українському експорті» має бути досягнуто адміністративними механізмами! Доцільно було б мову вести про покращання інвестиційного клімату в Україні, реформу оподаткування, митно-тарифне регулювання імпорту технологій і обладнання, правове регулювання в сфері інтелектуальної власності. На наше переконання, саме у цих економічних і юридичних площинах знаходиться вирішення задекларованої проблеми. Варто

згадати, що навіть на внутрішньому ринку частка високотехнологічної  продукції (5-го та 6-го технологічних укладів) становить не більше 5% [3]. Тобто, поки що національний виробник просто не готовий виходити на зовнішній ринок з високотехнологічним продуктом. Окрім того, зовнішньоторгова статистика свідчить, що до 50% ВВП Україна отримує від експорту, а основними експортними галузями економіки є металургія, хімія, а також мінеральна сировина (у сукупності майже 60% українського експорту) [4]. Інноваційність та високі технології поки що не притаманні зазначеним секторам національного господарства;

Використання переваг членства в СОТ. Цілі напряму: все те ж збільшення експорту товарів у 2010 р. в межах 8,4-8,6% та просування на нові ринки товарів та послуг. Заходи: продовження переговорного процесу з укладення Угод про вільну торгівлю між Україною та країнами (організаціями, асоціаціями країн) - торговими партнерами; розроблення відповідного проекту Закону України; розроблення типових методичних рекомендацій щодо утворення та функціонування інноваційної інфраструктури та розвитку інноваційного брокерства в Україні; інформаційно-консультаційна підтримка об’єктів інноваційної інфраструктури тощо. Серед заходів – жодного практичного, спрямованого на вирішення конкретних проблем. А такими на сьогодні для українських експортерів і імпортерів є:

а) труднощі проникнення  на зовнішні ринки через протекціонізм, особливо це стосується європейських та американських ринків: торгові партнери зацікавлені у лібералізації та послабленні бар’єрів входу на український ринок, ємністю 45 млн. населення, але в той же час частка українських товарів і послуг на зовнішніх ринках невпинно скорочується і не завжди через низьку конкурентоздатність української продукції. Вже сьогодні європейські торгові партнери розглядають український ринок, як транзитний на шляху до азійських;

б) актуальна проблема для  українських експортерів – процедури  антидемпінгових розслідувань. Незважаючи на вступ до СОТ, їх кількість все ще залишається значною (зараз проти України відкрито біля 7 антидемпінгових процедур; знаходяться у процесі врегулювання). Секретаріат СОТ доповідає, що у другому півріччі 2008 р. кількість нових антидемпінгових розслідувань збільшилась порівняно з відповідним періодом 2007 р. на 17%. 15 держав-членів сповістили про початок 120 антидемпінгових розслідувань й 11 країн повідомили про застосування 81 нового остаточного антидемпінгового заходу. За той самий період 2007 р. було ініційовано 103 розслідування і застосовано 56 нових остаточних антидемпінгових заходів (рис. 3.1).

Рис.3. 1. Кількість  нових антидемпінгових розслідувань, ініційованих у 1995-2008 рр.

Набуття Україною статусу  держави із ринковою економікою особливо не сприяє у подібних розслідуваннях, оскільки таких статус є суто торговим аспектом, а не політико-економічним. Потягом 2008 р. Україна неодноразово намагалася вводити піврічні надбавки в розмірі до 13% до мит на імпортоване м’ясо, фрукти, автомобілі, будматеріали, одяг тощо. Тодішній президент В.А. Ющенко спочатку ветував документ через його невідповідність домовленостям із країнами СОТ, потім, у лютому 2009 р., підписав, оскільки введення тарифних надбавок, згідно з документом, має бути погоджене із СОТ. Реакція з боку ЄС була вкрай негативна, до того ж невідомо, як Україна узгодить підвищення тарифів із МВФ, оскільки новий закон порушує зобов’язання, які держава взяла на себе, підписавши угоду з Фондом про отримання кредиту, – не вдаватися до тарифного регулювання імпорту. Більш ефективними і дієвими інструментами регулювання (або часткового обмеження) небажаного імпорту є:

- запровадження тимчасових  заходів з обмеження імпорту, передбачених національним законодавством і передбачених нормами СОТ (виключно для вирівнювання платіжного балансу України);

- забезпечення належного  митного контролю (через запровадження  сучасних

автоматизованих систем контролю), а також посилення контролю та оцінки митної вартості імпортованої продукції (її обґрунтованості, відповідності);

- забезпечення суворого  контрою якості імпортованої  продукції;

- проведення заходів по  запобіганню контрабанді товарів та ввезення на митну територію України контрафактної продукції;

- більш активне використання  у відповідності із нормами СОТ антидемпінгових процедур для захисту українського ринку й вітчизняних виробників.

Підвищення Україною в  односторонньому порядку ввізних мит, скоріш за все, спровокує вжиття зустрічних заходів торговими партнерами, але вони можуть бути дещо відтерміновані у часі і впровадженні на підйомі світової економіки. Відповідно, для України вони можуть мати вкрай негативні наслідки та подовження виходу із кризи;

в) на жаль, мусимо констатувати, що протягом останніх 5-7 років (до початку фінансової кризи 2008 р.) не створено умов для створення принципово нових продуктів (послуг), які б могли гідно конкурувати на зовнішніх ринках. Це період втрачених можливостей: 2005 р. - кінець 2007 р. характеризувався значним підйомом національної економіки і сприятливою кон’юнктурою зовнішніх ринків (металургія, хімія, фінансовий сектор, агропромислове виробництво);

д) застаріла проблема диверсифікації експорту: продуктова та географічна. Значна концентрація українського експорту на одному або декількох зовнішніх ринках робить його дуже вразливим до політичного, торгово-економічного, валютного, ін. чинників. Навіть несуттєві коливання кон’юнктури ринку можуть спричинити скорочення (обмеження, заборону) експортних потоків, що позначиться на зовнішньоторговому балансі та ВВП країни. Таким чином, можемо констатувати: Україна поки що не може використати в повній мірі переваги членства в СОТ через неврегульованість нормативно-правової бази, проблеми з укладанням вигідних для України багатосторонніх угод, нестачу кваліфікованих кадрів у галузі міжнародного торгового права;

3) розвиток двостороннього та регіонального співробітництва. Цілі напряму: просування на нові ринки товарі та послуг вітчизняного виробництва та закріплення на традиційних ринках. Серед заходів: розвиток договірно-правової бази двостороннього співробітництва (Росія, США, країни СНД, ЄС, Організації Чорноморської економічної співпраці, Африканського та Азіатсько-Тихоокеанського регіону).

Відзначаючи важливість і актуальність цього напряму зовнішньоекономічної політики, зауважимо, що Україна поки що не виробила чіткої зовнішньоекономічної позиції у такій співпраці. Орієнтація на багато ринків одночасно – фінансово і конкурентовразлива стратегія зовнішньоекономічного розвитку. Економічний потенціал, техніко-технологічні і фінансові можливості України2, економіко фінансова рецесія не дозволяють їй сподіватися на таку широку співпрацю. На нашу думку, у найближчі 3-5 років слід сконцентрувати ресурси і зусилля на найбільш перспективному для України ринку – європейському. По-перше, це відповідає прагненням України до євроспільноти (якщо євроатлантична інтеграція вже не розглядається, як першочергова), по-друге, європейський ринок є економічно й юридично «цивілізованим», чого поки що не можна сказати про інший географічно близький і привабливий російський ринок (до того ж, Росія не є членом СОТ).

Суттєві зрушення у структурі  експорту задля освоєння нових ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості можливе за умови невідкладної реалізації комплексу заходів, серед яких визначальними є такі:

• активізація діяльності українських торгових представництв (місій) за кордоном щодо надання всебічної підтримки для проникнення і просування українських товарів на зовнішніх ринках. Така діяльність вкрай необхідна у сферах аналізу ємності ринків, запитів споживачів, вивчення технічних і якісних характеристик товарів, яких потребує той чи інший ринок, маркетингових досліджень ринків, налагодження ділових торгових зв’язків, роботи із посередниками тощо. Тобто, спектр завдань і можливостей торгових представників для підтримки є досить широким і така підтримка залишається актуальною;
• активізація упереджувальних дій національних експортерів на нових, мало освоєних ринках: азійському, африканському, арабському, латиноамериканському. Для початку така експансія може мати «точковий» характер через обмеженість фінансових і організаційних можливостей. Провідні економічні країни зазначених регіонів найменше потерпають від кризи, а тому їх ринки зберігають споживчу ємність і привабливість для експортерів;
• в умовах економічної рецесії і жорсткої конкуренції на великих ринках ефективною може бути транскордонна (регіональна) форма торговельної співпраці із широким залученням середнього та малого бізнесу. Для вітчизняних суб’єктів ЗЕД актуальним є західний напрям торговельної співпраці: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, а також Молдова й Білорусія.

Висновки

СОТ являє собою складний і розгалужений механізм, у якому  беруть участь сотні спеціалістів, експертів у різних областях економіки  і права, і який знаходиться в  постійному русі і розвитку. Особливість  СОТ в порівнянні з іншими міжнародними організаціями полягає в тому, що переговори у СОТ стосуються мільярдних сум, оскільки в їхньому результаті встановлюються правила експорту й  імпорту товарів і послуг, що безпосередньо  торкаються інтересів споживачів, виробників і конкретних компаній. СОТ - єдина  організація світового рівня, що виробляє правила міжнародної торгівлі для забезпечення її максимально  можливої передбачуваності і волі, а також справедливого вирішення  конфліктів між країнами-учасницями з будь-яких питань, що стосуються торгівлі і торгових бар'єрів.

Підводячи підсумок, варто  підкреслити, що система СОТ займає центральне місце в регулюванні  системи міжнародних економічних  відносин, а встановлювані СОТ  норми є, власне кажучи, міжнародним  торговим законом. Знаходячись поза загальним правовим простором, не будучи членом цієї організації, будь-яка країна прирікає себе на положення аутсайдера в міжнародній торгівлі, тому що до неї не застосовуються загальні правила. Це спонукує приєднуватися  до системи СОТ.

Одже,  які висновки можна зробити щодо вступу України до СОТ. Уряд звітує, що після приєднання до Світової організації торгівлі Україна включилася в усі можливі переговорні процеси з членами організації з лібералізації тарифних та нетарифних бар’єрів у торгівлі сільгосппродукцією, торгівлі послугами тощо. Головним своїм досягненням влада називає започаткування перемовин з Євросоюзом зі створення зони вільної торгівлі. Разом з тим, кінця цим переговорам не видно. Також і стан української економіки не відповідає прогнозам, які озвучувалися напередодні вступу Києва до СОТ. Йшлося про позитивну динаміку експорту і як наслідок додатковий ріст ВВП. Втім ці розрахунки так і залишилися на папері. Однак, кажуть сьогодні оглядачі, на це впливали об’єктивні чинники. Серед головних – світова економічна криза, яку ніхто не брав до уваги при розрахунках. Період, коли Україна тільки почала начебто отримувати результати від членства в СОТ збігся із розростанням фінансової кризи. Тому зараз важко побачити ефект від СОТ. Якщо говорити про приплив імпорту в країну, якого всі боялися, то навпаки відбулося його скорочення майже вдвічі. Це не вплив СОТ, а ознака кризових явищ.

   Разом з зі зменшенням імпорту, українські експортери теж не скористалися можливістю відкритих ринків в рамках Світової організації торгівлі.

Бо через побоювання кризи  країни-члени СОТ посилили прямий чи опосередкований захист власних ринків. Тільки зараз Україна може потроху активізувати свою співпрацю з партнерами по СОТ, аби українські експортери могли виходити на світові ринки. Вже сьогодні Україна мусить думати проте, як компенсувати власним виробникам відкритість національного українського ринку. Адже потенціал цінової конкурентоспроможності українських товарів, через різку девальвацію гривні, потроху розмивається. Через півроку, рік відновиться статус-кво. І питання протистояння надмірному імпорту знову буде актуальне. Але ж відкритість внутрішнього українського ринку змушує українських виробників конкурувати з імпортерами і ,як наслідок, українці отримують якісніші товари та послуги, констатує економіст Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Покришка. Конкуренція це нормальний ринковий процес. Хтось виграє, хтось програє. З точки зору держави, потрібен такий механізм. Цей чинник змушує національних виробників конкурувати, можливо, з більш розвиненими компаніями і ця конкуренція дозволяє якось розвиватися нашій економіці. Втім експерти погоджуються, що деякі галузі української економіки таки не витримали конкуренції з партнерами з СОТ. Нині цукрова галузь зазнає збитків через скорочення об’ємів виробництва цукру, бо є сильніші гравці на цьому ринку. А уряд не може дотувати цю галузь саме через правила Світової організації торгівлі