Виршення глобальних економичних проблем

Третю групу глобальних проблем становлять ті, які пов'язані  з системою «індивід-суспільство». Вони безпосередньо стосуються окремої  людини і залежать від здатності  суспільства надати реальні можливості для розвитку особистості. Сюди відносяться проблеми охорони здоров'я та освіти, а також питання контролю за чисельністю народонаселення. Третя велика група проблем безпосередньо пов'язана з людиною, з її індивідуальним буттям. [3, с. 99-101]

Існує також класифікація, прийнята міжнародними організаціями.

1.Проблеми, пов'язані  з основними соціально-економічними  і політичними завданнями людства: 

• запобігання світової війни;

• демілітаризація Космосу;

• запобігання гонки  озброєнь і роззброєння;

• створення сприятливих  умов для світового соціального прогресу, подолання відставання в розвитку слаборозвинених країн.

2.Комплекс проблем,  що стосуються взаємин людини, суспільства та НТР: 

• ефективність використання досягнень НТР;

• проведення демографічної  політики;

• удосконалення системи освіти;

• ліквідація негативного  впливу техніки на людину.

3.Проблеми, пов'язані  з соціально-економічними процесами  і навколишнім середовищем: 

• рішення сировинної, енергетичної та продовольчої проблем;

• мирне освоєння Космосу  і багатств Світового океану;

• усунення дефіциту демократії та боротьба з репресіями.

Однак дана класифікація виділяє тільки першочергові завдання, що стоять перед світовою спільнотою. [4, с.35-36]

Існують і інші приклади систематизації існуючих глобальних проблем. Так, у підручнику політології В.А. Мальцева, пропонується наступний перелік головних проблем: знаходження шляхів сталого економічного розвитку у зв'язку з тим, що сучасні технологічні структури досягли своєї межі; проблеми війни і миру, забезпечення міжнародної безпеки, роззброєння і конверсії, зміцнення довіри до співробітництва між народами; екологічні проблеми, які поставили людство перед загрозою екологічного колапсу, який можна порівняти з наслідками ракетно-ядерної катастрофи; подолання економічної і культурної відсталості, бідності в країнах, що розвиваються в Азії, Латинській Америці, Африки; проблеми людини, включаючи вимір суспільного прогресу і дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод особистості, боротьбу з міжнародною злочинністю і тероризмом, гуманізацію міжнародних відносин. [4, стр.462].

Класичний підхід до проблем  глобалізації, що склався в 80-ті роки і розподіляє глобальні проблеми на кілька груп (Ю. В. Ірхін та ін. стр.444):

1. Міжнародні соціально-політичні проблеми: запобігання ядерної війни; зниження рівня гонки озброєнь; врегулювання регіональних, міждержавних конфліктів; формування ненасильницького світу на основі зміцнення системи загальної безпеки; затвердження довіри між народами;
2. Міжнародні соціально-економічні та екологічні проблеми: подолання слаборозвиненою і пов'язаної з нею убогості і культурної відсталості; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної і продовольчої криз; оптимізація демографічної ситуації; освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану; забезпечення екологічної безпеки виробництва (включаючи військове), всіх природних і рукотворних умов існування людства;
3. Проблеми людини: дотримання основних прав і свобод; забезпечення необхідних життєвих умов людського існування (особливо у слаборозвинених країнах); демократизація суспільних відносин, розвиток і збереження культури і т.д.

За запропонованою World Economic Forum класифікацією глобальні економічні проблеми, діляться на такі групи:

• Ціни на нафту / енергоспоживання

• Ціни активів / величезна  заборгованість

• Дефіцит поточного  рахунку США 

• Грошовий криза 

• Прискорення зросту Китаю

Не дивлячись на таке різноманіття вказаних вище проблем, всі вони мають спільні ознаки, що дають змогу визначити таку проблему глобально. А саме:

1) Вони мають загальносвітовій  характер, тобто стосуються інтересів  значної кількості або ж усіх  держав світу; 

2) Вони викликають  неабияку загрозу людству, погіршення  умов життя людей та розвитку  продуктивних сил; 

3) Вони потребують  невідкладних та рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.

Глобальні проблеми сучасності знаходяться в тісному взаємозв'язку. Слід мати на увазі "горизонтальний" взаємозв'язок і взаємозалежність у  рамках виділення груп глобальних проблем, які зачіпають основні спільні риси сучасної цивілізації, а також відносини «людина - суспільство» і «людина - природа». [30]

 

1.2 Оцінка перспектив і наслідків  розвитку глобальних економічних  проблем

Суттєві досягнення людства  в виробничому, технологічному і науковому розвитку не призвели у XX ст. до покращення умов життя більшості населення нашої планети. Світова цивілізація, зіткнувшись з загостренням всіх без винятку глобальних проблем, деградацією людських ресурсів і екологічних систем, переживає сьогодні критичний момент в своїй історії. У цьому контексті важливе значення має висновок, зробленій на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. про те, що світовий розвиток і навколишнє середовище є взаємозалежними і неподільними. У декларації Ріо-де-Жанейро вперше було проголошено право народів на розвиток, який «потрібно здійснювати таким чином, щоб адекватно задовольнити потреби нинішнього і майбутнього поколінь в сфері економічного розвитку і охорони навколишнього середовища». Останнє положення також проходить червоною стрічкою через Порядок денний на XXI століття, схвалений на згаданій Конференції ООН.

Нажаль, наслідки глобалізації переконливо  свідчать про те, що сучасний світ неухильно  втягується в глибоку загальноцивілізаційну кризу. Через 5 років після згаданої Конференції ООН журнал «ЮНЕСКО Сорсіз» надрукував низку аналітичних матеріалів під заголовком «Ріо + 5 = Порушені обіцянки, невиправдані очікування». Ця публікація починається словами: «Ріо + 5 чи Ріо - 5?» Інакше кажучи, йшли ми шляхом прогресу чи регресу протягом п'яти років після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку? Офіційна статистика, наведена в цьому виданні, не залишає сумніву, що капіталізм за минулі роки продемонстрував свою повну нездатність до вирішення глобальних проблем людства. Це мав визнати й голова комісії по сталому розвитку М. Толба, відповідаючи на запитання про результати втілення в життя декларації Ріо-де-Жанейро і Порядку денного XXI століття. «Картина не виглядає у рожевому світлі, - заявив він. - Негативні наслідки набагато перевищують досягнення ». Ще з більшою відвертістю висловився з цього приводу генеральний секретар ООН Кофі Аннан з трибуни 53-ї сесії Генеральної асамблеї ООН. «Мільйони і мільйони громадян переконуються на своєму досвіді, що глобалізація - це не подарунок долі, а сила руйнування, яка підриває спільний добробут або звичний спосіб життя», - засвідчив він. Всупереч обіцянкам теоретиків глобалізації, світогосподарських зв'язків, остання не стала ефективним інструментом вирішення глобальних проблем. Внаслідок цього в пошуку адекватних відповідей на глобальні виклики сучасності в Західній соціології посилився нахил у бік наукового аналізу негативних соціальних наслідків економічної глобалізації, розробки альтернативних теорій та пропозицій щодо подолання глобальних кризових явищ, які складають головну загрозу людству в XXI ст.

Найбільш вагомий внесок у вивчення актуальних проблем глобалізації зробили  двоє з фундаторів світосистемного підходу до вивчення глобальних процесів у Західному суспільствознавстві, президент Міжнародної соціологічної асоціації, відомий американський соціолог і історик І. Валлерстайн і британський соціолог, автор популярної зараз на Заході монографії «Соціологія глобальної системи» Л. Склейр. На думку І. Валлерстайна - переважне становище в світовій, економіці сьогодні займають країни-ядра світосистеми. «У таких країнах, - підкреслює він, - створення сильної державної системи у поєднанні з національною культурою є феноменом, на який часто-густо посилаються як на інтеграцію, тут виконується дві функції - механізм захисту диспаритетів, які склалися у межах світової системи, та ідеологічне прикриття і виправдання цих диспаритетів ». Країни-ядра домінують у світовій економіці і експлуатують ті країни, які знаходяться за межами ядра, тобто напівпериферійні та периферійні країни. Таким чином, сучасний світ поділяється на три частини складових: ядро, напівпериферію та периферію, які відповідно відображають багаті країни, країни з середнім доходом і бідні країни. За І. Валлерстайном, напівпериферія може утворюватись за рахунок витіснення деяких країн з ядра і підйому деяких країн з периферії внаслідок геополітичних і геоекономічних змін у світосистемі. Центральні, напівпериферійні і периферійні «держави-нації» мають трикласову структуру: правлячій капіталістичний клас, соціально інтегровану середню страту і соціально виключений нижче клас або «андерклас». [2]

Серйозним негативним наслідком глобалізації може бути перехід контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів у інші руки , в тому числі й до найсильніших держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. У силу цього деякі вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету. Сучасний корпоративний капітал фактично контролює політичне життя сучасних розвинених країн. Національно-державні утворення як такі втрачають роль активних агентів в житті світової спільноти. Переважає думка, що інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку ведуть до «стирання» державних кордонів, до ослаблення державного суверенітету у фінансовій сфері. [8, с. 344]

Однією з найбільших загроз глобалізаційних  процесів багато експертів називають  зростання безробіття. Наводяться часом дуже песимістичні оцінки і прогнози. В якості зразка таких прогнозів можна привести висловлювання з нашумілої на Заході книги, написаної редакторами щотижневого журналу «Шпігель» Г.П. Мартіном і Х. Шумана - «Пастка глобалізації: атака на процвітання і демократію». Прогнозується, що для функціонування світової економіки в цьому сторіччі буде достатньо 20% населення. Більше робочої сили не буде потрібно. П'ятої частини всіх тих, хто шукає роботу вистачить для виробництва товарів першої необхідності і надання всіх дорогих послуг, які світова спільнота зможе собі дозволити. Ці 20% в якій би то не було країні будуть активно брати участь в житті суспільства, заробляти і споживати, і до них, мабуть, можна додати ще приблизно один відсоток тих, хто, наприклад, успадкує великі гроші. У тих же 80%, які залишаться не у справах, будуть колосальні проблеми. «Назріває економічне і соціальне потрясіння нечуваних розмірів ... Всього за три роки, з 1991 по 1994, число робочих місць в західнонімецькій промисловості скоротилося більш ніж на мільйон. І це при тому, що в Німеччині справи йдуть порівняно непогано ... У країнах ОЕСР безуспішно шукають роботу вже понад 40 мільйонів людей » [5, с. 169].

Однією з проблем глобалізації є потенційна глобальна нестабільність через взаємозалежності національних економік на світовому рівні. В результаті локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Така можливість має не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, це підтверджує фінансова криза в Азії, що почалася влітку 1997 року в Таїланді, а потім перекинулася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до Південної Кореї.

Небезпека глобальних проблем приводить  до 2 висновків:

• якщо тенденція розвитку цих  проблем буде зберігатися, то протягом наступного століття людство підійде до меж свого зростання. Найбільш імовірним буде досить різке і некероване падіння, як чисельності населення, так і промислового виробництва;

• є можливість змінити  дані тенденції зростання, стабілізуючи економічний та екологічний стан людства, підтримуючи його в далекому майбутньому. Глобальну рівновагу можна спроектувати таким чином, щоб потреби кожної людини на землі задовольнялися, а його індивідуальний потенціал реалізовувався. [6]

Що стосується економічних  аспектів глобальних змін навколишнього  середовища, то слід розглянути масштаби і природу впливу регіональних змін на економіку; економічні втрати і надбання, пов'язані з альтернативними заходами щодо стримування або адаптації  до екодинаміки; економічні заходи (оподаткування, регулювання торгівлі та ін.), які можуть бути ефективними (і з екологічної точки зору) у національних і міжнародних масштабах.

Триватимуть пошуки шляхів і оцінки перспектив сталого соціального  неоекономічного розвитку. За визначенням, стійким вважається розвиток, який дозволяє задовольнити потреби сучасного покоління, зберігаючи благополучні екологічні перспективи для наступних. Отримано лише попередні оцінки технічного, економічного, інституційного та політичного забезпечення подібної рівноваги. Зауважу, що сучасні тренди не відповідають "траєкторії" сталого розвитку. Про це свідчать зростаючі масштаби використання природних ресурсів, що підсилюють процеси ерозії, токсичного забруднення і багато інших. Слід також проаналізувати сучасні тренди з їх довгостроковими перспективами створення енергозберігаючих, ресурсозберігаючих і маловідходних технологій з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку різних країн. З точки зору довгострокової перспективи необхідно (на міжнародній і міждисциплінарної основі) вивчити ймовірну специфіку соціальних, політичних та економічних умов в майбутньому і аналіз технологічних "траєкторій".

У рамках глобального  мислення сформувалися основні висновки про:

• необхідність міжнародного підходу до підвищення ролі міжнародних органів;

• підвищення ролі та відповідальності всіх суб'єктів господарювання і  політичного життя перед усім світом;

• вироблення і реалізації на національному та міжнародному рівні  правових і загальноекономічних умов природокористування (стандартів, якості, норм, оплати і т.д.);

• координацію зусиль на досягнення суворо визначених цілей  на планетарному рівні;

• перехід протягом наступних  трьох десятиліть світової соціоекономічної системи до якісно нового способу розвитку.

Розділ 2.

Сучасний стан і тенденції розвитку проблем  світової економіки