Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності

Житомирський  базовий фармацевтичний коледж ім. Г.С. Протасевича

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала  
студентка 308 групи

Лобур Ганна

 

План

1.Мова і думка.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Мова і думка

 

     Мова є найдосконалішим  універсальним способом передачі  думок. Вона виконує кілька  функцій: інформування, означення,  експресії, спонукання. Усі функції  в реальній мовній практиці  існують у взаємозв'язку, доповнюючи  одна одну. Щоб обмін думками,  ідеями, поглядами міг відбуватися,  необхідна наявність принаймні  двох людей. Того, хто передає  ту чи іншу інформацію, називають  комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей — і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом. Структура спілкування включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження стимулу, канал передачі інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. Комунікатор, передаючи інформацію, кодує ЇЇ, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершений в структурному та смисловому відношеннях. Це може бути синтагматичний ланцюг більший за окреме висловлювання або цілісний текст (оповідання, бесіда, інструкція, лекція, твір). Поняття "дискурс" співвідноситься з поняттям "текст" і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв'язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат - у вигляді фіксованого тексту. Завдання реципієнта -декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер.

      Таким чином,  спілкування потребує передусім  майстерного володіння мовою.  Проте слід підкреслити, що  мова - не самоціль. Вона використовується  для збереження і передачі  інформації. З точки зору психолінгвістики, процес мовленнєвого спілкування  потрібно розглядати як діяльність, що має ідентичну структуру  з будь-якою іншою людською  діяльністю. В ній можна виділити  три сторони: мотиваційну, цільову  і виконавчу. Розглядаючи виконавчу  сторону, повернемося до визначення  мови як універсального способу  передачі думок. Варто зазначити,  що власне передача стає можливою  завдяки мовленню людини, як інструменту  фактичної реалізації комунікативного  наміру. Той факт, що мова використовується  для висловлення думок ставить  перед нами ряд цікавих запитань: як співвідносяться мова і  думка, чи можемо ми думати  без мови, чи моделюється наше  мислення структурою нашої мови?

    Якщо визначати  думку як свідому розумову  діяльність, можна спостерігати, що  певні „види" думок можуть відбуватися цілком незалежно від мови. Найпростіший приклад це - музика. Напевно, усі колись відчували, як певна мелодія, наче, поглинає при прослуховуванні, або ж подумки наспівували якусь мелодію. В такому випадку мова просто не залучається. Складання музичних творів не залежить від мови (йдеться про музику без слів), коли це стосується власне творчого процесу.

    Наступний аргумент  на користь існування думки  без мови це звичайний досвід  будь-кого з нас, коли ми  хочемо висловити якусь ідею, проте не можемо оформити її  у слова. Якби думка була  неможливою без мови, ця проблема  не поставала б.

    Однак, більшість  думок пов'язані з мовою. Це  доводить існування внутрішнього  мовлення, тобто мовлення „для себе". Внутрішнє мовлення може бути більш або менш зв'язним, послідовним, усвідомленим (наприклад, якщо людина „про себе" розмірковує, який вибір їй краще зробити, або прогнозує можливі наслідки кожного з варіантів), або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають звідкись з глибин свідомості та не підпорядковуються волі і часто є незрозумілими навіть самому „автору" цих думок. Внутрішнє мовлення - це словесна оболонка мислення.

     Деякі вчені  говорять про „тиранію" мови і твердять, що бачення світу людиною або спільнотою формується мовою, якою вони користуються. Проте, проблема оцінки впливу мови на думку заслуговує більшої уваги. Який зв'язок між нашими думками і структурою нашої мови? Чи є мова тираном, що невблаганно змушує наші думки приймати усталені форми та йти звичними шляхами, закриваючи від нас інші можливості? Чи наше бачення світу повністю зумовлене та підпорядковане мові, якою ми розмовляємо?

      Звичайно, людей іноді вводить в оману  сліпе покладання на слова,  проте ми визнаємо ці випадки;  якби мова була настільки тиранічною, ми не були б здатними усвідомлювати,  що вона іноді приводить нас  до помилок, якщо ми втрачаємо  пильність. Більше того, ми можемо  розглядати можливість, що коли  ми „думаємо словами", наші думки не формуються мовою взагалі. Можливе існування загальнішої людської здатності до пізнання, для якої мова служить лише засобом, так само як музика служить засобом вираження творчого потенціалу композитора.

     Вчені загалом  погоджуються, що слова сприяють  певним видам думок, слугуючи  символами, якими можна легко  маніпулювати. Кожен з нас має  уявлення про те, що таке справедливість: ми намагаємося справедливо ставитися  до друзів, засуджуємо несправедливі  вчинки політиків і т.д. Ми  також знаємо слово справедливість, яке слугує ярликом цього концептуального  комплексу. Коли ми думаємо  про справедливість (справедливе  або ні ставлення до нас  на роботі, соціальну справедливість), ми можемо використовувати слово  справедливість як символ в  процесі розмірковування. На багато  легше подумки маніпулювати словом  справедливість ніж оперувати  цілим концептуальним комплексом, який це слово символізує. Використання  вербальних символів, таким чином,  полегшує процес розмірковування  в багатьох випадках. Можна навіть  твердити, що певні види думок  були б неможливими без існування  цих зручних для використання  ярликів.

      Вербальні  ярлики особливо важливі у  сфері абстрактних ідей. Справедливість, свобода, демократія, освіта є  звичними термінами, проте, було  б дуже важко чітко визначити  їх значення. Справедливість не  викликає таких чітких образів  як, наприклад, стіл. Ми зазвичай  погоджуємося в питанні, є чи  не є певна річ столом, однак,  на скільки впевненими ми взагалі  можемо бути про справедливість? Звичайно, ми маємо хоча б примарну  ідею про те, що мається на  увазі під цими термінами, проте  їх значення є досить суперечливими  і можуть змінюватись в розумінні  окремих людей або спільнот. Можливо,  ці концепти і не існували, якби для їх назви не було  слів, що слугують для утримання  нечітких та не дуже зв'язних  понять вкупі. Оскільки ці поняття  абстрактні, вони досить неміцно  прив'язані до реальності. В певному  сенсі, вони порожні. Якщо людина  поставиться до них необережно, вони можуть стати емоційно  зарядженими ярликами, які функціонують  в мові та мовленні цієї  людини лише для маркування  чогось як доброго чи поганого. На жаль, дуже легко вчинити  щось в ім'я свободи і бути  спантеличеним пустим маніпулюванням  словами. 

      Очевидно, що слова допомагають у формуванні, збереженні та оперуванні концептами, які вони позначають. Наші думки,  таким чином, обумовлені лінгвістичною  категорізацією досвіду у тому, що нам простіше оперувати концептами, закодованими одним словом, ніж концептами, для яких не існує єдиного слова (назви). Спосіб, у який мова розділяє концептуальний простір має, таким чином, хоча б мінімальний вплив на наші думки. Проте немає підстав твердити, що цей вплив є визначальним та тиранічним при формуванні думок. Ми цілком здатні формувати і подумки оперувати концептами, для яких не існує вербального висловлення. Ми можемо вигадувати уявні єдності, і потім, якщо вирішимо за потрібне, називати їх.

Таким чином, функція мови, як механізму передачі думок реалізується через мовлення. Елементи тріади думка-мова-мовлення тісно взаємопов'яні, проте помилковим було б відкидати припущення, що думка не абсолютно залежна від мови, беручи до уваги твердження деяких вчених про можливість існування загальної людської когнітивної здатності, яка викорситовує мову лише як засіб. Інша річ, як передати думку реципієнту без залучення мови та мовлення? Цього, принаймні поки-що, людство робити не навчилося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності

 

     Людський мозок  – це можливо, найскладніша  з живих структур. Мозок виконує  безліч дій, які ще менше  залежать від нашої активної  свідомості.

    Отже, мозок –  це орган спеціально пристосований  для того, щоб допомагати окремим  особам у здійсненні головних  життєвих актів.

   Розумова діяльність  – це дії контрольовані мозку.

  Види розумової діяльності:

- навчання;

- письмо;

- малювання;

- читання;

- творення;

- аналізування;

- розв’язання;

- вирахування;

- уява;

- зосередження;

- ігнорування;

- чуттєвість;

- сон;

- сновидіння та ін.

Встановлено, що психічні функції  певним чином розподілені між  правою та лівою півкулями головного  мозку. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді  як образів, так і слів, але існує  функціональна асиметрія головного  мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої пікулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування. А за глибокого враження нервової тканини до значних дефектів розумової діяльності.

     Права півкуля  оперує образною інформацією,  забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення  до сприйнятих та усвідомлених  об’єктів.

     Обидві півкуля  функціонують у взаємозв’язку.  Функціональна асиметрія притаманна  тільки людині, формується в процесі  спілкування і залежно від  переважання функціонування правої  чи лівої півкулі впливає н  індивідуально-психологічні характеристики  особистості.

      Розумова  діяльність   людини   є      рішенням різноманітних розумових завдань, направлених на розкриття  суті .  Розумова  операція  -   це   один   із   способів   мисленної діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.

      Розумові  операції різноманітні.  Це - аналіз  і синтез,  порівняння абстрагування,   конкретизація,   узагальнення,   класифікація.   Які   з логічних операцій застосує людина, це  залежатиме  від  завдання  і  від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.

      Аналіз - це  уявне розкладання цілого  на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.

      Синтез - зворотний аналізу процес думки,  це  -  об'єднання частин властивостей,  дій,  відносин  в  одне  ціле.  Аналіз  і  синтез   -   дві взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз,  може  бути  як практичним, так і розумовим.

      Аналіз  і синтез сформувалися в практичній  діяльності людини. У трудовій  діяльності  люди  постійно  взаємодіють  з   предметами   і явищами. Практичне освоєння їх  і привело до  формування  мисленних операцій аналізу і синтезу.

      Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж  порівнювати  об'єкти,  необхідно виділити один або декілька  ознак  їх,  по  яких  буде  проведено порівняння.

      Порівняння  може бути одностороннім, або   неповним,  і  багатобічним або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних  рівнів - поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини  йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до  прихованого від явища до суті.

      Абстрагування -  це  процес  уявного відвернення від деяких ознак,  сторін  конкретного  з метою  кращого  пізнання  його.   Людина у  думках виділяє  яку-небудь  ознаку  предмету  і   розглядає   її ізольовано  від  всіх  інших  ознак,  тимчасово  відволікаючись   від   них. Ізольоване  вивчення  окремих  ознак  об'єкту   при   одночасному відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть  речей і явищ. Завдяки  абстракції  людина  змогла  відірватися  від  одиничного конкретного і  піднятися  на    найвищий  ступінь  пізнання  -  наукового теоретичного мислення.