Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності

      Конкретизація  -  процес,  зворотний абстрагуванню   і   нерозривно пов'язаний  з  ним.  Конкретизація  є  повернення  думці  від   загального   і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.

      Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.

      Розумова  діяльність завжди направлена  на  отримання  якого-небудь результату. 

     Продукт розумових  дій - визначені пізнавальні результати,  щовиражаються в трьох формах мислення.

     Формами   мислення  є:

 1) судження;

2) умовивід;

3)  поняття.

     Закономірності  взаємин між цими формами мислення  вивчає  логіка.

     Вивчаючи  форми   мислення, логіка відволікається  від  конкретного змісту  думок,  укладених у цих формах, вона  встановлює  загальні досягнення  істинності тих знань, що виводяться  з інших   достовірних  знань.  Психологія  ж  вивчає  закономірності  творчого мислення, що приводить  до нових пізнавальних результатів,  до відкриття нових знань.

     По  переважному  змісті розумова діяльність поділяється  на

1)практичну; 2) художню і 3) наукову.

 

 

 

 

 

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

 

Поняття - це форма мислення в якій в безпосередній  єдності відображаються  загальні, суттєві ознаки предметів, явищ, процесів.

Кожна людина мислить з  допомогою понять. Поняття бувають побутові, які не завжди чітко визначаються.

Наприклад: «долина» «вітер» «садок».

 Наукові. Наукові поняття, якщо це можливо, чітко визначаються.

Наприклад: це такі поняття  як «засіб виробництва», «гіперінфляція», «девіантна поведінка». Є й такі поняття, які вживаються як у побутовому житті, так і в науці.

Наприклад: поняття «гроші» у побутовому житті як правило не визначається, а в науці поняття „гроші” визначається як всезагальний еквівалент обміну товарів.

Є поняття, які не відносяться  до побутових і наукових.

Наприклад: поняття християнського віровчення: «церква», «літургія», «преображення Господнє».

Предмети мають величезну  кількість різноманітних ознак. Інколи ознаками предметів може бути навіть їх відсутність.

Наприклад: відсутність у  злочинця вогнепальної зброї, або відсутність  на базі належного обліку матеріальних цінностей.

     Ознаки, які  притаманні окремому предмету, є одиничні, а ті ознаки, які притаманні декільком предметам є загальними. Але й в окремому предметі є одиничні і загальні ознаки.

Наприклад: людині притаманні такі одиничні ознаки як воля, пам'ять, моральні якості і загальні ознаки: розумна істота, яка виготовляє знаряддя праці і використовує їх в процесі  перетворення природи для задоволення  своїх потреб. 

     Серед загальних  і одиничних ознак логіка виділяє істотні і неістотні ознаки. Ознаки, які можуть належати предмету або не належати і не виражають сутності предметів вважаються неістотними.

     В процесі  формування понять увага звертається  перш за все на істотні ознаки, які виражають сутність, природу різних предметів та явищ, їх відмінність від інших предметів. Тому поняття і визначається як форма мислення, в якій предмети відображаються в їх істотних ознаках.

     Поняття   суттєві ознаки вживається в  різних сенсах.

Наприклад: в побуті суттєвими  ознаками предметів можуть бути  їх цілющі та корисні властивості.

    Слід зазначити,  що в літературі по логіці  існують різні види визначення  поняття як форми мислення. Ось  деякі з них:

    „Поняття є мисленим відображенням у формі безпосередньої єдності загальних, суттєвих ознак предметів”( І. Чупахін).

     „Поняття – думка, яка фіксує ознаки відображуваних у ній предметів і явищ, що дозволяють відрізняти ці предмети і явища від суміжних з ними” ( Д.Горський).

     „Поняття – цілісна сукупність суджень, тобто думок, в яких дещо стверджується про відрізнювані ознаки  об’єкта, який досліджується, ядром якої є судження про найбільш і в той же час суттєві ознаки якого-небудь об’єкта.(М.Кондаков).

     „Поняття – це форма мислення, яка є результатом узагальнення і виділення предметів деякого класу за загальними та специфічними для них ознаками.(А.Конверський).

     Дані визначення  понять, і мабуть інші, в якісь  мірі відображають істотність  поняття як форми мислення. Кожне  визначення чи дефініція того  чи іншого поняття в науці,  як правило, неповні. Більш  широке вчення про поняття  може дати його теорія.

Формування понять є складним, а інколи і довгостроковим процесом. Є поняття формування яких здійснюється стихійно, як правило у повсякденному  житті. Такі поняття часто бувають  розпливчатими і чітко не визначеними. До них відносяться поняття, якими  ми користуємося в повсякденному  житті.

Це, наприклад, такі поняття  як „стіл”, „олівець”, „земля” та ін.

    Наукові поняття  формуються на основі науково-теоретичної  і науково-дослідницької діяльності. Вони  чітко визначаються. Їх зміст  може змінюватися в процесі  розвитку наукового пізнання.

Це, наприклад, такі поняття  як „людина”, „атом”, „біологічний вид”. Вони мають свою  давню історію, процес їх формування продовжується і сьогодні.

    Для формування  поняття необхідно виділити істотні  ознаки, які виражають природу  предмета, його сутність та відмінність  від інших предметів. Для цього  використовуються такі логічні  способи формування понять як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування та ін.

 

   Порівняння - один зі способів, за допомогою яких людина почала розпізнавати навколишнє середовище. Порівняння - це науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище, предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їхнього розвитку. В економічному аналізі порівняння використовують для рішення всіх його задач як основний чи допоміжний спосіб. От найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і мети, що при цьому досягаються:

1. Зіставлення планових  і фактичних показників для  оцінки ступеня виконання плану.

2. Зіставлення фактичних  показників з нормативними дозволяє  провести контроль за витратами  і сприяє впровадженню ресурсозберігаючих  технологій.

3. Порівняння фактичних  показників з показниками минулих  років для визначення тенденцій  розвитку економічних процесів.

4. Зіставлення показників  аналізованого підприємства з  досягненнями науки і передового  досвіду роботи інших підприємств  чи підрозділів необхідно для  пошуку резервів.

5. Порівняння показників  аналізованого господарства із  середніми показниками по районі, зоні, області для оцінки досягнутих  результатів і визначення невикористаних  резервів.

6. Зіставлення рівнобіжних  і динамічних рядів для вивчення  взаємозв'язків досліджуваних показників. Наприклад, аналізуючи одночасно  динаміку зміни обсягу виробництва  валової продукції, основних виробничих  фондів і фондовіддачі, можна  обґрунтувати взаємозв'язок між  цими показниками. 

7. Зіставлення різних  варіантів управлінських рішень  з метою вибору найбільш оптимального  з них. 

8. Зіставлення результатів  діяльності до і після зміни  якого-небудь фактора застосовується  при розрахунку впливу факторів  і підрахунку резервів.

На сьогоднішній день є  багато безвідмовних логічних правил і операцій, що дозволяють нам ощадливо, ефективно і коректно мислити.

Основною логічною операцією  обґрунтування знання є доведення.

 

Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.  

Мовною формою вираження доведення є більш-менш складні мовні конструкції, які складаються з сукупності речень, які певним чином зв’язані між собою і висловлюють логічний ланцюг умовиводів. Доведення спирається на умовивід, але не зводиться до нього, не є простою арифметичною сумою умовиводів. Подібно до того, як судження репрезентує себе у вигляді зв’язку понять, а умовиводи у формі зв’язку суджень, так і доведення репрезентує собою зв’язок умовиводів (а, відповідно, суджень і понять). 

 Структура доведення включає три складові:

1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена. В якості тез можуть виступати найрізноманітніші судження, якщо вони не очевидні і потребують доведення. В науках це різноманітні положення (теореми – в геометрії, факти і обставини –в юридичній практиці), у повсякденній практиці – певні переконання, чужі і власні думки. Різновидом тези є гіпотеза (від грецького hypothesis – обґрунтування, припущення, здогад) – не істинне або хибне судження, а більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу, а з часом отримати статус наукового положення чи теорії (за умов успішності доказу). У свій час М.Ломоносов зазначав, що гіпотези представляють собою єдиний шлях, яким видатні люди дійшли до відкриття найважливіших істин науки. Розмірковуючи над сутністю гіпотези, більш точною стає одна з функцій доведення – бути необхідним засобом у розробці теорії або її розвитку. Тут можемо нагадати гіпотезу атомістичної побудови матерії Демокріта, Тіта Лукреція Кара та інших, яка пізніше лягла в основу елементарної фізики; гіпотезу І.Канта про виникнення Сонячної системи з прототуманності, яка відіграла велику роль у встановленні діалектичного погляду на природу.

Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.

2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів в доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. В юридичній теорії використовують термін “юридична основа”. Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), визначення, аксіоми і постулати.

Саме факти у доказі мають значну примусову силу і, як правило, переконують найґрунтовніше – І.Павлов називав їх «повітрям вченого». Під фактами, скажімо, юридичними, розуміються обставини, які слугують основою виникнення або припинення конкретних правових стосунків.

Крім фактів, іншим універсальним видом аргументів є визначення. Наприклад, у геометрії, дефініція понять «точка», «лінія», «площина» тощо має фундаментальне значення для подальших доведень. Аналогічна роль цього виду аргументів і в інших науках, зокрема, в гуманітарних – вони розкривають загальнородові та видові якості предмета доведення.

3. Форма доведення (аргументація). Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Тобто потрібний несуперечливий ланцюг між тезою, системою аргументів і висновком умовиводу. Щоб цей логічний ланцюг був несуперечливим, людині потрібно знати і дотримуватися законів логіки.

 

Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

 

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування:

1. спростування тези;
2. спростування аргументів;
3. спростування зв'язку тези з аргументами.

 

 Спростування тези

Спростування, спрямоване безпосередньо  проти тези, можна досягти різним

шляхом.

а) Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній.