Роль дидактичної гри в ознайомленні дітей молодшого дошкільного віку з предметами

 

Роль дидактичної гри  в ознайомленні дітей молодшого  дошкільного віку з предметами

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Сучасна педагогічна  наука вважає ознайомлення дітей з предметним світом основою всебічного розвитку дитини. Саме заняття з ознайомлення з навколишнім світом можуть забезпечити розвиток усіх потреб дитини в емоційному спілкуванні з дорослими і однолітками, у різноманітній діяльності, у пізнанні дійсності. Оволодіння зовнішнім світом, присвоєння його людиною і є процес, в результаті якого втілені у зовнішній формі вищі людські здібності стають внутрішнім надбанням його особистості, його здібностями, справжніми «органами його індивідуальності.

Особливість розвитку пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку в тому, що вона формується в тісному зв'язку з практичною діяльністю. З віком відбувається не тільки зміна конкретних видів діяльності дитини, але також вдосконалення його уявлень про навколишні предмети.

На основі аналізу  робіт науковців Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, B.C. Мухіної можна  зробити висновок про доцільність  ознайомлення дітей дошкільного  віку з предметами з опорою на образність їхнього мислення і на провідний  вид діяльності – гру, оскільки глибину сприйняття та емоційності в цьому віці може надати тільки ігрова діяльність.

Об'єкт дослідження - уявлення про предмети навколишнього світу  у дітей  молодшого дошкільного  віку.

Предмет дослідження - процес формування уявлень про предмети у дітей  молодшого дошкільного віку .

Методи дослідження: аналіз  психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження;

Педагогічна робота, спрямована на формування уявлень про предмети у молодших дошкільнят засобами дидактичної  гри дозволить подолати труднощі в пізнанні навколишнього світу, стимулює розвиток їх пізнавальної діяльності та сприятиме гармонізації їх особистості в цілому.

Відповідно до мети і  гіпотези були визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу  із загальної та вікової психології та педагогіці з проблеми формування уявлень про навколишній світ у дітей дошкільного віку.

2. Вивчити особливості  уявлень про предмети у дітей  молодшого дошкільного віку.

3. Розробити основні  напрями, організаційні форми,  зміст і методи педагогічної роботи з формування уявлень про предмети у дітей молодшого дошкільного віку.

        4. Розрбити дидактичні ігри .

Структура роботи: складається  зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел.

 

Розділ І. Теоретико-методологічні  підходи до особливостей використання дидактичної гри в процесі ознайомлення дітей молодшого дошкільного віку з предметами

 

1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема

 

З давніх-давен  будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції.  Отже   гра  є історичним  утворенням. 

          Гра -  один  із  видів   природної  дитячої діяльності,  на яку  ми,  дорослі,  спираємось  у вихованні  малят,  у   навчанні  їх  різних  дій   із  предметами,  засобів  та  способів   спілкування,  у формуванні  особистісних  якостей.  А  від  того,  як  ми  організуємо  дитячу гру,  яким  змістом  її збагатимо,  залежить  засвоєння  дітьми  суспільної  моралі  і культури.

У дитячі роки гра є  основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Дитяча гра – один з основних видів діяльності  дітей, спрямованої на  практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємн  дорослих. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі малеча перевіряє свою силу і спритність, виникає бажання  фантазувати,  відкривати  таємниці  і  прагнути  чогось прекрасного. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а  ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються  чи закріплюються особливості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних,  професійних,  творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

Гру у психології визначають як форму діяльності   в умовних ситуаціях, направлену на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого у соціально закріплених способах здійснення наочних дій, у предметних науках і культурі. В ігрових ситуаціях використовується так зване  «моделювання»,  або  «імітація».

У масовій практиці дитина до гри залучається дуже рано. Первинні форми  гри  з’являються  вже  в  другому півріччі першого року життя дитини і пов’язані з  розвитком її орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з  багатьма  предметами.  У  ранньому дитинстві (1–3 роки) ігри дітей набирають предметної форми. Дитина вчиться використовувати предмети.

Під кінець раннього дитинства, з розвитком самостійності дитини, з’являється  рольова  або  творча гра як основний тип ігрової діяльності дітей. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються в ній виконувати роль дорослої людини. Рольові ігри є не що інше, як наслідування  серйозних  занять  людського  життя. У  них  відображається, як  правило,  все  те, що доведеться  робити, коли дитина стане дорослою [21].

Народна  педагогіка  виділяє  дві  основні  групи  ігор.   Ігри першої групи  виникають  самі собою. У  них діти  наслідують  функції  дорослих,  те, що в майбутньому  стане для них серйозним обов’язком – трудовим, сімейним, громадським. Друга група – це ігри спеціально вигадані для розваги.

У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі  й народною),  ігрова  діяльність  спеціально  планується  і  пристосовується  для  навчальних  цілей. Дидактичні  ігри  –  різновид  ігор  за  правилами.  У світовій  педагогіці  відомі  системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі.         Ф.Фребель весь період розвитку дитини поділяв на три ступені (немовляцтво, дитинство і  отроцтво).  Відповідно  до  цього,  особливу  увагу приділяв  грі на  перших  двох  вікових періодах,  вбачав  в ній основу  для розвитку  зовнішніх чуттів в немовлячому віці  та  підґрунтям для навчання  мовлення.  У своїй праці «Виховання  шляхом  розвитку»   Ф. Фребель визначив гру як одну з положень виховання, навчання та розвитку. Він вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини ігри дітей. Ф. Фребель докладно розробив цілу систему  дитячих  ігор. Так  звані  «Дари Фребеля»  –  ігри,  що  увійшли   до класики світової педагогічної думки [41, 372]. Методику Ф. Фребеля: гра за допомогою першого дару .

.Зростаючий інтерес  до питань ігрової діяльності  на початку ХХ ст. реалізувався  у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними  засадами  якої є  вільне  виховання  і  сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

Намагаючись  розвивати  навчання  і  виховання  з  наукових   позицій,   М. Монтессорі поклала  в основу своїх педагогічних пошуків  фундаментальні принципи експериментальних наук, а дошкільні заклади оцінювала  як  лабораторію  для  вивчення  психічного  життя  дитини.На її переконання, педагог у дошкільному закладі – це спостерігач-експериментатор, який має ретельно розпланувати навчальну та ігрову ситуації, дидактичний матеріал, а також максимально точно оцінити отримані результати.Весь матеріал (у тому числі ігровий) має бути, за Монтессорі, обов’язково виготовлений із натуральних матеріалів.

На основі практичних спостережень М. Монтессорі довела, що різні типи  навичок у дитини краще виховувати у певному віці. Разом з цим, за  її переконаннями, найбільший вплив ігрової діяльності здійснюється у період від 3 до 6 років, коли дитина сама намагається обирати речі й предмети своєї діяльності.  Згідно з методикою Монтессорі, для дитини створюється спеціально підготовлене культурне розвиваюче середовище, в якому маленький індивід знаходить все необхідне для свого розвитку «вбирає» правильну мову, одержує багаті сенсорні враження, освоює способи поводження з різними предметами. Це середовище дитина сприймає і свідомо, і неусвідомлено, вільно виявляє себе в різних видах діяльності, в тому числі й в іграх [23].

У 1907 році О. Декролі  створив школу, де навчання будувалося на основі  вільного  виховання і назвав її  «школою для життя, через життя». Використовував ігрові ситуації для навчання та виховання молодших школярів [82].

Гра,  як  відомо, є  найприроднішою і  найпривабливішою  діяльністю для молодших школярів.  Ще С. Русова писала: «Спостерігайте  за    дитиною,коли  вона  грається,  і  ви  знайдете ключ  до  розуміння  її  душі». 

Аналіз  педагогічної  спадщини В. Сухомлинського  показує,  що  в  очах педагога-гуманіста  гра  –  нагальна  потреба молодшого школяра. Для дитини  гра є найсерйознішою  справою. У грі розкриваються  перед  дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного  розумового  розвитку. Гра  –  це величезне  світле  вікно,  крізь яке  в  духовний  світ дитини  вливається   життєдайний  потік  уявлень, понять  про  навколишній світ [73]. Видатний  педагог  вважав  гру  часткою яскравого  духовного  життя.

Ігрова  діяльність як  педагогічна  проблема  чітко  окреслена  в науковому  доробку  О. Запорожця. Учений  підкреслював,  що  проблема  гри в педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки в процесі ігрової діяльності створюються особливо сприятливі  умови для засвоєння дітьми нових знань і вмінь, для формування в них таких важливих якостей людського розуму, як здатність виконувати дії в розумовому плані, символічно змінювати реальні об’єкти й оперувати подібною заміною з пізнавальною метою [33].

Розвиток дитини в  процесі ігрової діяльності має  бути педагогічно керованим. Система  методів  і  форм  виховних  впливів  у  процесі  гри повинна  будуватися на врахуванні історичного розвитку гри і психологічного аналізу – тільки  там  можна  побудувати  адекватну  картину ігрової діяльності, розкрити її закономірності і на цій основі розробити відповідні   методи  педагогічного  впливу  на  гру.

Особливості  дидактичних  ігор  та  їх  впливу  на розвиток  дитини свого  часу  досліджували  Є. Тихеєва  (ігри з дидактичною  лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку),

На розвиток теорії ігрової  діяльності значною мірою вплинула вітчизняна  наукова  педагогічна  думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі  гри «самодіяльно  працює  дитяча  душа» [75, 213].

          Макаренко А.С. визначав що  гра має  важливе  значення  в  житті  дитини,  має  те саме  значення,  яке  в  дорослого  має  діяльність, робота,  служба. Яка дитина  в  грі,  така  з багатьох поглядів   вона буде  в роботі,  коли  виросте. Тому  виховання майбутьнього  діяча   відбувається  насамперед  у грі.

          На  сучасному     етапі     українські     науковці         Г. Григоренко,                              К. Щербакова,      Л. Артемова    та   інші,      досліджують        формування    суспільної       спрямованості дитини         дошкільного        віку       у грі.  За їхніми      твердженнями,    гра       містит  ь більші       можливості    для    формування      особистості       дошкільників,  ніж    будь-яка   інша         діяльність.

 

1.2 Загальна  характеристика досвіду використання  ігрової діяльності молодших  дошкільників.

 

Розглянувши монографії, статті журналів «Розкажи онукові», «Дошкільне виховання», «Палітра педагога» та відвідуючи заняття можно сказати,  що використання  дактичних ігор відіграє важливе значення.

Ігрова діяльність –  один із найбільш перспективних методів  навчання. Вона використовується для  розвитку творчого мислення дітей , формування  практичних умінь та навичок, дає змогу стимулювати увагу і підвищувати інтерес до завдань.

У статті Л. Артемової  «Розвиток теорії та практики дитячої  гри»  увага 

звертається на  дослідження  навчальних  ігор  і  розгляд  їх  у виховному  аспекті. Умови, закладені у правила гри, спонукають дитину до певної самостійності щодо підпорядкування своєї поведінки  загальним нормам спілкування, до співвіднесення  своїх дій з діями гравців.   . За такого підходу гра розглядалася ширше, ніж навчальний засіб, розкривалася її виховна функція у побудові та розвитку взаємин, дітям надавалася змога самостійно керуватися правилами, розв'язуючи ігрове (навчальне) завдання та будуючи свої взаємини з іншими гравцями.

З позицій досліджуваного аспекту була розглянута структура дитячих взаємин, зумовлюваних змістом і характером різних ігор. З'ясувалося, що всі ігри можна згрупувати за певними типами взаємин дітей у них. Так, у деяких іграх один Із учасників, виконуючи своє завдання, тим самим ставить завдання іншим дітям ("Загадки", "Луна"). Взаємне спілкування тут виникає ніби саме собою, а вихователь лише має надати йому певного спрямування. Інші ігри передбачають виконання ігрового завдання одним гравцем, що не впливає на розв'язання його іншими учасниками гри ("Чарівний мішечок", "Хто спритніший"). Дорослий спрямовує увагу дітей на дії товаришів, залучає їх до взаємоконтролю.

Результатом довготривалого дослідження стало теоретичне обгрунтовання й методичне розроблення комплексного підходу до організації та підвищення виховної функції. Комплексна методика збагачена вражень дітей, а відтак їхніх ігор, передбачає взаємопов’язану систему занять: від живих спостережень дій, учинків, стосунків людей і відображення їх у різних видах наочності до відтворювальної діяльності – дидактичної гри, малювання, ліплення, аплікації, конструювання. По-перше, поєднуються стихійно набуті знання і ті, які передбачені програмою й систематично вводяться вихователем у педагогічний процес; по-друге, завдяки комплексному використанню різних методів подання знань дошкільнята одержують і сприймають їх, закріплюють у практичній діяльності.