Роль дидактичної гри в ознайомленні дітей молодшого дошкільного віку з предметами

Дидактичні аспекти ігор з правилами висвітлювалися на сторінках журналу іншими авторами. Зокрема, О. Янківська (Київський педінститут) використовувала дидактичні ігри природничого змісту для узагальнення, систематизації та класифікації знань дітей про природу. З цієї проблеми публікувалися й статті науковців з Росії: Є. Удальцової, А. Сорокіної та інших. У них здебільшого розкривалися дидактичні аспекти ігор у різних сферах знань, роль у розвиткові сенсорних умінь тощо.

У статті « Проблема гри  в педагогічній теорії » З. Борисова ( д-р пед. наук, професор каф. дошкільна  педагогіка ) [ 25; 26 ] значну увагу надає педагогічному керуванню грою. Аналіз досліджень підтвердив припущення про   те, що виникнення кожної гри зумовлюється не однією, а низкою причин. Серед них: прагнення до самостійності й творчості,  задоволення соціальних,  духовних та художніх  інтересів, задоволення досягнутими результатами,  прагнення до спілкування, радість від пізнання своїх сил " тощо".

Отже,  дошкільний вік — унікальний і відповідальний  період  розвитку дитини, коли закладаються основи особистості,  волі, поведінки, активно розвиваються уява, творчість, ініціатива. Але — і це вкрай важливо — зазначені якості і формуються не на навчальних заняттях, а у првідній і головній діяльності малечі — у грі.

Статя А. Бурової «дидактичні ігри: організація і керівництво» [ 13;14;15 ] розкриває нам такі важливі поняття як:

1. Чому така важлива і необхідна дидактична гра.
2. Теоретичні положення про гру.
3. Дидактична гра – дієвий засіб активізації розумової діяльності дітей.

Т. Дудова у своїй статті «Дидактична гра – господиння навчального процесу» [ 24;25 ] констатує, що плани і конспекти вихователів рясніють назвами ігор. Насправді ж слова « Діти, зараз будемо гратися » досить часто передують звичайними вправами. Найпоширеніша помилка, якоі припускаються вихователі, розробляючи ігрові посібники, — спрощення структури дидактичної гри до рівня вправи, адже не беруться до уваги такі важливі елементи, як ігрове завдання та ігрові дії.

Дидактичне завдання — це розвивальний зміст гри, мета, задля якої розробляється ігровий посібник. Завдання може мати математичне, мовне, валеологічне,  сенсорно - розвивальне або інше спрямування. Порівнювати й вибирати предмети за однаковими або подібними ознаками; впізнавати предмети за кількома або за однією ознакою; класифікувати предмети,  групувати їх за різними принципами; розвивати увагу пам’ять. Дітям повідомляють не дидактичну задачу, а ігрове завдання яке потрібно виконати.

Т. Дудова ( методист ) розробила низку  дидактичних ігор. Дидактичне завдання: навчити дітей класифікувати диких і свійських тварин, називати групи тварин узагальнювальними словами.

Ігрове завдання: якомога швидше заповнити великі ігрові картки, не припустившись помилок. Якщо на початку гри вихователь замість ігрового завдання пропонує малятам дидактичне, то всі переваги гри можна вважати зведеними нанівець, адже саме можливість перемогти, а не навчитися збуджує інтерес до гри, викликає бажання діяти, активізує мислительні процеси.

Треба обов'язково заохочувати дітей до частого використання знайомих ігор у вільний час, адже це дає їм можливість закріпити вже набуті навички, шукати нові можливості перемогти та пограти з різними партнерами. Оскільки навчання дошкільнят має бути ігровим, то чільне місце в ньому належить дидактичній грі, яка вчить дитину легко, швидко і цікаво.

1.3. Дидактична гра як основний метод ознайомлення дітей молодшого дошкільного віку з предметами 

Серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі, значне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створюються дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами.  Це — навчальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання  розв'язується в ході доступної  для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим велику радість.

Тож дидактична гра — одна з форм навчального впливу педагога на дитину. Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, й має проводитися на заняттях бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності.  Друга мета дидактичної гри — суто ігрова, задля   якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостійно, поза  заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну й забезпечували засвоєння дошкільнятами певних знань.

Наприклад, навчальна мета гри "Що котиться, що не котиться?" — навчити дітей розпізнавати предмети за формою  (куб, куля), звернути їхню увагу на властивості предметів. Ставиться нібито лише ігрове завдання — спритно докотити предмет до риски, але зробити це зможе лише та дитина, яка вміє розпізнавати куб і кулю й розуміє, що до риски докотиться лише куля. Отже, засвоєння програмного змісту стає умовою досягнення ігрової мети.

 Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати його, необхідно долати труднощі, самостійно діяти в певній ситуації або з певними предметами, набуваючи власного діяльнісного та чуттєвого досвіду.

Зміст дидактичних ігор визначено в чинних програмах. Істотною ознакою дидактичної гри є ігровий задум. Він зацікавлює дітей, збуджує їхню активність, викликає бажання грати. Ігровий задум часто закладений у самій назві гри і є її початком. Так, у грі "Впізнай, що в торбинці" цей задум полягає в тому, щоб намацати рукою якусь іграшку в торбинці й назвати її.

Дидактична гра має певні правила, які водночас виконують важливу роль — визначають характер та спосіб ігрових дій, організують і визначають поведінку та взаємини дітей у грі. Використовувані правила є критерієм правильності ігрових дій, їхньої оцінки. дітей: не

Ігрові дії — це дії, які діти виконують під час гри. Що вони різноманітніші, то більше дітей бере участь у грі і тим цікавіша вона сама. Ігрові дії дуже різноманітні: в іграх малят — це постійні переставляння, перекладання, складання предметів, порівняння їх, добір за кольором, розміром, розкладання картинок тощо. Ігрові дії старших дітей уже складніші: вони потребують взаємозв'язку того, що роблять одні й інші, послідовності,  черговості. 

Фіналом дидактичної гри є певний результат. Ним, зокрема, може бути відгадування загадок, виконання певних доручень та ігрових завдань, прояви кмітливості, що сприймаються дошкільнятами як досягнення. Для вихователя результат гри завжди є показником успіхів дітей у засвоєнні знань, у розумовій діяльності, в характері її стосунків з партнерами.

Результатом дидактичної гри, окрім правильно виконаного завдання, є й задоволення, яке вона дає ЇЇ учасникам.

Своєрідність дидактичної гри полягає в тому, що взаємини вихователя з дітьми мають саме ігровий характер. Дорослий — або учасник гри, або її організатор. Дошкільнята часто виконують ту або іншу роль, визначену змістом гри, та обумовлюють ігрові дії. Візьмемо для прикладу гру "Крамниця". Її пізнавальний зміст такий: діти — покупці повинні дати опис того, що вони хочуть придбати, а діти — продавці — за описом визначити цю річ. Ігрові діїа. спостереження, розглядання предметів, опис їх> порівняння з іншими. Ігрові правила: покупець вибирає певний предмет, ввічливо звертається до продавця, описує цей предмет (його ознаки) ^платить гроші; продавець уважно слухає, не перебиваючи, знаходить предмет і пакує його.

Отже, дидактична гра — це практична діяльність, в якій діти використовують знання, здобуті на заняттях. Вона створює життєві умови для різноманітного застосування цих знань, активізації розумової діяльності. Тут також виявляються помилки, яких припустилися діти, й труднощі, з якими вони стикаються. Вихователь допомагає виправити і подолати їх.

Хоча багато дидактичних ігор не вносять нічого нового у знання дошкільнят, проте вони навчають застосовувати їх в інших умовах або містять розумове завдання, розв'язання якого потребує різноманітних форм розумової діяльності. Скажімо, дітям уже відомі ознаки різних пір року, але в дидактичній грі "Пори року" від них вимагається вміннякласифікувати сезонні явища, узагальнювати конкретні прояви й визначати узагальнюючі поняття: весна, літо, осінь, зима.

Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з'ясовує причини недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє формуванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інтересам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших.

Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на розвиток організаторських здібностей.

Керівництво дидактичними іграми потребує великої педагогічної майстерності й такту, позаяк, розв'язуючи у грі і через гру ряд завдань, вихователь має зберегти її як діяльність цікаву, близьку дітям. |Для цього він має насамперед дібрати відповідний Дидактичний матеріал: іграшки, картинки, різні предмети. Нагадуємо: в кожному дитячому садку і в групі необхідно мати дидактично обладнану ляльку—з усіма речами вжитку: з білизною, з верхнім та нижнім одягом, головними уборами, взуттям, постільною та столовою білизною тощо. Усі ці речі мають бути певних кольорів, виготовлені з різного матеріалу, відповідати своєму призначенню й піддаватися зусиллям дитячих рук.

Завдяки розмаїттю кольорів та матеріалів створюються значні можливості для гри з лялькою, розвитку дитячого мовлення; простота й доцільність прикрас формує естетичний смак, зручність пристосувань сприяє урізноманітненню дій з предметами, розвиткові самостійності.

Крім ляльок, використовуються іграшки: транспорт, тварини, птахи, посуд тощо. Вони є обов'язковими атрибутами ігор з чарівною торбинкою, у магазин, ігор-загадок, коли за описом треба відгадати іграшку або ж дібрати іграшки в певному порядку. І Своєю барвистістю, чіткістю розмірів та форм народні дидактичні іграшки приваблюють малят. До них належать: кольорові кульки, мотрійкі, конуси, грибки, кільця, коробочки, башточки тощо. Відповідно до програми виховання і навчання в дитсадку в кожній групі мають бути картинки та серії картин. Бажано, щоб на них було зображено не лише живу істоту, а й довкілля, умови життя.

У дидактичній грі можуть широко використовуватися й звичайні предмети вжитку, а також природний матеріал: листя, квіти, плоди, насіння, камінці, пісок, вода тощо.

Водночас чимало словесних ігор проводиться без іграшок та матеріалів. Вони ґрунтуються на використанні лексики та уявлень, наявних у дітей. Це ігри-загадки, ігри на протиставлення, кдасифіка.  Коли гра добре продумана, діти вчаться легко й весело.

У керівництві дидактичною грою центральне місце посідає визначення її змісту й завдань, які ставить вихователь. Плануючи роботу з дошкільнятами, він передбачає й ті дидактичні ігри, які можна використати в час творчих ігор. Слід також продумати й визначити місце, роль та зв'язок ігор зі змістом занять, з іншими прийомами навчання та виховання дітей. Дібравши ігри, які відповідають програмовому змісту, слід чітко визначити, які результати бажано одержати за допомогою дидактичної гри, оскільки від цього часто залежать оформлення задуму, ігрові дії, зміст і формулювання правил, хід гри. Наприклад, у грі для молодшої групи "Хто як кричить?" може стояти таке завдання: з'ясувати, чи знають діти голоси тварин. Ігровий зміст спонукатиме малих більше дізнатися про тваринний світ, і гра в цьому разі використовується вихователем для збудження інтересу в дітей. Водночас можна поставити й інше завдання: вправ ляти дітей у звуковимові. Отже, одна й та сама за змістом гра може слугувати для розв'язання різнобічних завдань, причому нове завдання надає їй нового змісту, робить новою і цікавою для дітей.

Визначивши основні завдання і програмовий зміст, вихователь оформляє ігровий задум, передбачає ігрові дії, тобто робить гру грою завдяки за- думу, викликає активний інтерес дітей до неї. З виникненням особистого зацікавлення в дитини з'являються активність і творчі думки, дії і переживання — всі ті прояви, без яких гра неможлива як специфічна діяльність.

Малятам у дидактичній грі подобається сама дія, гальмування в них значно слабкіше, ніж збудження, безпосередня наочність діє сильніше, ніж слово, а тому доцільніше поєднати пояснення правил з показом дії — так званим "пробним ходом". Правила гри малим дітям не повідомляють усі одразу — вони чергуються з ігровими діями, вихователь обмірковує їхню послідовність.

Щодо дітей старших груп правила мають більш узагальнений характер, але їх треба чітко сформулювати. Якщо в молодших групах правило дидактичної гри безпосередньо пов'язується з показом дії, то для старших дітей це не обов'язково, бо вони здатні запам'ятати правило й уявити його роль у грі. Старші дошкільнята здатні гальмувати безпосередній інтерес, а тому можна одночасно повідомляти їм кілька взаємозв'язаних правил. Якщо в молодших групах одне правило регулює поведінку і спосіб дії всіх дітей, то в старших групах в одній грі можуть співіснувати різні за змістом правила для різних учасників гри. Наприклад, в іграх-загадках правила для дітей, які загадують ці загадки, одні, а для дітей, які їх відгадують, — інші. Але всі вони організують поведінку всіх дітей у грі.

Найчастіше в дидактичній грі існують правила, які зобов'язують дітей: діяти по черзі; відповідати, коли запитують; слухати товариша; не заважати грати іншим; виконувати правила; визнавати свої помилки тощо.

Проводячи дидактичну гру, педагог має враховувати індивідуальні особливості вихованців: комусь загадати важчу загадку, а комусь — легшу; сором'язливу дитину слід підбадьорити, а ту, яка недостатньо володіє мовою, частіше залучати до розмови, повторення правил тощо й тим самим розвивати її мовлення. Щоб виконати цю вимогу, слід уже під час підготовки та продумування гри визначити дітей, на яких треба звернути особливу увагу: одних залучити до активної ролі, в інших, навпаки, дещо стримати ініціативу, щоб їх не наслідували, коли гра розгортається в жвавому темпі. Педагог, особливо не дуже досвідчений, бачить жвавих і моторних дітей, але ж він має залучити до активної участі й сором'язливих. Керівництво грою має бути спрямову- вальним (через взаємини дітей), але ненав'язливим.

Малі діти ще не можуть самі провести дидактичну гру, реалізувати задум в Ігрових діях, дотримуватися змісту, самостійно йти за правилами й керуватися ними. Вихователь, організатор I учасник гри, лише керує нею через роль, правила і через "пробний хід". Від нього вимагається вміння розпочати гру й викликати в дітей Інтерес до неї, бажання грати.