Контрольная работа по "Экономике"

Варіант 8

Теоретичні питання

1. Маржинальна революція та її зв'язок зі змінами у світовому господарстві. Етапи розвитку маржинальної революції та основні школи.

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального  аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральний  течій сучасної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана  з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.: глибокими  якісними змінами у характері, структурі  виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під  впливом науково-технічного прогресу; інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських  зв'язків та ринкової кон'юнктури; переходом  економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції; якісними зрушеннями у  структурі споживчих потреб, формуванням  ринку споживача на зміну ринку  виробника; зростаючою індивідуалізацією  господарського життя, формуванням  принципово нового типу економічної  поведінки та взаємозв'язків між  економічними агентами; актуалізацією  потреб у рекомендаціях щодо раціонального  господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах  окремих підприємств тощо).

Маржинальній революції  сприяли також якісні зміни у  розвитку наукового знання, які відбулися  у другій половині XIX ст. і були пов'язані: з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній  концепції вартості та ідеї безмежних  можливостей розширення виробництва; прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу; еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у  напрямку подолання кризи позитивізму  та формування нових парадигм.

Позитивізм (від лат. positivus — позитивний) — філософський напрямок, заснований у 30-ті pp. XIX ст. Огюстом Контом (1798—1857), який вважав, що наука покликана  пізнавати не сутність, а явище. Виходячи з того, що незіставні з фактами  наукові твердження є безплідними, О. Конт стверджував, що дослідження  сутності речей та першопричин явищ є безглуздим та недопустимим. Позитивне  знання трактувалося як узагальнення та систематизація здорового глузду на основі пізнання об'єктивного, корисного  і достовірного. Природничі науки  вважались еталоном, висувалась теза про необхідність відповідного реформування суспільних наук.

Спроби наблизити науку  до проблем господарської практики, первинних потреб і прагнень економічних  суб'єктів на основі виявлення мікрорівневих  закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започатковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.

Переоцінка цінностей, усталених  майже за 200 років розвитку класичної  політичної економії, та формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх дослідження  та вирішення, уможливили наукову революцію, яка знаменувала перехід від  класичної до неокласичної економічної  теорії.

Наукова революція — розрив поступовості розвитку наукового знання, порушення спадкоємності наукової думки, різкий перехід від одного якісного стану до іншого. Концепція "наукових революцій" була висунута американським фізиком, філософом, істориком науки Т. Куном (1922—1996), який трактував наукові революції  як зміну парадигм — концептуальних схем, способів і методів дослідження, що панують в науці протягом певного  історичного періоду.

Радикальні зміни, які  відбулися в економічній науці  наприкінці XIX ст., отримали назву "маржинальноїреволюції" (від фр. marginal — грань, межа), пов'язаної з переходом від абстрактно-наукового  аналізу, заснованого на логіко-філософських категоріях, до дослідження конкретних господарських проблем на основі широкого використання граничних величин  та нової теорії цінності.

На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга "термін "маржиналістська  революція" звичайно вживається щодо майже одночасного, але цілком незалежного  відкриття на початку 70-х pp. XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом  принципу спадної граничної корисності як основного блоку для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Як кажуть, це один з найкращих прикладів "множинного" відкриття в історії  економічної думки".

Суб'єктивно-психологічний  підхід до аналізу економічних процесів і явищ, дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб'єктивної оцінки господарюючими індивідами; перетворення політичної економії в науку про  поведінку, яка вивчає схильності, бажання, інтереси та очікування суб'єктів господарювання. Визначаючи політичну економію як розділ прикладної психології, один із засновників  маржиналізму Ф. Візер зазначав, що для всіх дій, що здійснюються з усвідомленням  їх необхідності, економічній теорії зовсім не потрібно прагнути встановити індуктивний закон. У цих випадках кожен з нас чує закон, що проголошується безпомилковим внутрішнім голосом.

Маржинальна теорія означає  не просто інший спосіб дослідження  проблеми вартості, вона знаменувала  собою інший підхід до економічного аналізу. Як умови, що визначають господарські рішення, стійко утвердились психологічні фактори.

Водночас еволюція маржиналізму була пов'язана з поступовою відмовою від суб'єктивізму та психологізму та переходом до об'єктивного функціонального  аналізу. Методологічний індивідуалізм, позасоціальний підхід (метод робінзона), пояснення економічних процесів і явищ на основі дослідження поведінки  окремих, ізольованих індивідів, які  керуються власними оцінка ми вигод  та втрат; аналіз суспільства як сукупності атомістичних суб'єктів господарювання.

Панування принципу індивідуалізму та усунення із економічного аналізу  історичного, соціального підходів сприяли перетворенню політичної економії в ідеологічно нейтральну "чисту  науку", спрямовану на дослідження  вічних та універсальних економічних  законів.

Граничний аналіз, використання граничних величин і відповідних  категорій (граничної корисності, граничних  витрат, граничної продуктивності, що ми зараз називаємо граничним  аналізом, виникло ніби на пустому  місці. Аж до Дж.С. Мілля ми могли  відстежити певну наступність завдань  та ідей. Де зупинявся або щось пропускав  один, там починав другий — так  продовжувався і нарощувався  безперервний ланцюг еволюції економічної  думки. Граничний аналіз виглядає розривом цього ланцюга. Здається, нібито він  не випливає із ідей вчених попередніх поколінь. Це дійсно схоже на справжню революцію. Після неї в економічній  науці все пішло не так, як до цього.

Визначення цінності корисним ефектом благ; розмежування сукупної корисності благ (корисності всього запасу чи всієї доступної індивідові кількості  блага) і граничної корисності останньої  одиниці з усього запасу чи всієї  доступної індивідові кількості  блага. "Ідея граничної корисності, - як зазначав відомий австрійський маржиналіст Е. Бем-Баверк, — це "Сезам  відкрийся" — формула, що дає ключ до всіх найскладніших явищ економічного життя і дає змогу вирішити найзаплутаніші проблеми науки".

Згідно з маржинальним підходом цінність благ зумовлюється їх граничною корисністю — найменшою  додатковою корисністю, що надається  новою і в кожному конкретному  випадку останньою, кінцевою одиницею (чаї стиною, порцією) блага.

Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами; ідея оптимальпості, заснована на моделі раціональної поведінки суб'єктів  господарювання, які, вибираючи альтернативні  варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своїх цільових функцій. На думку одного із засновників  маржиналізму B.C. Джевонса, "кожна  людина шукає задоволення і втікає від неприємностей за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при  мінімумі другого".

Математичні методи, якими  користувались економісти того періоду, не виходили за межі диференціального числення. Економічні функції завжди вважалися диференційними і неперервними. Однак основний принцип максимізації так само можна застосовувати  до розривних функцій. ...У цьому  розумінні граничний аналіз як такий  відступає на задній план, а на перший план виходить принцип, що економічна поведінка — це максимізаційна поведінка  за наявності обмежень.

Перенесення уваги дослідників  на сферу обміну та споживання; визнання примату споживання над виробництвом; зосередження уваги на дослідженні  проблем попиту та поведінки споживача.

"По суті нова школа  зводить всю економічну науку  до механізму обміну, — зазначали  Ш. Жід та Ш. Ріст. — Кожен  індивід розглядається як істота, що піддається імпульсу з боку  інтересу, подібно до більярдної  кулі, що штовхається києм; тут  йдеться про те, щоб зрозуміти,  — як це повинен робити кожний  хороший гравець, — які складні  фігури утворюються від зіткнення  куль між собою і з бортами  більярду"1.

Ідеологічна нейтральність, деполітизація, позаісторичний підхід, спрямовані на розвиток "чистої науки" та дослідження універсальних законів, незалежних від місця і часу. Засновник  австрійської школи маржиналізму К. Менгер наголошував на необхідності застосування "природничо-наукового  методу", спільного для всіх наук, сутність якого полягає у тому, щоб "звести складні явища людського  господарства до їх найпростіших елементів, ще доступних точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з встановленням  останньої знову показати, як складні  господарські явища закономірно  розвиваються із своїх елементів".

Дослідження статичних, рівноважних  станів, стійких до короткострокових коливань економічних змінних; вивчення архітектоніки, а не динаміки економічної  системи. Акцентуючи увагу на основоположному  для маржиналізму принципі "рівності граничних величин", М. Блауг зазначав: "Упродовж 1879—1914 pp. економічна теорія майже повсякчас зводилась до статичного мікроекономічного аналізу, безпосередньо побудованого на правилі  рівності граничних величин".

Активне впровадження кількісних методів економічного аналізу, трактування  економічних проблем як задач  на знаходження умовного екстремуму, широке використання диференціального числення та інших інструментів математичних досліджень.

Необхідно зазначити, що спроби знайти масштаб споживчої цінності благ і зробити його основою їх мінової цінності здійснювались  протягом усієї історії розвитку економічної думки. Засновник маржиналізму К. Менгер посилався на висловлювання  відомого старогрецького вченого Аристотеля, який звертав увагу на те, що "повинно  бути те, що може слугувати мірою  всього... Насправді ця міра не що інше, як всеохоплююча потреба, оскільки за умов відсутності потреби або однакової потреби у всьому не існувало б обміну благ" .

У XVIII ст. француз Бтьєн  Кондильяк (1715—1780) та італієць Фернди-нанд Галіані захищали положення про  залежність мінових цінностей від  інтенсивності людських потреб, ідею нееквівалентності та взаємовигідності обміну тощо. "Не правильно, нібито за товарного обміну обмінюють одну цінність на іншу, рівну цінність, —  писав Е. Кондильяк, — навпаки, кожний із обох контрагентів дає завжди меншу  цінність за більшу"1.

Основні ідеї маржиналізму виникали у XIX ст. в різних країнах. Концепції  спадної граничної корисності, граничного аналізу, функціональних залежностей  для виявлення рівноваги господарських  систем були вперше сформульовані у 30—50-ті pp. XIX ст. Р. Дженінгсом, С. Лонгфілдом, П. Ллойдом в Англії, Ж. Дюпюї, А. Курно  у Франції, У. Тюненом та Г. Госсеном у Німеччині.

Задовго до Маршалла в 1838 р. А. Курно в своїй класичній  праці "Дослідження математичних принципів теорії багатства" застосовував апарат диференціального числення, що забезпечує максимум прибутку. Питання  про мінімізацію витрат також  було поставлене більш ніж сто  років тому. Принаймні ним займався Тюнен, розглядаючи поняття граничної  продуктивності.

Водночас основні ідеї попередників маржиналізму не були зрозумілі  сучасникам, вони залишались непоміченими, були "перевідкриті" заново і гідно  оцінені лише у кінці XIX ст.

В історії економічних  учень виділяють два етапи  маржинальное революції (рис.): 

1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) —  започаткування "суб'єктивного н  пряму" в політичній економії  та теорії граничної корисності  як основ: цінності. 
Хронологічно цей етап пов'язаний із виходом у світ трьох книг: "Теорії політичної економії" B.C. Джевонса (1871 p., Англія), "Основ учення про народне господарство" К. Менгера (1871 p., Австрія), "Елементів чисто політичної економії" Л. Вальраса (1874 p., Швейцарія). Незважаючи н відмінності у соціально-економічних умовах та традиціях економічної думки трьох різних країн, ці книги мали фундаментальну єдність у трактуванні основних проблем економічної теорії та методів їх вирішення. Водночас лідер маржинальної революції довгий час не знали про існування один одного, о кільки в ті часи економічні твори рідко перекладались іноземними мовами не було всесвітнього наукового товариства економістів, єдиної системи на: кової інформації тощо. Так, наприклад, книга засновника маржиналізму К. Менгера "Основи учення про народне господарство" (1871) була перекладена англійською мовою лише через 80 років після її написання.

Початок маржинальної революції  не був помічений сучасниками. Про  те, що вона відбулася, вперше заявив Л. Вальрас. Водночас у 80-ті pp. XIX ст. розпочалося  активне поширення маржиналізму і нова методологія економічних досліджень поступово зайняла панівні позиції в економічній науці. 
2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб'єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін.