Міжнародна торгівля країн-членів ГУАМ

Крім того, країни-члени ГУАМ є  дуже неоднорідними за своїми показниками  розвитку, а також за джерелами  та чинниками цього розвитку. Як наслідок, вони мають різні пріоритетні  галузі розвитку, що може справляти додатковий вплив на напрями та обсяги їх зовнішньої торгівлі.

Азербайджан є країною з відкритою  економікою, що тісно пов’язана  із зовнішньою торгівлею (наприклад, у 2005 році торговельний обіг склав більше 80% ВВП). Це означає, що будь-які зміни в умовах торгівлі, зокрема, запровадження зони вільної торгівлі, обов’язково справлятиме суттєвий вплив на обсяги та напрями його міжнародної торгівлі, а також на економічний стан країни в цілому. Ще однією особливістю зовнішньої торгівлі Азербайджану є те, що, незважаючи на скасування монополії держави на зовнішню торгівлю у процесі ринкових реформ та запровадження вільного ціноутворення на більшість товарів, торговельні операції залишаються надзвичайно слабко диференційованими – біля 80% експорту припадає на нафту та нафтопродукти. Це означає, що економіка даної країни дуже вразлива до зовнішніх шоків. Зокрема, країна є надмірно залежною від кон’юнктури світового ринку нафти. Більш того, оскільки переважно розвиваються експортоорієнтовані сектори, а нафтовий сектор є капіталомістким, то це створює додаткові соціальні проблеми в економіці, зокрема проблему безробіття. Як наслідок, для зниження рівня безробіття і створення нових робочих місць необхідний прискорений розвиток працемістких галузей та залучення до них іноземного капіталу.

Що стосується інших торговельних партнерів Азербайджану, то основними  статтями його експорту до Росії є  олії, фрукти, бавовна та алкогольні напої. Крім того, Азербайджан стикається із конкуренцією на російському ринку з боку Грузії та Молдови, що є його партнерами по ГУАМ. Це може викликати додаткові ускладнення при розбудові зони вільної торгівлі та подальшого співробітництва в інших галузях. Що стосується експорту до ЄС, то його структура дуже відрізняється від структури експорту до інших країн. Так, якщо на ЄС припадає лише 12% усього нафтового експорту країни, то на країни СНД – більше 75%. Більш того, ця частка стабільно зростає, особливо для Росії та України. Також, спостерігається чітко виражена тенденція до зниження частки товарів із високим ступенем переробки у структурі експорту Азербайджану. Це свідчить про те, що у довгостроковій перспективі без змін у структурі економіки країни вигоди країни від зон вільної торгівлі будуть мінімальними, оскільки вони не лише пропонують сировину для зовнішньої торгівлі, але й втрачають надходження до бюджету від митних тарифів, які вони могли б встановити на сировину, попит на яку залежить від загальносвітової кон’юнктури. Загалом, можна зазначити, що участь Азербайджану у ГУАМ викликана тим, що одним із запланованих напрямів розвитку співробітництва між цими країнами є побудова нафто та газотранспортної мережі в обхід Росії, що дозволить йому транспортувати нафту та газ з Казахстану до Європи через Грузію та Туреччину. З інших позицій, розбудова зони вільної торгівлі із країнами-членами ГУАМ видається дещо дивною, оскільки подібний ступінь інтеграції є більш ефективним за переважання у структурі товарів продукції переробної промисловості [1].

В свою чергу, Грузія та Молдова – невеликі країни, для яких будь-які зовнішні шоки представляють собою значні ризики та сильно впливають на економічний стан цих країн. Після кризи 1998 року ці країни намагалися переорієнтуватися на ЄС у своїй зовнішній торгівлі, однак їх продукція виявилася неконкурентоспроможною. Саме тому для цих країн особливо важливим є розвиток співробітництва в рамках ГУАМ, що дозволить відновити свій експорт та розвивати свою економіку [1].

Одним з найголовніших  аспектів зовнішньоекономічної діяльності України починаючи з моменту проголошення незалежності стало формування нового торговельного режиму з подальшою його інтеграцією у світове господарство.

Провідна роль у цьому процесі  належала формуванню та реалізації зовнішньоторговельної  політики України шляхом поступового збільшення ступенів відкритості національної економіки, послідовної перебудови товарної структури експорту та імпорту, створення потужного експортного потенціалу, запровадження сучасних форм економічної взаємодії із зарубіжними країнами, забезпечення стабільності зовнішньоекономічних зв’язків.

Так, зовнішньоторговельний  оборот товарів та послуг у 1996 році становив 37,9 млрд. доларів США. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами  склалось позитивним в сумі 249,2 млн. доларів США.

Завдяки подоланню кризових явищ, що стали наслідком фінансово-економічної кризи 1998 року, в розвитку зовнішньої торгівлі 1999–2004 років спостерігалось щорічне значне нарощування показників як експорту, так і імпорту товарів та послуг.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2004 році досяг рівня 69 млрд. доларів США при позитивному сальдо торгівлі товарами та послугами у 6,9 млрд. доларів США, що є рекордним показником за всі часи незалежності України.

У цей період, а саме після 2003 року, Україна скористалася постійним поліпшенням умов торгівлі при зростанні попиту на експортну продукцію, що сприяло збільшенню секторів, які виробляли експортну продукцію. Протягом цього часу, зокрема до 2006 року, певні надлишкові виробничі потужності допомогли без значних інвестицій збільшити обсяги виробництва. Хоча приплив капіталу і прямих іноземних інвестицій почав зростати ще на початку цього десятиліття, стрімко він зріс після 2005 року завдяки високоліквідним міжнародним ринкам капіталу, очікуванням на підвищення ефективності управління і поліпшення захисту прав власності та перспективам, які відкривав великий внутрішній ринок. Значна частка зовнішніх вливань капіталу спрямовувалася в банківський сектор, який зростав, надаючи кредити економіці (у тому числі споживчі), рекордними темпами.

Крім того, по-перше, Україна  експортувала порівняно більшу кількість  товарів, світові ціни на які стрімко  зростали. По-друге, Україна вигравала  від скорочення різниці середніх експортних цін її продукції порівняно  з провідними експортерами розвинених країн.

Останні два роки зовнішня торгівля України перебувала в умовах розгортання кризових явищ у світовій економіці, що значно вплинуло на показники  її розвитку. Так, зовнішньоторговельний  оборот товарів та послуг у 2009 році становив 99,8 млрд. доларів США. Сальдо торгівлі товарами та послугами у 2009 році хоча і склалося від’ємним в сумі 1,4 млрд. доларів США, але порівняно з попереднім роком значно покращилось (див. Табл.3.1.) [10].

Таблиця 3.1.

Зовнішньоторговельний баланс України  (млн. дол. США) [2]

Слід відзначити, що сучасний стан зовнішньої торгівлі зумовлений впливом таких економічних факторів:

• суттєве зростання цін на імпортовані енергоносії (з 50 доларів США за  
  1 тис. куб.м у 2004 році до 210 доларів США у 2009 році);
• скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне падіння цін на сировинних ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи;
• падіння промислового виробництва та скорочення будівельних робіт, що вплинуло на зниження потреби вітчизняних підприємств у сировині, матеріалах та напівфабрикатах;
• падіння інвестиційної активності, що позначилось на зниженні потреби вітчизняних товаровиробників в імпорті машин та устаткування, а також інших інвестиційних товарів;
• обмеження доступу до фінансових ресурсів, порушення рівноваги банківської системи та відтік капіталу;
• недоліки у системі прав власності, макроекономічна нестабільність та високі граничні ставки податків;
• низький рівень показників створення спільних підприємств між українськими та іноземними партнерами, що гальмує передачу технологій;
• звуження споживчого попиту в умовах зниження заробітної плати та споживчого кредитування, що позначилось на зменшенні обсягів імпорту споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі.

Український експорт є важливим елементом у системі функціонування національної економіки. Його частка становить понад 50 відсотків валового національного продукту України.

На сьогодні основними  експортними галузями економіки  є металургійна промисловість, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості, частка яких становить понад 80 відсотків українського експорту.

Особливістю сучасного  розвитку вітчизняних експортоорієнтованих галузей є їх сировинний характер та досить високий рівень залежності від кон’юнктурних коливань на світових ринках. Україна продовжує експортувати на міжнародні ринки товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які є найбільш підвладні впливу зміни цінової кон’юнктури на світових ринках. Проте виробничі потужності та потенціал вітчизняних підприємств дозволяють виробляти продукцію, аналогічну тій, що становить значну частку в структурі імпорту товарів. Відсутність чіткої політики, спрямованої на підтримку виробництва таких товарів, робить українську економіку вразливою та залежною від кон’юнктури на основних світових товарних ринках.

Однією з ключових характеристик розвитку вітчизняного експорту в 2005–2008 роках є нарощування  обсягів експорту за рахунок сприятливої  кон’юнктури світових ринків та постійного зростання цін на продукцію основних експортних галузей.

Важливим моментом розвитку експорту стало набуття Україною у травні 2008 року повноправного членства в СОТ, що надало можливість стати  рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовано окремі обмеження та лібералізовано умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів базових експортних галузей.

Слід відзначити, що Україна  має потужний науково-промисловий  потенціал, який, на відміну від більшості  країн світу, не має відповідної інституційної та фінансової державної підтримки для просування на світові ринки, через що, незважаючи на наявні цінові та технічні переваги, не використовується повною мірою експортний потенціал високотехнологічних товарів українського виробництва на зовнішніх товарних ринках.

Таким чином, на сьогодні існує нагальна необхідність створення  інституційної основи для запровадження  державної підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорту, що забезпечить подальший розвиток і нарощування вітчизняного економічного потенціалу та закріплення на традиційних і нових ринках збуту.

Основними проблемами сучасного  розвитку українського експорту, на вирішенні  яких повинні бути сконцентровані зусилля  Уряду, визначаються:

• сировинний характер значної частини експорту;
• відсутність чітко визначеної політики структурних змін в матеріально-технічній базі виробництв та технологіях галузей економіки;
• незначна частка продукції з високою часткою доданої вартості у структурі українського експорту;
• відсутність правових основ запровадження фінансових механізмів державної підтримки розвитку експорту;
• недостатній рівень інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та гостра нестача новітніх технологій;
• застаріла транспортна інфраструктура, що не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення;
• поширення практики вжиття обмежувальних та протекціоністських заходів з боку окремих країн та провідних транснаціональних корпорацій; 
• наявність диспропорцій у двосторонній торгівлі з основними партнерами;
• високі ризики фінансових втрат при проведенні експортних операцій;
• невигідні умови кредитування експорту (високі відсоткові ставки та короткі строки наданих кредитів);
• здійснення розрахунків з експортних операцій через офшорні компанії та ухилення від податків.

Результати аналізу  сучасного стану експортної діяльності України дають підстави визначити  ключовим завданням державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності створення ефективної системи підтримки  експорту, яка забезпечить сталий розвиток та реалізацію експортного потенціалу держави. Стратегічною метою державної підтримки експорту є посилення позицій України на світових ринках високотехнологічної продукції, диверсифікація поставок та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках шляхом ефективного використання економічних, правових та політичних важелів впливу.

Реалізація експортного  потенціалу першочергово полягає в  необхідності суттєвого корегування  зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямами.

1. Розвиток експортного  потенціалу держави в рамках  міжнародної спеціалізації, що  базується на вигідних для  України напрямах структурних  змін в економіці і повинен  забезпечити збалансованість між  внутрішнім та зовнішнім попитом  на українські товари та послуги. 

2. Активізація співробітництва  в найбільш перспективних секторах  світової економіки (нано- та біотехнології,  передові технології агросектору,  розвиток міжнародних транспортних  коридорів). 

3. Утворення конкурентоспроможних  транснаціональних корпорацій для реалізації великих міжнародних коопераційних проектів. 

4. Поглиблення інтеграційних  процесів з окремими країнами, митними союзами та іншими  економічними утвореннями, зокрема  реалізація виваженої політики  в рамках існуючої договірно-правової бази, спрямованої на подальше формування зон вільної торгівлі без вилучень та обмежень з основними торговельними партнерами.

5. Диверсифікація структури зовнішньої  торгівлі в напрямі мінімізації  критичної залежності від окремих  держав, товарних ринків з метою укріплення економічної безпеки країни.

6. Забезпечення збалансованості  зовнішньої торгівлі України [10].

Висновки

Організація за демократію та економічний  розвиток – ГУАМ (скорочено ГУАМ) є міжнародною регіональною організацією, до складу якої на сьогодні входять Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова та Україна. У своєму інституціональному становленні ГУАМ пройшла декілька етапів: Консультативний форум ГУАМ, Об'єднання ГУАМ, Організація за демократію та економічний розвиток – ГУАМ.

Статут  ГУАМ передбачає обов’язкове функціонування двох головних інституцій організації  – Ради та Секретаріату. Рада є головним органом організації, що проводить  свою роботу на 4 рівнях. Секретаріат  займається організаційно-технічним  забезпеченням діяльності ГУАМ. Для підвищення ефективності діяльності організації в її рамках функціонують також Ділова рада (для розвитку співробітництва ділових кіл) та Парламентська Асамблея ГУАМ, що має 3 комітети: політичний; торговельно-економічний; з питань науки, культури та освіти.