Основні проблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування в Україні

Положення ст. 221 Податкового кодексу, що регулюють особливості обчислення акцизного податку з тютюнових виробів, зберігають чинні норми. Застосування мінімального акцизного податкового зобов'язання здійснюється лише при оподаткуванні сигарет.

Нормами Податкового кодексу вилучено чинну норму автоматичної індексації специфічних ставок акцизного податку та мінімального податкового зобов'язання на індекс споживчих цін, які набирали чинності за умови публікації Кабінетом Міністрів України проіндексованих ставок. Перехідними положеннями Податкового кодексу визначено, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний щороку подавати до Верховної Ради України проект закону про збільшення ставок податку, які підлягали індексації згідно з чинним законодавством, на індекс інфляційних процесів

 

2.3 Поняття, види, нарахування та сплата мита

Мито – це непрямий податок на споживання, який стягується з товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Нормативне регулювання оподаткування митом в Україні здійснюється згідно з Митним кодексом від 11.07.2002р. № 92 – ІV, який вступив в дію з 01.01.2004 р.

За економічним змістом і характером дії мито належить до вартісних ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обороту, тобто, як будь-який інший непрямий податок, мито збільшує ціну товару і знижує його конкурентоспроможність. Саме із цим пов'язана суперечлива економічна природа мита: основною причиною його виникнення є потреба державного захисту національного виробника, проте підвищення завдяки миту цін на імпортні сировину та обладнання стримує розвиток національного виробництва в цілому. 

За своєюроллю мито займає особливе місце в системі непрямих податків. Так, оподаткування товарів, робіт і послугподатком на додану вартістьмає на меті насамперед наповнення дохідної частини державного бюджету. На відміну від цього основні цілі застосування мита - це перш за все:

- реалізація зовнішньо торговельної  політики держави;

- створення сприятливих умов  для розвитку національного виробника (зокрема, окремих галузей економіки);

- встановлення справедливого конкурентного  середовища на внутрішньому ринку  країни;

- забезпечення оптимального платіжного  балансу;

- формування раціональної структури  експорту та імпорту;

- сприяння структурній перебудові  економіки країни;

- наповнення дохідної частини  державного бюджету;

- сприяння інтеграції економіки  країни до світового економічного  простору. 

Загальне керівництво митною справою в Україні здійснюють ВРУ і кабінет міністрів України. Безпосереднє керівництво митною справою здійснює Державна митна служба України, що включає три рівні:

- Державний митний комітет України,

- регіональні митниці,

- митниці.

Переміщення товарів через митницю України підлягає митному оформленню працівниками митниці з метою забезпечення митного контролю, що передбачає обов'язкове декларування товару і сплату мита і митних платежів. Декларування здійснюється шляхом заповнення митних декларацій або валютних декларацій.

Розглянувши умови, в яких формувалися митні тарифи, можна визначити поняття митного тарифу.

Визначення митного тарифу умовно можна поділити на декілька груп:

1. Митний тариф як інструмент впливу держави на економіку. Митний тариф є інструментом торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни в умовах його взаємодії зі світовим ринком.
2. Митний тариф як податок з товарів, які перетинають кордон. Особливий вид непрямого податку на деякі види імпортованих товарів з метою збільшення грошових надходжень або для захисту інтересів вітчизняного виробництва.
3. Митний тариф як зведення ставок мита, які застосовуються до товарів, котрі перетинають митний кордон країни, систематизований у відповідності з товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності[6].

Згідно з діючим законодавством в Україні застосовуються такі види мита:

- адвалерне, що нараховується у  відсотках до митної вартості  товарів та інших предметів, які  обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується  у встановленому грошовому розмірі  на одиницю товарів та інших  предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Виходячи із напрямку руху товарів (предметів) передбачено:

1. ввізне мито, яке нараховується на товари і інші предмети при їх ввезенні на митну територію України;
2. ввізне мито, яке нараховується на товари й інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

На окремі товари можуть установлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на термін не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників, можуть застосовуватися особливі види мита – спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Спеціальне мито застосовується:

як засіб захисту українських виробників;

як засіб захисту національного товаровиробника у випадку, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й (або) ущемляють інтереси України.

З метою захисту економічних інтересів України та її товаровиробників можуть застосовуватися особливі види мита:

Антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України « Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;

у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою, ніж ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито застосовується відповідно до Закону України « Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яка заподіює шкоду національному товаровиробнику;

у випадку вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, вжитих відповідно до зазначених вище законів України. У випадку, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинний на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний Банк України. При визначенні митної вартості і сплати мита іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного Банку України, який застосовується для розрахунків за зовнішньоекономічними операціям і діє на день подання митної декларації. Мито сплачується митним органом України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємствам зв’язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України. Зараховується податок до державного бюджету України. Варто зауважити, що нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митної вартості.

 

Розділ 3. Основні проблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування

 

3.1 Непряме оподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства

Інтеграційні процеси можуть впливати на економіку країни не лише позитивно, а й негативно. Позитивним є те, що збільшуються розміри ринку (отже, масштаби виробництва й додаткові прибутки від реалізації товарів на зовнішніх ринках, а це актуально для галузей з малою кількістю національного ринку), забезпечуються кращі умови торгівлі, поліпшується її інфраструктура, застосовується передова технологія тощо. Негативний вплив інтеграції полягає в тому, що у відсталих країнах відбувається відплив ресурсів (чинників виробництва) і перерозподіл на користь сильніших партнерів, з’являється реальна загроза потрапити в залежність від несприятливих стихійних явищ, які часом охоплюють світову економічну систему. Маємо на увазі періодичне загострення фінансової нестабільності, збільшення розвитку між країнами-лідерами і менш розвиненими країнами. Подібні потенційні і реальні загрози мають ретельно враховуватися у зовнішньоекономічній стратегії України з відповідним запровадженням механізмів захисту національних інтересів та системи економічної безпеки, адаптованих до умов відкритої економіки.

Адаптація податкового законодавства покликана забезпечити відповідність законодавства з питань оподаткування в Україні зобов’язанням, що випливають з угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським союзом, інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з ЄС, а також розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення з аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування.

Пріоритетним законопроектом з метою гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС є проект Податкового кодексу України.

Пріоритетним напрямом в адаптації податкового законодавства, на якому мають бути сконцентровані зусилля центральних органів виконавчої влади, визначено непряме оподаткування.

Основоположною директивою Європейського союзу щодо оподаткування податку на додану вартість є Шоста Директива Ради від 17.05.1977 року питань гармонізації законодавства країн-членів, що регулює податки та обіг, - Спільна система справляння податку на додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку (77/388/ЄЕС).

З метою наближення норм податкового законодавства України з питань податку на додану вартість до положень зазначеної директиви потрібно:

1. Уточнити визначення об’єкта  оподаткування цим податком, а  також окремих термінів, які застосовуються  в розділі ІV « Податок на додану вартість» проекту Податкового кодексу України.

2. Скоротити перелік пільгових операцій, насамперед за рахунок звільнення від оподаткування операцій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпечених верств населення, і звільнень, що викривляли умови здорової конкуренції та ставили в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, або тих, що певною мірою розв’язували проблеми, пов’язані з нестачею бюджетних асигнувань на ту чи іншу мету.

3. З метою приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського союзу пропонуємо знизити ставку податку на додану вартість з 20 до 15 відсотків.

4. З метою запобігання зловживань з боку несумлінних платників переглянути порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

5. Адаптувати до законодавства ЄС норми, що передбачають механізм оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Запровадження нового підходу в оподаткуванні ПДВ сільськогосподарських товаровиробників, що відповідатиме положенням Шостої Директиви Ради від 17.05.1977 року, сприятиме загальному зниженню ставки ПДВ, а також істотно спростить і знизить витрати на адміністрування цього податку.»

Треба звернути увагу на наявність значних відмінностей між законодавством України з питань справляння акцизного збору і законодавством ЄС. У європейському законодавстві загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контроль за такими виробами регулюються так званою горизонтальною директивою – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992 року (далі – Директива 92/12/ЄЕС) про загальні домовленості щодо продуктів, які підлягають акцизному збору, та про володіння, рух і контроль за такими продуктами.

Відповідно до вимог Директиви 92/12/ЄЕС передбачається, що виробництво, обробка і зберігання підакцизних товарів, якщо акцизний збір не був сплачений, може відбуватися лише на « податковому складі». Держави-члени ЄС встановлюють порядок відкриття і діяльності « податкових складів» та затверджують положення про їхніх уповноважених власників – керівників складів, тобто осіб, які відповідають за « податкові склади». Крім того, Директива 92/12/ЄЕС відповідно до останньої поправки – 2000/47/ЄС вимагає, щоб податкові склади та керівники складів, які мають справу з готовими тютюновими виробами, алкогольними напоями, нафтопродуктами, отримували ліцензію від країн-членів Європейського союзу.