Отчет по практике в институте экономики промышленности Национальной академии наук Украины

Методологічне обґрунтування сучасних форм економічного розвитку регіонів. За результатами дослідження визначено  теоретичні основи аналізу механізму функціонування виробничо-економічних систем і теоретичні аспекти розвитку підприємств у сучасних умовах. Виявлено особливості конкуренції і монополізму у змішаній економіці та механізму планування на підприємствах. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності виробництва шляхом активізації трудового потенціалу та формування середнього класу. Визначено його роль у сучасному суспільстві.

Виконано оцінку ефективності розвитку промислових корпорацій в Україні та розроблено науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення механізму корпоративного управління в умовах ринкової економіки. Обґрунтовано підходи до вибору ефективних методів господарювання, формування пропорційної структури форм господарювання та розвитку корпорацій на основі використання фондового механізму. Розроблено науково-методичні положення структурного аналізу та прогнозування економічного зростання підприємств у сучасних умовах. Обґрунтовано науково-методичні підходи до формування і реалізації економічної стратегії розвитку вугледобувних підприємств, реформування власності у вугільній промисловості, формування міжгалузевих об'єднань. Удосконалено організаційно-економічний механізм підвищення інвестиційної активності в регіоні, транспортного обслуговування виробничого комплексу регіону. Результати роботи викладено у 18 монографіях, 4 брошурах, 149 статтях, 10 наукових доповідях, 20 доповідних записках, 4 методичних рекомендаціях, 7 рекомендаціях (акад. НАН України О.І.Амоша, І.П.Булєєв, М.Д.Прокопенко, Н.Ю.Брюховецька, Є.Т.Іванов, Н.О.Пономаренко, Л.М.Рассуждай, М.В.Мельникова).

2. Розробка науково-методичних  основ активізації інноваційного  розвитку промисловості в регіоні. Розроблено науково-методичні   основи   активізації   інноваційного   розвитку промисловості в регіоні: рекомендації щодо прогнозування, програмування та індикативного планування інноваційного розвитку, прогнози, рекомендації щодо формування інноваційних структур, науково-методичні  положення   з  реструктуризації підприємств, розвитку  інноваційної інфраструктури та  венчурного фінансування, інтеграції науково-технічної сфери України до світового господарства.

Підготовлені матеріали  направлено Верховній Раді України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству промислової політики України, Міносвіти і науки України, Фонду державного майна України, Донецькій обласній держадміністрації, органам місцевого самоврядування, підприємствам для практичного використання.

За результатами досліджень опубліковано 3 монографії; підготовлено і направлено 14 наукових доповідей, 42 доповідних записки (акад. НАН України М.Г. Чумаченко, С.М. Кацура, А.І. Землянкін, Ю.В. Макогон, Л.Г. Тараш, Т.З. Щетілова).

Результати дослідження  можуть бути використані при розробці прогнозних і програмних документів з науково-технічного, економічного і соціального розвитку регіонів, формуванні індикативних планів інноваційного розвитку, програм реструктуризації підприємств.

3. Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній   і   соціальній   сферах.   Забезпечено   подальший розвиток і концептуальних основ економічної, соціальної безпеки та    формування    регіональної   політики    в    контексті    вимог національної   безпеки.    Удосконалено    концептуальні    основи економічної безпеки; збалансовано структуру та співвідношення її складових: пріоритетних економічних інтересів, економічних загроз та основних напрямів забезпечення економічної безпеки. Обґрунтовано кількісні порогові значення показників економічної та соціальної безпеки, запропоновано напрями вдосконалення їх виміру та оцінки виходячи з узагальнення результатів експертного опитування вітчизняних фахівців з економічної безпеки. На цій підставі надано пропозиції до формування проекту Стратегії економічної безпеки України.

Обґрунтовано потреби  врахування вимог національної безпеки  при вдосконаленні державної  регіональної політики шляхом забезпечення пріоритету загальнонаціональних інтересів, узгодження національних і регіональних інтересів, вирівнювання та стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів, конкретизації відповідальності центру та регіонів за зростання загроз національній безпеці. Розроблено пропозиції та рекомендації щодо забезпечення економічної і соціальної безпеки в стратегії державного та регіонального управління. Удосконалено концептуальні основи національної безпеки шляхом забезпечення органічної убудованості всіх структурних складових економічної і соціальної безпеки та обґрунтування доцільності включення регіональної сфери в систему національної безпеки.

Розроблена методика визначення інтегрального показника  соціально-економічної захищеності  особи є вдосконаленням виміру індексу  людського розвитку, який використовується в міжнародній практиці, а також  у наукових напрацюваннях вітчизняних фахівців. Вона забезпечує сполучення використання статистичної і соціологічної інформації, найбільш повно відтворює позитивні і негативні сторони та ефективність соціального управління в державі, в регіонах та галузях економіки. Використання та апробація методики на підставі проведених Держкомстатом України соціологічних досліджень (при підтримці Міжнародної організації праці) надали можливість заснувати практику створення вітчизняного соціального моніторингу з питань соціальної захищеності населення України.

У контексті соціально-економічних  аспектів регіональної безпеки розроблено, шляхи та напрями підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

Правовою підставою  вдосконалення державного та регіонального  управління соціально-трудових відносин стали розроблені за результатами дослідження  пропозиції до низки проектів концепцій, стратегій і законопроектів у цій сфері. Це - Концепція Державної програми економічного і соціального розвитку України , Концепція державної промислової політики, Основні засади національної стратегії регіонального розвитку, Концепція реформування законодавства України про працю, Заходи щодо реалізації Концепції подальшого реформування оплати праці, Концепція державного управління охороною праці, проект Трудового кодексу тощо.

Теоретично обґрунтовано та вдосконалено організаційно-економічні та правові механізми забезпечення безпечної життєдіяльності населення  регіону. Обґрунтована доцільність використання показника травмонебезпечності для оцінки ризик-потенціалу регіону, здійснено рейтингову оцінку регіонів за рівнем цього показника, запропоновано його використання в системі показників оцінки соціально-економічного розвитку регіонів. Обґрунтовано необхідність пріоритетного формування системи управління безпечною життєдіяльністю населення з визначенням функцій, задач і структури цієї системи. Розроблено пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення безпечної життєдіяльності населення, удосконалення організаційно-економічних механізмів і нормативно-правової бази в цій сфері.

Розроблено теоретичну основу та практичну підставу залучення  соціальних технологій використання винахідницького потенціалу на рівні підприємств і регіону.

За результатами досліджень  опубліковано 2  монографії, захищено 2 дисертації на здобуття наукового  ступеня кандидата економічних  наук, 102 статті та інші, підготовлено 14 наукових доповідей, 67 доповідних записок, отримано 24 позитивні відгуки (акад. НАН України О.І.Амоша, О.Ф.Новікова, Л.М.Логачова, Л.Г.Мельцер, Є.В.Котов).

4. Розвиток територіального  громадського самоврядування. Вивчено змістовні характеристики західної моделі громади та досвід її практичної реалізації. Встановлено, що дана модель базується на соціокультурних механізмах відтворення соціального життя, характерних для індивідуалістської цивілізації Заходу, які в Україні відсутні. У їхній основі - пріоритет прав і свобод автономного індивіда, що керується принципами індивідуалізму і громадянського суспільства.

Встановлено, що модернізація місцевих спільнот на основі західної моделі не має необхідного наукового забезпечення: у повній мірі не усвідомлені соціокультурні особливості запозиченої моделі общини, не здійснено прогноз можливих наслідків її застосування.

Встановлено, що, як і  в радянській моделі влади, місцева  спільнота - об'єкт відношень (політико-управлінських, господарських, соціальних, культурних), бо головним суб'єктом на території тепер є не держава, а владно-корпоративні еліти, що переслідують власні егоїстичні інтереси. Основна причина ситуації, що склалася, - невідповідність західної моделі громади соціокультурним особливостям України.

Встановлено, що в процесі  модернізації не були враховані соціокультурні детермінанти суб'єктності української територіальної громади.

Обґрунтовано доцільність  виділення як первинного структурного елементу територіальної громади сусідського співтовариства.

Доведено, що становлення  місцевих спільнот як цілісного суб'єкта місцевого самоврядування можливо тільки на основі соціокультурної ідентичності, що визначається і підтримується соціокультурним кодом. Дослідження суті соціокультурного коду показало, що він являє собою самоорганізовану систему, має складну структуру, певні функції та еволюціонує в часі. Встановлено, що, забезпечуючи цілісність механізму суспільного відтворення, взаємну відповідність його елементів, соціокультурний код у той же час істотно обмежує спектр можливих способів взаємодії між різними суб'єктами — локальними суб'єктами місцевого розвитку та ін. Ці обмеження є досить жорсткими і тривалими в часі (інакше була б неможливою здійснювана кодом стабілізація процесу суспільного відтворення в тривалій часовій перспективі), їх слід враховувати в процесі реформування місцевих спільнот, як і суспільства в цілому. Однак саме це не було зроблено при виборі моделі трансформації українських територіальних громад у суб'єкт самоврядування.

Виявлено значимість розробки концепції соціокультурного коду для проведення подальших досліджень і наукового забезпечення трансформації територіальної громади в суб'єкт місцевого самоврядування.

Встановлено, що запозичення  західної моделі територіальної громади  обумовило перенос соціальних технологій, що мали забезпечити її становлення як суб'єкта місцевого самоврядування. Виявлено неадекватність запозичених технологій соціокультурним особливостям України.

Обґрунтовано доцільність  розробки власного соціально-технологічного забезпечення процесу формування суб'єктності територіальної громади, на основі наявного (поки що як виняток) позитивного досвіду місцевого розвитку, а також історичного досвіду місцевого самоврядування в Україні.

Розроблено рекомендації і пропозиції щодо забезпечення інституціоналізації територіальної громади як суб'єкта самоврядування.

За результатами проведених досліджень підготовлено дві монографії, наукову доповідь, 13 доповідних записок (акад. НАН України О.І.Амоша, О.В.Воловодова, О.В.Касперович).

5. Економічний механізм  управління соціальними ризиками. Запропоновано економічний механізм управління соціальними ризиками, який дозволяє гармонізувати соціальну та економічну політику, що підвищує соціально-економічну ефективність на різних рівнях управління; розглянуто соціальну політику держави з використанням апарату ризикології; розширено визначення соціального ризику на поняття шансу (виграшу) національної економіки при інвестуванні людського розвитку, а не тільки на несприятливі події в житті людини, пов'язані з втратою коштів для існування.

Розроблено механізм узгодження соціальної та економічної політики з метою підвищення ефективності управління політикою держави та методологію управління соціальними ризиками в регіоні, що складається з прогнозування ризику за допомогою теорії марківських ланцюгів, аналізу ризиків на підставі оцінки втрат життєвого потенціалу населення регіону, механізму їх диверсифікації на підставі використання багатоканальних джерел їх фінансування, оптимального розподілу наявних ресурсів на соціальний розвиток по територіях регіону.

Досліджено науково-прикладну проблему вдосконалення економічного механізму управління соціальними бюджетами. Було виокремлено причини усталеної неефективної норми економічної поведінки платників соціальних податків і напрями подолання такої поведінки.

Виконані дослідження дозволяють впровадити в управління народногосподарським комплексом України систему управління соціальним ризиком із заданими економічними параметрами, які відповідають вимогам макроефективності. Розроблений економічний механізм управління соціальними ризиками дозволяє гармонізувати соціальну та економічну політику, що підвищує соціально-економічну ефективність на різних рівнях управління.

Науково-практичні розробки, отримані під час дослідження  було використано:

• Держнаглядохоронпраці, Міністерством праці та соціальної політики при розробці напрямів соціальної та економічної політики держави у галузі реформування системи соціального страхування;
• фінансовим управлінням Донецької міської ради при плануванні соціальних заходів у м. Донецьку;
• Ворошиловською районною у м. Донецьку радою при розробці програми соціально-економічного, культурного розвитку та комплексного благоустрою Ворошиловського району на 2002 р. (акад. НАН України О.ІАмоша, О.В.Мартякова, Д.Б.Соколовський, В.В.Лепа, А.А.Просуленко, В.Л.Шкригун).