Предмет, объект и методы региональной экономики как науки

6. Концептуально-конструктивний  – розробка наукових концепцій,  практичних рішень, здобуття шуканого  результату.

 

2. Загальнонаукові  методи

 

2.1. Системний аналіз – визначає  цілісний підхід до об'єкту, що  вивчається, або явища. Його функція  полягає в побудові взаємозв'язаної  системи. У територіальній організації  економіки регіону за допомогою  системного підходу і системного  аналізу пізнаються реально функціонуючі  галузеві виробничо-територіальні  системи, системи розселення і  більш складні їх утворення  — ТВК і суспільно-географічні  комплекси. На основі системного  підходу визначаються шляхи вдосконалення  розміщення виробництва, розселення  і територіальної організації  невиробничої сфери регіону.

Метод складається з аналізу і синтезу  і включає етапи:

• Встановлення цілісності системи, визначення мети, підбір критеріїв.

• Структуризація системи та установка і зв'язків між елементами.

• Розробка математичної моделі системи, визначення ступені її сформованості.

• Оптимізація системи.

Основними видами систематизації є:

1. Класифікація: розподіл сукупності явищ або  предметів на класи відповідно  до певних ознак. Наприклад,  природних ресурсів за ознакою  вичерпаності.

2. Типологія:  спосіб класифікації об'єкту за  допомогою абстрактних теоретичних  моделей (типів). Наприклад, типологія  країн сучасного світу по формах  правління.

3. Угрупування:  метод ділення явищ на якісно  типові групи або підгрупи  на основі обробки і аналізу  статистичних даних. Наприклад,  угрупування економічних районів  України за об'ємом ВНП на  душу населення.

Приватний прояв цього методу – порівняльний спосіб явищ, а також їх генералізує  і конкретизація, часто за допомогою  статистичних методів.

2.2. Метод парадигми (дослідницьких  програм). Поняття «парадигму» ввів  в 1964г. філософ і історик  науки Р. Кун. Парадигма (у  перекладі - приклад, зразок) модель  постановки проблем, прийнята  як зразок (модель) постановки проблем  і їх рішення, методів течії,  фундаментальних способів наукового  пізнання, пануючих в науці в  певний історичний період.

Інколи  під парадигмою мають на увазі  значення теорії або групи теорій, а також загальноприйняті досягнення у даній галузі науки.

2.3. Методи експертних оцінок відносяться  до евристичних (неформальних) методів,  тобто до таких, що спираються  на досвід та інтуїцію. Прикладами  традиційних евристичних процедур  є різні експертизи, консиліуми, наради тощо. Порядок їх проведення  почасти регламентується традицією  й, у кінцевому підсумку, знову  досвідом. Однак поступово й у  цю сферу починають проникати  різноманітні математичні методи  обробки вихідного евристичного  матеріалу. Тому виділяють два  рівні використання методів експертних  оцінок:

- якісний  (використання якісних оцінок);

- кількісний (використання бальних оцінок).

У зв'язку з обмеженими можливостями застосування економіко-математичних методів (насамперед через відсутність достовірної  статистичної інформації) експертні  оцінки іноді є єдиним засобом  вирішення поставлених завдань. Крім того, методи експертних оцінок застосовуються для кількісного вимірювання  таких подій, для яких не існує інших способів вимірювання. Наприклад, при оцінці важливості цілей, переваги окремих заходів, пріоритетності напрямків соціально-економічного розвитку.

Передбачається, що експерт засновує своє судження на групі причинно-наслідкових факторів, що діють у рамках певного сценарію, оцінюючи ймовірність їх реалізації та їх імовірний вплив на дос-ліджуваний показник. Експерт виконує різні  завдання – підтримка проекту, досягнення консенсусу, пошук доріг виходу з  ситуації, що склалася.

У якості експертів при проведенні досліджень регіональної економіки найчастіше використовують учених, менеджерів, державних  службовців. Застосовуються як індивідуальні, так і групові (колективні) експертні  опитування.

Широко  використовуються два різновиди  експертних оцінок - сценарний метод (передбачення експертами напрямків  соціально-економічного розвитку та майбутнього  стану регіону) і Дельфі-метод. Останній полягає в доборі кваліфікованих експертів, анонімному заповненні ними спеціально розробленого запитальника й наступній статистичній обробці  результатів (середнє значення відповідей і є експертною оцінкою).

 

3. Специфічні  методи 

 

3.1. Картографічний метод.

Інструмент  картографічного методу – карта. Розрізняють наступні соціально - економічні карти:

a) що відображують точну локалізацію соціально-економічних об'єктів і передавальні їх геометричні особливості;

b) окремі ознаки, що відображують, і особливості соціально-економічних  систем і їх елементів;

c) просторові і тимчасові процеси, що відображують, в соціально-економічних системах і взаємодії їх елементів;

d) синтетичні, на яких показані соціально-економічні системи як цілісні утворення.

Карти виконують інформаційну, пізнавальну, пояснення функції. Просторовий  аналіз на основі картографічного методу досліджує сукупність чинників регіонального  розвитку з метою виявлення загальних  закономірностей розміщення продуктивних сил або їх компоненти для розробки проекту тери-торіального плану  розвитку господарства. За допомогою  тематичних економічних карт розкриваються   особливості   розміщення   промислових   підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх взаємозв'язки щодо сировини і постачання продукції; покриття території регіону або  району мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта  може бути використана як логічна  образно-знакова модель регіону  з сучасним розміщенням виробництва, транспорту, невиробничої сфери, розсе-ленням людей та ін.

  З допомогою карт виконується   регіональний і локаційний аналіз.

Регіональний  аналіз – аналіз чинників регіонального  розвитку для встановлення закономірностей  і особливостей формування конкретних районів, а локаційний – конкретних виробництв.

Використання  математичних методів, комп'ютерних  карт дає можливість підвищити точність і об'єктивність досліджень. Можливості картографічного методу розширені  завдяки використанню аеро-космічних  знімків, які дозволяють виконувати динамічні карти, що показують зміну  просторових про-порцій.

3.2. Метод економічного районування  – своєрідна територіальна систематизація, процес ділення території на  відносно цілісні частини. Найбільше  практичне значення районування  має для територіального планерування  і прогнозування, районного планування, вивчення регіональних систем. Науково  обґрунтована мережа економічних  районів дає змогу визначити  основні напрями найбільш раціонального  використання ресурсів у кожному  з них, шляхом утворення територіально-виробничих  комплексів, ви-значення галузей  їх спеціалізації і перспективи  розвитку

Районування і районологія – ядро будь-якого  дослідження по розміщенню. Типологія  районів – останній етап такого дослідження.

3.3. Метод енерговиробничих циклів. (ЕВЦ)

Розроблений відомим економ-географом Н.Н. Колосовським. Заснований на оцінці тенденцій формування систем взаємозв'язаних процесів, що розвиваються довкола основного. Дозволяє усувати  «вузькі» місця у виробництві, комплексно використовувати сировину і відходи, сприяє розвитку безвід-ходного виробництва.

3.4. Порівняльний метод, за допомогою  якого на основі аналізу статистичних  даних і основних економічних  показників визначається місце  галузі серед інших галузей,  регіону серед інших регіонів;

 

4. Міждисциплінарні  методи

 

4.1. Статистичні методи. Статистичні  методи широко використовуються  для узагальнення і аналізу  масових явищ.  Первинні статистичні  дані обробляються за допомогою  методу угрупувань, балансів. Використовують  також методи дисперсний, регресивний,  кореляційний, динамічних  рядів,  се-редніх величин та ін.

Особливе  місце при аналізі розміщення відводиться балансовому методу, за допомогою якого вивчають і  аналізують закономірності у використанні народним господарством природних, трудових, фінансових ресурсів, взаємозв'язку між районами і країнами і їх інтеграційними утвореннями.

Єство балансового методу полягає у  встановленні залежності між витратною  і прибутковою частинами, зіставленні  потреб і ресурсів.

На  його основі визначають обсяги виробництва  по галузях, рівень розвитку окремих  галузей, співвідношення між ними, зміни  в їх розміщенні. На основі балансових розрахунків у розрізі економічних  районів з масових видів продукції, яка є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається необхідність розвитку того чи іншого виду транспорту, а також удосконалення мережі шляхів сполучення. Також потрібні розроблення балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів щодо трудових, паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсів. Територіальні баланси  розробляються і по продукції, яка  випускається і споживається на цій  території всіма підприємствами незалежно від їх галузевої належності й відомчої підпорядкованості.

Також потрібні балансові розрахунки у  розрізі регіонів з палива, чорних металів, будівельних матеріалах та інших масових видів промислової  і сільськогосподарської продукції. На основі балансового методу визначаються пропорції у виробництві та розподілі  різноманітних ресурсів. Він є  одним з основних методів планування розвитку економіки регіону.

4.2. На особливу увагу заслуговує  використання методу територіальних  пропорцій у розміщенні виробництва.  Пропорції — це певна відповідність  частин між собою і цілим,  співвідношення між складовими  частинами. До них відносять:  співвідношення першого і другого  підрозділів суспільного вироб-ництва; співвідношення промисловості, сільського  господарства і транспорту; співвідношення  між галузями промисловості тощо.

Міжгалузеві й територіальні пропорції в  розвитку і розміщенні продуктивних сил нерозривно пов'язані між  собою. Зміни в галузевих пропорціях господарства регіону тягнуть за собою відповідні зміни і в  територіальній структурі.

4.3. Нормативний метод – метод  регулювання діяльності виробничих  і невиробничих ланок за допомогою  норм і нормативів. Передбачає  урахування нормативів – розрахункових  величин затрат живої та уречевленої  праці на виробництво одиниці  продукції або окремі види  робіт і послуг

Нормативи e вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах. З огляду на сферу застосування вирізняють такі основні групи нормативів:

- нормативи  використання матеріальних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, електроенергії);

- нормативи  продуктивності устаткування (машин  механізмів, агрегатів);

- нормативи  затрат праці (єдині, типові, галузеві  норми часу, норми виробітку, нормативи  обслуговування або нормативи  чисельності за категоріями працівників).

 

4.4. Методи прогнозування. Полягають  в побудові перспектив.

Розрізняють:

• пошукові прогнози, що вивчають потенційні умови і ресурси району для його майбутнього розвитку;

• прогнози тенденцій, що виявляють динаміку процесів, вірогідних тенденцій (зростання насе-лення, дія господарств на природу);

• прогнози можливих взаємодій елементів систем.

За  термінами: кратко-, середньо-, довгострокові.

При короткостроковому  прогнозі широко використовуються методи екстраполяції, засновані на припущенні, що тенденції  попереднього періоду (темпи приросту виробництва, демографічні) зберіга-тимуться.

4.5. Програмно-цільовий метод спрямований  на вирішення складних проблем  і пов'язаний з розробкою довгострокових  прогнозів соціально-економічного  розвитку країн і великих регіонів. Полягає у формуванні цілей  соціально-економічного розвитку, їх  поділі на підцілі усе більш  дрібного характеру й виявленні  ресурсів, необхідних для їхньої  узгодженої реалізації.

Логіка  програмно-цільового методу вишиковується  в таку послідовність: проблема-ціль-ресурси-організація-вирішення (реалізація). У сукупності елементи наведеної послідовності вирішення  проблеми являють собою цільову  комплексну програму.

Виявлення шляхів вирішення проблеми пов'язане  з необхідністю аналізу причин її виникнення. У першу чергу виявляється  наявність проблемної ситуації, тобто  такого стану об'єкта (явища), яке  характеризується певною напруженістю, порушенням рівноваги між окремими його елементами або між об'єктом  і зовнішнім середовищем.

Потім настає найбільш відповідальний і складний етап - розробка цільової частини програми. Для формування цілей використовують апарат теорії графів для побудови дерева цілей, у якому стовбур - це головна (генеральна) ціль. Кожна гілка, що відходить від стовбура, - ціль другого порядку. Гілка, що відходить  від головної гілки, - ціль третього порядку і т.д. Чим складніше  шлях до досягнення мети, тим більш  розлогою є «крона». На кінцевих рівнях «дерева цілей» даються вичерпні відповіді на запитання про те, хто, що й у які терміни повинен  зробити, щоб проблема була вирішена.

На  наступному етапі визначаються всі  види ресурсів, необхідні для досягнення цілей. Цю стадію розробки програми називають  ресурсною. Вона зводиться до визначення потреби в науково-дослідних і  дослідно-конструкторських розробках, в інвестиціях і робочій силі.

Необхідний  етап розробки цільових комплексних  програм - організаційний, що передбачає організацію розробки й контроль виконання програми. Спочатку організуючою ланкою виступає замовник, який обирає головного розробника, а той у  свою чергу може залучити співвиконавців. У результаті їх спільної діяльності формується проект програми, який після  всіх погоджень і експертиз стає програмою й підлягає виконанню.