Предмет, объект и методы региональной экономики как науки

4.6. Метод економіко-математичного моделювання  використовується в процесі досліджень  розвитку господарства регіонів, що стають більш складними,  а галузеві і територіальні  зв'язки – більш важкокеруємими. Частіше застосовуються два види  економіко-математичних моделей  - балансові і оп-тимізаційні. 

Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного  моделювання територіальних еко-номічних процесів, як:

- розробка  моделей територіальних пропорцій  розвитку регіонів;

- розробка  математичних моделей по розміщенню  різних галузей господарства  і регіонів;

- моделювання  процесів розміщення продуктивних  сил у розрізі країни та  окремих регіонів;

- моделювання  формування господарських комплексів  регіонів. Розробляючи математичні  моделі, можна відпрацювати десятки  і сотні варіантів територіальних  сполучень продуктивних сил, що  дає оптимальне рішення проблем  їхньої територіальної організації.

Практичне значення моделювання:

• аналіз економічних об'єктів;

• економічне прогнозування, передбачення розвитку господарських процесів;

• розробка управлінських рішень на всіх рівнях.

Застосування  перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне  розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну  структуру господарства, впроваджувати  цілеспрямовану регіональну політику.

4.7. Метод техніко-економічного аналізу.  Разом з даними науково-технічного  прогнозування дозволяє з'ясувати  перспективні варіанти розміщення. Техніко-економічні розрахунки в  основному застосовуються на  проектній стадії обґрунтування  розміщення підприємств і територіального  розвитку виробництва. При виборі  місць розміщення враховують  показники матеріало-, енерго-, фондо-  та трудомісткості продукції.  Особливу роль відіграють показники  водомісткості й транспортабельності  про-дукції.

Разом з вказаними показниками по кожній галузі виробництва розробляється  система техніко-економічних показників її розміщення. Вона включає:

a) питомі витрати основних видів сировини, палива, теплової і електричної енергії, води на одиницю готової продукції;

b) вихід виробничих відходів (на одиницю продукції) і їх характеристику;

c) трудові витрати на одиницю продукції;

d) питомі витрати основних фондів.

Важливе значення для обґрунтування розміщення виробництва мають забезпеченість робітників основними виробничими  фондами, енергоозброєність і ін.

Використання  показників ефективності раціонального  розміщення сприяє встановленню оптимальних  пропорцій між галузями і виробництвами.

Також аналізуються :

1) забезпеченість сировинними ресурсами

2) обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному вираженні.

3) собівартість (витрати на виробництво і реалізацію продукції, вартість сировини і матеріалів, паливо і енергії, амортизаційні відрахування, зарплата і ін.)

4) капітальні вкладення (фінансові витрати на відтворення основних фондів: будівлі, споруди, машини і устаткування, реконструкцію, технологічні переоснащення і нове будівництво);

5) об'єми незавершеного будівництва і вартість невстановленого устаткування;

6) приріст продукції на 1грн. капітальних вкладень;

7) рентабельність (показники прибутковості і збитковості виробничої діяльності : рентабельність виробництва – відношення прибутку до собівартості продукції) і терміни окупності;

8) вартість основних фондів, фондовіддача (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів) – введення в дію виробничих потужностей, показники продуктивності праці (кількість продукції виробленою 1-м зайнятим в матеріальному виробництві);

9) показники фінансового стану галузі або підприємства; сума власних коштів, можливі вступи з державного бюджету і кредитування.

Ці  показники доповнюються показниками, що характеризують взаємозв'язки даного підприємства з іншими галузями господарства:

1) співвідношення досягнутого рівня виробництва з потребами господарства країни в даному вигляді продукції;

2) технічний рівень галузі (структура устаткування, нові види продукції, їх відповідність світовим стандартам; вплив галузі на довкілля і раціональне використання природних ресурсів);

3) вдосконалення управління і територіальна організація галузі (утворення концернів, акціонерних, особистих і ін. форм власності), спільних з іноземними фірмами підприємств і ін.)

4) потреба галузі (підприємства) в перевезеннях; міжрайонні і внутрірайонні транспортно-економічні зв'язки з постачальниками і споживачами;

5) участь галузі в міжнародному розподілі праці.

Порівняльну ефективність різних варіантів районного  розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво  одиниці продукції. Витрати окремих  ресурсів і випуск нової продукції  доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.

При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність  працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні  витрати і капітальні вкладення.

Завершальним  етапом дослідження і прогнозування  територіальної організації господарства є ви-значення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Є ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найпоширеніші - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей та елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво  і транспортування продукції  для споживача при різних варіантах  розміщення.

 

5. Структурний  аналіз в  регіональній економіці

 

Структурний аналіз полягає у виділенні певних структур, що дозволяє вивчати об'єкт  з різних сторін. При дослідженні  виділяють галузеву, функціональну  і територіальну структури.

Галузева  структура - склад, сукупність функціональних елементів об'єкту.

Галузеву  структуру розраховують:

a) за вартістю продукції;

b) за числом зайнятих;

c) за вартістю основних виробничих фондів.

Функціональна структура - сукупність зв'язків між  компонентами цілого; визначає здібність  об'єкту до комплексоутворення.

Виділяють:

a) комплексоутворюючі галузі. Наприклад, вугільна - основа формування господарського комплексу Донбасу.

b) некомплексоутворюючі галузі.

Територіальна структура - це співвідношення між просторовими структурами господарства; розчленовування  системи народного господарства по територіальних вічках (таксонам) –  зонам, районам різного рангу, промислових  центрах, вузлах. Вона відображує регіональні  пропорції, розміщення центрів економічного тяжіння і активності, співвідношення центру і периферії.

Територіально-структурні елементи можуть бути:

1) простими (галузевими) – галузевий промисловий центр, багатогалузевий промисловий центр.

2) складно-галузевими (міжгалузевими) - спеціалізований галузевий район, спеціалізована галузева зона.

3) складно-інтегральні – промисловий вузол, промислова агломерація, багатогалузевий промисловий район.

Територіальна структура дає інформацію про  основні риси розміщення продуктивних сил, центри тяжіння суспільного  життя, найважливіші дороги економічних  зв'язків, мозаїчність різних ареалів.

 

6. Розрахункове  обґрунтування розміщення галузей  і виробництв у регіоні

 

Економічне  обґрунтування виробляється на основі різних розрахунків.

1. Виробничо-збутове  зонування. Одним з інструментів  розміщення продуктивних сил  є виділення виробничо-збутових  зон - різновид галузевого економічного  районування.

Основний  метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування –  визначення економічних кордонів рівних виробничо-транспортних витрат по однойменній  або взаємоза-мінній продукції з  подальшим коректуванням балансами  виробництва і вжитку. Зонування  перевезень встановлює найвигідніші зони поширення продукції окремих  джерел.  Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють  їх грузорозділи, а лінії, що сполучають ці пункти, - кордони опти-мальних  зон поширення продукції. При  цьому в конкретних розрахунках окрім витрат виробництва береться до уваги різна вартість перевезення продукції по видах транспорту, ділянках доріг і напрямах (вантажним і порожнім).

Раціональний  радіус перевезення продукції Р  розраховується за даними приведених витрат на виробництво її одиниці  в даних пунктах (районах) П1 і  П2 з врахуванням відстані між  ними Д і транс-портних витрат 1 ткм при перевезенні продукції  в напрямі від першого пункту (району) до другого Т1 і від другого  до першого Т2:

            (1)           

Найбільш  просто подібні розрахунки проводяться  по продукції добувної промисловості, сільського господарства і один-продуктовим  видам продукції оброблювальної промисловості (наприклад, цемент). Результати такого зонування наочно зображаються на картосхемах.

2. Розрахунок  ефективності  витрат. Ефективність  виробництва заздрості від оптимального  ро-зміщення підприємств. Окрім  виробничих процесів і чинників (продуктивність праці, якість  устаткування і ін.). на неї  впливають також транспортні  витрати, рівень розвитку інфраструктури, щільність населення, географічне  розміщення. Ефективність виробництва  визначається двома складовими: ефектом виробництва і витратами  на його досягнення. Ефект тяжіє  до максимально можливому, а  витрати до мінімально можливих. Загальна формула ефективності  має вигляд: 

               (2)

де  Е - ефективність, Еф - ефект, З - витрати.

Розрізняють ефективність загальну (абсолютну) і  порівняльну. Загальна ефективність народногосподарських заходів визначається шляхом відношення отриманого приросту національного  доходу до витрачених капіталовкладень. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найбільш вигідного варіанту розміщення об'єкту з всіх  тих, що є. Витрати складаються з капіталовкладень Д і поточних витрат З (собівартість продукції). Проте при річному  розрахунку складати витрати і капіталовкладення  не можна, оскільки капіталовкладення  окупаються не за один рік. Для того, щоб привести витрати до річної розмірності, використовується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є зворотною  величиною терміну окупності  Т, тобто Е=1/Т.

Таким чином, Е означає ту частину капітальних  вкладень, яка окупається протягом року. Крім того, існує нормативні терміни  окупності ТН. У плановій економіці  їх розраховувала держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці. У ринковій економіці ТН не регламентується, але існує такий середній рівень окупності капіталовкладень, перевищення  якого робить витрати неефективними. Відповідно існує і нормативний  показник ефективності ЕН. Для різних галузей економіки він неоднаковий. Таким чином, можна вивести загальну формулу витрат:

Зп = С+k•Ен ,              (3)

де  Зп- - витрати приведені; С - собівартість продукції; k - капіталовкладення; ЕН - нормативний  показник ефективності.

Ця  формула-формула приведених витрат, де всі витрати зведені до річної розмірності. Приведені витрати  є складовою частиною при розрахунку порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність розраховується при виборі з декількох варіантів  такого, де ефект досягав би найменших  витрат. Таким чином, якщо варіанти витрат розглядаються відносно території  враховуються транспортні витрати  Т1. Тоді, Зп=С+k*ЕН+Т1

         (4)

Формула приведених витрат часто використовується при аналізі розміщення виробництва.

Можна використовувати ще один так званий змішаний спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (об'єму чистої продукції  у вартісному вираженні, або прибутку) і приведених витрат на його виробництво.

              (5)

де  Е - економічна ефективність; Дг - річний дохід підприємства або галузі; С+Ен•К - приведені витрати.

Може  бути декілька варіантів. При цьому  найбільш ефективними вважають той, який дає можливість отримати найбільший дохід (прибуток) при найменших витратах.

Визначення  показників економічної ефективності розміщення виробництва ведеться також  з використанням показників рентабельності Р:

  або          (6)

Де  Ц - ціна; C - собівартість одиниці продукції; К-питомі капітальні вкладення на одиницю  продукції; Ф - сума основних виробничих фондів і нормативних оборотних  коштів.

Показник  рентабельності показує відношення прибули від реалізації продукції  до капітальних вкладень або основних фондів. З приведених формул вочевидь, що величина рентабельності залежить не лише від розмірів поточних і  одноразових витрат, але і від  рівня цін на продукцію.

 

7. Регіонально-економічна  діагностика

 

Регіонально-економічна діагностика - процес вивчення територіальної економічної системи, її структури   динаміки, внутрігосподарських і  міжгосподарських зв'язків   визначення стану функціонування її окремих  аспектів і системи загалом.