Роль підприємницького прибутку як фактору впливу на діяльність підприємств

Рис.4. Організаційно-правові форми  підприємництва 

1.7 Акціонерне товариство

 

АТ - це товариство, яке має статутний  фонд, поділений на певну кількість  акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки майном підприємства

 

Рис. 5. Акціонерне товариство

 

1.8 Орендне підприємство

Оренда - засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для  здійснення підприємницької діяльності. Виділяють такі різновиди оренди: особиста, сімейна групова внутрішньогосподарська, оренда підприємств

Рис. 6. Орендне підприємство

 

1.9 Спільне підприємство

 

Спільне підприємство - це таке підприємство, яке створено при участі іноземного капіталу з метою спільного виробництва, реалізації продукції, проведення науково-дослідних  робіт, консультативної діяльності і надання послуг (транспортних, фінансових, страхових, сервісних, рекламних  та ін.)

Рис. 7. Спільне підприємство

1.10  Фермерське (селянське) господарство

Фермерське  господарство є формою вільного підприємництва, що ґрунтується на економічній зацікавленості

Рис. 8 Фермерське (селянське) господарство

 

1.11  Ефективність виробництва підприємств

 

Найбільш  узагальнюючим оцінювальним показником роботи підприємства, що характеризує рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є  прибуток. Він зростає або зменшується  залежно від ефективності виробництва.

Рис.9. Ефективність виробництва підприємств 

2 Підприємницький прибуток

У ринковій економіці підприємця цікавить, за якого обсягу виробництва він зможе отримати максимальний прибуток. Тому, напевно, теорія прибутку знайшла своє відображення майже в усіх економічних концепціях та школах із часів класичної політичної економії.

2.1 Управління ресурсами і витратами

 

Меркантилісти вважали, що прибуток виникає  в сфері обігу, зокрема у зовнішній торгівлі, в результаті нееквівалентного обміну — продажу за завищеними цінами. Фізіократи доводили, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив природних сил призводить до збільшення споживчих вартостей понад витрати виробництва. Адам Сміт і Давід Рікардо обґрунтували ідею створення доданої вартості в усіх галузях матеріального виробництва. А. Сміт визначав прибуток як вирахування із продукту праці робітника на користь капіталіста. Карл Маркс вважав, що прибуток — це перетворена форма доданої вартості, тільки додана вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Джерелом доданої вартості він вважав працю найманих робітників. Маркс досліджував перетворення доданої вартості у прибуток та у середній прибуток, розглядав об’єктивні та суб’єктивні межі зростання прибутку.

В економічній науці ХХ ст. можна  виділити такі теорії прибутку:

• теорія продуктивного капіталу: прибуток розглядається як результат капіталу — обов’язкового фактора будь-якого виробництва;
• теорія прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності в усіх її проявах;
• теорія стриманості: прибуток — винагорода капіталіста за вкладення власного споживання свого капіталу, за ризик очікування ефекту від укладених у виробництво засобів;
• теорія прибутку як результату існування монополії.

Прибуток можна розрахувати  як різницю між загальною виручкою та загальними витратами:

PF = TR — TC,

де: PF — прибуток;

TR — загальна виручка (ціна  одиниці, помножена на кількість  проданих одиниць продукції);

TC — загальні витрати (постійні  та змінні).

Але самі витрати, як уже було зазначено, можуть бути прямими (явними) і непрямими (неявними).

Прибуток можна розглядати з  різних позицій. Для бухгалтера прибуток — це те, що залишається від загальної  виручки від реалізації після  оплати вартості матеріалів, палива, сировини зовнішнім (по відношенню до підприємства) постачальникам та після виплати  заробітної плати працівникам. Таке трактування прибутку враховує лише явні витрати. При цьому поза межами уваги залишаються приховані (неявні) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма  і сама ж їх використовує у власному виробництві. Для фірми ці внутрішні  витрати дорівнюють грошовим платежам, які б могли бути отримані за самостійно використані ресурси. Плата за підприємницьку діяльність теж виступає як елемент  витрат. Мінімальна плата, яка необхідна, щоб утримати «підприємницький талант» на даному підприємстві, називається нормальним прибутком. Так, для підприємця-власника нормальним прибутком виступає середня ставка позичкового проценту: якби підприємець не розпочинав свою підприємницьку діяльність, а поклав кошти в банк, то саме середня ставка процента складала б для нього норму нормального прибутку, а сума процента, яка нарахована банком за рік, — його нормальний прибуток.

 

2.2 Витрати виробництва та підприємницький прибуток

 

Для економіста прибуток — це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат, як прямих (зовнішніх), так і непрямих (внутрішніх, включаючи і нормальний прибуток підприємця).

Економічний та бухгалтерський прибуток дозволяють краще зрозуміти розбіжності між підходами бухгалтера та економіста до оцінювання діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять перш за все результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минулий досвід фінансово-господарської діяльності підприємства. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Саме тому економіст стежить за ціною найкращої альтернативи використання ресурсів, які є в його розпорядженні. Для нормального функціонування фірми потрібно поєднання цих двох підходів.

Якщо виплата нормального прибутку належить до витрат, то економічний (чистий) прибуток не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток і дістається підприємцю. Більшість економістів пояснює утворення економічного прибутку ризиком, пов’язаним із невизначеністю інноваційної діяльності підприємця, та володінням монопольною владою.

Незважаючи на те, що підприємства проводять дослідження ринку, виробництво  нових товарів та послуг або вдосконалення, модернізація вже існуючих можуть виявитися економічно невиправданими. З абсолютною впевненістю не можна сказати, чи приведе новий верстат, який тільки проектується, до зниження витрат та зростання прибутку. Інновації, які свідомо здійснюють підприємці, несуть у собі такий самий ризик, як і коливання ринкової кон’юнктури (зміни у попиті та пропозиції на ринку), що відбуваються незалежно від волі й свідомості окремого підприємця. З цієї точки зору інновації як джерело прибутку — це просто особливий випадок ризику.

Якщо в суспільстві не існує  законодавчого захисту винаходів, немає закону про патенти, то в  умовах конкуренції інноваційний прибуток матиме тимчасовий характер: конкуруючі підприємства швидко переймуть інновації і весь економічний прибуток даного підприємця буде зведено нанівець. Та в прогресивній економіці інноваційний прибуток може існувати постійно, оскільки нові успішні інновації будуть замінювати застарілі моделі, прибуток від яких уже «з’їла» конкуренція.

Джерелом існування економічного прибутку може бути і монопольна влада. Оскільки монополіст може не допускати  конкурентів, обмежувати випуск продукції, впливати на ціну продукту на свою користь, то він може постійно отримувати економічний прибуток (якщо попит тісно пов’язаний із витратами). Підприємець може зменшити ризик, невизначеність (або хоча б пом’якшити їх) шляхом досягнення монопольної влади. З одного боку, взяти на себе ризик в умовах постійно мінливої ринкової кон’юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. З другого — викликає сумнів соціальна ефективність монопольного прибутку, який зазвичай ґрунтується на скороченні виробництва, встановленні підвищених цін і нераціональному розподілі ресурсів.

У марксистській політичній економії всі види прибутку підприємців, які використовують найману робочу силу, розглядаються як результат експлуатації, тобто безоплатного привласнення результатів чужої праці.

У ринковій економіці підприємець  шукає найбільш вигідну сферу  використання власних коштів та виробничих ресурсів. Сигнал про те, в якій галузі прибуток найвищий, він отримує за допомогою норми прибутку:

 

Витрати виробництва

 

Витрати виробництва – це витрати  людської праці: живої та уречевленої  в засобах виробництва. Це грошовий вираз використання виробничих ресурсів для виробництва та реалізації життєвих благ.

Витрати подаються 2 способами:

1. економічні/ неявні/ приховані ( витрати, що можуть бути, якщо ви використали даний варіант виробництва, а не інший).
2. бухгалтерські/ зовнішні/ явні ( витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власником фірми).

Явні витрати бувають:

• прямі – пов’язані безпосередньо з випуском продукції (витрати на сировину, матеріали, з/п найманим працівникам);
• непрямі – ті, що не залежать від обсягу виробництва (орендна плата, страхові платежі, з/п адміністрації тощо).

Також виокремлюють незворотні витрати  – витрати, що не відшкодовуються ( наприклад, витрати на страхування  у разі ненастання страхової події).

Економічні витрати бувають:

1. постійними (витрати підприємства, що не залежать від обсягу випуску продукції:

• з/п адміністрацій
• оренда
• плата за кредит
• витрати енергії на невиробничі цілі).

2) змінні ( залежать вді обсягу випуску продукції:

• з/п найманим робітникам
• вартість сировини
• оплата транспортного обладнання).

Середні витрати – витрати у  розрахунку на 1 одиницю продукції.

Сукупні витрати:

TC=FC+VC,

Де

ТС – сукупні витрати,

FC- постійні,

VC- змінні.

Рис. 10. Графік витрат

 

Середні витрати розраховуютьсяза формулою:

ATC=TC/Q, AVC=VC/Q, AFC=FC/Q.

 

Доходи  та їх види

 

Економічні  ресурси мають своїх  власників. Ті самі їх споживають або, що частіше буває, продають на ринках ресурсів і отримують за це плату  у вигляді доходів. Покупці ресурсів (переважно фірми) мають можливість оплатити їх, так як продають на товарних ринках вироблену на базі економічних ресурсів продукцію і також отримують за це плату у вигляді доходів.

Таким чином, доходами називаються  надходження від продажу економічних  ресурсів і продукції.

Види факторних доходів

Доходи від економічних ресурсів (факторів виробництва) називають факторними доходами. Власники факторів виробництва (економічних ресурсів) отримують  такі види доходів:

1. від природних ресурсів - ренту (земельну, гірську, плату за воду і т.д.);
2. від трудових ресурсів - заробітну плату;
3. від капіталу - відсоток (як дохід власників грошового капіталу) і прибуток (як дохід власників реального капіталу);
4. від підприємницьких здібностей - підприємницький дохід;
5. від знань-дохід від інтелектуальної власності.

У господарському житті, особливо у  фірми, не завжди є можливість розмежовувати  ці види факторних доходів, тим більше що вони часто поєднуються з доходами від продажу продукції.

 

Доход підприємства.

 

 

Дохід є спонукальним мотивом і  джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі  фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної  реалізації та утворення доходу.

Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від  продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього).

Таким чином, TR=PxQ, де TR (TotalRevenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.

Валовий дохід підприємства становить  грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і  майна підприємства (включаючи основні  фонди) тощо, зменшену на суму постійних  витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й  змінні витрати, то одержують суму чистого  доходу підприємства.

Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства.

Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається  після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і  з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної  категорії проявляється у його функціях.