Роль ТНК у сучасних міжнародних інвестиційних процесах

У Південній, Східній та Південно-Східній Азії спостерігалось незначне падіння обсягу імпорту прямих іноземних інвестицій, і, ймовірно, цей регіон стане першим регіоном, що якнайшвидше вийде з поточного спаду. Приплив інвестицій в регіоні скоротився на 17% (до 233 млрд.дол.США) в 2009 р. та мав місце  в усіх субрегіонах і найбільших економіках.

Скорочення обсягів транскордонних злиттів та поглинань було значною мірою причиною зниження припливу ПІІ в регіоні. Вартість продажу в регіоні склала 35 млрд.дол.США в 2009 р. (на 34% менше), ніж у 2008 р.; в чотирьох нових індустріальних країнах (НІК); Гонконг (Китай), Республіка Корея, Сінгапур і Тайванська Провінція Китаю, зокрема, загальна вартість транскордонних злиттів та поглинань впала на 44% [23].

Інвестиційна діяльність ТНК спрямована на вдосконалення міжнародного виробництва товарів і послуг та зміцнення позицій ТНК на закордонних ринках. Використання прямих іноземних інвестицій дозволяє ТНК концентруватися на найбільш прибуткових галузях діяльності і швидко реагувати на зміну умов здійснення інвестиційних проектів при виборі місця проведення своїх операцій. Це дає можливість ТНК підтримувати конкурентоспроможність у глобальному масштабі і впливати на господарські системи багатьох країн світу.

Активізації інвестиційної діяльності ТНК сприяла лібералізація інвестиційних режимів у багатьох країнах світу. Розробка законодавчої основи щодо ТНК була спрямована на зменшення обмежень на іноземну участь у більшості раніше закритих для ПІІ галузей діяльності, зниження контролю і спрощення процедури створення підприємств з іноземним капіталом, збільшення кількості наданих пільг і гарантій, перегляд положень, що стосуються прав інтелектуальної власності. На підвищення ефективності інвестиційної діяльності ТНК істотно вплинуло укладення міжнародних угод про стимулювання ПІІ. Ці договори носили двосторонній, регіональний і багатосторонній характер [20].

Щодо ситуації в країнах з перехідною економікою, то іноземні банки відіграють стабілізуючу роль в південно-Східній Європі, але їх присутність, з іншого боку, підвищує ризики потенційних проблем.

Приплив ПІІ в країни з перехідною економікою – Південно-Східної Європи та країни СНД залишився приблизно на рівні 2009 р. (71 млрд.дол.США) після падіння більш ніж на 40% в порівнянні з 2008 р. Приплив ПІІ в країни Південно-Східної Європи був обмежений у зв’язку з млявою інвестиційною активністю в ЄС (традиційно основним джерелом ПІІ в регіоні). І навпаки, в країни СНД обсяги вкладень ПІІ збільшилися на 5% на фоні зростання цін на сировинні товари, активізації економічного зростання й зростання фондових ринків [23].

Після восьмирічного зростання обсягу притоку прямих іноземних інвестицій в Південно-Східну Європу та країни СНД він знизився на 43% в 2009 р. (рис. 2.2)

Рисунок 2.2 Приток прямих іноземних інвестицій у країни ПСЄ та СНД у 2000-2009 рр. [23].

Економічна і фінансова криза знизила впевненість іноземних інвесторів в силі економік регіону, тому інвестиційні плани були згорнуті або відкладені. Незважаючи на це падіння, приплив прямих іноземних інвестицій у 2009 р. був третім за величиною в історії регіону.

У Південно-Східній Європі, ліквідація проектів, пов’язаних з приватизацією, підкреслила залежність припливу ПІІ, який скорочувався другий рік поспіль, від економічних коливань. Хорватія і Сербія – найбільші приймачі ПІІ в регіоні – відмітили різке скорочення ПІІ, водночас приплив ПІІ в Чорногорію продовжував зростати і досяг 1 млрд.дол.США вперше [23].

Проте, цей регіон, де іноземні інвестори, в тому числі ТНК зосереджені на внутрішніх ринкових послугах, таких як фінанси, торгівля та телекомунікації – постраждав менше, ніж країни СНД, де всі ресурсно-орієнтовані країни, відчули сильне зменшення притоку прямих іноземних інвестицій. Обсяги зарубіжних інвестицій в найбільшу економіку регіону, Росію, впали вдвічі в основному через млявий місцевий попит, спад очікуваної прибутковості з проектів, пов’язаних з природними ресурсами [23].

Україна продемонструвала скорочення впливу ПІІ більш ніж на половину у 2009 р., в той час як спад у Казахстані був меншим, так як країна, як і раніше залучала вуглеводневі проекти. У 2009р. вартість транскордонних злиттів і поглинань скоротилась на 65%, і кількість інвестицій в нові проекти скоротилась на 29% [23].

Аналізуючи діяльність ТНК на міжнародному інвестиційному ринку та останні тенденції його розвитку, необхідно відмітити, що результати діяльності ТНК повністю описують та повторюють напрямки руху обсягів притоку прямих іноземних інвестицій у країнах світу.

2.2. Регіональні пріоритети управління міжнародною інвестиційною діяльністю ТНК

Управління міжнародними фінансовими потоками шляхом використання офшорних фірм та банків та інших засобів широко практикується ТНК в регулюванні ними своїх прямих інвестицій за кордоном країн їхнього базування. Технологія міжнародних трансфертних операцій - одна з найбільш тонких і «закритих» областей операцій компаній і банків. Це пов'язано з тим, що cфepa міжнародного податкового і валютно-фінансового планування компанії стосується взаємин з офіційними органами своїх власних та іноземних держав.

Разом з тим, планування міжнародних операцій, пошук оптимальних податкових і фінансових схем стали загальновизнаним стандартом управління ТНК. Сучасні топ-менеджери повинні досконало володіти методами формування оптимальних корпоративних структур. В іншому випадку компанія буде змушена нести невиправдані втрати, пов'язані з політичними і валютними ризиками, подвійним оподаткуванням доходів, інфляцією, зайвими витратами із залучення капіталу, його розподілу між напрямками діяльності і територіальним поділом, а також адміністративними витратами [14].

У кінцевому підсумку вона буде програвати своїм конкурентам, які використовують сучасні методи керування фінансовими потоками. Застосування багатьох з них пропонується кваліфікаційними стандартами, сформованим діловим оборотом. Зрозуміло, перевага повинна віддаватися законним методам регулювання та планування фінансових потоків, які не повинні ставити під сумнів репутацію компанії.

При регулюванні фінансових потоків ТНК необхідно розділити процеси управління поточними, перспективними операціями та ключовими проектами. Так, керівник центрального офісу контролює хід поточних операцій, не втручаючись в оперативні рішення низових ланок. Однак рішення стратегічного значення, великі інвестиційні проекти знаходиться цілком у його руках.

До числа звичайної практики ТНК відноситься перенесення фінансової бази міжнародних операцій у сприятливі економічні райони. Наприклад – в промислово розвинені регіони: саме в них можливо використовувати складну, висококваліфіковану робочу силу, високі технології, розвинуту інфраструктуру промислового призначення, тобто все те, що робить компанії найбільш конкурентоздатними на зовнішніх ринках.

Офшорний кліринговий центр забезпечує фінансування інвестицій у різних країнах світу, здійснює платіжне і розрахункове обслуговування закордонних дочірніх фірм та філій. Часто представництва та філії компаній користуються закордонними авуарами і рахунками материнської компанії. У результаті операції компанії втрачають визначену локалізацію. Засоби, якими вони оперують, частково або повністю перебувають за межами національних податкових органів. У корпоративних схемах широко застосовується інститут «номінального» володіння компаніями і банками. Завдяки цьому залежні і дочірні фірми для третіх осіб виглядають як самостійні господарські суб'єкти. Холдингові ланцюжки нерідко включають кілька (іноді десятки) компаній.

Механіка міжнародного фінансового планування полягає у створенні офшорних притулків капіталу, напрямку капіталів і доходів за оптимальними податковими маршрутами використання трансферних цін у внутріфірмових зовнішньоторговельних, операціях. Структури, створені материнськими компаніями за кордоном, забезпечують проведення міжнародних трансферних операцій, тобто угод, що проводяться на заздалегідь визначених внутріфірмових умовах.

В економічно розвинених державах існує досить жорстке «антитрасфертне», «антиоффшорне» і «антидемпінгове» законодавство. Воно суттєво обмежує застосування трансфертних цін і схем податкового планування, але не виключає його зовсім. Наприклад, у США діє принцип «arm's length basis» - правило «відстані руки». Воно означає, що умови оподаткування внутріфірмової угоди визначаються на базі аналогічних операцій в аналогічних умовах. Антиоффшорне законодавство США виводить офшорні фірми зі сфери дії податкового кредиту (tax credit system). Це означає, що доходи дочірніх фірм у податкових зонах у повному обсязі підлягають оподаткуванню на території США. Офшорні фірми виключаються з дії угод про усунення подвійного оподаткування (double taxation avio dance treaties) [21].

Антидемпінгові норми передбачають, щоб ціна продукції визначалася витратами виробництва і порівняльними перевагами виробника. Антидемпінгове регулювання вступає в силу у випадку, якщо ініціатор антидемпінгового процесу може довести, що офшорні фірми завдають шкоди місцевому виробнику (це означає, що антидемпінгове переслідування малоймовірно при постачанні окремих партій продукції і якщо частка їх на ринку невелика).

Роль фінансових компаній, холдингів і страхових фірм в управлінні фінансовими потоками при організації закордонних фірм і філій у багатьох випадках буває доцільно поєднати в одній ланці власника і суб'єкта контролю компанії, що знаходиться у пільговій податковій юрисдикції. Іншими словами, материнська компанія здійснює володіння дочірніми фірмами і великими частками володіє не безпосередньо, а через проміжну компанію. Вона відіграє роль допоміжного центра прибутку материнської фірми, центра управління зарубіжними активами. Такі компанії визначаються у світовій практиці як оперативно-холдингові. У пільгових «холдингових» юрисдикціях холдингам надаються наступні основні види пільг [7]:

• звільнення від податків на прибуток доходів у вигляді дивідендів;

• звільнення податку на доходи від переоцінки активів;

• зниження податку на власний капітал.

Ці привілеї неоднакові і зустрічаються у різних комбінаціях. Між материнською фірмою і холдингом часто зустрічається ще одна ланка - офшорна компанія. У результаті володіння холдингом стає конфіденційним, а дивіденди, «переправлені» через неї, виводяться з-під податку на прибуток. 
Умови створення та розвитку холдингів у різних юрисдикціях неоднакові. Кожна з них має свою специфіку, що сприяє проведенню операцій конкретних типів.

Наприклад, якщо порівняти діяльність холдингової компанії у Люксембурзі і на Кіпрі, то можна виділити те, що люксембурзький офшорний холдинг звільняється від будь-яких податків на прибуток, а кіпрська офшорна компанія платить податок по ставці 4,25%. Однак люксембурзький холдинг має право проводити тільки визначені види операцій і насамперед володіння «портфельними» пакетами акцій, що є зручним для діяльності на європейських ринках цінних паперів з метою здійснення ПІІ.

Холдингові схеми за участю європейських компаній стали більш ефективні. Відповідно з багатьма європейськими податковими угодами мінімальна планка податку "у джерела" скорочується до нуля. Наприклад, відповідно до (підсумковими угодами Великобританії з Бельгією, Нідерландами, Францією, Італією і Люксембургом податок "у джерела" складає 5%. Нові директиви ці втрати взагалі усунули. До числа наслідків від нововведень відноситься те, що за своєю податковим статусом дочірня фірма в ЄС наблизилася до положення філії.

З податкової точки зору вони стали практично еквівалентні (раніше вибір між ними вимагав особливого обгрунтування). У результаті переклад капіталів у формі дивідендів став більш перспективний на відміну від перекладу доходів від продажу активів. Також при плануванні інвестиційного проекту розробники повинні розглянути обидва проекти: реалізацію доходів шляхом наступного продажу активів (дохід зазвичай включається в оподатковуваний прибуток) і переказ прибутків у формі дивідендів (його умови покращилися завдяки директиві). Раніше пріоритет віддавався, як правило, першим.

Фінансові компанії, на відміну від холдингів оперують інвестиційними капіталами, використовуються для переведення фінансових ресурсів у вигляді кредитів і відсотків за ними.

Узагальнено діяльність фінансових компаній можна описати таким чином. Фінансова компанія отримує позикові кошти від метеринської компанії та надає кредит незалежним особам чи іншій дочірній фірмі материнського холдингу. Використання посередницьких фірм дозволяє значно знижувати податкові втрати, пов'язані з переказом кредитних ресурсів з однієї країни в іншу. Фінансові компанії створюються в юрисдикціях, що надають спеціальні податкові пільги.

Таким чином, використовуючи переваги офшорних фірм та фінансових компаній, холдингів і страхових фірм в управлінні фінансовими потоками при організації закордонних фірм, транснаціональні корпорації активно впливають на обсяги та структуру притоків і відтоків інвестицій на світовому ринку.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК. 
       Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов’язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій, а також обов’язкове невтручання у внутрішні справи. 
      Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи — субрегіонального торговельно-економічного об’єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торговельно-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону. У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК. 
        Отже, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У даному випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру. 
         Певне значення надавалося Хартії міжнародної торговельної організації, яка була підписана в Баварії 1948 р. Вона як багатостороння угода була спрямована на захист закордонних інвестицій корпорацій, а також на здійснення контролю за діяльністю ТНК з боку урядів приймаючих країн.   Але уряди США, Великобританії та деяких інших країн, що підписали цей документ, відмовилися його ратифікувати. 
       Як відомо, Хартія економічних прав та обов’язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. У 1974 р. були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розроблення проекту кодексу поведінки ТНК.     Розпочала діяльність спеціальна «група 77» з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філії, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де розміщені їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їхньою діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства. 
       Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі було розроблення Кодексу поведінки ТНК. Уже під час обговорення окремих норм проекту цього документа визначилися дві позиції щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, сутність якого полягає в такому. ТНК — це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їхньої діяльності. Вона функціонує відповідно до певної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень.