Розвиток людського капіталу в Україні

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. Стратегічними пріоритетами України є перехід до інноваційної моделі економічного розвитку, інтеграція в економічний європейський простір та розбудова соціальної держави. Найважливішою умовою реалізації цих стратегічних завдань є нагромадження та ефективне використання людського капіталу, тобто тих якісних рис працівників, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях. Досвід розвинених країн свідчить, що нагромадження людського капіталу та забезпечення його ефективного використання є найважливішою умовою конкурентоспроможності країни та динамічного соціально-економічного прогресу. Україна належить до країн з високим освітнім рівнем населення. Однак незважаючи на це у більшості вітчизняних працівників поки що не сформовані продуктивні здібності, необхідні для динамічного та ефективного розвитку виробництва. Суттєво загострилась проблема кадрового забезпечення економіки. З іншого боку, на виробництві не створені сприятливі умови для ефективного використання і розвитку продуктивних сил працівників. Це вказує на те, що концепція людського капіталу мало усвідомлена як на рівні державного управління, так і на виробничому та особистісному рівнях. В Україні вона поки що не стала теоретичним підґрунтям удосконалення соціально-економічної політики та практики господарювання.

Мета  дослідження – аналіз розвитку людського капіталу в Україні та розробка заходів щодо його покращення.

Для досягнення мети дослідження поставлено та вирішено такі задачі:

• обґрунтувати концепцію людського капіталу в економічній науці;
• дослідити механізм інвестицій у людський капітал;
• визначити методичні підходи до оцінки людського капіталу;
• здійснити комплексну оцінку сучасного стану розвитку людського капіталу в Україні на макрорівні, мікрорівні та регіональному рівні;
• обґрунтувати напрями розвитку людського капіталу в Україні.

Об’єкт  дослідження – формування та використання людського капіталу у соціально-економічній сфері України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки і забезпечення розвитку людського капіталу України в системі соціально-економічного управління.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених. Інформаційною базою курсової роботи є законодавчі акти, матеріали державного комітету статистики України, укази Президента України, дослідження Інституту НАН України.

Для вирішення  поставлених у роботі задач було використано наступні методи: діалектичний метод наукового пізнання, комплексний, системний, історичний і логічний підходи, економіко-статистичний – для оцінки обсягу людського капіталу у вартісних та натуральних показниках, виявлення тенденцій і проблем його розвитку; системного аналізу – для розробки моделі комплексного підходу до процесу дослідження людського капіталу.

1 ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ОЦІНКИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1. Концепція людського капіталу в економічній науці

Людина в  системі соціально-економічних відносин є власником значної кількості  якостей, які сприяють розвитку і  підвищенню ефективності виробництва. Результатом виокремлення серед  сукупності факторів виробництва продуктивних здібностей людини є виникнення теорії людського капіталу. Досить тривалий період людину розглядали як суб’єкт вищого рівня порівняно з усіма суб’єктами живої та неживої природи, тому порівняння її з будь-якою формою капіталу здавалося неприпустимим. У результаті подолання таких етичних обмежень серед інших форм капіталу починає відокремлюватися людський капітал. На першому етапі як капітал розглядали не саму людину, а її майстерність і отриманні навички, а затрати на утримання і відтворення її продуктивних здібностей визначали як укладання з очікуванням майбутніх вигід [1, с.75].

Зростання значення людського фактора виробництва  за науково-технічної революції  сприяло на рубежі 60-х років XX ст. появі й поширенню теорії людського  капіталу. Розробили її прихильники вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американські економісти Т.В. Шульц і Г.С. Беккер. Пізніше ці проблеми вивчали Дж. Кендрік, Ц. Гріліхес, Б. Денісон та інші [2].

Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до даного поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є визначальним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності.

Використовуючи  теорію людського капіталу, можна  логічно пояснити і глибше дослідити  такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль та значення освіти і професійної підготовки у суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема ця теорія дозволяє визначити доцільність витрат, наприклад, на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, а й мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

З позицій  теорії людського капіталу доходи людей  є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно збільшити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим власний (приватний) людський капітал [3, с.184].

Дуже важливим елементом теорії людського капіталу є те, що вона характеризує вільну людину, яка здійснює свій власний вибір у багатоаспектному ринковому просторі. У зв'язку з цим освіта людини, продуктивність праці та її зарплата можуть бути виражені у вигляді такої взаємозалежності: інвестиції у людський капітал (зокрема в освіту) — формування людського капіталу (зростання якості робочої сили) — результат трудової чи розумової діяльності (підвищення продуктивності праці) — зарплата як вираз ринкової вартості використання людського капіталу [4].

Теорія І.Фішера стала теоретичним підґрунтям розвитку альтернативних концепцій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відносять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, психологічні особливості, суспільні та культурні якості. У подальших теоретичних розробках людський капітал розглядають як фактор відмінностей у заробітках, рівнях продуктивності праці. Особливість підходу представників неокласичного напряму полягає в застосуванні економічних методів аналізу й економічних інструментів до дослідження цілого класу найрізноманітніших явищ у таких сферах людської діяльності, які раніше відносили до соціальних, демографічних , психологічних та інших наук. Така експансія базується на принципах методологічного індивідуалізму і концепції раціональної, оптимальної поведінки індивідуумів та на різноманітних умовах діяльності. Згідно, з цим підходом , економічні суб’єкти діють раціонально в тому разі, якщо використовують свої обмежені ресурси так, щоб отримати максимальний економічний ефект [1, 77].

Концепція людського капіталу також допомагає пояснити відмінності між країнами, зумовлені властивою їм структурою зайнятих в економіці. Серед багатьох проблем, при з'ясуванні яких теорія людського капіталу може виявитися плідною, Т.В. Шульц назвав і таке явище, коли країни, багаті на капітал, зокрема відтворювані матеріальні фонди, експортують переважно трудомісткі, а не капіталомісткі продукти [2].

Отже, продуктивні  якості та характеристики людини визнані  особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу та матеріальних ресурсів і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід [3, с.189].

Еволюція наукових поглядів на сутність людського капіталу дозволяє виявити посилення зусиль і концентрації досліджень представниками різних течій економічної теорії на проблеми людини, людського капіталу як основного багатства суспільства. Сутність людського капіталу характеризується сукупністю економічних відносин щодо суми теоретичних і практичних знань працівників, їх досвіду, уміння і навичок, освітнього, професійного рівня підготовки особистості.

2. Інвестування в людський капітал та його формування

Людський капітал  розглядається в різних країнах  світу як найцінніший виробничий ресурс, який постійно оновлюється, вдосконалюється, еволюціонує, виступає могутнім фактором економічного, соціального прогресу.

Формування людського капіталу — це процес творення продуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у конкретні процеси її життєдіяльності. При цьому інвестування здійснюється двояко: як вкладення коштів та ресурсів і як витрати часу та сили, тобто як певні види людської діяльності [3, с.194].

Формування  людського капіталу і процеси  зносу та знецінення суттєво відрізняються  від тих, що характерні матеріально-речовинним факторам. Розглянемо ці процеси відповідно до теорії життєвого циклу працівника. У роки дорослішання особистості й отримання загальної та професійної освіти, накопичення виробничого досвіду економічна цінність запасу її знань і здібностей зростає. Поступово темпи фізичного й морального зносу запасу знань і кваліфікації перевищують темпи росту виробничого досвіду , десь до кінця другого десятиліття виробничого стажу. Так відбувається процес знецінення людського капіталу. Тобто, накопичений ним запас знань і навичок повністю знецінений та зношений, при цьому враховують швидке старіння знань упродовж життя одного покоління і необхідність їх постійного відновлення через безперервну освіту.

Людський капітал  має здатність накопичуватися і  збільшуватися. Накопичення його здійснюється у процесі накопичення працівником виробничого досвіду. Якщо цей процес іде безупинно, то мірою використання людського капіталу його якісні та кількісні характеристики поліпшуються і збільшуються [1, с.84].

К. Макконнелл і С. Брю дають таке визначення: «Інвестиції в людський капітал - це будь-які дії, які підвищують кваліфікацію і здібності і, тим самим продуктивність праці працівників. Витрати, які сприяють підвищенню продуктивності, можна розглядати як інвестиції, бо питомі витрати здійснюються з тим розрахунком, що дані витрати будуть багаторазово компенсовані зростаючим потоком доходів в майбутньому». Високоосвічені, здорові працівники є визначальним фактором для економічного зростання в довготерміновому періоді. Не слід забувати, що людський капітал як ресурс, на відміну від природних ресурсів, потребує постійного вкладення інвестицій при умові віддачі від цих вкладень лише у майбутньому [5].

Інвестиції  в людський капітал відбуваються на макрорівні у вигляді витрат державних коштів на освіту, оскільки уряд упевнений: добра освіта населення прискорює розвиток країни. На мікрорівні роботодавець має витрати на навчання й перепідготовку своїх працівників, оскільки очікує, що ці витрати окупляться й буде отриманий додатковий прибуток завдяки більш високій продуктивності працівників. Також і самі індивіди витрачають не тільки свій особистий час, але й гроші, щоб одержати освіту, тому що в більшості країн більш освічені, які володіють кращими навичками, працівники здатні заробити відносно більше [6, c 97].

Ефективність  різних видів інвестування в освіту досліджував Г. Беккер, який класифікував та обґрунтував змістовну різницю  між загальними та спеціальними інвестиціями у цю сферу, довів раціональність поведінки як самих учнів, так і їх батьків при прийнятті рішення про необхідність отримання певного рівня освіти або підготовки та вперше здійснив економічно та статистично обґрунтований розрахунок ефективності витрат на отримання освіти. Як критерій ефективності інвестицій у людський капітал Г. Беккер запропонував показник рентабельності вкладень у конкретну людину, який він розраховував шляхом співвідношення доходів від наявного рівня освіти конкретної людини та витрат на її отримання . При цьому основною складовою витрат на освіту, на його думку, слід вважати витрати упущеної вигоди, тобто доход, недоотриманий людиною за роки навчання. Відповідно до теорії інвестування Г. Беккера, обсяг інвестицій в освіту залежить не лише від здібностей людини, але й від її потенційних можливостей, тобто від матеріального достатку її родини. [7, c.10].

Інвестиції в людський капітал можна класифікувати  за такими групами витрат [3, c.196]:

• первинна освіта (дошкільна, початкова, середня, професійно-технічна, вища);
• охорона здоров’я в широкому розумінні, включно з усіма витратами, які сприяють продовженню тривалості життя, зміцненню імунітету, фізичної та психічної сили, витривалості людей;
• освіта дорослих, що включає навчання та підвищення кваліфікації на виробництві, самовдосконалення, додаткову освіту тощо;
• виховання гуманітарних складових людського капіталу, що включає вміння підтримувати нормальні стосунки, налагоджувати ділові контакти, політичну та соціальну лояльність, відповідальність людини, її корпоративність, моральність, ціннісні орієнтації;
• посилення мотивацій працівників до підвищення якості своєї праці;
• міграція працівників та їхніх сімей з метою поліпшення умов працевлаштування;
• пошук економічно важливої інформації.