Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства

 

 

Однією з ключових ознак  фінансової стійкості підприємства є його ліквідність. Під терміном "ліквідність" прийнято розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання перед усіма контрагентами і державою. Необхідність аналізу стану ліквідності підприємств у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жодне з них у цих умовах не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Існує два підходи до визначення ліквідності. Перший з цих підходів передбачає аналіз здатності підприємства виконати всі без винятку зобов'язання, взяті на себе, які випливають з  його статуту та інших засновницьких  документів, включаючи, зокрема, захист майнових інтересів усіх власників. Другий підхід трактує ліквідність  лише як здатність підприємства розраховуватися  за своїми поточними фінансовими  зобов'язаннями шляхом перетворення активів  на гроші.

Розраховують наступні показники  ліквідності [12].

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань.  Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1. Зростання його - позитивна тенденція. Обчислюється за формулою:

КПз=ПА/ПЗ,                                                                 (2.7)

де КПз - коефіцієнт покриття загальний;

ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття загальному, але обчислюється за вужчим колом поточних активів. Значення його повинне наближатися до 1. Він  визначається за формулою:

КЛш=ГРА/ПЗ,                                                              (2.8)

де КШЛ - коефіцієнт швидкої  ліквідності;

ГРА - грошові засоби, розрахунки і інші активи.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  Показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідністю погашено негайно. Рекомендована нижня межа дорівнює 0,2. Розраховується за формулою:

КЛа=ГЗ/ПЗ,                                                                   (2.9)

де КЛа - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГЗ - грошові засоби.

 

5. Проблеми  залучення інвестицій  для формування  капіталу  акціонерних товариств

 

Оздоровлення економіки  України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно  триває кілька років,  а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об’єктів в дію.

Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення спритяливого інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках.

Існує багато шляхів залучення  іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з  них:

• прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в

тому числі спільних підприємств;

- портфельні івестиції  шляхом продажу іноземним резидентам  і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики та  гранти міжнародних фінансових  інвеституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агенств, банків  тощо.

У Законі України “Про режим іноземного інвестування” встановлено такі види іноземних інвестицій:

іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюта України - при реінвестиціях  в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування;

будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні  права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

будь-які права інтелектуальної  власності, варстіь яких у конвертованій  валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

права на здійснення господарської  діяльності, включаючи права на користування надрами та викорстання природних  ресурсів, надані відповідно до законодавства  або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті;

інші цінності відповідно до законодавства України.

За Законом України  “Про режим іноземного інвестування”  іноземні інвестори мають право  здійснювати інвестиції на території  України у таких формах:

часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій

та інших відокремлених  підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні  засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна  і майнових комплексів або у вигляді  акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або  за участю українських юридичних  чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

в інших формах, які не заборонені законами України.

У І півріччі 2001  року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески - 361,4 млн. дол. (69,8% вкладеного обсягу) та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 141,6 млн. дол. (27,3%).

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.01 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації - 160,3 млн. дол. США (6,5%).        

Найбільший інтерес у  інвесторів щодо вкладення капіталу викликають такі галузі економіки України  як харчова промисловість - 503,1 млн. дол. США (20,4% до загального обсягу), внутрішня  торгівля - 389,1 млн. дол. США (15,8%), машинобудування  і металообробка - 336,0 млн. дол. США (13,6%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 197,7 млн. дол. США (8,0%), хімічна промисловість - 131,5 млн. дол. США.

Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн.

дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493).

У І півріччі 2001 року з України в економіку країн світу вкладено 3,4 млн.

дол. США, у тому числі  в країни СНД та Балтії - 1,8 млн. дол. (51,9% до загального обсягу),в інші країни світу - 1,6 млн. дол. (48,1%).

Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%).

Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В’єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%).

Основними інвесторами з  України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%).

Взагалі діяльність іноземних  інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рінвя, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв’язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни та доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих доцільно було б, з одного боку - прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку - усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

На початку 90-х років  інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.

Якими ж пріоритетами на найближчу перспективу повинна керуватися Україна? Світовий та вітчизняний  досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, абе забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу,

проте мають великий ступінь розвитку.

Інвестор завжди стоїть перед  проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб’єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повренути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природньо ризикує.

Інвестиційне рішення має три складові:

1 - оцінка власного фінансового  стану і мотивація доцільності участі в інвестиційному проекті;

2 - визначення розміру  інвестицій і джерел фінансування;

3 - оцінка майбутніх надходжень  від інвестицій.

Життєвий  цикл інвестицій тривалий, включає  багато стадій, і на кожній стадії необхідно  приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від коньюнктури  ринку, яка змінюється, і призупинення його.

Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми:

— визначити джерела і обсяг  інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери;

— обгрунтувати інвестиційні пріоритети;

• розробити ефективний механізм залучення і використання інвестицій.    

Потреби в інвестиціях у виробничу  сферу можна розглядати в двох аспектах:

— з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу);

— з позиції досягнення вітчизняною  промисловістю технологічного рівня  розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництв на рівні, який би не допускав їхньої зупинки.

Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших  коштів, сума яких становить,, за різними  ^; експертними оцінками, від 30—40 до 60—70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

Потреби в інвестиціях у виробничу  сферу досить значні. Тому важливо  забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект  масштабу (наприклад, у галузях паливно-енергетичного  комплексу, металургії, нафтопереробки тощо). Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року нелегально було експортовано 15—20 млрд. дол. США. У більшості випадків це наслідок нестабільної, заплутаної податкової системи з гіпертрофованою фіскальною функцією податків як економічного важеля, недосконалої фінансово-кредитної системи та інших факторів. Це свідчить про те, що підприємницькі структури спроможні інвестувати у виробничу сферу при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату.

Серед власних джерел інвестиційних  ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинутих країнах  вони є важливим джерелом інвестиційного фінансування і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, що здійснюються з позабюджетних джерел². У Росії станом на І півріччя 2000 р. він був на рівні 31%. В Україні цей показник значно менший і перебуває на рівні 10—15% (залежно від галузей і виробництв). З метою сприяння формуванню амортизаційних фондів владними структурами зроблено перші реформи (див. "Програма діяльності Кабінету Міністрів", Указ Президента "Про заходи з реформування інвестиційної політики в Україні"), і є сподівання, що в наступному спостерігатиметься збільшення власних коштів підприємств для спрямування їх в інвестиції.

Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває  близько          10 млрд. дол. США. Однак необхідно  враховувати надзвичайно низький  рівень довіри населення до держави. Так, після рішення НБУ про  відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів, копіткої роботи. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться практично поза увагою владних структур, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – фізичною особою”