Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства

Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішньоготорговельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних  інвесторів направлених у сферу  виробництва в Україні для  прискорення його розвитку та зменшення  потреби в іноземних кредитах під державні гарантії.

Інвестиційний клімат і Україні  залишається непривабливим, крім того і через не вирішення питання  власності на землю, відсутності  надійної системи страхування і  перестрахування. Відсутні суттєві  структурні зрушення та інвестиційні перетворення в економіці. Знизилась  сприйнятливість підприємств до впровадження інновацій. У минулому році питома вага промислових підприємств, що займалися впровадженням інновацій  зменшилась до 17% проти 19,3% у 1999 році.

Як  свідчить динаміка вкладення  іноземних інвестицій, не дивлячись  на всі негативні чинники загальний  обсяг інвестицій все ж таки має  зростаючу динаміку, але залишається  на значно низькому рівні в порівнянні з іншими країнами і не задовольняє  дійсних потреб економіки України  у капіталовкладеннях.

6. Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства

Колективне  підприємництво – єдиний сектор економіки  в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних  підприємств у промисловості  становить 70% і на них припадає майже  дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства – у минулому державні підприємства.

На початок 2001 року в Україні  створено  і діє майже 33,5тис. акціонерних  товариств, із них близько 12 тис. –  відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5млрд.грн. (у тому числі в 1998 році – 11,5млрд.грн.). Із загального обсягу емісії акцій у 2000 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.

Практика країн із розвиненим акціонерним капіталом дає змогу  зробити висновок, що за рахунок  випуску акцій фінансується відповідно невелика частка капітальних вкладень (у США майже 7,5%, у Японії лише 0,7%, у континентальних європейських країнах у середньому не перевищує 5% від усіх інвестицій). Ринок акцій у цілому має більше значення з точки зору переливу капіталу  із галузі в галузь і перерозподілу національного багатства в економіці, ніж із точки зору накопичення капіталу. Особливо важливе значення в економічно розвинених країнах має повторний випуск акцій. У різні роки в різних країнах співвідношення між цими видами емісій значно відрізняються. Але в цілому у країнах із найрозвиненішими ринками акцій (англосаксонські країни), як правило, обсяг вторинних емісій перевищує обсяг вторинних.

В Україні сьогодні налічується до 35млн. Власників акцій приватизованих підприємств. Отже відродження акціонерного підприємництва вважається однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні різноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держава реально стимулюватиме

власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність.

Проте незалежній Україні  у спадок від планово-адміністративної економіки залишилася деформована  структура народного господарства, в якій існувало і досі існує два  основних сектори: перший, що створює матеріальні та фінансові цінності, і другий, що знищує їх. Хоч як це парадоксально, на сьогодні переважає другий, який держава стимулює і далі й централізовано надає йому фінансову допомогу. Це одна із причин скорочення обсягів ВВП (у 2001 році порівняно з 2000 роком він скоротився на 1,7%) та стрімких темпів зростання як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. В наступному тенденція збереглася, зокрема економісти Заходу прогнозували спад обсягу ВВП від 3 до 4%, хоч уряд прогнозував 1%.

Що стосується зовнішньої заборгованості, то урядом схвалено проект закону, в якому межа зовнішніх  запозичень на 2001 рік, що залучаються безпосередньо державою чи під державні  гарантії, не повинна перевищувати 2 558,74млн.дол.. Отже, зовнішній борг може вирости ще на 2,5млрд.дол.. і становитиме 14 млрд. Водночас законодавчо закріплені доходи державного бюджету на 2001 рік становили 23,9 млрд.грн.. (близько 6 млрд.дол..). Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.

Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності використання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансування економіки.

Інша проблема, що її необхідно  розв’язати, – це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося в2000 році й розраховане на три роки, в  сумі близько 2,5млрд.дол. зобов’язує нашу країну спрямувати ці кошти на структурну перебудову.

Пріоритети структурної перебудови визначили в програмі уряду “Україна –

2010”. Проте, в цій  програмі зазначені тільки загальні  напрями, не підкріплені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками.

На наш погляд, для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно прискорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво  додатковий капітал, необхідний для  розширення господарської діяльності. Більшість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлених у  придбанні акцій наших флагманів економіки, які поки-що перебувають у власності держави, не даючи ніякого прибутку.

Вартість державних активів  в акціях, паях, частках становить понад 9млрд.грн., при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано. У 1999 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менше ніж 0,25% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була  б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальновідомо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і позичених коштів для значних капітальних вкладів, а також для їх спрямування в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки державні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2000 році).

Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і найзрозумілішою для іноземних  інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємцями.

Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той  факт, що до валових доходів емітента, який є об’єктом оподаткування відповідно до Закону України “Про оподаткування  прибутку підприємства”, не включаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податків (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Прямою інвестицією згідно з цим законом є господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права емітовані такою юридичною особою. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб’єктів господарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподатковується ПДВ – 20% і податком на прибуток 30%. І хоч як видно, такі інвестиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов’язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними.

Такий порядок оподаткування  інвестицій у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства, на думку більшості фахівців, є стримуючим фактором, оскільки він штучно обмежує в додаткових джерелах фінансування і поповнення обігових коштів. Така практика оподаткування заведена у більшості країн із ринковою економікою, але ці країни, як правило, не потребують збільшення обсягів зовнішнього фінансування тому, що мають надлишок своїх ресурсів.

Будь-які інвестори закономірно  вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємництва надає таку можливість, що в майбутньому на наш погляд, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Не менш важливою проблемою  в Україні є відсутність такого поширеного виду цінних паперів на світових фінансових ринках, як корпоративні облігації, що одночасно вважаються важливим і необхідним джерелом фінансування акціонерних товариств. Якщо протягом 1998-2000 років були зареєстровані емісії облігацій на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2001 році випуск різко скоротився і становив 8,19 млн. грн. Причини такої негативної тенденції ми вбачаємо ось у чому:

• через високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики значні фінансові ресурси, як вітчизняні, так і іноземні, вкладалися саме в цей вид цінних паперів;
• положення Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не стимулюють емісії облігацій акціонерними товариствами;
• має місце фактична законодавча незахищеність інвесторів у цей вид цінних паперів;
• наявною є недостатня ліквідність облігацій;
• значно вищими за прогнозовані є темпи інфляції і постійне очікування фінансової кризи.

Отже, нерозв’язаною проблемою, яка  безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки  – повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку  суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва – оптимального розподілу  фінансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийнятих  рішень в акціонерних товариствах  не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються  на біржах, оскільки більшість підприємств  в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит  на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова система України  також не стимулює цього сегмента ринку.

Аналізуючи проблеми, які  виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, ми дійшли висновку, що для їх успішного подолання  необхідні кардинальні зміни  у пріоритетних напрямах фінансово-економічних  реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру економіки. При цьому  необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим  капіталом, які, крім виробничої діяльності, займаються дослідженнями у сфері  електроніки, нових матеріалів, біотехнологій, програмного забезпечення. Як переконує  світова практика, такі підприємства є надійним джерелом економічного зростання  в майбутньому.

Як законодавча, так і  виконавча влада мають надавати пільги компаніям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів.

Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнювання в правах як національного, так і  іноземного інвесторів, створення для  них більш “прозорих” правил гри  на ринку. При цьому необхідно  законодавчо відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є  привабливою формою бізнесу для  нерезидентів і фондових бірж, що зобов’язані  обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк  звільнити від оподаткування  будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання  державного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами.

Висновки

Функціонуючи  в ринковій економіці як суб'єкт  підприємницької діяльності, кожне  підприємство має забезпечувати  такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало  б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед  своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками.

Колективне підприємництво — єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства — у минулому державні підприємства.

На початок 2000 року в Україні  створено і діє більше 70 тис акціонерних  товариств, із них близько 29 тисяч  — відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5 млрд. грн. (у т. ч. в 1999 році — 11,5 млрд. грн. ). Із загального обсягу емісії акцій у 2001 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісій при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.