Система національних рахунків та її макроекономічні показники в Україні

       Основними секторами  економіки по СНР є: нефінансові  корпоративні та квазікорпоративні  підприємства, зайняті виробництвом  товарів та послуг, що реалізуються  на ринку; фінансові підприємства (корпорації), які об'єднують юридичних осіб, зайнятих наданням фінансових послуг (банки, страхові організації тощо); сектор загального державного управління, який складається з державних установ, що фінансують з бюджету та надають суспільству колективні послуги в галузі управління, оборони, правопорядку, фундаментальної науки, а також індивідуальні безплатні послуги у сфері освіти та охорони здоров'я; приватні некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства (як споживачі, так і виробники); інші (з урахуванням зовнішньоекономічних зв'язків).

       Система національних  рахунків має чітку структуру  показників, які характеризують  основні явища економічного життя:  виробництво, доход, споживання, нагромадження. До балансуючих показників у СНР належать валова додана вартість, валовий прибуток (змішаний доход), валові первинні доходи (або національний доход), валовий наявний доход, валове заощадження, чисте кредитування або чисте позичання.

       У СНР національна економіка на макрорівні відображається в таких рахунках: продуктів і послуг, виробництва, утворення, розподілу, перерозподілу та використання доходів, капітальних витрат, фінансовому рахунку й рахунках зовнішньоекономічної діяльності. СНР охоплює всі процеси й стадії економічного обігу: виробництво товарів і послуг, створення, розподіл і перерозподіл доходів, їх використання на споживчі витрати й нагромадження — та всіх наявних у країні юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у цих процесах.

       СНР базується на відповідних принципах. Перший принцип полягає в тому, що валовий продукт і національний доход країни відтворюються не тільки у сфері матеріального виробництва, але і у сфері послуг, до яких відносяться компанії та підприємства, приватні некорпоратизовані підприємств та підсобні господарства, які надають послуги, особи вільних професій (адвокати, артисти, журналісти та ін.), працівники сфери управління, фінансово-комерційних організацій, некомерційних організацій (клубів, товариств, асоціацій), армії, наймані прислуги, господарі житла, яке здається в оренду. Таким чином, практично не враховується лише нелегальна діяльність членів суспільства.

      Другий принцип,  який лежить в основі СНР,  пов'язаний з визнанням того, що  у створенні вартості товарів та послуг поряд з таким фактором виробництва, як праця, беруть участь земля, капітал та підприємницька діяльність. У зв'язку з цим отриманий прибуток розглядається як результат сукупного використання всіх факторів виробництва.

       Однією з головних ідей СНР є упорякування інформації щодо різних аспектів економічного процесу таким чином, щоб забезпечити виявлення і характеристику загального стану і головних результатів економічної діяльності, а також структури економіки. Для цього в СНР застосовують різні

типи класифікацій і групувань.Головні  з них:

    • Інституційних одиниць  за секторами економіки

    • Галузей економіки

    • Економічних операцій

    • Активів і пасивів

    • Товарів і послуг

    • Витрат органів  державного управління за призначенням витрат

    • Податків та субсидій

      Розглянемо основні  класифікації СНР:

         1. Класифікація  інституційних одиниць за секторами  економіки — одна з центральних  у СНР. Одиниця класифікації  — так звана інституційна одиниця,  тобто господарюючий суб’єкт, який самостійно приймає рішення, що стосуються його економічної діяльності, розпоряджається своїми матеріальними і фінансовими ресурсами та розробляє повний набір бухгалтерських рахунків. Існує два типи інституційних одиниць: юридичні особи (підприємства, корпорації, державні установи, банки і страхові компанії, громадські організації та ін.) і домашні господарства. Останні розглядаються як самостійні інституційні одиниці, оскільки вони є центрами прийняття рішень, що визначають їх поведінку.

        2. Класифікація галузей економіки — одна з важливих у СНР. Одиницею галузевої класифікації є заклад, тобто одиниця відносно однорідна щодо виробленої продукції, застосованої технології та структури витрат; одиниця, що перебуває в одному місці та про діяльність якої може бути отримана певна інформація. В якості закладу може виступати або підприємство (фірма), якщо воно є достатньо однорідним, або окремі підрозділи підприємства, якщо вони відповідають наведеному вище визначенню.

         3. Класифікація товарів і послуг

      Вона здійснюється  за основними групами товарів  та послуг відповідно до вимог  Міжнародної центральної класифікації  продуктів, схваленої Статисти-

чною комісією ООН у 1993 р..

         4. Класифікація  витрат органів державного управління

      Ця класифікація  фіксує витрати органів державного  управління за призначенням витрат. Вона передбачає такі рубрики,  як загальне управління, оборона,  освіта, охорона здоров’я, наука,  культура, мистецтво та ін., що  дозволяє розмежувати споживання  органів державного управління на колективне чи індивідуальне споживання.

        5. Класифікація  податків і субсидій

     У СНР здійснюється  розрізнення між поточними і  капітальними податками, між податками  на виробництво й імпорт, з  одного боку, і податками на доходи і власність – з іншого.

      Податки на виробництво  та імпорт розглядаються в  СНР ООН 1993 р. як первинні  доходи органів державного управління; податки на доход і власність  трактуються як перерозподільчі  платежі. Податки на виробництво  й імпорт, в свою чергу, поділяються на дві групи: податки на продукти (продуктові податки) та інші податки на виробництво та імпорт (неприбуткові податки). Такий розподіл має значення для оцінки валового випуску продуктів та послуг. Податки на продукти (крім ПДВ і податків на імпорт) входять до складу валової доданої вартості (ВДВ) за цінами виробників, але не включаються до складу ВДВ при оцінці за основними (базовими) цінами. Податки на виробництво виступають елементом ВДВ як в цінах виробників, так і в основних (базових) цінах. Але ні перші, ні другі не є елементом факторної вартості.

         Одним із  базових понять у СНР є поняття  економічної операції. Економічна  операція — це групування певних  елементарних потоків з їх  змістом, тобто це добровільна  взємодія між не менш як двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом і використанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів, прийняттям фінансовим зобов’язань тощо.

          На відміну  від групувань економічних одиниць класифікація економічних операцій в СНР здійснюється на одній основі, тобто коли вони класифікуються і визначаються за секторами і галузями економіки однаково. У цих умовах підсумок за галузями дорівнює підсумку за секторами.

Усі економічні операції в СНР поділяються на такі групи:

    ▪ Операції з товарами  і послугами

    ▪ Розподільчі операції

    ▪ Операції з фінансовими  інструментами

    ▪ Інші операції, що  характеризують зміну активів  внаслідок екстраординарних подій  (пожежі, повені, катастрофи тощо).

       Операції з  товарами і послугами характеризують  виробництво, обмін та використання  продуктів і послуг у галузях  і секторах економіки. Вони  відображають їх походження (виробництво,  імпорт) та використання (проміжне  і кінцеве споживання, формування основного капіталу, експорт) на протязі року.

       Розподільчі операції  об’єднують операції, метою яких  є розподіл і перерозподіл  доходів, створених у виробництві,  а також перерозподіл заощаджень.[5]

       Отже, операції  розподілу і перерозподілу доходів, включаючи і чисті доходи, отримані від інших країн, показують процес формування валового національного наявного доходу, а операції перерозподілу заощаджень відображають рух капітальних трансфертів, що впливає на рівень інвестицій та багатства.

        Операції з  фінансовими інструментами характеризують  зміни фінансових активів і  пасивів (придбання фінансових  активів, прийняття фінансових  зобов’язань, наприклад, позики, кредити, приріст депозитів у  банках тощо.

        Остання група  — інші операції — не стосується операцій, які передбачають добровільну взаємодію двох або більше партнерів, а характеризує операції, пов’язані зі зміною активів внаслідок непередбачуваних подій, стихійного лиха. Тому такі операції фіксуються у «рахунках інших змін активів», передбачених у СНР для відображення такого роду змін в активах.

 

Гл. ІІ Особливості застосування система  національних рахунків в аналізі  макроекономічних показників

§1. Методи підрахунку валового продукту

 

     Виробництво здійснюється  для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад, за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

   Валовий внутрішній продукт  (ВВП) вимірює ринкову вартiсть   кінцевих товарів і послуг, вироблених  у даній країні протягом певного  періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається  номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

       Валовий внутрішній  продукт, обчислений у постійних  цінах, називається реальним ВВП.  Саме цей показник дає змогу  судити про зміни у фізичному  обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.[6]

      Діловий цикл охоплює дві головні фази — піднесення і спад та два поворотні пункти циклу — вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду — дном. Тривалість ділового циклу різна — від 2 до 10 і більше років. Економічні цикли бувають:

1.Короткотермінові ( 3-4 роки0 – кризи  кредитно-грошової системи.

2.Середньотермінові  ( 7-11 років)  – кризи промислового виробництва   товарів.

3.Великі ( 40 – 60 років ) – пов‘язані  з періодично виникаючою необхідністю  технологічного відновлення способу  виробництва.

   Коливання реального ВВП  простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У тривалому періоді, більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

   Для визначення тенденції  економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються.

   Між високим і низьким  рівнем безробіття є такий  його рівень, який називають природною  нормою безробіття. За природної  норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

   Упродовж ділового циклу  фактичний ВВП відхиляється від  природного. У роки спаду фактичний  ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП - розривом. Цей розрив може бути зі знаком "плюс", зі знаком "мінус" або дорівнювати нулю. ВВП - розрив зі знаком "плюс" означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги.

Протилежна ситуація простежується, коли ВВП - розрив має знак "мінус". Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають  прискорено зростати.

   Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

   Валовий внутрішній продукт,  як уже зазначалося, обчислюють  трьома методами:

       1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг  (за видатками — метод кінцевого використання);

       2) як суму грошових  доходів, отриманих від виробництва  продукції у цьому році (за  доходами — розподільний метод);

      3) як суму доданої  вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Додана вартість – різниця між  вартістю вироблених товарів і послуг і вартістю витрат на виробництво  й реалізацію продукції.