Система національних рахунків та її макроекономічні показники в Україні

   Основними товарними групами  у споживчому кошику є продукти  харчування, одяг, житло, транспортні  послуги, освіта, книги, медичні  послуги, предмети особистої гігієни тощо.

   Для виявлення динаміки  загального рівня цін обчислюють  також індекс Пааше. У цьому  разі змінними вагами є структура  виробництва розрахункового року.

   Індекс Пааше, обчислений  для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають  дефлятором ВВП.

   Індекс Фішера, як середнє  геометричне значення індексів  Леспейреса і Пааше, згладжує  неточності в оцінці зростання  загального рівня цін, притаманні  індексам зі змінними і постійними  вагами.

   Індекси цін використовують  для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо.

Як нам уже відомо, на величину номінального ВВП впливають два  чинники: 1) фізичний обсяг виробництва  і 2) рівень цін, а на величину реального  ВВП — лише обсяг виробництва.

            Звідси випливає, що дефлятор  ВВП — це відношення номінального  ВВП до реального. Темп зростання  реального ВВП дорівнює темпові  зростання номінального ВВП мінус  значення дефлятора ВВП: Темп  зростання реального ВВП = Темп  зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

   Зведення номінального ВВП  до реального відбувається шляхом  інфлювання та дефлювання. Якщо  дефлятор ВВП більший за одиницю,  то зведення номінального ВВП  до реального називають дефлюванням.  Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

  У базовому році номінальний  і реальний ВВП дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП рівний одиниці. Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВП є основним показником стану сфери цін. Існує закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття , порівняно з його природним рівнем, на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 -3 %.

  Четвертою сферою макроекономіки  є зовнішньоекономічна сфера.

   Більшість країн світу  бере активну участь у міжнародному  поділі праці. Економічні зв'язки  країн здійснюються в різноманітних  формах: країни та їхні фірми експортують та імпортують товари і послуги, позичають кошти в іноземців і надають їм позики, створюють підприємства за кордоном, громадяни одних країн подорожують до інших як бізнесмени або туристи і т.п.

   Для характеристики сфери  зовнішньоекономічних відносин застосовують різні показники. Офіційним показником, у якому відбиваються всі форми зовнішньоекономічних зв'язків країни, є її платіжний баланс. Аналіз платіжного балансу дає змогу судити про стан справ країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

   Платіжний баланс — це  систематизований запис усіх  міжнародних операцій резидентів  країни з нерезидентами за  певний проміжок часу, як правило,  за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній, наприклад у доларах США.

       Він містить  стандартні компоненти, які передбачає  методика його обчислення, рекомендована  МВФ. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

   Платіжний баланс складається  з двох підрозділів — дебету  і кредиту. Для складання платіжного  балансу використовують метод  подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю. Більшість записів у платіжному балансі відображає зовнішньоекономічні операції, в яких одні економічні цінності обмінюються на інші економічні цінності. Тому в рахунках платіжного балансу роблять подвійний запис. Припустімо, наприклад, що вітчизняне підприємство експортувало за кордон товарів на суму 20 млн дол. США. У цьому разі в підрозділі платіжного балансу "кредит" буде зареєстровано експорт, а в підрозділі "дебет" — збільшення іноземної валюти на ту саму суму: Кредет – 20 млн. грн.  Дебет + 20 млн. грн.[11]

   Доходи учасників ринкової  економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Сектор домогосподарств сьогодні складається в Україні приблизно з 14 мільйонів одиниць.

   Доходи домогосподарств, або особисті доходи, — це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

        Основними  складовими грошових доходів  є оплата праці, доходи від  підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

   Натуральні доходи —  це передовсім продукція, вироблена  домогосподарствами для власного  споживання.

   Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

   Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (3):

ВД = С + 3.

   Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

   Найважливішим видом грошового  доходу є заробітна плата, що  являє собою ціну трудових  послуг/які надають наймані працівники  різних професій. Номінальна зарплата  — це сума грошей, отримана  найманим працівником за певний  проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

Гл. ІІІ Система національних рахунків в макроекономічному аналізі  економіки України

§1. Історія впровадження системи  національних рахунків

           З’явившись  п’ятдесят років тому в країнах із ринковою економікою у відповідь на потребу органів державного управління в інформації макроекономічного характеру, необхідної для регулювання ринкової економіки, СНР сьогодні є в усьому світі важливим розділом економічної статистики та загальної системи економічної інформації. У багатьох країнах вона стала важливим елементом загальної системи державного управління.

           Завдання  щодо застосування СНР в Україні  набуло актуальності у зв’язку  зі здійсненням ринкових реформ, наслідком яких адміністративно-командна, планова економіка повинна трансформуватись у ринкову. Зрозуміло, що для макроекономічного аналізу та прогнозування ринкової економіки необхідна система показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою макроекономічних показників і є СНР.

            На початку 90-их років було  розроблено Державну програму  переходу на міжнародну систему  обліку і статистики та складання  національних рахунків України.  У процесі реалізації програми  щодо розробки СНР України як комплексу взаємопов’язаних економічних рахунків і допоміжних таблиць, що характеризують економічну діяльність країни, Держкомстат України відпрацював методологію складання консолідованих національних рахунків та обчислення макроекономічних показників, які відповідали б вимогам міжнародних стандартів.

           Проте,  треба пам’ятати, що розробка  і впровадження в економічну  практику СНР України здійснюється  в умовах перехідного періоду  від адміністративно-командної до  ринкової економіки, а це зумовлювало своєрідність підходу до даної проблеми. Ця своєрідність випливала із потреби збереження на певний період звичних інформаційних характеристик розвитку економіки та відсутності адекватної СНР інформаційної бази. З урахуванням реальних обставин на початку 90-их років обрали шлях інтеграції СНР і балансу народного господарства(БНГ),  який використовували до цього як методологічну базу для обчислення основних макроекономічних показників, обґрунтування пропорцій процесу відтворення тощо. Інтеграція СНР і БНГ передбачала формування СНР паралельно із використанням інформаційної бази БНГ і поступову гармонізацію понять, класифікацій і визначень. Це передбачало також визначення та описання подібності та відмінності між СНР і БНГ, уточнення  та виміру розбіжностей між потоками та їх елементами, які враховуються по-різному в обох системах макроекономічного рахівництва, усунення або скорочення різних випадкових розбіжностей між ними.

            Практичне застосування інтегрованої  системи означало систематичне  виявлення розбіжностей та їх подолання при обчисленні макроекономічних показників, при складанні рахунків і допоміжних таблиць, між потоками матеріальних продуктів і послуг та нематеріальних послуг, між доходом, створеним у сфері матеріального виробництва і в нематеріальній сфері та ін.. Внаслідок всього цього впровадження СНР в економічну практику почали здійснювати у декілька етапів.[12]

            Першим етапом цієї роботи  була розробка методології та  організація регулярних розрахунків  ВВП та інших макроекономічних показників за поточними та постійними цінами, а також галузями та за структурою кінцевого використання у поточних цінах. Перші оцінки цього показника було одержано за спрощеною методологією шляхом так званих перехідних ключів на основі національного доходу (чистої продукції галузей матеріального виробництва), розрахованого на основі методології БНГ. У методологічному відношенні офіційні дані з ВВП у цілому були результатом пріоритетного застосування виробничого методу обчислення ВДВ та «залишкового» розрахунку валового прибутку у його доходному складі(розподільчий метод). Такий підхід був характерний і для розрахунку національного доходу в системі БНГ, де залишковим методом обчислювали так звані елементи чистого доходу (сукупна стаття, до якої входили вартість нематеріальних послуг, деякі податки). Було розроблено методологією обчислення ВВП і за методом кінцевого використання. Проте його застосування у економічній практиці внаслідок відсутності потрібної економічної інформації було обмеженим.

          Формування та обчислення ВВП є можливим або з макрорівня, тобто на основі складання зведених консолідованих рахунків внутрішньої економіки, або з нижчого рівня – рівня галузей і секторів економіки. Враховуючи необхідність застосування загальних принципів СНР в умовах перехідного періоду нашої економіки і недостатню розробленість інформаційної бази, було визнано за потрібне прийняття першого підходу. Тому на другому етапі було розроблено методологію і здійснено складання основних зведених національних рахунків України та рахунків за секторами економіки. Це сталося у 1994р.. Отже, включно по 1994 р. складання національних рахунків відбулося паралельно з розробкою системи БНГ і з використанням його підсумків. Починаючи з 1995 р. Держком Мінстат України згорнув більшість розділів системи БНГ і перейшов до безпосередніх розрахунків ВВП на власній основі.

           На  третьому етапі має здійснюватися  розробка методології складання  рахунків та обчислення показників  за галузями економіки. У новій  СНР-93, яку спільно з ООН прийняли впливові світові фінансово-економічні організації, для відображення доходного складу ВВП (за розподільчим методом) передбачено окремий рахунок утворення доходу, який розташований безпосередньо за рахунком виробництва і характеризує розподілом ВВП і ВДВ на первинні доходи, створенні економікою. Ззовні може здатися, що структура переглянутої СНР віддає перевагу  виробничому рахунку та одноіменному методові обчислення ВВП, оскільки складання рахунка утворення доходу формально можна звести до розподілу наперед визначеного ВВП і ВДВ. В дійсності така будова, хоча і більш послідовно показує економічний оборот, є до певної міри даниною традиціям країн з перехідною економікою та країн «третього світу», де історично національний облік виробництва було налагоджено краще, ніж облік доходів. Подібні традиції були характерними і для республік колишнього СРСР. У так званій єдиній системі народногосподарського обліку ці об’єкти  обліку (виробництва і доходів) були роз’єднані навіть організаційно: інформаційні потреби виробничого обліку забезпечувалися статистичною звітністю ЦСУ, а обліку доходів – бухгалтерською звітності Мінфіну. І це при тому, що зведення підсумків бухгалтерської звітності для одержання зведених рахунків підприємницького сектору протягом багатьох років здійснюють статистичні органи.

          За умови  належної організації первинного  обліку виробництва і доходів  обчислення ВВП розподільчим  методом (за доходами) обіцяє бути  точнішим за всі інші, оскільки  їх первинна основа – бухгалтерська  звітність – перебуває під найдійовішим у сучасних умовах податковим контролем. Існує думка, що за цим методом дані про ВВП можна одержати набагато швидже, ніж, скажімо, підсумки виробничого рахунка. Отже, перехід на принципи СНР та складання національних рахунків здійснюється в умовах поки що недосконалої методологічної та інформаційної бази. Тому розроблені національні рахунки не повністю відповідають вимогам міжнародних стандартів СНР.