Соціально-економічна безпека підприємства

6. Відомості  про персонал підприємства:

чисельність персоналу  підприємства;

визначення  осіб, що приймають рішення, та їхня філософія.

7. Відомості  про принципи керівництва підприємством:

застосовувані і перспективні методи керівництва  виробництвом;

факти ведення  переговорів, предмет і цілі нарад  і засідань органів керування;

плани підприємства щодо розширення виробництва;

умови продажу і злиття фірм.

8. Інші відомості:

важливі елементи систем безпеки, кодів і процедур доступу до інформаційних мереж  і центрів;

принципи організації  захисту комерційної таємниці. Інформація фірми, що становить комерційну таємницю, за важливістю може належати до чотирьох рівнів:

1. Життєво важлива  - незамінна інформація, наявність  якої стратегічно необхідна для  функціонування підприємства. Витік  цієї інформації ставить під  загрозу самофункціонування організації  (підприємства).

2. Важлива - інформація, процес ліквідації наслідків витоку якої складний або пов'язаний з великими витратами.

3. Корисна - інформація, витік якої завдає матеріальної  шкоди підприємству, однак воно  може ефективно функціонувати  й у разі витоку цієї інформації.

4. Неістотна  - інформація, витік якої не завдає матеріального збитку підприємству і не впливає на його функціонування.

Інформація, що належить до перших трьох рівнів, є  комерційною таємницею. Для збереження відомостей, що становлять комерційну таємницю, наказом по підприємству потрібно ввести такі нові грифи інформації за ступенем важливості:

- для життєво важливої - комерційна таємниця З (КТ 3);

- для важливої - комерційна таємниця 2 (КТ 2);

- для корисної - комерційна таємниця 1 (КТ 1).

Уся ця інформація має різну цінність для підприємця, і розголошування її може призвести (або не призвести) до загроз економічній безпеці різного ступеня важкості. Тому інформацію доцільно поділяти на три групи:

а) інформація для  відкритого користування будь-яким споживачем у будь-якій формі;

б) інформація обмеженого доступу - тільки для органів, що мають  відповідні законодавчо встановлені  права (міліція, податкова поліція, прокуратура);

в) інформація тільки для працівників (або керівників) фірми. Інформація, що належить до другої і третьої груп, є конфіденційною і має обмеження у розповсюдженні.

Отже, конфіденційна  інформація - це документована (тобто  зафіксована на матеріальному носієві  і з реквізитами, що дають змогу  ідентифікувати її) інформація, доступ до якої обмежується відповідно до законодавства України. Частина цієї комерційної інформації становить особливий блок, і її можна віднести до комерційної таємниці.

Комерційна  таємниця підприємства - це інформація, що не є державним секретом і пов'язана  з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та ін. Розголошування (передача, витік) її може завдати збитку інтересам фірми. Така загальна характеристика категорії "комерційна таємниця" підприємства є законодавчо правильною.

Узагальнення  різних поглядів вітчизняних і зарубіжних авторів дає змогу дати розширене трактування цієї складної категорії. У найбільш загальному вигляді вона охоплює інформацію про:

- торговельні відносини фірм;

- організацію і розміри обороту засобів;

- стан ринку збуту;

- банківські операції;

- постачальників і споживачів;

- сутність патентів;

- структуру капіталів;

- плани інвестицій;

- укладені контракти;

- формування ціни на товар;

- розмір прибутку і обсяг виробництва.

До виробничої таємниці належить інформація про:

- способи виробництва і технології;

- організацію праці;

- технічні відкриття і винаходи;

- цілі і характер дослідницьких робіт.

Доцільно також  у загальному обсязі комерційної  інформації виділити два основні  блоки. Такий підхід передбачає, що до категорії науково-технічної  і технологічної інформації належать відомості про конструкцію машин і устаткування, використовувані матеріали, метоли і способи виробництва, дизайн, програмне забезпечення ЕОМ та ін.

До категорії  ділової належить інформація про:

- фінанси підприємства (фінансова звітність, стан розрахунків з клієнтами, заборгованість, кредити, платоспроможність, прибуток, собівартість продукції та ін.);

o стратегічні  й тактичні плани розвитку  виробництва, зокрема з використанням  нових технологій, винаходів, ноу-хау;

- плани та обсяги реалізації продукції (плани маркетингу, характер і обсяг торговельних операцій, рівень цін, складські запаси);

- аналіз конкурентоспроможності своєї продукції, ефективності експорту й імпорту, передбачуваний час виходу на ринок;

- плани рекламної діяльності;

- списки торгових та інших клієнтів, конкурентів, відомості про взаємини з ними, їх фінансове становище, умови контрактів та ін.;

- методи і організацію управління;

- власну оцінку характеру і репутації персоналу та підприємства;

- систему організації праці.

На практиці керівники і підприємці не завжди цілком чітко уявляють собі, що означає  поняття "комерційна таємниця", як її слід охороняти і як результати подібної роботи можуть впливати на економічний  стан підприємства.

За оцінками експертів, втрата лише чверті інформації, що належить до комерційної таємниці, забезпечує вагомі переваги конкурентам і протягом кількох місяців призводить до банкрутства половини фірм, що припустилися витоку інформації. Є всі підстави вважати, що в процесі розвитку ринкових відносин із властивими їм конкуренцію і господарським розрахунком підходи до охорони комерційної таємниці радикально зміняться.

У ринковій економіці  інформація є товаром і її отримання, зберігання, передача та використання мають відповідати законам товарно-грошових відносин. Кожен власник має право охороняти свої інтереси і захищати необхідну інформацію, отримуючи при цьому певну свободу підприємництва. Право на таємницю означає обмеження державного втручання в економічне життя підприємства і захист його інтересів піл час взаємодії з іншими суб'єктами ринкових відносин. На відміну віл державних і військових таємниць, комерційна таємниця є власністю конкретного підприємства. її головне призначення - забезпечувати підприємству економічні переваги в конкурентній боротьбі.

В економіці  України держава в особі своїх  численних органів тривалий час  посідала монопольне становище в  засекречуванні н охороні різної інформації. Це пояснювалося переважною часткою державної власності  на засоби виробництва і продукти праці. Часто виникали ситуації, коли країна поступалася пріоритетами в різних галузях науки і виробництва через безгосподарне ставлення до пропозицій раціоналізаторів, винахідників і вчених. Продукти інтелектуальної діяльності йшли за кордон, а через деякий час за значні валютні кошти нам доводилося купувати там продукцію, виготовлену з використанням наших розробок.

Витоку за кордон інтелектуальної продукції (ідей, пропозицій, винаходів, відкриттів) багато в чому сприяла практикована раніше в країні система привласнення вчених ступенів, орієнтована на кількість статей, опублікованих в зарубіжних наукових журналах. Такі "легальні" канали просочування інтелектуальної інформації були надзвичайно широкими. Витрачаючи чималі кошти на її отримання, ми часто "за дякую" віддавали її західним фірмам, які мали від її використання великі доходи.

За нинішніх ринкових конкурентних відносин просочування такої інформації може негативно  позначитися на становищі підприємства в боротьбі за споживача. Саме тому тепер доцільно юридично точно визначати категорію і правовий статус комерційної таємниці, розробляти механізм відповідальності за її розголошування. Інтереси окремих підприємств мають бути підпорядковані інтересам країни. Паралельно із розвитком приватизації і становленням підприємництва в нашій країні потрібно створити систему, що забезпечує продаж інформації підприємства за кордон без збитку для держави в цілому. У промислово розвинених країнах аналоги таких систем є. Вони передбачають різні ефективні методи економічної дії на приватних підприємців, котрі на збиток національним інтересам країни дозволяють собі порушувати заборони держави на експорт науково-технічної продукції.

У нашій країні нині немає законодавчого захисту  комерційної таємниці, не практикується  широке вжиття заходів економічної відповідальності при вирішенні цієї проблеми, не напрацьовано відповідну судову практику. Можливо, саме тому в реальному житті підприємств процвітає явне і таємне безоплатне запозичення інтелектуальної власності і комерційної інформації конкурентів (кооперативів, малих підприємств і приватних осіб).

Економічна  безпека підприємств порушується  насамперед тоді, коли його співробітники  працюють за сумісництвом в інших  місцях, використовуючи при цьому  документацію (методики, креслення, програми та ін., створену на основному підприємстві, але юридично не закріплену в його власності. Адже саме ця інтелектуальна продукція (знання й технологія) часто становить найбільш цінний капітал підприємства. Будь-який суб'єкт господарських відносин, що використовує цю інформацію, зобов'язаний укладати з підприємством договір і віддаванні йому частину прибутку, отриманого від використання досягнень. Проте нинішній економічний і правовий стан опрацьовування цього питання не дає змоги підприємству - власникові інформації заявити і реалізувати свої претензії.

Для вирішення  цієї проблеми доцільно законодавчо обмежити (а іноді й повністю заборонити) безкоштовне використання досвіду окремих підприємств. Водночас потрібно регламентувати порядок купівлі-продажу пріоритетних розробок з урахуванням їх реальної ринкової вартості. Підприємці мають підготуватися до переходу внутрішнього ринку на патентно-ліцензійну систему охорони промислової власності. На підприємствах доцільно зміцнити відповідні підрозділи патентно-ліцензійних відділів, ввести досвідчених фахівців у маркетингові служби, організувати власними зусиллями ефективну систему захисту інформації.

Фахівці науково-технічних, виробничих, економічних та інших  служб підприємства повинні навчитися  правильно й конкретно (у вартісній  формі) оцінювати передбачувані  та реальні втрати фірми внаслідок просочування інформації, віднесеної до категорії комерційної таємниці.

У найбільш загальному вигляді втрати підприємства від  недотримання умов конфіденційності призводять до того, що:

- знижуються можливості продажу ліцензій на власні наукові розробки, втрачається пріоритет в освоєних галузях науково-технічного прогресу, зростають витрати на переорієнтацію діяльності дослідницьких підрозділів;

- виникають (створюються конкурентами) труднощі в закупівлі сировини, технології, устаткування та інших компонентів, необхідних для нормальної виробничої діяльності;

- обмежується співпраця підприємства з діловими партнерами, знижується вірогідність укладання вигідних контрактів, виникають проблеми у виконанні договірних зобов'язань;

- зростають витрати підприємства на створення нової ринкової стратегії, зміну структури маркетингових досліджень та ін.; виникає реальна загроза застосування економічних санкцій щодо винних у розголошуванні комерційної таємниці.

Точний вартісний  розрахунок сукупного розміру всіх втрат досить складний, трудомісткий, а іноді просто неможливий через брак достовірних початкових даних. Тому в більшості випадків достатньо укрупненої експертної оцінки втрат підприємства, зумовлених недотриманням вимог захисту інформації.

Компенсація перелічених вище втрат підприємства часто вимагає значних додаткових витрат, що знижує ефективність виробництва загалом і можливість успіху в конкурентній боротьбі. Саме тому питанням захисту комерційної таємниці нині приділяється дедалі більше уваги.

5. ДІЛОВА (КОРПОРАТИВНА) РОЗВІДКА

Кожне підприємство прагне стати конкурентоспроможним на ринку виробництва та реалізації продукції (послуг), і для цього йому необхідно постійно вдосконалювати технологічні процеси, використовувати сучасні досягнення науки і техніки, вводити ноу-хау, автоматизувати облік, підвищувати рівень знань персоналу тощо.

Сучасна ринкова економіка  ставить завдання щодо забезпечення суверенітету й незалежності України: свобода, справедливість, безпека, розвиток науки і техніки, прогрес, а отже, отримання й захист інформації, потрібної для маркетингової діяльності та прийняття управлінських і стратегічних рішень щодо розвитку бізнесу.

Питаннями розвитку та організації  економічної розвідки займаються як державні, так і недержавні структури. В ринкових умовах саме недержавні структури економічної безпеки через свою мобільність, краще матеріальне забезпечення, маневрування та розосередження на сучасних ринках мають більші можливості для отримання й аналітичного опрацювання інформації, розроблення стратегій і тактичних прийомів розвитку економічної розвідки.