Спеціальні питання відповідальності за співучасть

 

         План.

Вступ.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочини.

1.1.Види співучасників.

1.2.Форма співучасті.

2.  Кримінальна відповідальність  співучасників.

3.  Спеціальні питання відповідальності за співучасть.

     3.1.Ексцес виконавця.

     3.2.Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину.

4.  Причетність до  злочину.

Висновок.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   Вступ.

Актуальність теми дослідження. Забезпечення розбудови України як демократичної, незалежної, суверенної, соціальної та правової держави, що передбачає ст. 1 Конституції України, вимагає насамперед досягнення відповідних успіхів у боротьбі із злочинними посяганнями на ці суспільні цінності. Як свідчить сьогоденна практика, найбільшу шкоду українському державотворенню чинить злочинність та особливо її частина, що називається груповою.  Сьогодні значна кількість злочинів відбувається в співучасті, що обумовлює їх підвищену суспільну небезпеку.

Згідно ст. 28 Кримінального  кодексу України злочин визнається таким що вчинений групою осіб якщо у ньому брали участь декілька два або більше виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб якщо його спільно вчинили декілька осіб дві або більше які заздалегідь тобто до початку злочину домовилися про спільне його вчинення. 
       Вивчення основних характеристик співучасті в злочині неможливо без визначення його форм і видів. Тим більше, що від їхньої специфіки залежить відповідальність осіб, що вчинили злочин у співучасті, кількість злочинців, що входять до групи, тощо.

Сьогодні злочин, вчинений групою осіб за попередньою  змовою чи без неї, має свої соціальні  і правові особливості. Відміні  юридичні ознаки цих злочинів, дозволяють виділити їх серед інших. 
        Проблеми кримінальної відповідальності за вчинення групових злочинів досліджували – Галиакбаров Р.Р. (Групповое преступление: постоянные и переменные признаки, 1973); Городецький Ю.В. (Добровільна відмова при співучасті, 2002); Гуторова Н.О. (Вчинення злочину організованою групою, 1996); Зелинский А.Ф. (Бывает ли преступная группа неорганизованной, 1998; Криминальная психология, 1999); Ковальов М.І. (Соучастие в преступлении, 1960, 1962); Кваша О.О. (Організатор злочину, 1999); Коржанський М.Й. (Кваліфікація злочинів, 1998, 2002); Марчук Е.К. організацій, 1998); Тельнов П.В. (Понятие и квалификация групповых преступлений, 1974) та деякі інші дослідники. 
       В той же час загальна проблема кримінальної відповідальності за злочи-ни, вчинені групою осіб, не має і сьогодні задовільного вирішення. Ні докт-рина кримінального права, ні кримінальне законодавство України не мають чітко визначеного поняття і ознак злочинної групи. Не зовсім чітко і послі-довно визначено поняття злочинної групи у ст.28 КК України.

Тому в данній курсовій роботі я описала поняття співучасті, тому що без співучасті немає і злочинної групи. Також розкрили поняття про види і форми співучасті, відповіли на питання про кримінальну відповідальність як співучасників так і групи осіб що вчинили злочин.

Курсова робота грунтується на працях українських та російських вче-них-юристів в галузі кримінального права.

Метою курсової роботи є аналіз понятть та ознак  співучасті, види співучасті, форми  співучасті, відповідальність співучасників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

Співучасть у злочині  є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду діяльність має свої правові  особливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. Її специфіка полягає в  тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його під-вищену суспільну небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинен-ня злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, усклад-нює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Вчинення окремих видів  злочинів можливе лише у співучасті(наприклад, участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі (ст.257КК),у біль-шості ж випадків воно утворює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів (наприклад, ч.3 ст.152, ч.2 ст.185, частини 2 і 3 ст.206).

Відповідно до ст.26КК, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення поняття «співучасть» включає в  себе такі озна-ки: 1)наявність двох або більше суб’єктів злочину, які беруть участь у вчи-ненні одного і того умисного злочину; 2)спільність їх участі у злочині;          3) умисний характер діяльності співучасників.

Слід мати на увазі, що співучасть не створює будь-яких особливих, ін-ших підстав відповідальності – підставою відповідальності є  склад злочину (ч.1 ст.2 КК), але вчинюваний у співучасті. Те, що норму про співучасть вмі-щено в Загальній частині КК, означає лише одне – ця норма має застосовува-тися у будь-якому випадку вчинення злочину, передбаченого в Особливій частині КК, але за наявності ознак співучасті. Наприклад, положення ст.26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, згвалтувань, викра-дення наркотиків тощо.

При розкритті поняття  співучасті слід встановлювати її об’єктивну та суб’єктивну сторони. Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (дома або більше)суб’єктами злочину спільно. Суб’єктивні ознаки – вказівкою, що співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. Отже, при окресленні об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність.

Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що: 1) співучасть є тіль-ки там, де в злочині беруть участь кілька осіб, тобто дві або більше. Причому кожна з цих осіб повинна бути особою фізичною, осудною і досягти віку кри-мінальної відповідальності; 2) співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті містить у собі такі три моменти:

а) злочин здійснюється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників  можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них робить у вчинення злочину свій внесок.

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в  результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожен із них виконував у злочині. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається тим, що вчинив виконавець злочину;

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Діяльність кожного співучасника має за часом передувати тому злочину, що вчинює ви-конавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити цей злочин.

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умис-ного злочину. У законі суб’єктивну сторону співучасті у злочині виражено словами – злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

а)співучасть можлива  лише в умисних злочинах;

б)всі особи, що беруть участь у злочині діяють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації.

1. Перш за все, з закону випливає однозначний висновок – співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможливою.
2. При співучасті не тільки діяння має бути умисними, але і всі співучас-ники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діяє умисно – співучасті не має. Діяти умисно при співучасті означає, що всі спів-учасники мають спільний умисел. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Причому змова – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті. Вона може мати різний характер, виражатися різним способо. У біль-шості випадків така змова має усний характер, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й письмова змова, змо-ва за допомогою використання технічних систем.

Умисел при співучасті містить інтелектуальні та вольові моменти. Од-нак, оскільки злочини вчинюється в співучасті, ці моменти мають свою спе-цифіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник  усвідомлює суспільну небезпечність  не тільки вчиненого ним особистого діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Іншими словами. Співучасник повинен бути обізнаний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у су-сіда рушницю для полювання і сусід дає рушницю, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому вико-навцю саме для вчинення вбивства. Має місце співучасті, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у ба-жанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець.

 

 

 

1.1.Види співучасників.

 Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. Частина 1 ст.27 передбачає, що поряд із виконавцем спів-учасниками визначаються організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) відповідно до ч.2 ст.27 визначається осо-ба, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають криміналь-ній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Із цьго визначен-ня випливає, що виконавцем є співучасник, що повністю або частково вико-нує те діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони вчинюванного злочину. Наприклад, при розбої виконавцем цього злочину є не тільки той, хто вилу-чає майно у потерпілого, а й той, хто в момент вилучення застосовує насиль-ство до потерпілого, примушуючи його віддати майно, або позбавляючи його можливості покликати когось на допомогу.

Без виконавця немає співучасті, бо тільки він здійснює задумане, віе реа-лізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець є виз-начальною, центральною фігурою в співучасті.

Далі, із закону випливає, що виконавцем визнається й особа, що вико-ристовує для вчинення злочину осіб,які не є суб’єктами злочину. У цих ви-падках має місце посередня винуватість (інакше її називають посереднє за-подіяння чи посереднє виконання). Вона має місце там, де як фактичний        (фізичний) виконавець злочину виступає особа, яка за кримінальним законом не є суб’єктом внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок малолітніх). У таких випадках особа, що фактично вчиняє злочинні дії, не не-се кримінальної відповідальності внаслідок відсутності ознак суб’єкту зло-чину. А виконавцем злочину є особа, яка використовує неосудного або особу, що не досягла віку кримінальної відповідальності.

Організатор (ч.3 ст.27) – це особа, що організувала вчинення злочину чи керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатор посідає особливо місце в співучасті, він немов би стоїть над всіма співучасниками, спрямо-вуючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, що організувала вчинення злочину, - це співучасник, що об’єд-нує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, намічає план вчинення злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.

Організатором є також  особа, що керувала підготовкою чи вчиненням  злочину: тут йдеться про головну  роль при вчиненні конкретного злочину (особа готує вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо).

Крім того, організатором  визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очо-лювати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох чи більш груп. Створення і керівництво групою може полягати в розробці самої стратегії майбутньої злочиної діяльності (як правило, за наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце ідейне обгрунтування органі-зованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими зло-чинними групами.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування зло-чиної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, що здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фі-нансує виробництва чи транспортування заборонених предметів – наркоти-ків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Організатором, також, визнається особа, що організувала приховування злочинної  діяльності організованної групи чи злочинної організації (наприк-лад, випадок так званого «укриття»  такої групи з боку працівника правоохо-ронного органа, організація «схованок» зброї злочинних груп  та інше).

Підбурювачь (ч.4 ст.27) – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тобто викликала у виконавця чи в інших співучасників рі-шучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення конкреного злочину.

З об’єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчи-нити злочин, він ставитьсвої дії в причинний зв’язок із тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому полягає спільність діяння підбурювача з діяннями інших співучасників. Способи схилення можуть бути різними. Це може бути домовленість, підкуп, погрози, фізичний примус чи інші подібні дії – наприклад наказ тощо.

З суб’єктивної сторони у підбурювача має місце тільки прямий умисел на вчинення виконавцем певного конкретного злочину: не схиляння взагалі, а схиляння до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, згвалтування).