Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Пособник (ч.5ст.27) – це особа, яка порадами, вказівками, наданням за-собів чи знарядь, усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину означає, що пособник своїми діями чи без-діяльністю зміцнює бажання, рішучість виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість вже має місце, але він зміцнює її, укріплює умисел на вчинення злочину.

У частині 5 ст.27 законодавець не тільки дає загальну характеристику пособництва, а й перелічує його види. З цього погляду всі пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне - це сприяння вчиненню злочину іншими спів-учасниками наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод. Тобто, надання засобів чи знарядь, полягає в тому, що пособник передає в розпо-рядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнення співучасниками іх злочинних намірів. Наприклад, пособник може надати знаряддя злому, відмички, зброю, транс-порт, кошти тощо і тим самим сприяти вчиненню злочину.

Усунення перешкод здійсненню злочину, тобто тих, що заважають  здійс-ненню злочинних намірів співучасників. Приміро, пособник може для полег-шення вчинення крадіжки отруїти чи приручити собаку, що охороняє склад, він може стояти на «сторожі»; перерізати проводи телефонного зв’язку; зали-шити відкритими двері сховища тощо.

Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуван-ню злочину. Прикладом можуть бути випадки виконання в злочинній групі функцій охоронця. Коли охоронець, наприклад, супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває преш-коди для вчинення задуманого, сприяє здійсненню злочину.

б) пособництво інтелектуальне – це надання порад, вказівок, а також заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби чи знаряддя вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Тобто, дача порад, вказівок полягає в тому, що пособник може, наприклад, пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки, або порекомендувати, як можна втягнути у вчинення злочину інших осіб, яким шляхом слідувати після скоєння злочину, щоб уникнути затримання, як подолати з найменшими втратами опір потерпілого, тощо.

Заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби чи знаряддя вчи-нення злочину,сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії та практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочину. Зміст обіцянки може бути різним: наприклад, надати злочинцю тимчасове житло; підготувати йому підроблені документи, змінити зовнішність тощо; переховувати в спеціальному сховищі вогнепальну зброю; знищити підроблені документи тощо.

Приховування предметів, здобутих злочинним шляхом – це, наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки; купівля або збут предметів, здобутих злочинним шляхом тощо.

 

 

 

 

Форми співучасті.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

У часті 1 ст.27 передбачено, що співучасниками є виконавці, організато-ри, підбурювачі та пособники, а в ч.2 ст.27 названі співвиконавці. Отже, мож-лива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні ролі: один – виконавець, другий – пособник, третій – підбурю-вач тощо. Тим самим, у ст.27, виходячи з об’єктивних ознак співучасті, а саме з тієї ролі, що виконують співучасники у злочину, спіучасть поділяється на дві форми: просту і складну.

Проста спіучасть (співвиконавство, співвинуватість),має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконуютьоднорідну роль, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один із виконавцев погрожує жерт-ві ножем, інший б’є її, а третій виймає гроші з кишені. Однак, щодо форми співучасті іх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують діяння, опи-сані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони контретного складу злочину, у цьому випадку розбою.

Складна співучасть (співучасть із розподілом ролей) полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один чи кілька з них виконавці, інші – підбурювачі, пособники тощо.

За суб’єктивними ознаками, тобто за ступенем стійкості суб’эктивних зв’язків, за за стійкістю умислу ст.28 розрізняє чотири форми співучасті:

1. вчинення злочину групою осіб;
2. вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;
3. вчинення злочину організованою групою;
4. вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається виненим групою осіб, якщо його спільно  вчинили кіль-ка(два або більше) виконавців без попередньої змови  між собою. У цих ви-падках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (ін-ших) виконавця вже в процесі вчинення злочину(коли він вже розпочався), але до його закінчення. Тобто угодо (змова) на вчинення злочину має місце не до початку, а вже в процесі вчинення злочину, коли хоча б один із вико-навців вже почав його вчинювати. Цю форму співучасті передбачено в дея-ких статтях КК як кваліфікуючу ознаку злочину (наприклад, при згвалтуван-ні – ст.152, хуліганстві – ст.296, в такому військовому злочині, як непокора – ст.402 та ін). Наприклад, якщо до особи, яка вчинює хуліганство, приєдную-ться інші особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце ця фор-ма співучасті й винні несуть відповідальність за ч.2 ст.296.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили  кілька осіб (дві або більше), які  заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми спів-участі необхідна попередня змова (до початку злочину) співучасників на спі-льне вчинення злочину. Ця змова може відбуватися задовго до вчинення зло-чину, може відбутися безпосередньо перед злочином, але обов’язково до за-маху на нього. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб перед-бачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК, наприклад, у всіх ко-рисливих злочинах проти власності (статті 185-193) злочинах в сфері обороту наркотичних засобів (статті 305-311) та ін. Слід зазначити, що вчинення зло-чину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статті Особливої частини КК, вважається обставиною, що обтяжує призна-чення покарання (п.2 ст.67).

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готу-ванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і  більше), які попередньо зорганізувалися  у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всіх учасникам групи. Отже, по-перше, для організованої групи потрібна участь мінімум трьох осіб, тоді як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об’єднання. Стійкість групи – поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкретних обставин справи. Однак закон (ст.28) містить і конкретніші вка-зівки на ознаки, що свідчать про наявність більш тісної взаємодії між спів-учасниками порівняно з тим, як у такій формі, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Це і кількість злочинів, для вчинення яких ство-рюється організована група. Як правило, це кілька злочинів, хоча можуть бути випадки, коли організована група створюється для вчинення одного злочину. Наприклад, у випадках посягання на особливо важливі об’єкти (банк, військовий склад тощо).

Така група припускає  певну організаційну діяльність, що може бути різ-ною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть кількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розробка плану дій тощо.

Саме створення організованої  групи являє собою готування  до злочину, що планування вчинити її учасники. В деяких злочинах створення організо-ваної групи вважається вже закінченим злочином (наприклад ст.392).

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним  об’єднанням кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спіль-ної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координа-ції злочинної організації діяльності інших осіб, або забезпечення функціону-вання як самої злочинної організації, так і інших злочиних груп (ч.4 ст.28).

Тобто, злочинна організація  – це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості й низкою інших ознак.

Це, насамперед, об’єднання учасників, що характеризуються ієрархією його членів або структкрних частин. Ієрархія може виявлятися у встановле-ній підпорядкованості членів організації своїм керівникам, підпорядковані окремих структурних частин злочинної організації єдиному центру, в обо-в’язковості рішень, прийнятих організаторами для всіх інших учасників зло-чинної організації.

Друга найважливіша ознака злочинної організації – це створення  її для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, поняття яких дається в части-нах 3 і 4 ст.12. Злочинну організацію може бути створено для керівництва двох чи більше організованих груп або для забезпечення фукціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.

Для злочинної організації  характерним є наявність плану дій, поділ фун-кцій між учасниками організації чи окремими злочинними групами, які до неї входять тощо.

Особливістю злочинної  організації є те, що саме її створення, а також участь у ній утворюють закінчений злочин, що тягне за собою відповідаль-ність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК.

У деяких статтях Особливої  частини КК передбачено норми  про відпові-дальність учасників  злочинних організацій. Загальна норма,сформульована в ст.255, передбачає відповідальність за створення злочинної організації з ме-тою вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також керівництво чи сприяння зустрічі представників злочинних організацій чи організованих груп для спільного вчинення ними злочинів, або координації дій тощо. При-чому  саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких чи особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами злочинних організацій є: банда (ст.257), терорис-тична організація чи група (ст.258), воєнізовані чи збройні формування (ст.260). У цих статтях передбачені заохочувальні норми, що звільняють від відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу особи з орга-нізації, добровільного повідомлення органам влади про діяльність, сприяння у викритті її учасників.

 

 

 

 

 

2. Відповідальність співучасників.

Закон передбачає певні особливості щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання.

1. Відповідальність співучасників, що діють в організованій групі чи злочинній організації, визначається таким чином:

а) організатор організованої групи чи злочинної організації несе від-повідальність за всі злочини, вчиненні цими угрупуваннями за умови, якщо вони охоплювалися його умислом (ч.1 ст.30);

б) інші учасники (організованої  групи чи злочинної організації) не-суть відповідальність за ті злочини, у підготовці чи у вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний із них (ч.2 ст.30);

в) кваліфікація дій всіх цих співучасників настає за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення певного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від тієї ролі, яку вони ви-конували в злочині, несуть відповідальність безпосередньо за ст.257; всі учасники організованої групи, яка вчинила вимагання, - за ч.4 ст.189).

2. При простій співучасті, тобто співвиконавстві, відповідно  до ч.1 ст.29 всі співучасники несуть  відповідальність за тією статтею  Особливої частини КК, що вчинений  ними злочин.

3. При співучасті з  розподілом ролей питання про відповідальність вирі-шується так:

а) відповідно до ч.1 ст.29 виконавець (співвиконавець) відповідають за тією статтею Особливої частини  КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;

б) всі інші співучасники (організатор, підбурювач, пособник), згідно з ч.2 ст.29, відповідають за співучасть у тому злочині, який вчинив виконавець (співвиконавець). В цьому випадку дії цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст.27. Наприклад, пособ-ник вбивства відповідає за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визначається діями виконавця, за винятком низки випадків.

При вирішенні питання  про відповідальність співучасників  виникає про-блема щодо ставлення  їм у провину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочи-ну, що характеризують підвищену чи, навпаки, зменшену відповідальність виконавця. Ці питання вирішено в ч.3 ст.29, відповідно до якої:

1. Об’єктивні обставини (обставини, що характеризують об’єктивну сто-рону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем (наприклад, спосіб вчинення злочину), можуть бути поставлені у провину іншим співучасникам лише за умови, якщо вони заздалегідь знали про ці обставини, тобто були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не зна-ли про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть, а тому ці обставини не можуть визначити квалі-фікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особ-ливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали – виконавець відпо-відає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст.27 і ч.1 ст.115). У цих ви-падках дії співучасників кваліфікуються за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин – вбивство.
2. Суб’єктивні ознаки, що визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь відомі не були, вони поставлені їм у вину бути не можуть. Наприклад, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а ви-конавець, даши на це згоду, сам вбиває жертву, переслідуючи корис-ливу мету, то такий виконавець відповідає за п.6 ч.2 ст.115(вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керу-вався виконавець, - за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.115. якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він нестиме відповідальність за ч.4 ст.27 і п.6 ч.2 ст.115.
3. Обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність, але ха-рактеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасни-ки знали про їх наявність, ставляться у провину лише тому співучас-нику, на боці якого вони мали місце. Інакше кажучи, «особисті» обс-тавини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на від-повідальність інших співучасників. Якщо, наприклад, пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у здійсненні но-вого вбивства, то незалежно від того, чи знав пособник про це, чи ні, ця кваліфікуюча обставина йому у вину в будь-якому випадку не мо-же ставитися, вона характеризує лише особу виконавця. У цій ситуа-ції виконавець відповідає за п.13 ч.2 ст.115(вбивство вчинене повтор-но), а пособник – за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115. Чи, наприклад, коли мати в процесі пологів вбиває свою новонароджену дитину – її дії, врахову-ючи стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст.117 (діто-вбивство), як вбивство за пом’якшуючих обставин, а будь-який спів-учасник цього вбивства відповідатиме за ст.27 і ст.115, тобто за більш тяжке вбивство, оскільки особисті ознаки, що пом’якшують відпові-дальність матері немовляти, не можуть впливати на відповідальність інших співучасників.