Спеціальні питання відповідальності за співучасть

У вмпадку добровільної відмови кого-небудт із співучасників  – викона-вець і інші співучасники несуть відповідальність за готування чи замах на злочин залежно від того, на якій стадії їх діяльність було припинено ч.3ст.31.

5. Якщо є співучасник  намагався запобігти злочину,  який він повинен був вчинити,  але це йому не вдалося (виконавець все-таки довів злочин до кінця), то такі діїї співучасника розглядаються як діяльне каяття й оціню-ються як обставина, що пом’якшує покарання.

 

 

 

 

4. Причетність до злочину.

Співучасть у злочині  слід відрізняти від причетності  до злочину.

Причетність до злочину – це умисна дія або бездіяльність, яка пов’язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об’єктивної й суб’єктивної спільності зі злочинною діяль-ністю такої особи.

Діяльність, яка утворює причетність до вчиванюваного іншою особою (іншими особами) злочину, хоча і має певний зв’язок із таким злочином, од-нак вона :1) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину;    2) із необхідності не обумовлює його злочинний результат; 3) не утворює єд-ності наміру особи, яка вчинила злочин, і особа, яка причетна до його вчи-нення.

Суспільна небезпека  причетності до злочину обумовлюється  тим, що во-на створює умови для  вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, орга-нів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

У теорії кримінального  права традиційно виділяють три  види причетнос-ті: 1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 2) неповідломнення  про злочин; 3) потурання злочину. Але положення нового КК дозволяє виділити ще один вид причетності до злочину – заздалегідь не обіцяне сприяння учас-никами злочинних організацій (ст.256).

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину  – це умисна але заздалегідь не обіцяна діяльність особи по приховуванню злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або сприянню іншим чином приховуванню злочину. Згідно з ст.396 КК така діяльність є кримінально караною лише у випадку, якщо вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Таким чином, зазда-легідь не обіцяне приховування злочину невиликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, хоча при цьому з формальної точки зору не перестає бути причетністю до злочину.

Укриття злочинноїдіяльності  учасників злочинних організацій  буде заз-далегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення  організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною  органі-зацією.

Неповідомлення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаю-чи про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомлює про це відповідним органам.

Неповідомлення про  злочин є причетністю до злочину  як у випадку, ко-ли воно не було заздалегідь  обіцяним, так і у випадку, коли воно було обіця-не до моменту підготовки чи вчинення злочину. У ч.7 ст.27 КК прямо зазна-чено, що не є співучастю обіцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин.

Чинний КК не передбачає такого спеціального складу злочину, як непо-відомлення про злочин. Особи, які вчинилинеповідомлення про достовірно відомий злочин, підлягають кримінальній відповідальності, якщо вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину. Це може бути, наприклад, тоді, коли неповідомлення про злочин є складовою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст.396 КК). Неповідомлення про злочин, поєд-нане із завідомо неправдивим показанням або відмовою свідка давати пока-зання, за наявності підстав підлягає кваліфікації за ст.384 або ст.385 КК. Якщо заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, яуі сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст.256 КК.

Потурання злочину  – це невиконання особою покладених на неї юридич-них обов’язків по запобіганню чи припиненню злочину. Потурання характе-ризується бездіяльністю особи, тобто невчиненням нею необхідних для при-пинення злочину дій, які у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину.

У теорії кримінального  права розрізняють потурання  у широкому та ву-зькому розумінні. у широкому розумінні, потуранням визнається бездіяль-ність будь-якої особи, яка не припиняє правопорушення, створює умови для його вчинення. Потурання у вузькому розумінні означає тільки бездіяльність спеціально зобов’язаної особи, яка полягає у невиконанні обов’язку щодо припинення злочину. Кримінально караним є потурання у вузькому розумін-ні.

Також потурання можливе  на стадії незакінченого злочину. Невчинення певних дій, які особа за своїм статусом повинна була вчинити, після закін-чення злочину не може визнаватися потуранням і за наявності підстав може розглядатися як інший вид причетності або інший вид злочинної діяльності.

Кримінально-правова  оцінка потурання, яу і приховування злочину, зна-чною мірою залежить від  суб’єктивного моменту, а саме: чи було воно зазда-легідь обіцяним. У разі, коли потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює спів-участь у злочині (у вигляді пособництва). Якщо потурання не було заздале-гідь обіцяним, за наявності воно може бути визнаним відповідним службо-вим зловживанням (наприклад, статті 364, 423 КК). Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину (бездіяльність військової влади) і потребує кваліфікації за ст.426 КК.

Заздалегідь не обіцяне сприяння учасниками злочинних  організацій – це особливий вид причетності, оскільки такого роду причетність можлива лише щодо окремих злочинів, пов’язаних із створенням та функціонуванням зло-чинних організацій. Насамперед, йдеться про причетність до злочину, перед-баченого ст.225 КК. При цьому таким видом причетності охоплюються діян-ня, які не піддаються під інші види причетності (приховування злочину, неповідомлення про злочин, потурання злочину).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Висновок.

Таким чином, ми розглянули кримінальну відповідальність співучасни-ків  та групи осіб які вчинили злочинні діяння. І темер можимо зробити вис-новки:

1. Злочинна діяльність груп є одним із небезпечних видів злочинної діяльності і у переважній більшості випадків початковою формою органі-зованної злочинності – діяльність злочинної організації як найнебезпечні-шого виду злочинної діяльності.
2. Згідно з статті 26 Кримінального кодексу України призводить до абсурдного висновку – що співучасть не розглядається як вчинення злочину групою осіб. Тому що на мій погляд, всі особи яки брали участь у злочині за попередньою домовленість (співучасники) вже є групою осіб.

В цьому випадку, якщо злочин вчинений  двома співучасниками, один з яких був виконавцем, а другий – пособником, згідно зі ст. 26 і ч.1 ст. 27 Кримінального кодексу України, вони вже створили злочину групу і спільно вчинили злочин, а тому повинні нести відповідальність за вчинення злочину групою осіб.

На підставі цих головних висновків пропоную викласти статтю 28 Кримінального кодексу України  у такій редакції:

“Стаття 28. Вчинення злочину  двома особами, групою осіб або злочинною організацією.

1. Злочин визнається  вчиненим двома особами, якщо  у його вчиненні брали безпосередньо участь двоє суб’єктів злочину, які діяли без попередньої змови або за попередньою змовою між собою.

2. Злочин визнається  вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили три або більше особи, які діяли без попередньої змови між собою.

3. Злочин визнається  вчиненим за попередньою змовою  групою осіб, якщо його спільно  вчинили декілька осіб (три і  більше), які заздалегідь, тобто  до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

4. Злочин визнається  вчиненим злочинною організацією, тобто стійким ієрархічним об’єднанням  трьох і більше осіб, які зорганізувалися  для спільної діяльності з  метою вчинення одного чи багатьох  тяжких або особливо тяжких злочинів або з метою керівництва чи координації злочинної діяльності або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”.

Така редакція ст. 28 Кримінального  кодексу охоплює всі види вчинення злочину кількома особами і передбачає їх відповідальність, яка узгоджується з іншими положеннями кримінального закону України і науковими досягненнями.

Що стосується кваліфікації діяння, вчиненого двома особами (парою), яке має кваліфікуючу ознаку: “вчинення діяння групою осіб”, то до внесення до Кримінального кодексу відповідних змін таке діяння має кваліфікуватися за цими нормами, але покарання повинно призначатися значно меншою мірою, як правило, за альтернативним покаранням, передбаченим цією нормою закону.

Тому в курсовій роботі було доцільним проаналізувати поняття співу-часті, її форми та види. Також розібрати відповідальність співучасників, спеціальні питання щодо відповідальності співучасників, ексцес виконавця, добровільна відмова співучасників та причетність до злочину.

Тому що, не має злочину  групою осіб без їхньої співучасті.

 

 

 

 

 

  Література:

1. Конституція України. – К.: Видавець Фурса С.Я.,2006р.
2. Кримінальний кодекс України. – К.: Паливода А.В., 2010р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Паливода А.В., 2010р.
4. Волженкин Б.В. Понятие должностного лица как субъекта должностного преступления // Соц. законность. – 1975. - №10. – С. 45-47.
5. Гельфанд И.А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. – Киев, 1970. – 125 с.
6. Гродецький Ю.В. Добровільна відмова при співучасті. Авт<span class="dash041e_0441_043d_043e_0432_043d_043e_0439_0020_0442_0435_043a_0441_0442_0020_0441_0020_043e_0442_0441_0442_0443_043f_043e_043c_00202__Char" styl