Споживання та заощадження в системі національної економіки

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно  розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в перехідній економіці для більшості громадян можливість такого переміщення доходів незначна.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.

 

      Отже, ми  бачимо, що доходи або витрачаються  або заощаджуються. Тому функція  споживання передбачає функцію  заощаджень.

            

Графік 2.

      Як видно із графіка, від’ємні заощадження лежать нижче нульової горизонтальної лінії, тобто нижче точки N1, а додатні заощадження – праворуч від точки N1, де функція заощаджень перебуває вище нульової горизонтальної лінії.

     Оскільки і  споживання, і заощадження мають  одне джерело – дохід за  вилученням податків, то розподіл  цього доходу – процес суперечливий: зростання споживання в поточному  періоді автоматично зменшує  заощадження, і навпаки. Але  з часом цей зв’язок зазнає  певних змін, модифікується.

      Домогосподарства  заощаджують у різних формах, у тому або іншому виді активів. 

      Активи  – будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є:  фінансові (готівка, гроші на  рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові  будинки), твори мистецтва; дорогоцінності; сільськогосподарський реманент, виробничі  будівлі, устаткування тощо.

Вибір особою того, або іншого активу як форми заощадження визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі:

• ліквідність активу;
• очікуваний дохід на актив;
• ступінь невизначеності й ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього;
• величина заощадження.

Ліквідність активу – це його здатність швидко і без втрат  вартості перетворюватися на готівку.

Різним активам притаманний  неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним  активом, а державні цінні папери в більшості країн – високоліквідний  актив. Загалом простежується така закономірність: чим вища ліквідність  активу щодо альтернативних активів, тим  цей актив є бажанішим (за інших  рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад  цінні папери, приносять дохід  їхнім власникам, а інші активи (дорогоцінності, готівка) – не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного  доходу на актив порівняно з альтернативними  активами (за інших умов) збільшує попит  заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов’язаних з активом і доходом  на нього, також впливають на вибір  заощадників. Більшість людей не любить ризикувати і віддає перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов’язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив  зменшується.

На вибір заощадником  активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликим заощадженням значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великими сумами заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Їх можна поділити на дві групи:

• активи вищої цінності;
• активи нижчої цінності.

Якщо попит на певний актив  зростає, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка). Якщо попит на актив зростає  швидше, ніж майно, то це актив вищої  цінності.

У перехідній економіці нашої  країни ще не склалася своя ієрархія активів, яка ґрунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті  та враховувала б економічні вигоди від того або іншого активу. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують  іноземну валюту. Проте готівка є  активом нижчої цінності, бо її можливо  щодо переносу вартості з поточного  моменту в майбутнє обмежені. Щорічно  вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого диверсифікують свої активи, тобто не урізноманітнюють види активів, якими володіють. Диверсифікація знижує ступінь ризику, пов’язаного з  тим або іншим активом.

Співвідношення між споживанням  і заощадженням, як правило, стабільне, якщо держава не вживає спеціальних  заходів для його зміни. Така стабільність пояснюється, зокрема, тим, що на рішення  домогосподарств споживати або  заощаджувати істотно впливає звичка [3]. Загалом є багато чинників, що визначають дане рішення, і діють  вони нерідко в протилежних напрямах, а отже, нейтралізують один одного.

 

 

2.Фактори що впливають  на заощадження та споживання.

   2.1.Фактори доходу  що впливають на заощадження.

        Статистика  свідчить, що існують передбачувані  закономірності, за якими домашні  господарства розподіляють свої  доходи за статтями споживання. Так, бідні сім’ї в основному  витрачають свої доходи на  товари першої необхідності –  поточне споживання та житло.  Із зростанням доходу збільшуються  витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих  додаткових грошей, що витрачаються  на харчування. І з подальшим  зростанням доходу питома вага  споживчих витрат на харчування  зменшується.

        Споживчі  витрати на одяг, товари тривалого  користування, відпочинок зростають  швидше, ніж дохід. І, нарешті,  дослідження показують, що за  умов платності таких послуг, як освіта і охорона здоров’я, розмір сектора послуг займає  дедалі більшу питому вагу  у загальній сумі споживчих  витрат.

На величину споживчих  витрат впливає багато факторів. Серед  них головним є безподатковий  доход (БД), або доход, що залишається  у домашніх господарств після  сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий  доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

        Крім  поточного доходу, на споживання  і заощадження впливає також  довгостроковий доход. Практика  показує, що споживачі обґрунтовують  свої споживчі витрати, виходячи  не тільки з поточного доходу, а й з врахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому  доходу. Для оцінки цього явища  в аналітичній економіці існують  дві теорії:

- теорія постійного доходу;

- гіпотеза життєвого  циклу.

    Постійний дохід  – це такий розмір дохіду, який може отримувати сім’я якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов’язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

        Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

    Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних в майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж значно не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного  в майбутньому, споживання скорочуються навіть незважаючи на те, що поточний доход  залишається незмінним. Тому заощадження  зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних  проблем економіки – проблеми очікувань.

Домашні господарства точно  знають свої поточні доходи. Які  будуть зміни в майбутньому –  тимчасові, чи постійні – їм не відомо. Тому перед тим як приймати рішення  про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в  макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього  факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу  ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від  доходу протягом усього життя. Принциповим  елементом гіпотези життєвого циклу  є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія  споживання і заощадження значною  мірою залежить від стадії життєвого  циклу людини.

У молоді роки доходи, як правило, невеликі. Протягом трудового періоду  доходи людей зростають і найбільші  вони у зрілі роки. З’являється  можливість заощаджувати [8]. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями.

 

2.2.Недохідні фактори споживання  та заощадження. 

  Розглянувши поведінку  у споживанні та заощадженнях  домашніх господарств у залежності  від доходу, перейдемо до аналізу  більш широкого кола факторів, які впливають на споживання  і заощадження. Всі інші фактори  споживання та заощадження, крім  доходу, ми будемо називати недохідними факторами.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:

Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так  і фінансові засоби (готівкові  гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими  володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз.

Податки. Відомо, що податки  сплачуються частково за рахунок  споживання і частково за рахунок  заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки.

Рівень цін. Зростання  цін скорочує споживання і заощадження  і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства  як фактора споживання. Зміни рівня  цін змінюють реальну вартість, або  купівельну спроможність деяких видів  багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється  в грошах, буде зворотною до зміни  ціни. Це і є ефект багатства.

Відрахування на соціальне  страхування. Збільшення цих відрахувань  призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств  стосовно споживання і заощадження  впливає діюча система соціального  забезпечення. Це пов’язано з розглянутою  вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового  життя.

Очікування. Очікування можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені  робити закупки наперед, що у поточному  році збільшує споживання та зменшує  заощадження Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.

Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному  періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.

Ввідсоткова ставка. Зміна  ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням  і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить  майбутнє споживання, забезпечене поточними  заощадженнями. Таким чином, домашні  господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням  споживання у майбутньому.

 

3.Теорія життєвого циклу  споживання та заощадження  Франко Модильяні.

Ф. Модильяні використав модель поведінки І. Фішера для вивчення функції споживання. Модильяні дослідив яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушують людей перерозподіляти  доход із сприятливих на несприятливі періоди. Його модель отримала назву теорія життєвого циклу.