Споживання та заощадження в системі національної економіки

Чи не найпоширенішим фактором, що впливає на зміну обсягу доходу людини, є вихід на пенсію. Ця подія  зумовлює зменшення доходу; до неї  хочуть підготуватися, прагнучи здійснити  певні заощадження щоб не допустити  відчутного зменшення обсягу споживання.

Нехай споживач очікує, що він  проживе ще t років, а пропрацює до пенсійного віку n років. Його річний дохід дорівнює У, а багатство оцінюється в W. Через n років він очікує отримати дохід у розмірі n* У.

Якщо споживач протягом усього життя хоче залишити рівень споживання стабільним, то який рівень споживання він має обрати?

Ресурси, якими споживач розпоряджається протягом життя, складаються  із наявного багатства W та доходу за роки, впродовж яких він планує працювати, тобто n* У (для спрощення припустимо що процентна ставка і =0). Тобто його ресурси дорівнюють W + n* У. Щоб споживання було стабільним, треба його рівномірно розподіляти за роками життя, тобто поділити на t. Тоді

(1)

Це означає, що якщо приміром споживач планує прожити 25 років, а  працювати 10 років, то функція споживання матиме вигляд:

Або

C = 0,04W+0,4Y

Ця функція означає, що споживання залежить як від первинного розміру багатства, так і від  рівня доходу.

Якщо кожний суб’єкт економічних  відносин буде будувати свою поведінку  на таких самих засадах, то сукупна  функція споживання матиме такий  вигляд:

c’Y (2)

Де  – гранична схильність до споживання за нагромадженим багатством

c’ – гранична схильність  до споживання за доходом.

За цією моделлю середня  схильність до споживання:

c’ (3)

На основі цієї функції  Ф. Модильяні усуває суперечність між  теоріями споживання Кейнса і Фішера. Оскільки обсяг багатства окремої  людини не змінюється строго пропорційно  річному доходу, то ця обставина  пояснює низьку середню схильність до споживання при дослідженні окремих  домогосподарств у короткостроковому  періоді. В довгостроковому періоді  існує постійна пропорція між  обсягом багатства і обсягом  доходу , отже постійна середня схильність до споживання. Досліджуючи коливання обсягів споживання та заощаджень Модильяні дійшов висновку про те, що при зростанні доходів заощадження зростають швидше, ніж споживання, а при зменшенні рівня доходів заощадження зменшуються ще швидше, оскільки людям важко відмовитись від уже звичного для них рівня споживання.

Модель життєвого циклу  застосовувалась для дослідження  поведінки людей похилого віку, які  значною мірою мають жити за рахунок  зроблених заощаджень. Виявилось, що поведінка людей похилого віку суперечить поведінці, висвітленій у моделі. Вони не витрачають своє нагромаджене багатство так швидко, як того вимагає  модель життєвого циклу, яка ґрунтується  на тому, що люди прагнуть до стабільного  споживання впродовж усього свого життя. Очевидно існують і інші фактори  впливу на поведінку споживача. Це, очевидно, і мотив перестороги, і  прагнення залишати спадщину тощо.

В економічній літературі існує думка, що від'ємні заощадження  — це чисте зростання заборгованості за споживчим кредитом. Від'ємні заощадження  виникають, як правило, в умовах інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втрати їх від інфляції та інших факторів соціально-економічного характеру. Структуру грошових доходів і витрат населення характеризують дані, наведені у таблиці 2.

Табл. 2 Структура грошових доходів та витрат населення

З таблиці 2 видно, що найбільшу  питому вагу в структурі грошових доходів населення становить  оплата праці, частка якої за останні  роки дещо знизилася (з 59% — у 1998 р. до 49,7% — у 2002 p.) [4]. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною. Вона веде до значних втрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг тощо. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має такі вади: вона не стимулює розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу, значить, стримується й розвиток соціальної сфери та розв'язання інших соціально-економічних проблем. Водночас збільшилася частка соціальних виплат (з 19,5% — у 1998 р. до 24,8% — у 2002 p.), що поряд з позитивними моментами має і негативні, характеризує не лише турботу держави про населення, а й скорочення зайнятості та зростання частки соціальне незахищеного населення, недоліки діючої системи соціальних виплат.

Зростання частки доходів  від продажу іноземної валюти свідчить, що вона за існуючих умов є  однією з надійних форм заощаджень населення, причому значення її стабільно  зростає. Це підтверджує також порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за період, що аналізується. Населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, ніж продає: якщо в 1998 р. це перевищення  становило 1,2 млрд. грн., у 2001 р.—2,5 млрд. грн., то в 2002 р. знову дорівнювало 1,2 млрд. грн. Зазначимо, що традиційно високий  попит на іноземну валюту як форму  заощадження поряд з іншими негативними  факторами зумовлює зниження курсу  гривні щодо іноземних валют.

Споживчі витрати населення  за розглянутий період стабільно  знижувалися, що за інших умов можна  було б сприйняти за ознаку макроекономічного  оздоровлення (у разі, якби заощадження  та інвестиції зростали). Однак зменшення  споживчих витрат супроводжувалося зростанням (з 9,1 %—у 1998 р. до 16,6% — у 2002 р.) питомої ваги сплачуваних населенням податків та інших обов'язкових платежів. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі витрат населення  за розглянутий період суттєво не змінилася, що цілком відповідає кризовій економічній ситуації в країні. Наведені в таблиці 3 дані висвітлюють ще одну негативну тенденцію — зменшення частки перевищення доходів над витратами у загальній сумі грошових доходів населення.

Незважаючи на те, що грошові  доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання  темпів зростання доходів від  темпів зростання споживчих цін. Так, у 2001 р. приріст споживчих цін  становив 20% і був майже удвічі вищим, ніж 2000 р. (10,1%). Номінальні грошові  доходи населення порівняно з 2000 р. збільшилися на 8,6%, проте реальні  грошові доходи, визначені за винятком обов'язкових платежів, добровільних внесків та впливу інфляції, знизилися  на 1,6%. У 2002 р. номінальні грошові доходи населення (за попередніми даними) порівняно  з 2001 р. зросли на 13,6%, проте реальні  грошові доходи знизилися на 10,9%.

У загальному плані заощадження  домашніх господарств являють собою  особисті заощадження. Разом із заощадженнями  фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні  або внутрішні заощадження. У  країнах, де економіка функціонує в  умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетичне заощадження  мають покривати бюджетний дефіцит  та від'ємне сальдо платіжного балансу. При нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних  кредиторів. Отримані від них позички  можна назвати іноземними чи зовнішніми заощадженнями. Ситуація, за якої суб'єкти економіки споживають більше, ніж  заробляють, означає, що вони живуть у  борг, а заощадження у такій  ситуації набувають значення від'ємних  заощаджень. На кінець 2002 р. зовнішній  борг України дорівнював 12,4 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко  зростає: у 1997 р. воно становило 22,9% ВВП, у 2001 р. — 41,8, у 2002 р. —54,2%.

За формою нагромадження  вартості заощадження поділяються  на грошові, натурально-речові і фінансові  активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм та держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся  сукупність господарських зв'язків  реалізується через систему вартісних  відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови  суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості  їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі  притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власнику споживну вартість. Грошові заощадження включають  готівкові кошти на руках у  населення, страхові поліси, депозитне  та не депозитне розміщення коштів у фінансово-кредитних установах. У свою чергу грошові заощадження  можуть формуватися і зберігатися  в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб'єктами економіки заощаджень у  грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна  в натурально-речовій формі —  товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.

Зауважимо, що нагромадження  вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає  їх власникам доходів від неї. Цей чинник та можливість знецінення грошей підштовхнула частину власників  заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми  фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права.

Корпоративні права —  це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної  особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також  частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів  економіки. Частково це пояснюється  тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний  ризик. Це явище породжує невпевненість  у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, і це спричиняє  зберігання заощаджень в інших, ніж  фінансові активи, формах.

Між різними формами нагромадження  заощаджень існують взаємозв'язок та взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі  у зв'язку з неможливістю придбати товари та послуги тоді, коли це їм потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча  неврегульованість тощо спричиняють  неможливість формувати заощадження  у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій  формі або нагромадження в  іноземній вільно конвертованій  валюті.

З огляду на мотиви утворення  заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані. Виходячи з положення, що мотиви — це підстава, привід для  певних дій та вчинків людини, можна  сказати, що вони є явищем суб'єктивним, психологічного порядку. Огляд економічної  літератури, присвяченої аналізу  мотивів формування заощаджень, дозволяє стверджувати, що ними можуть бути:

1) придбання товарів і  послуг, оплата яких потребує  значної суми грошей, що перевищує  кошти, які залишилися після  задоволення потреб — придбання  автомобілів та інших товарів,  які дорого коштують, вступ у  ЖБК, організація відпочинку, здобуття  освіти тощо;

2) утворення заощаджень  для страхування від усіляких  випадковостей, забезпечення непередбачених  витрат (зміни в соціально-економічному  і політичному становищі в  країні, зокрема з тимчасовим  не працевлаштуванням, необхідністю  зміни місця проживання; для оплати  медичного обслуговування тощо);

3) покриття витрат, пов'язаних  з дотриманням звичаїв та традицій (повноліття, одруження, допомога  батьків дітям і т.п.);

4) отримання додаткових  доходів. За мету ставиться  не лише максимізація доходу, але водночас мінімізація можливих  ризиків. З реформуванням відносин  власності виникає можливість  використання заощаджень, особливо  населенням, на організацію і  розширення підприємницької діяльності  та придбання власності. Це  сприяє отриманню додаткового  прибутку і збільшенню доходів  від підприємницької діяльності  та власності в майбутньому;

4) зберігання звичного  рівня і структури споживання  після виходу на пенсію та  інші мотиви.

Наявність заощаджень, особливо населення, може бути немотивованою. Але  це не означає, що немає причин для  їх утворення. Ними, зокрема, можуть бути: невідповідність між платоспроможним  попитом населення на товари і  послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва — з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели  до виникнення нових потреб; прагнення  окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

За спонукальними причинами, заінтересованістю в утворенні  заощаджень, вони поділяються на добровільні  та вимушені. Добровільні заощадження  мають місце тоді, коли суб'єкти економіки  свідомо та добровільно відмовляються  від поточного споживання з метою  забезпечення потреб у майбутньому. Коли суб'єкт економіки через  певні зовнішні обставини змушений відмовитися від споживання, то такі заощадження е вимушеними. Так, акціонерні товариства замість того, щоб акумулювати  кошти своїх акціонерів, капіталізують  частину одержаного прибутку, залишаючи  її у своєму розпорядженні. Вимушені заощадження пов'язані з порушенням відтворювальних процесів у економіці  країни, зокрема, вони мають місце  в умовах розбалансування попиту і пропозиції, а також в умовах інфляції. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між суб'єктами ринку  та всередині їх. Вона забирає в  одних та віддає іншим. Йдеться про  те, зокрема, що скорочення в умовах інфляції доходів однієї частини  фізичних осіб компенсується їх зростанням у іншої, темпи оплати праці якої випереджають темпи інфляції.