Споживання та заощадження в системі національної економіки

За умов інфляції втрачається  можливість виконання грошима функції  засобу нагромадження. Тому слід розмежовувати  поняття номінальних та реальних заощаджень. Заощадження, виражені у  дійсних на даний момент цінах, є  номінальними. Скориговані на індекс цін номінальні заощадження називаються  реальними.

Залежно від суспільних цілей  нагромадження виділяють заощадження  у виробничій сфері та у сфері  особистого споживання За умов централізованої  планово-адміністративної економіки  зазначені сфери були чітко розмежовані: підприємства та організації здійснювали  нагромадження у виробничих цілях, фізичні особи — з метою лише особистого споживання, оскільки були позбавлені будь-якої можливості самостійно здійснювати заощадження виробничого призначення. З реформуванням відносин власності за умов переходу до ринкової економіки виникає можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації  виділяють організовані та неорганізовані заощадження. Організовані заощадження  мають місце тоді, коли в їх мобілізації  та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансово-кредитні установи. На вкладені таким чином  заощадження їх власники через певний час отримують доходи. Згідно із Законом України "Про банки  і банківську діяльність" здійснення операцій щодо залучення та розміщення грошових вкладів іншими юридичними особами, крім банків, забороняється. Що ж до небанківських фінансово-кредитних  установ, то їх склад та визначення у законодавстві України відсутні, тобто потребують законодавчого  врегулювання.

Якщо заощадження вкладаються  у товари та майно або нагромаджуються  у вигляді готівки, мають місце  неорганізовані заощадження, їх наявність  не вигідна не лише державі, а й  власникам неорганізованих заощаджень. Зокрема, наявність неорганізованих  заощаджень для держави ускладнює  процес регулювання грошової маси в  обігу, а самих власників позбавляє  можливості отримання доходів у  вигляді процентів, дивідендів тощо.

З урахуванням рівня обчислення виділяють заощадження на мікроекономічному  та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному  рівні вони розглядаються як різниця  між особистим післяподатковим  доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні—як різниця між валовім наявним  доходом та кінцевим споживанням. Слід враховувати відмінності між ВВП і валовим національним чи наявним доходами, які мають на практиці дуже суттєве значення.

ВВП — це сукупна ринкова  вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами всередині  країни протягом певного періоду. Однак  ВВП не враховує первинні доходи, зароблені  за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується ширший показник — валовий національний дохід (ВНД), який враховує, крім ВВП, ще й чисті  первинні зовнішні доходи. Різниця  між ВНД та ВВП утворюється  за рахунок чистого доходу, отриманого від операцій у міжнародному обміні. Отже, ВНД відбиває внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті  зовнішні первинні доходи. Наголосимо, що за рахунок первинних доходів  резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий наявний  доход (ВНД_Н), який обчислюється як сума ВНД та чистих зовнішніх поточних трансфертів. ВНД_Н характеризує вторинний розподіл доходу, включає в ресурсній частині отримані з Інших країн поточні трансферти, а у витратній — сплачені іншим країнам поточні трансферти.

Відрізняють також валові та чисті заощадження. Валові заощадження  розраховуються як різниця між ВНД_Н та кінцевим споживанням. Останнє свідчить про отримані загальноекономічні результати і включає споживчі витрати домогосподарств та державні закупівлі товарів і послуг.

Стимулювання процесів нагромадження  та ефективного використання інвестиційних  ресурсів відповідно до визначених пріоритетів  економічного зростання, макроекономічне  регулювання спираються на чисті  заощадження, тобто валові заощадження  за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації). Як зазначається в Посланні Президента України до Верховної  Ради, "для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менш як до 20% ВВП".

Заощадження відіграють важливу  роль у соціально-економічному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і  врешті-решт економічну могутність країни та добробут її населення. Для досягнення головної мети суспільства — максимізації рівня задоволення своїх потреб — є необхідним зростання ефективності національної економіки, макроекономічної стабільності. Передумова цього постійне тяжіння ринку до рівноваги між  доходами і видатками. В реальному  економічному кругообороті рівновага  забезпечується тоді, коли економіка  витрачає стільки, скільки необхідно  для закупівлі виробленого ВВП. Рівноважний ВВП визначається, зокрема, методом «вилучення-ін'єкції». У  спрощеному варіанті, в закритій економіці, модель економічної рівноваги за цим методом має вигляд «заощадження = інвестиції». З урахуванням держави  вилучення доповнюються чистими  податками, а ін'єкції — державними закупівлями. В результаті цього  зазначена модель зводиться до рівноваги  між національними заощадженнями  та інвестиціями.

Зовнішня торгівля також  впливає на модель економічної рівноваги, яка після цього відбиває рівняння: у лівій частині співвідношення між національними заощадженнями  та інвестиціями, а в правій —  чистий експорт. Це означає, що за умов дефіциту національних заощаджень певна  частка інвестицій фінансується за рахунок  іноземного капіталу, а в умовах надлишку — певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземних країн. Зауважимо, що існує  також зв'язок між державним бюджетом і платіжним балансом: зростання  бюджетного дефіциту зменшує національні  заощадження і збільшує дефіцит  рахунка поточних операцій, що вимагає  збільшення чистого імпорту капіталу.

Висновки.

     Отже, можна  зробити висновок, що споживання — це придбання домогосподарствами товарів і послуг з метою кінцевого застосування за призначенням. Предмети поточного користування споживаються відразу. Інші можуть служити протягом довгого періоду часу: прикладом товарів тривалого користування є автомобілі, холодильники, телевізори тощо. Аналізуючи рішення домогосподарств про видатки, корисно виділити два стани рішень: перший — скільки споживати сьогодні і скільки заощаджувати, щоб споживати завтра; другий — як, споживаючи сьогодні, поєднати в певному співвідношенні товари і послуги. Щоб зосередитися на першому з цих етапів, припустімо, що існує тільки один вид товару для споживання.

Визначення ролі заощаджень можна звести до таких основних положень:

    По-перше, держава  у своїй економічній політиці  має виходити з того, що заощадження  є важливим компонентом економічної  рівноваги, порушення якої спричиняє  негативні процеси в економіці.

    По-друге, звичайно  заощадження не дорівнюють запланованим  інвестиціям, але вони постійно  тяжіють до рівноваги. Це забезпечується  на ринку позичкового капіталу, регулюючу роль на якому виконує  процентна ставка. Якщо заощадження  перевищують інвестиції, то пропозиція  грошей перевищує попит на  них з боку інвесторів. Завдяки  цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного  попиту до рівноваги із заощадженнями.  І навпаки, якщо нерівновага  на ринку позичкового капіталу  порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає.  Використовувати заощадження для  інвестицій тоді, коли їхня ефективність  менша від ставки процента, є  неефективним. Отже, ланкою, що поєднує  заощадження та інвестиції, є  норма процента.

     По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, — найважливіше джерело формування інвестицій, без яких неможливим є стабільний соціально-економічний розвиток держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення та посилення довіри населення до збереження коштів у кредитно-фінансових установах.

  По-четверте, заощадження  є одним з джерел покриття  бюджетного дефіциту держави,  який зменшує їх частку, що  направляється на інвестиції.

  По - п'яте, заощадження  сприяють розв'язанню найскладніших  і найнезріліших соціальних проблем, що, з свого боку, позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку.

     Справа великої  політичної, економічної та соціальної  ваги — зміцнення позицій середнього  класу, питому вагу якого треба  довести в наступному десятиріччі  не менш як до 45—50% від загальної  кількості населення, одночасно  скоротивши частку людей з  доходами, нижчими за прожитковий  мінімум. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, наявність автомобіля, доступність якісних медичних та побутових послуг, освіти тощо.

    Становлення середнього  класу відбуватиметься за рахунок  збільшення стійкого прошарку  власників нерухомого майна, земельних  ділянок і акцій, прискореного  розвитку малого та середнього  бізнесу, фермерських господарств,  посилення законодавчого захисту  інтелектуальної власності і  зміцнення на цій основі соціальних  позицій та доходів представників  науково-технічної інтелігенції, діячів  культури й освіти, фахівців середньої  ланки управління, фінансистів та  менеджерів.

Список використаної літератури:

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / за редакцією В. Д. Базилевича. – 3-тє видання, 2006. ст. 127-156.
2. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. – К.: Основи, 1996.
3. Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 1997.
4. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. – К., 1998.
5. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: / Пер. з англ. – К.: Основи, 1995.
6. Круш П. В. Макроекономіка та її регулювання: Підручник – К.:Каравела, 2009. ст. 75
7. Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 166 с.
8. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. – К.: Основи, 1998. – 667 с.

9.   Мочерний С.В.  Економічна теорія. – К.: Академія, 1999.