Суб’єкти банкрутства

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Законодавство про банкрутство”

на тему: «Суб’єкти банкрутства»

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ.

1. Поняття банкрутства та його субєкти.
2. Підстави для застосування банкрутства.
3. Провадження у справах про банкрутство.

Заключення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття банкрутства Суб'єкти банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідаціїпідприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-якихюридичних осіб — (субєктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження усправах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття 
якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю 
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Субєкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна субєкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, 
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові 
правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта 
підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта  підприємництва.

Субєктами банкрутства  закон визнає лише юридичних 
осіб, причому осіб однієї категорії — субєктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності 
і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в 
Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях 
провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після 
того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання 
боржника банкрутом.

Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або 
більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

 

2. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначеним статтею 1 Закону “Про банкрутство” — неспроможність суб'єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання 
перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до Арбітражного суду, яка називається “заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи”. З такою заявою до Арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів — громадянин чи юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи 
про банкрутство юридичної особи лише у тому разі, якщо 
остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні 
вимоги (або сплатити борги за виконавчими документами) 
протягом одного місяця.

Із заявою про  порушення справи про банкрутство  до Арбітражного суду може звернутися боржник із власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і майнове становище.

Заявники можуть відкликати свої заяви на будь-якій стадії провадження, але до прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом. Якщо заявником є боржник, він має право відкликати свою заяву лише за згодою кредиторів.

Законом України  від 17 червня 1993 р. Перелік суб’єктів, які можуть звернутися з письмовою заявою про порушення справи про банкрутство, розширено за рахунок органів державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби. Як впливає зі змісту статті 6 Закону “Про банкрутство”, ці заявники не мають права відкликати подані ними заяви.

3. Провадження  у справах про банкрутство

Згідно зі статтею  4  Закону  провадження  у  справах  про банкрутство регулюється  Арбітражним процесуальним кодексом України (далі - АПК) з урахуванням  особливостей, передбачених Законом.

 Отже Арбітражні суди,  розглядаючи  справи  про  банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового  розгляду  характер,  у  тому числі статті 14-1, 12, 15, 17, 20, 22, 28-30, 32-40, 43-53, 65-68, 70-74, 76-77, 79-81, 86-87, 89-111, 119.

Статті АПК, що  регулюють  виключно  вирішення  господарських спорів  у  позовному  провадженні,  не  можуть  застосовуватися  у провадженні зі справ про  банкрутство. Такими, зокрема,  є  статті, що визначають доарбітражне врегулювання спорів (статті  5  -  11), коло учасників позовного провадження (статті  18,  19,  21,  23  - 27).

Статті АПК, що визначають рух процесу (статті 62,  63,  79  - 81), застосовуються у  провадженні  зі  справ  про  банкрутство  з урахуванням змісту процесуального  режиму  цієї  категорії  справ.

Тому Арбітражні суди у процесуальних документах повинні посилатися як на відповідні статті АПК, так і на пункти цього  роз'яснення.

Провадження  у  справах  про  банкрутство  складається  з процедур  встановлення  факту  неплатоспроможності   боржника   та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли  справа порушується  за  заявою  кредитора),   виявлення   усіх   можливих кредиторів  і  санаторів,  санації  (коли  остання  можлива)   або визнання  боржника  банкрутом.  Останнім  етапом   провадження   є процедура  задоволення  вимог  кредиторів  за  рахунок  ліквідації майнових  активів  банкрута.  Усі  зазначені  процедури  складають цілісне і відокремлене від позовного  процесу  провадження,  метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.

Згідно  зі  статтею  15  АПК   справи   про   банкрутство розглядаються  Арбітражними судами Республіки Крим, областей,  міст Києва  та  Севастополя  за  місцем   знаходження   боржника,   яке визначається  місцезнаходженням  його  постійно   діючого   органу (стаття 30 Цивільного кодексу України, далі - ЦК).

У  разі непідсудності   справи   про   банкрутство   даному Арбітражному  суду   останній   надсилає   матеріали   справи   за встановленою підсудністю відповідно до вимог статті 17 АПК.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення  Арбітражним  судом  справи  про  банкрутство  є   письмова   заява будь-кого з кредиторів,  боржника,  органів  державної  податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.

У відповідності  з пунктом 2 статті 121 Конституції  України та пунктом  6  частини  другої  статті   20   Закону   України   "Про прокуратуру"   прокурори   також   мають   право   звертатись   до Арбітражного суду із заявами в  інтересах  громадян  і  держави  в порядку,    передбаченому    Законом.    Повноваження    прокурора визначаються статтею 29 АПК.

Сторонами у  справах  про  банкрутство  є  кредитори,  а  у випадках, передбачених статтею 11  Закону,  -  збори або комітет кредиторів  і боржник (після винесення постанови в   порядку, передбаченому статтею 13   Закону,   боржник   набуває   статусу банкрута).

Порушуючи  справу  про  банкрутство  за   заявою   кредитора, Арбітражний суд повинен виходити з такого.

Кредиторами,  що  мають  право  порушити   справу   про банкрутство, можуть бути  будь-які  фізичні  або  юридичні  особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові  вимоги  до боржника,  крім   кредиторів,   майнові   вимоги   яких   повністю забезпечені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що  боржник  неспроможний  задовольнити  протягом  одного   місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити  борг  за  виконавчими документами.

Кредитор повинен  подати  як  доказ  неплатоспроможності боржника копію неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з  банківського  або  кореспондентського  рахунку боржника  з  довідкою  банку,  який  здійснює  розрахунково-касове обслуговування боржника, про  те,  що  цей  документ  вміщений  до картотеки на окремий  позабалансовий  рахунок  9929  "Розрахункові документи обов'язкові  до  сплати"  (далі  -  картотека).  Довідка банківської установи повинна зазначати дату, з якої  розрахунковий документ вміщений до картотеки. Відповідно до  Інструкції  7  "Про безготівкові  розрахунки  в   господарському   обороті   України", затвердженої постановою Правління Національного банку України  від 02.08.96  N  204  та  Положення  про  міжбанківські  розрахунки  в Україні, затвердженого постановою  Правління  Національного  банку України від 21.03.96 N 65,  розрахункові  документи,  враховані  у картотеці, свідчать про наявність,  неоплатність  та  безспірність боргу, а  дата  вміщення  розрахункового  документа  до  картотеки визначає початок  перебігу  строку  неплатоспроможності  боржника.

Кредитор має  право звернутись до Арбітражного суду  з  відповідною заявою  після  закінчення  одного  місяця  з  дня  вміщення   його розрахункового  документа  про  безспірне  стягнення   коштів   до картотеки.

Кредитор, чия  вимога  забезпечена  заставою,  має  право звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство  в частині вимог, незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Кредиторами  у  розумінні  цього  Закону  крім  органів державної податкової і контрольно-ревізійної  служби  можуть  бути також органи стягнення, зазначені  в  статті  2  Декрету  Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", оскільки  вони уповноважені  державою  здійснювати її  функції щодо   стягнення недоїмок та фінансових санкцій з платників до державного  бюджету, державних цільових чи позабюджетних фондів.

Усі вимоги кредиторів мають  бути  заявлені  виключно  у точно обрахованій сумі у  національній валюті України. Якщо  вимогу заявлено  в  іншій  валюті,  така  вимога   підлягає   конвертації заявником   у   національну   валюту   за   курсом,   встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до Арбітражного суду. Крім розміру вимоги заяви кредиторів мають містити  підстави вимоги та зазначення доказів, що обгрунтовують вимогу  (документи, що підтверджують борг).

Заява  боржника  про  порушення  справи  про  банкрутство повинна містити:

• найменування Арбітражного суду, до якого вона подається;
• найменування боржника, його місцезнаходження;

-  зазначення  банків,   що   здійснюють  розрахунково-касове обслуговування, їх місцезнаходження;

• перелік його кредиторів і боргів;
• перелік документів, що додаються до заяви.

До  заяви  боржника  додаються:  список  його  кредиторів   і боржників; бухгалтерський баланс; аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком  коштів  і вміщені до картотеки. До заяви боржника  обов'язково  мають бути додані його установчі документи, а також документи,  що  свідчать про його  фінансове  і  майнове  становище  (претензії,   позови, виконавчі документи тощо).

Арбітражний суд  відмовляє у прийнятті заяви  про порушення справи про банкрутство, якщо: боржник не є  юридичною  особою  або  не  включений  до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; подано заяву про визнання  банкрутом  юридичної  особи, яка ліквідована або реорганізована  (крім  реорганізації  у  формі перетворення). Відповідно до пункту 4  статті  34  Закону  України "Про   підприємства    в    Україні"    підприємство    вважається реорганізованим або ліквідованим  з моменту виключення  його  з державного реєстру України. Зазначене правило поширюється на  всіх суб'єктів підприємницької діяльності.  Під перетворенням   слід розуміти   вид   реорганізації,   в   процесі   якого   змінюється організаційно-правова форма юридичної особи, наприклад,  створення відкритих акціонерних товариств в  ході  корпоратизації  унітарних державних підприємств; вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.