Суб’єкти банкрутства

Ліквідаційна  комісія,  здійснюючи  свої   повноваження, передбачені статтями 15 - 22  Закону,  використовує  права  органу юридичної особи суб'єкта банкрутства (стаття 29 ЦК).

До ліквідаційної  комісії переходить  право  розпорядження  майном банкрута і всі його майнові  права і  обов'язки  (стаття  15 Закону). Ліквідаційна комісія управляє майном  банкрута;  здійснює інвентаризацію і оцінку майна банкрута; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів  до  стягнення  дебіторської заборгованості, реалізує майно банкрута і  здійснює  інші  заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів  відповідно  до  Закону України "Про підприємства в Україні" (стаття 16 Закону).  Однак у частині 1  статті  35  Закону  "Про   підприємства   в   Україні" передбачено, що у разі  визнання  підприємства  банкрутом  порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються Законом. Отже у співвідношенні цих  норм наявною є зворотня відсилка до Закону. Тому  порядок  утворення  і роботи   ліквідаційної   комісії,   а   також   умови   ліквідації збанкрутілого підприємства визначаються виключно нормами Закону.

Відсилки аналогічного змісту  до  Закону  містять  стаття  19 Закону України "Про  господарські  товариства",  стаття  32  Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", стаття 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"  і  стаття  29  Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

В провадженні  у справах про банкрутство  ліквідаційна  комісія не наділена повноваженнями розглядати і визнавати майнові вимоги кредиторів, що є виключною прерогативою арбітражного суду.

Ліквідаційні  комісії  не  позбавлені  права   звернення   до арбітражного суду з клопотанням про винесення  ухвали,  що  містить приписи  щодо забезпечення реалізації їх повноважень.

Вживаючи    заходів    до    стягнення    дебіторської заборгованості, ліквідаційна комісія діє в порядку,  передбаченому  АПК (пред'явлення претензії, подання  позову). Тому в цих  випадках порушується  провадження   в   окремих   справах   про   стягнення заборгованості за позовами юридичних осіб суб'єктів банкрутства на загальних підставах.

Ліквідаційною масою є майнові  активи  банкрута,  на  які може бути звернено стягнення  за  вимогами  кредиторів.  У  частині першій статті 18 Закону встановлено, що з  метою  погашення  боргу стягнення може бути звернено на все майно  банкрута,  що  належить йому на праві власності або повного господарського відання.

Індивідуально  визначені  речі,  що  належать  банкрутові  на підставі   інших   речових  прав,   наприклад,   володіння    або користування, не можуть  бути  включені  до  складу  ліквідаційної маси. Так, орендоване майно виключається  з ліквідаційної маси.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду державного  майна" у разі банкрутства орендаря  останній  відповідає  за  свої  борги майном,  яке  належить  йому  на  праві  власності  відповідно  до законодавства України. В  той  же  час  речі,  визначені  родовими ознаками,  що  належать  банкрутові   на   праві   володіння   або користування, включаються у ліквідаційну  масу.  Так,  у  випадках банкрутства банків та інших фінансових установ залучені ними кошти та грошові вклади інших осіб потрапляють у ліквідаційну масу.

У випадках  банкрутства  позикоодержувача  всі  його  грошові кошти, де б вони не зберігались, також потрапляють у  ліквідаційну масу.

Включаються до складу ліквідаційної маси у  разі  банкрутства охоронця здані йому  на  схов  речі,  визначені  в  договорі  лише родовими ознаками. Стаття 423 ЦК передбачає, що за даних  обставин за відсутності іншої угоди між сторонами договору  схову ці  речі переходять у власність охоронця.

До   ліквідаційної   маси   входять   також   об'єкти   права інтелектуальної  власності банкрута (стаття 41 Закону України  "Про власність", зокрема право на винаходи і корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг.  Права  на  ці  нематеріальні об'єкти  мають   вартісну   оцінку   і   можуть   бути   відчужені ліквідаційною комісією згідно з пунктом 4 статті 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", пунктом 4  статті 16 Закону України "Про охорону прав  на  знаки для товарів і послуг", пунктом 4 статті 20 Закону України "Про охорону прав  на промислові зразки" та іншим.

Майно банкрута, що є предметом  застави,  включається до складу  ліквідаційної маси,  але використовується  виключно  для позачергового задоволення   вимог   заставодержателя.   Звернення стягнення на заставлене банкрутом майно здійснюється  в порядку, передбаченому статтями 20 - 23 Закону України "Про заставу",  але під контролем ліквідаційної комісії. Якщо при реалізації  предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір  забезпечених  цією заставою вимог заставодержателя, ця різниця використовується  для задоволення незабезпечених заставою вимог кредиторів.

Якщо момент звернення стягнення на заставлене боржником майно наступив після  порушення провадження у справі про банкрутство, але до  початку  ліквідаційної  процедури,  зазначене  стягнення   має здійснюватись  відповідно до вимог статей 20 -  23  Закону  України "Про  заставу",  якщо   арбітражний   суд   не   застосував   щодо заставленого майна заходів, передбачених статтею 67 АПК.

Ліквідаційна  комісія,  виявивши   частку   банкрута   у спільному майні, має право згідно зі  статтею  116  ЦК  пред'явити позов про виділ цієї частки для звернення на неї стягнення.

Якщо суб'єкт  банкрутства  є  засновником  або  учасником господарського  товариства  (крім   акціонерного)   і   відповідно власником частки у статутному фонді товариства,  зазначена  частка підлягає  виділенню  або  вартість  його  внеску  сплачується  цим товариством відповідно до вимог статей 16,  55,  57  і  71  Закону України  "Про   господарські   товариства",   а   одержані   кошти включаються до складу ліквідаційної маси.

Акції на пред'явника,  що  належать  суб'єктові  банкрутства, потрапляють у ліквідаційну масу і  безпосередньо  використовуються для  розрахунків  з  кредиторами.  Якщо  суб'єкт   банкрутства   є власником іменних акцій, останні мають бути реалізовані відповідно до вимог статті 1 Закону  України  "Про  цінні  папери  і  фондову біржу". Виручка від їх реалізації потрапляє у ліквідаційну масу.

У  частині  другій  статті  18  Закону  визначено,  що  у випадках,  передбачених   законодавчими   актами,   стягнення   за претензіями кредиторів може бути звернене і на  інше  майно.  Цими законодавчими актами є Закон України "Про власність"  (стаття  7), ЦК  (стаття  32),  Закон  України  "Про  господарські  товариства" статті  65,  74,  75  і  82).  У  наведених  законодавчих   актах передбачені  випадки,  коли  за  зобов'язаннями   юридичних   осіб суб'єктів банкрутства відповідають інші особи.

Визначення  ліквідаційної  маси  має  на  меті  реалізацію майнових активів  банкрута і в разі необхідності майна  інших  осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для  розподілу  виручених коштів між кредиторами. Тому ліквідаційна  комісія  не  має  права вимагати від кредитора одержання будь-якого майна замість грошей.

Порядок  реалізації  майна,   що   входить   до   складу ліквідаційної маси, визначений у статтях 19 і 20 Закону.

Згідно  зі  статтею  19  Закону  майно,  на  яке  звертається стягнення,   оцінюється   ліквідаційною   комісією   в    порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств  (малу  приватизацію)".  Згідно  з  вимогами зазначеної норми проводиться інвентаризація майна із залученням, у разі необхідності, аудитора та здійснюється оцінка його  вартості.

Методика  оцінки  вартості  майна  під   час   приватизації,   яка застосовується і у  випадках  оцінки  майнових  активів  банкрута, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15  серпня 1996 року N 961.

За змістом  статті 20 Закону у випадках, коли після  публікації в засобах масової  інформації оголошення про продаж майна  банкрута виявиться  лише  одна  пропозиція  щодо  придбання  цього   майна, реалізація майнових активів банкрута проводиться шляхом викупу;  у разі  надходження  двох  і  більше  пропозицій   -   призначається проведення  конкурсу  або  аукціону,   порядок   проведення   яких передбачений у статтях 13 - 21 Закону  України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Ліквідаційна  комісія повинна, як правило, доручати проведення аукціону (конкурсу) органу приватизації у випадках, коли суб'єктом  банкрутства є  унітарне  державне  підприємство  або  господарське товариство,  у  статутному  фонді  якого  переважна  частка  майна належить державі. У разі, коли суб'єктом  банкрутства  є  юридична особа, заснована  на  недержавній  формі  власності,  ліквідаційна комісія може або безпосередньо  проводити  аукціон,  або  доручати його проведення спеціалізованому підприємству (установі), яке  має ліцензію Фонду державного майна України  на  право  організовувати продаж  майна  на  аукціонах,  біржах,  за  конкурсом.   Зазначене підприємство  (установа)  має  діяти   відповідно   до   угоди   з ліквідаційною комісією.

Усі форми  продажу  майна  суб'єкта  банкрутства  (шляхом викупу,  на  аукціоні,  за  конкурсом)   оформлюються   договорами купівлі-продажу, які укладаються  між  ліквідаційною  комісією  від імені підприємства-банкрута та  покупцем.  Згідно  зі  статтею  23 Закону  України  "Про  приватизацію  майна   невеликих   державних підприємств   (малу   приватизацію)"    договір    купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.  У  триденний термін  після  нотаріального  посвідчення  договору   ліквідаційна комісія від імені підприємства-банкрута і новий власник підписують акт передачі проданого об'єкта.

Примірники  зазначених  договорів  та  актів  залучаються  як додатки до ліквідаційного балансу.

У разі браку  майна банкрута для  задоволення  усіх  вимог кредиторів,  майнові  активи  осіб,  що   відповідають   за   його зобов'язаннями, реалізуються в порядку,  встановленому  для  майна банкрута.

  Оскільки  стаття  2  Закону  України  "Про  приватизацію невеликих  державних  підприємств  (малу  приватизацію)"  допускає продаж  як  цілісних   майнових   комплексів,   так   і   окремого індивідуально   визначеного    майна,    об'єктів    незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів, ліквідаційна комісія  за погодженням   зі   зборами   (комітетом)    кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси  та  критерії їх відбору для продажу.

Ліквідаційна  комісія, діючи від  імені  органу  юридичної особи  суб'єкта  банкрутства,  використовує  для  розрахунків   за продані майнові  активи  і  для  розподілу  виручених  коштів  між кредиторами розрахунковий рахунок цієї юридичної особи.  В  деяких випадках ліквідаційна комісія може відкрити окремий  розрахунковий рахунок.

Черговість  задоволення претензій кредиторів із  виручених сум передбачена  статтею 21 Закону, за змістом  якої  розподіл  цих сум між кредиторами  повинен здійснюватись  лише  після  реалізації майнових активів, достатніх для задоволення повністю або  частково вимог усіх кредиторів відповідної за пріоритетом черги.

Але передусім  покриваються витрати, пов'язані з  провадженням справи  про   банкрутство   в   арбітражному   суді   та   роботою ліквідаційної  комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

До названих вище витрат відносяться зокрема:

• витрати на оплату аудиторських послуг (частина 3  статті  5 Закону, пункт 5 статті 10 Закону "Про аудиторську діяльність";
• витрати кредитора на сплату державного мита  на  публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

-  витрати   на  публікацію  в  засобах   масової   інформації оповіщення  про порядок продажу майна  банкрута (стаття 20 Закону);

-  витрати  розпорядника  майна  і   ліквідаційної   комісії, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута,  а також  сплатою  державного  мита   за   позовами   про   стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства.

Перелічені  витрати  відшкодовуються  ліквідаційною  комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.

У   Законі   не   передбачена   оплата   діяльності    членів ліквідаційної  комісії  та  розпорядника  майна   щодо   виконання покладених на них функцій.

Згідно  з  частиною  першою  статті  21  Закону   вимоги кредиторів,  забезпечені  заставою,  відносяться  до  позачергових вимог, які задовольняються виключно за рахунок предмету застави.

Задоволенню  з  виручених  коштів   у   порядку   черговості, передбаченої  статтею  21  Закону,   підлягають   лише   претензії кредиторів, які визнані ухвалою  арбітражного  суду  за  правилами статті 10 зазначеного Закону.

У разі відмови  кредитора від задоволення  у  подальшому  його визнаної арбітражним  судом вимоги ухвала суду залишається в  силі, але ліквідаційна комісія при здійсненні  заходів,  спрямованих  на задоволення претензій кредиторів, не враховує суму майнових  вимог цього кредитора.