Сучасна ситуація на ринку праці України

3

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 44 с., 1табл., 5 рис., 29 джерел.

Об'єкт дослідження – ринок праці.

Мета роботи - вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення в системі ринкової економіки.

Метод дослідження - описовий, порівняльний, статистичний.

У роботі розглянуто підхід до соціально-економічних проблем формування ринку праці у трансформаційних умовах. Проаналізовано специфіку та напрями впливу багатоманіття чинників на ринок праці. Розглянено проблеми ринку праці, зокрема його мiсця серед iнших типiв ринкiв, економiчної сутностi та основних економiчних моделей тощо.

ЕКОНОМІКА, РИНКОВА ЕКОНОМІКА, РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ, РИНОК ПРАЦІ, ЗАЙНЯТІСТЬ, БЕЗРОБІТТЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред’явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

Найбільш характерною рисою теперішнього українського ринку праці є гіпертрофований розвиток прихованої його частини, що часто зветься “прихованим безробіттям”.

Ринок праці своїм розвитком залежить від наявності і розвитку всіх її елементів (ринків капіталу, фінансів, житла і т.д.), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і перетіку (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями. Формування пропозиції робочої сили в основному пов’язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.

Формування попиту на працю в нашій країні проходить в основному під впливом макроекономічних чинників загальної структурної кризи економіки, різкого падіння обсягів виробництва та інвестицій, жорсткості кредитно-грошової і бюджетної політики, згортання діяльності збиткових виробництв, процесів роздержавлення власності, структурних змін у виробництві, відносної динаміки цін і вартості робочої сили.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України. Об'єктом дослідження обрано ринок праці України. Отримання незалежності стимулювало нашу державу до активних дій щодо забезпечення безробітного населення робочими місцями. Тому предметом дослідження виступають шляхи їх формування та сучасні проблеми функціонування ринку робочої сили України.

Вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення для пожвавлення економіки нашої країни - це головна мета дослідження даної роботи.

Виходячи із мети було сформульовано наступні завдання:

а) визначити роль та значення ринку праці в сучасній системі;

б) дослідити умови функціонування ринку праці як складової ринку робочої сили;

в) описати етапи формування ринку праці в нашій державі;

г) охарактеризувати регіональні особливості ситуації на ринку праці країни;

д) визначити проблеми ефективного розвитку ринку праці в Україні;

е) проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку ринку робочої сили.

Об’єктом дослідження виступає ринок праці України.

При написанні роботи були використані аналітичний, методологічний, порівняльний, описовий та статистичний методи.

Інформаційною базою дослідження у процесі підготовки роботи послужили видання сучасних вітчизняних з цієї проблеми; періодичні видання; закони України та інформація мереж Інтернет.

Статистичною базою послужили данні Державний комітет статистики України, Головного управління статистики у Запорізький області, Запорізького регіонального центру зайнятості та ін..

1ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

1.1 Сутність ринку праці, його елементи та функції

Серед понять ринкової економіки центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей.

У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх [1, c.24].

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави [2, c.87].

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна.

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми) [3, c.91].

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

  Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості [4, c.173].

Ринок праці впливає на розвиток народного госпо­дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно­манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

      Суспільного поділу праці - ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

      Інформаційну - дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

      Посередницьку - ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо­дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

      Ціноутворюючу - це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан­ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви­значається його вартість.

      Стимулюючу - завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб­ництва, також стимулює найманих працівників підвищу­вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

      Оздоровлюючу - завдяки конкуренції суспільне вироб­ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най­більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

      Регулюючу - певною мірою ринок впливає на форму­вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні [5, c.50].

Ринок пращ ре­гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз­міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.

1.2 Зарубіжні моделі ринків праці

У кожній країні існує своя національна модель ринку праці, на формування якої впливає система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок.

Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель [6, с. 110].

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55—60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8—10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.