Сучасна ситуація на ринку праці України

Сьогодні робота служб зайнятості визначається фінансовими можливостями фонду, а не потребами ринку праці. Замість пошуку бракуючих засобів скорочення витрат на зміст і забезпечення діяльності апаратів Державного і обласних центрів, зусилля направлені на скорочення і припинення фінансування ряду напрямів, на посилювання вимог до безробітних під час постановки на облік і перебування на обліку в центрах зайнятості, на пошук причин для дострокового зняття з обліку, а також на зменшення суми і термінів виплат допомоги.

Якщо в минулі роки з обліку знімалися в основному безробітні, працевлаштовані на підприємства;  що отримали одноразову допомогу для підприємницької діяльності або оформили своє право дострокового виходу на пенсію, то сьогодні - по самих різних причинах.

У 2009 р. в центрах зайнятості м. Запоріжжя знято з обліку 10219 осіб, тобто 46 % від загального числа зареєстрованих (по області - 34200 осіб, тобто 44,2 %). А найбільш завзяті директори міських райцентрів, зняли з обліку кожного другого безробітного. Так в Орджоникідзевському центрі    м. Запоріжжя цей показник склав 48 %, у  Мелітополі – 55,5 %, Велікобелозерському районі - 52,7 %, Михайлівському - 52,4 % і так далі.
За звітними даними Державного центру зайнятості з 1 млн 690 тис. громадян України, які отримали в 2009 р. статус безробітного, знято з обліку з різних причин 897,8 тис. чоловік, тобто 53 %. Ці громадяни не працевлаштовані, а зняті з обліку і позбавлені права на допомогу і більш того – права  протягом року стати на облік в центрах зайнятості. [12]

Експерти ринку праці вважають, що реальне число безробітних перевищило 2,5 млн. осіб. Ці люди залишилися без реальної підтримки з боку держави.

У 2009 р. Державний фонд зайнятості повністю припинив фінансування витрат по виплаті одноразового виплат з безробіття для організації підприємницької діяльності.

Скорочено фінансування інших статей витрат. Зокрема – створення робочих місць за рахунок дотацій роботодавцям. У 2009 р. в м.Запоріжжя було створено лише 29 дотаційних робочих місць ( у 2008 р. – 296 ). Різними формами навчання і перенавчання за рахунок засобів Фонду було охоплено 1380 безробітних ( у 2008 р. - 2924 осіб. ). Напрямлено на оплачувані суспільні роботи 143 чіл. (2008 р. - 3104 чіл.).

Сумно, що одним з критеріїв «позитивної» оцінки роботи центрів зайнятості з боку керівництва державних і обласних центрів стало скорочення об'ємів виплат допомоги. Звідси – збільшення кількості рішень про припинення виплат допомоги безробітним по самих різних приводах відразу на 90 днів,  при встановленому нормативними документами терміні від 15 до 90 днів.

Тільки у м.Запоріжжя кількість працездатних осіб, що тимчасово втратили роботу і прав, що при цьому не мають, на отримання допомоги перевалило за 30 тисяч осіб. Якщо додати до них майже 70 тис. осіб, що працюють по неповному робочому тижню і знаходяться в неоплачуваних відпустках, більше 10 тисяч безробітних знятих з обліку і не працевлаштованих  центрами зайнятості, то приходиш до висновку: що твердження про стабілізацію на ринку праці і зменшенні числа зареєстрованих безробітних є не що інше, як спроби владних структур видати бажане за дійсне. Як небажання оцінювати реальність сьогоднішнього дня так і небажання приймати дієві заходи у вирішенні проблеми.

2.2 Аналіз показників ринку праці в Україні

Склад економічно активного населення України у віці 15-70 років у 2004-2009 роках наведено в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 - Економічне активне населення України у 2004-2009 роках (в середньому, тис. осіб)

Починаючи з 2004 року по 2008 рік в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення та зменшення кількості безробітних. При цьому як темпи зростання зайнятості, так і темпи зменшення безробітних поступово прискорювались. Однак у 2009 році спостерігається найнижчий рівень економічної активності серед населення віком від 15 до 70 років. Це значним чином є наслідком світової фінансово-економічної кризи.[13]

За матеріалами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, можна стверджувати, що у 2009 році найменший рівень зайнятості населення був виявлений у таких областях (у % до всього населення відповідного віку): Івано-Франківська (51,9%), Тернопільська (52,9%), Рівненська (55,5%), Сумська (55,5%) та Кіровоградська (56,2%), а найвищий рівень – м. Київ (63,1%),  Автономна республіка Крим (60,0%), Дніпропетровська (59,3%), Запорізька (58,6%), Харківська (58,5%) та Хмельницька (58,5%).

Однією з відмінних рис українського безробіття є значні розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям. На рис. 2.1 продемонстровано рівень безробіття, зареєстрований державною службою зайнятості та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (за методологією МОП) у 2004-2009 роках.

Рисунок 2.1 - Безробіття в Україні у 2004-2009 роках.

Щодо проблем безробіття в Україні можна видокремити наступні: загальне безробіття, визначене за методикою МОП, майже у два рази перевищує зареєстроване; спостерігається небажання певної частини безробітних громадян реєструватися в ДСЗ; застійний характер безробіття.

          Так, середній час пошуку роботи починаючи з 2006 року становить 6 місяців. Лише 39,4% безробітних у 2009 році змогли знайти роботу протягом перших трьох місяців, інші 37,6% шукали роботу до півроку і більше, а 14,0% навіть більше року.

          За причинами незайнятості у 2009 році переважають вивільнені з економічних причин (45,5%), звільнені за власним бажання (27%), не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (14,1%).

          За місцем проживання у 2009 році серед безробітних переважає міське населення, його рівень становить 9,6%. Рівень безробіття серед сільського населення менший за аналогічного показника міського населення на 2,4% і становить 7,2%. Рівень безробіття за статтю у 2009 році характеризується такою структурою: жінки – 7,3%, чоловіки – 10,3%.

          У 2009 році рівень зареєстрованого безробіття по областях у ДСЗ становить: найбільше – Полтавська (5,4%), Житомирська (5,1%), Рівненська (5,0%), Сумська (5,0%) та Тернопільська (4,8%) області; найменше – Одеська (2,1%), Автономна республіка Крим (2,2%), Луганська (2,6%), Донецька (2,7%) та Дніпропетровська (3,0%) області.[15]

          Динаміка економічно неактивного населення до 2008 року характеризується тенденцією до зниження. Починаючи з 2008 року спостерігається різке підвищення даного показника. Однак структура економічно неактивного населення залишається незмінною протягом останніх років. Перше місце займають пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, друге – учні та студенти, третє – зайняті в господарстві та ті, що перебувають на утриманні. Негативним є те, що за останній рік зросла на 0,4% частка зневірених знайти роботу, оскільки ці особи по суті втрачають кваліфікацію та бажання працювати, а в деяких випадках поповнюють кримінальні верстви населення. Тобто мова йде про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття.

          Сьогодні головними проблемами на українському ринку праці є: невідповідність робочої сили за професійно-технічними ознаками потребам економіки та вимушена робота не за фахом; нераціональна галузева структура зайнятості; структурні диспропорції зайнятості та безробіття за регіонами, місцем проживання; розходження між загальним та зареєстрованим безробіттям; високий рівень старіння робочої сили; недовикористання трудового потенціалу та його відплив за кордон; проблеми із працевлаштуванням молоді; низький рівень реальної заробітної плати, недобросовісне відношення роботодавця до працівників тощо. Разом з тим, найгострішою залишається тіньова зайнятість. Тіньова зайнятість для більшості українців носить вимушений характер, а її поширення пов’язане з проблемою виживання певних верств населення країни.

2.3 Вплив світової фінансової кризи на ринок праці України

Світова фінансова криза зачепила майже всі країни світу. На жаль, її вплив в усіх сферах економічної діяльності, де зайнято майже 12 мільйонів людей, вже відчула й Україна. Для працівників деяких професій і галузей виникла загроза вивільнення, зниження рівня заробітної плати та збільшення заборгованості з неї. Відбулось зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, відрахувань до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування.[16].

За даними державної служби зайнятості, у січні 2009р. її послугами скористалися 1033,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 981,6 тис. у грудні 2008р. Із зазначеної кількості незайнятих громадян у цьому місяці зареєстровано 157,5 тис. осіб, що майже наполовину менше, ніж за останній місяць 2008р. (54,9%) [17].

На обліку цієї установи на 1 лютого 2009р. перебувало 930,0 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад половину становили жінки та понад третину – молодь у віці до 35 років.

Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 96,8% незайнятих громадян, з них 74,5% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних кожний другий раніше займав місце робітника, кожний четвертий – посаду службовця, а кожний п’ятий не мав професійної підготовки.

Середня тривалість зареєстрованого безробіття у 2008р. порівняно з 2007р. зменшилася на 2 місяці та на кінець року становила 4 місяці. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період також скоротилася (на 16,1%).

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме – у державному управлінні, десяте – в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, п’ятнадцяте – в будівництві.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (22,0% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2008р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (15,8%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,0%).

У 2008р. за сприяння державної служби зайнятості кожний п’ятий незайнятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2007р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис. осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв’язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини становили місця робітників, 23,4% – посади службовців, 21,1% – місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Для працевлаштування громадян, які втратять або вже втратили роботу, необхідно адаптувати систему професійного навчання згідно з новими умовами, забезпечити найшвидше повернення безробітних до трудової діяльності за новими професіями [18,19].

Однак на Україні про саму кризу заговорили відносно нещодавно, наслідком цього стало невчасне прийняття рішень про подолання наслідків негаразду і фактична неготовність пересічного українця до кризи.

Підсумовуючи, можна констатувати, що всесвітній струс економіки став перевіркою глобалізованого капіталізму на міцність і виявив суттєві недоліки цієї системи.

Серед заходів регулювання ринку праці можна виділити наступні: організація громадських оплачуваних робіт для безробітних; оптимізація витрат на енергоносії установ бюджетної сфери; аналіз і поліпшення діяльності комунальних підприємств; заходи з оптимізації витрат міського бюджету; випуск облігацій місцевої позики задля наповнення бюджету розвитку; законотворчі ініціативи та пропозиції щодо змін у законодавстві, спрямовані до органів центральної влади, тощо.