Сучасна ситуація на ринку праці України

На рівні підприємств для можливості забезпечення необхідної кількості робочих місць держава повинна гарантувати:

    введення мораторію на підвищення тарифів за газ, електроенергію, транспортні перевезення державними монополіями;

    забезпечення повернення ПДВ та повернення коштів за виконані замовлення у встановлені законом строки;

    започаткувати оподаткування за касовим методом;

    підсилити контроль за діяльністю контролюючих органів із метою запобіганню корупції;

    відстрочення сплати податку на прибуток із сум інвестицій, направлених на розвиток виробництва;

    введення спрощеної процедури узгоджень і дозволів при проведенні технічного переоснащення підприємств. Ці заходи змогли б зберегти підприємства від зупинки та банкрутств, а працівників – від безробіття.

3 СУЧАСНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Історія становлення та розвитку ринку праці в Україні

В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку праці. До цього, система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. Взагалі ж процес розвитку ринку праці вчені пов'язують із системою реформування заробітної плати, виділяючи при цьому чотири періоди. [20, с. 287—288]

Перший період — за часів радянської влади, до 1991 року. Другий період— з 1991 року— характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, збіднілістю багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України "Про підприємництво на Україні", статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці [21]. Третій період розвитку ринку праці (грудень 1992 р. — травень 1995 р.)— характеризується відміною дії ст. 19 згаданого Закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції, за рахунок того, що були "прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей" [20, с. 288]. Початок четвертого етапу, на думку вчених, визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України "Про оплату праці" приховане безробіття поступово переходить у відкрите.

Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки і Науково-дослідного інституту соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики [22, с. 18—21], які за факторами періодизації можна, на наш погляд використати і для оцінки розвитку ринку праці України.

Перший етап —до 1991 року — характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної "зрівнялівки". "Специфічний товар— робоча сила— піддається жорсткій дискримінації" [22, с. 19]. Другий етап (1992—1994) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставленні до робочої сили, поглибились вартісні деформації в економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992— 1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету, та не мотивувало до продуктивної праці.

На третьому етапі розвитку ринку праці (1994—1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необгрунтованого зростання заробітної плати, непов'язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім'ю.

Порівняння вищенаведених підходів щодо визначення періодів трансформації ринку праці України та її регіонів наведено на рисунку 3.1.[24, с.203]

Як бачимо із рисунку, поєднання даних підходів дає досить чітку інформацію щодо розвитку ринку праці до 1991 року. Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного стану і тенденцій розвитку ринку праці в контексті забезпечення об'єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України.

Рисунок 3.1 – Порівняння існуючих підходів щодо визначення періодів трансформації ринку праці України та її регіонів

Для визначення тенденцій розвитку економічних процесів необхідним є дослідження його закономірностей, виявлення факторів та характеру їх впливу на результати розвитку. Особливість дослідження ринку праці полягає в його подвійній природі. По-перше, ринок праці є похідною від виробничого процесу. Обсяг попиту на ринку праці прямо залежить від рівня розвитку виробництва. По-друге, праця є безпосереднім фактором виробництва, а її носії— споживачами виробленої продукції, і обсяг пропозиції на ринку праці визначає різницю між фактичним та потенційним рівнем виробництва. Отже особливості розвитку ринку праці залежать від:

1) ВВП країни та ВДВ регіону як основи формування попиту на ринку праці;

2) кількості працездатного населення країни і її регіонів та динаміки рівня його економічної активності.

Вплив даних факторів на формування та розвиток ринку праці України та її регіонів не мав однозначної спрямованості. Тому для визначення закономірностей розвитку ринку праці України необхідно провести періодизацію із дослідженням впливу факторів, що його визначають.

Так, в стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 роки виділяються такі чітко виражені етапи економічного розвитку країни, що визначаються темпами та напрямом щорічного приросту ВВП:

      1991—1994 рр.— період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП;

      1996— 1999 рр. — період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов виведення економіки із кризи;

      2000—2003 рр.— високі темпи економічного зростання [23, с. 48]. Визначені етапи є основою періодизації ринку праці в сфері формування попиту на працю.

В результаті дослідження особливостей формування пропозиції на ринку праці України та її регіонів правомірним є, на нашу думку, виділення наступних етапів розвитку ринку праці України та її регіонів за 1991—2003 рр.:

      Початковий етап трансформації— 1991—1994 рр. пропозиція праці скорочується, попит на працю скорочується в 6,4 рази швидше;

      Проміжний етап трансформації— 1995—1999 рр. попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується і підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю;

      3)Етап економічного зростання— 2000—2003 рр.— пропозиція праці продовжує підвищуватись, але попит на працю підвищується в 31,3 рази швидше (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Періодизація розвитку ринку праці України 1991-2003рр.

Отже, маючи значне скорочення попиту на працю на початковому етапі дослідження, на вихідному етапі дослідження ринок праці України вже характеризується високими темпами приросту попиту на працю. Пропозиція праці продовжує легалізовуватись і зростає. Попит на працю вперше за роки незалежного розвитку України також зростає. При цьому зростання попиту на працю перевищує зростання пропозиції праці в 31,3 рази.

3.2 Проблеми ринку праці в Україні

Ринок пра­ці в Україні являє собою складну систему, яка пос­тійно розвивається і вдосконалюється. Впродовж останніх років ситуація на національному ринку пра­ці формувалась під впливом позитивної динаміки макроекономічних показників, вона є наслідком пос­лідовного здійснення заходів державного регулю­вання зайнятості та характеризується зростанням за­йнятості населення та адекватним зменшенням без­робіття.

За даними Держкомстату України чисельність за­йнятого населення впродовж 2001-2008 років збіль­шилась на 930 тис осіб. Рівень працевлаштування громадян за 2009 рік становив 7,2% (702,6 тис. осіб), із них 46,6% жінки (327,3 тис.осіб), 53,4 % – чоловіки (375,3 тис осіб); чисельність безробітного насе­лення скоротилась за цей період на 1 млн. осіб[24]. Рі­вень безробіття населення скоротився до 6,4% від економічно активного населення у віці 15-70 років, його значення є нижчим ніж у таких економічно розвинутих європейських країнах, як Німеччина, Франція, Фінляндія, Польща, Бельгія та інші [25].

Економічне зростання 2008 року, хоч і посту­пове, створило умови для підвищення доходів на­селення, в першу чергу, заробітної плати та збі­льшення її частки у сукупних доходах. Проте че­рез низькі стандарти оплати загальний рівень до­ходів залишається низьким. Низький рівень тру­дових доходів і їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності. Наслідком цього стає низька трудова активність, неповне використання трудового по­тенціалу, зниження ролі праці. До всього додаєть­ся ще й високе податкове навантаження, що не стимулює ані роботодавців, ані, власне, саму ро­бочу силу.

Досить гострими продовжують залишатися міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати пра­ці. Належність до певної сфери діяльності ство­рює співвідношення в оплаті праці. Насправді ж оплата має залежати від якості та результатів праці, як показує світова практика. Відповідно до специфіки регіональних економічних комплексів, зберігаються і високі міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати. Вже зараз амплітуда коливань становить 100% від середнього по країні рівня в деяких галузях ( рис. 3.3) [26].

Рисунок 3.3 - Міжгалузеві та міжрегіональні рівні заробітної плати в Україні

За даними Держкомстату України, середньо­місячна номінальна зарплата штатного працівни­ка протягом І кварталу 2008 року склала 1619 грн., і зросла в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 39,4 %. Зростання реальної за­робітної плати (більш ніж на 14%) спостерігалося в усіх регіонах за винятком Дніпропетровської області, а найбільше - у Волинській, Закарпатсь­кій, Кіровоградській, Київській та Чернігівській областях [26].

Разом із тим, сучасний стан ринку праці хара­ктеризується наявністю низки проблем, які є бар'єром для нормального соціально- економіч­ного розвитку як всієї країни, так і її окремих регіонів. Гострими лишаються проблеми економічної активності населення, кількісно-якісного дисбалансу між пропозицією та потребою у робочій силі, низь­кого кваліфікаційного рівня шукачів роботи та пра­цюючого населення, а також проблеми зайнятості молоді та інвалідів, насамперед у монофункціональних містах, шахтарських регіонах, сільській місцево­сті, нелегальні зовнішні трудові міграції, неформалізовані внутрішні трудові міграції та тіньовий ринок праці.

Глобальною проблемою ринку праці є його функ­ціонування в умовах вступу України до СОТ, у тому числі проблема конкурентоспроможності національ­ної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців із позиції визначення їх місця в соціумі країни. Прове­дення в Україні фінальної частини чемпіонату Євро­пи 2012 року з футболу ставить проблему забезпе­чення об'єктів будівництва та реконструкції чемпіо­нату необхідною робочою силою.

Причинами незадоволеного попиту роботодавців на робочу силу за рахунок випускників професійно- технічних навчальних закладів є:

- незадовільна якість підготовки кадрів (випуск­нику відмовляють у робочому місці на підставі низь­кої кваліфікації, невідповідності професійних знань і вмінь потребам робочого місця, що є наслідком не­досконалого змісту професійного навчання внаслідок застарілих кваліфікаційних характеристик професій та відсутністю незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів);

- підготовка навчальними закладами кваліфі­кованих робітників, професійний склад яких не враховує ситуацію на регіональних ринках праці (через відсутність державної системи професійної орієнтації населення та недосконалої, низькоефективної системи державного замовлення на про­фесійну підготовку кадрів функціонуючої на ад­міністративних засадах).

В основі причин незадоволеного попиту робо­тодавців на якісну робочу силу за рахунок дорос­лого населення - відсутність системи навчання дорослого населення впродовж трудового життя.

Тягар фінансування професійного навчання на виробництві покладено лише на роботодавця. На­слідком є економічна неспроможність підвищува­ти кваліфікаційний рівень працівників або незаці­кавленість роботодавців у підвищені якості пер­соналу.

В Україні було проведено земельну реформу, змінено модель економічного розвитку села, від­булося становлення нового соціального прошарку - землевласників, які працюють у фермерських або особистих селянських господарствах, члена­ми яких на сьогодні є 6 млн. осіб. За період із 2001 по 2007 рік рівень безробіття сільського на­селення зменшився з 7 до 5,4 % [27]. Разом с цим, існують проблеми і на цьому сегме­нті ринку праці. Ефективність діяльності особис­тих селянських господарств є низькою, праця - важкою, соціальна захищеність - недостатньою.

Наступною проблемою ринку праці в Україні етінізація зайнятості.

Проблеми нелегальних відносин у сфері зайнято­сті пов'язані із:

-       значним рівнем фінансового навантаження на фонд оплати праці;

-       недотриманням норм трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин роботодавцем;