Йосиф Сліпий, патріарх УГКЦ

Йосип Сліпий у дитинстві мав погане здоров’я був кволим, часто хворів. І для того, щоб Йосип одужав, мати вирішила піти з сином на прощу до Зарваниці, до Чудотворної ікони Матері Божої, вірячи, що Марія прийме цю жертву і поверне здоров’я синові. Весь шлях до Зарваниці, а це близько 24 кілометри вона несла Йосипа на плечах, хоч поруч їхав віз і вона могла покласти дитину на нього. І дійсно Йосип одужав.

Діти старалися наслідувати свою маму, яка власним життям вчила, як треба жити вірою: "Слухаючи не раз від матері оповідання про строге життя святих, я висипав зерна гречки чи іншого збіжжя, ставав на нього коліньми і говорив "Отче наш. "

Анастасія Дичковська була дочкою Романа, простого чоловіка, але заможного господаря, до якого навіть ”часто приїздив граф із Струсова позичати гроші”. Цей заможний господар не жив лише для себе,він був віруючою людиною ,не прагнучи тільки власного збагачення,він дбав також про інших людей, ітому дав обітницю, що побудує церкву.

Стає відомо,що мати Йосипа Сліпого була вихована в християнській віруючій сім’ї і передавала це почуття своїм дітям. Батьки Сліпого дотримувались канонів християнства, проводили багато часу в молитвах,і Йосип з малих років був навчений молитися перед їжою та наніч. Йосип Сліпий пригадував : "Перед Великодніми Святами зберігано строгий піст. Перед самими святами різали безроги, давали солонину, м’ясо, ковбаси і муку вбогим і незаможнім".

З юних років Йосип був вихований і навчений бачити потребу свого ближнього, не думати тільки про себе. Родина Сліпих навчала своїх дітей тому, що вони самі навчилися від своїх батьків. Можна сказати,що це було не навчання, а спосіб життя ― у постійній важкій хліборобській праці завжди пам’ятати про Бога. У свято Богоявлення батько привозив зі Струсова свячену воду і кропив нею всі кімнати, святив все подвір’є, а Йосипу як самому молодшому випадало носити за батьком книги. "Йорданську воду зберігали вдома у пляшці цілий рік і мати нею кропила, коли в перший раз виганяли худобу на пасовисько, і коли перший раз виїжджали сіяти збіжжя на весні. Всі знімали шапки, батько мовив молитву про Боже благословення на засіви, уся челядь побожно хрестилась, знявши капелюхи, а мати свяченою водою кропила сіячів, худобу, насіння та рільниче знаряддя. Це була справді патріархальна - єратична сцена, що наповнювала всіх повагою, надією і відданням на Бога". Таким чином йшло життя у сім’ї Сліпих, так вони виховували своїх дітей.

На стінах простого дому висіли численні ікони святих. Відколи Сліпий прийшов до самосвідомості, відтоді почали його вчити робити знак святого хреста і повторяти за батьком і матір’ю молитву. Хоч батьки були заможні, але відзначалися великою працьовитістю, жертвенністю для вбогих і великою любов’ю до ближніх, які зачепили серце Йосипа. Коли він пізніше читав не однаразово біографії будинків з найвищих та високоосвічених сфер, він помічав ті самі педагогічні засади і ту ж саму дбайливість про виховання своїх дітей так як і в своєму будинку . Йосип Сліпий відчував завжди батьківську опіку, аж до кінця їх життя.

В п’ять чи шість років брат Роман купив український буквар і вчив Йосипа читати. Про це згадував Йосип Сліпий під час промови з нагоди свого 80-ліття в храмі Жировицької Матері Божої у Римі 17 лютого 1972 року: ”Старший брат Роман був моїм першим вчителем, а Український буквар - першою книгою”. З вдячністю присвятив тоді Йосип братові Роману в десяту річницю його смерті книжку під назвою ”Шляхом Обнови” − збірник статей, що висвітлювали католицьку ідеологію і вказували на потребу обнови Духа. Ця книжка вийшла друком у Львові в 1928 році з такою посвятою: ”Пам’яті мого брата Романа”.

Згодом, в 1898-1899 рр. Йосип пішов до школи. Школа була через дорогу від будинку Йосипа і тому недалеко було ходити до неї та й навіть було чути дзвінок. Учитель Йосип Новіцький і його жінка відносились до Йосипа дуже добре і батьки допомагали учителям чи підводою у виїзді до Теребовлі або Струсова.

Перші вчителі Йосипа були люди шляхетні інтелегентні, без будь - якого шовінізму та зверхності до простих українців. Пізніших споминах можна почути ці самі відгуки і про їх учня ― Йосипа Сліпого, якого життя знайомило з різними людьми самих різних національностей, але всі вони з однаковою повагою і вдячністю згадують той час, коли їм випадало спілкуватись з патріархом. Таке ж саме відношення до людей було в родинній хаті Йосипа − не дивлячись на національність, а пам’ятаючи, що кожна людина − це образ і подоба Божа, за кожну людину терпів і помер на хресті Ісус. І це мало дуже велике значення,тому що коли б в рідному домі навчали інакше, то правильний приклад перших вчителів нічого б не дав.

На другому році навчання Йосип почав вивчати польську мову, на третьому − німецьку. Йому допомагали рідні ― мама, що трохи знала німецьку, та брат Микола, який мав німецькі букварі. Не забували в родині і про рідну мову і культуру. Після закінчення навчання в Заздрості Йосип Сліпий почав навчатися у Вишнівчику в 1901 чи 1902 роках. Там, недалеко від церкви і школи жила рідна сестра Розалія Гриневич. У Вишнівчику Йосипа прийняли до четвертого класу, який навчав вчитель Іван Слободяник із Заздрості. Цей вчитель додатково давав Йосипові приватні уроки з німецької мови, щоб поглибити знання німецької мови. Іван Слободяник був свідомим українцем і цього навчав свого учня. Це саме завдяки йому Йосип мав “Кобзаря” і вчив вірші Шевченка.

Необхідно також згадати і про релігійне виховання майбутнього митрополита. Крім домашнього завдання, яке давали батьки і рідні, Йосип з малих років ходив до церкви, побожно слухав і закладав підвалини богослов’я, щоб пізніше, як написав о. Джанфанко Ноллі у ватиканському щоденнику “Обсерваторе Романо” говорив про Кардинала Йосипа Сліпого, трактат якого про принципи спірації у Пресвятій Тройці карбує точку завершення, яку не легко перевершити у майбутньому”. Ще малою дитиною Йосип ходив до церкви, слухав науку релігії, він спочатку приходив з матір’ю до церкви, а пізніше і сам, і дуже йому подобалися два золоті ангели, які стояли по обох боках кивота. Десь на шостому році життя Йосип Сліпий перший раз сповідався. Велике враження зробив на нього обряд, коли священик накривав голову епітрахилем. Після другої сповіді, десь по місяці - два, він вже причався.

Досить цікавим є те, що вже в літньому віці патріарх пригадує тих священиків, які служили в селі. Це були дуже ревні та побожні священики о. Теодор Цегельський, парох Струсова і навколишніх сіл і о. Левицький, який часто приїжджав катехизувати дітей, сповідати хворих і вирішував різні пастирські справи в селі. В основному Йосип мав справу саме з о. Левицьким, бо парох, о. Цегельський, приїжджав рідше, в основному для хрещення дітей, для вирішення різних питань із батьком, тоді війтом Іваном Коберницьким. В домі Івана Коберницького завжди привітно приймали священиків.

Коли о. Левицький був перенесений на іншу парафію, на його місце прийшов о. Платон Карпінський, за якого відбулася візитація митрополита Андрея Шептицького. Йосип добре запам’ятав цей візит, оскільки приїзд митрополита до Струсова зробив величезне враження на всіх, зокрема його висока постать. Приїхало багато людей з сусідніх парафій. Також він пригадував, що митрополит був убраний у фіолетову рясу, з полоскою на голові,а дівчата сипали квіти перед ним, серед них була і сестра Йосипа Євгенія. Потім о. Платон представив митрополитові учнів, а їх було з кілька, і митрополит почав питати катехизм, він запитав Йосипа “що то є общеніє святих”,на що Йосип дав правильну відповідь .

Можна зробити висновок, що Йосипа Сліпого вважали за здібного учня, за доброго і набожного хлопця, оскільки місцевий священик вибрав його з кількома іншими хлопцями, щоб представити митрополиту Андрію. Напевно, в той час ні один, ні другий не могли уявити собі, що попереду в них довгі роки спільної праці, що діло, яке розпочав один, буде продовжувати другий.

Коли Йосип Сліпий навчався в четвертому класі в Вишнівчику, він також навчався катехизму. Катехитом був о. Соломора, який закінчив навчання в Інсбруці. Він кожної суботи навчав дітей, читав і пояснював їм недільне Євангеліє.

Владика Іван Хома пише про побут Йосипа в Вишнівчику: “Йдучи вдосвіта на лекцію, він йшов попри церкву і перед місійним розп’яттям щодня відмовляв молитви. Перед тим хрестом часто світилися свічки і сестра Розалія не раз давала такі свічки братові Йосипові, щоб засвітити їх перед хрестом, як жертву. Йосип завжди молився за успіхи в науці ”.

В 1902-1903 навчальному році Йосип Сліпий закінчив четвертий народний клас австрійського типу з добрими оцінками і повернувся з Вишнівчика до рідного села Заздрості. Незабаром батько відвіз його до Тернополя, де він складав вступні іспити до гімназії.

Руська гімназія в Тернополі розміщувалася в домініканському монастирі. По сусідству була польська гімназія. Управителем української гімназії був Омелян Калитовський. Навчання тривало з 1 вересня по 15 липня. Було п’ять гімназійних класів. Всі учні ходили у формі, але учні молодших класів носили срібні паски, а учні старших класів ― золоті.

Під час вступних іспитів кандидати здавали диктанти з української та німецької мови і математики. Йосип Сліпий, написавши добре диктанти, був звільнений від усних іспитів. Він купив собі срібного паска і повернувся з батьком додому.

А вже 30 серпня він прощався з родиною, виїжджаючи на навчання до Тернополя. “Ніколи не забуду тих сліз, якими супроводжувала мене мама до воріт”, пригадує Блаженніший. Викладали в гімназії абсольвенти теології. Лекції тривали з 8 до 13 години. Щороку гімназисти готували концерт в честь Тараса Шевченка. Навчалися в гімназії майже одні українці, крім кількох євреїв. Харчування гімназистів бажало бути кращим.

В третьому класі гімназії учні починали вже говорити по - грецьки. Йосип Сліпий дуже любив цю мову і присвячував багато часу на її вивчення, а також вивчав французьку мову.

Катехит, о. Бородайкевич, дуже побожний священик, заохочував гімназистів вступати до братства Серця Христового. Йосип Сліпий був членом цього братства. Йосип старанно виконував всі вимоги цього братства, щоденно відмовляв приписані молитви: “Отче наш.” і “Богородице Діво”. В неділі та свята гімназисти ходили на cлужби Божі до парохіяльної церкви, два - три рази на рік приступали до сповіді і причастя, а юний Йосип Сліпий робив це частіше.

Можливо таке скромне і побожне життя зберігало його від різних небезпек і спокус, яких життя ставить перед молодою людиною. Бо в тих часах між учнями поширювалася безбожницька література, панував лібералізм і соціалізм, багато хто захоплювався дарвінізмом. Але Йосипа все це не захоплювало. Можливо, певну роль у цьому відіграло і оточення. В тих часах катехитом був о. Микола Конрад, людина освічена і побожна. Він видав книжку про створення світу, що відкидала аргументи прихильників модерних теорій. Микола Конрад дуже добре ставився до Йосипа Сліпого, так що пізніше він згадував, що від 5 - 6 року життя я почав ходити до школи і провів в ній майже весь свій пізніший вік, та відчував завжди батьківську опіку Божу аж до кінця життя. Також варто зазначити, що впродовж усього життя Йосип багато разів стояв в обличчі смерті і завжди він знаходив багато добрих людей, навіть більше ніж ворожих. З численних його учителів, передусім поміж священиків, він відзначав катехитівм та о. Левицького

Визначну роль також мало релігійне виховання в сім’ї, що залишилося з ним протягом усього життя. Це виховання, яке він пройшов з самих найменших років, залишилося на ціле життя. І озираюсись назад, Йосип в своєму подячному слові з нагоди 80 - ліття говорив: “Не раз батько і мати, виправляючи мене з дому до школи ― до гімназії, дуже наказували, щоб завжди тямив про опіку Матері Божої, щоби не забував молитву, прикладно поводився і не приступав з поганим товариством. Пригадую собі також, як я вже як студент теології і вихованець духовної семінарії, приїхав зі Львова додому до Заздрості, і, замучений, положився, тоді мати спитала: “Чи ти вже помолився?” Згадую про те тому, бо релігійне виховання дитини має величезне значення і вплив на пізніше життя. Як ректор у духовній семінарії я бачив, чи вихованець вийшов з релігійного дому, чи ні. Дитина релігійно вихована, навіть, як звихнеться, то пізніше відізветься в неї совість і вона, як доросла, опам’ятається. Важче з нерелігійною родиною”. 

В 1911 році Йосип Сліпий з відзнакою складає матуру . На екзамені він говорив про пролог Івана Франка до “Мойсея”, а з латинської мови з Тацита ― про переслідування християн.

2.2 Сліпий - ректор семінарії  і академії

Перед тим, як описати працю молодого енергійного богослова о. Йосипа після його повернення з Риму до Львова, варто було коротко подати історичні події того часу, в якому він працював. Це дозволить зрозуміти ті проблеми, що стояли перед людьми та перед церквою в тому часі і яким чином вирішувалися ці питання.

Початок XX століття на західноукраїнських землях позначений війною. Перша світова війна принесла з собою російську окупацію і переслідування, хоч невелике в порівнянні з більшовиками, але відчутне, і митрополит і найвизначніші священики були вивезені до Сибіру. Згодом відбувалася боротьба за українську державу, яка завершилася поразкою. Знаком цієї поразки було рішення у Версалі (18.06.1919 р.), а згодом остаточна резолюція Ради Амбасадорів (15.03.1923 р.), згідно з якою Галичина й Волинь були прилучені до II-ї Речі Посполитої. Поразка і вслід за тим поділ земель поміж нових окупантів були моральним ударом для всіх тих, що брали участь у затяжній боротьбі. Народ був розчарований і засмучений подіями,які відбувалися. За таких обставин найбільшого удару зазнає інтелігенція, якій важко знайти своє місце в нових умовах. Свідком і учасником тих непростих часів був і Йосип Сліпий, який у своєму творі “Шляхом обнови” (1928 р.) так охарактеризував психологічний стан тих років: “Притьмарене обличчя останнього двадцятиліття і душа його, неспокійна і розбурхана, пройшли тяжку кризу. Гарячковість і тертя, постійна і заїла боротьба між державами і народами, партіями і станами, боротьба про право до життя і його розвою, про світогляд і культуру, в найближчій основі яких лежить розбрат між життям і релігією - оце зміст і ціха недавно минулих літ”.

Також він писав що, стан зриву переходив на наш народ, і виснажений та вимучений його дух прагне оновлення. Очевидно,що в такому стані людська діяльність і творчість припинені, тому що потрібно спочатку усунути наслідки руйнувань і очистити душу.

За таких обставин потрібно було відродити віру людей в себе, віру в те, що вони ― народ, який має давні традиції, будувати Україну в своїх серцях та діях. Українська греко - католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким мала свій погляд на вихід з цієї кризи. Він полягав на відродженні інтелектуального і духовного потенціалу українців. Чи не найголовнішу роль відводилась у цьому процесі богослов'ю. Тому що, як зазначав о. Іван Музичка,” хоч як воно може дивно звучати для модерного вуха, але таки богослов'я є найважнішою і найбільшою наукою серед наук людства, бо вона є наукою про Бога, нашого зв’язку з yим, а без усвідомлення цього зв’язку, без злуки з Богом людина не може нічого доброго зробити ”.