Йосиф Сліпий, патріарх УГКЦ

Після більше як одного року по його другому ув’язненні в Домі інвалідів в Маклаково, улітку 1958 р. митрополита було депортовано на Сибір, цього разу аж під Камчатку. Впродовжетапу умови були жахливими, а крім того етап тривав 3 місяці.У вересні того ж року, він опинився в Новосибірську.

У грудні 1960 р. його возили до Києва на переговори в справі церкви, але тому що остаточно нічого не вийшло, його було відіслано назад до табору. В кінці 1960 р. Йосип Сліпий сидів знову з іншими в’язнями у Київській тюрмі. Згодом він був перевезений з Києва до табору у Мордовію. Коли митрополит прибув у Мордовію в жовтні 1961 р. він захворів на запалення легенів. 
На початку 60–х років активне зацікавлення долею ув’язненого глави УГКЦ виявив Папа Іван ХХІІІ, який розпочав підготовку до ІІ Ватиканського собору. Задіявши всі можливі дипломатичні зв’язки, Римська апостольська столиця таки домоглася звільнення митрополита також до цієї акції долучився президент Америки Дж.Ф. Кеннеді. 12 січня 1963 року рішенням Верховної Ради СРСР митрополита Йосифа Сліпого було звільнено. З умовою, що він покине Радянський Союз.

Папа Пій XII неодноразово заступався за українців і їхнього митрополита. У 1945 і 1952 він пише дві енцикліки на захист української пастви: в першій звинувачує патріарха Олексія в співучасті у переслідуваннях. На Різдво 1957 року Папа надіслав листа до митрополита Сліпого з нагоди 40–ї річниці його рукоположення. Але стурбованість святішого отця була лише невеликим відлунням в католицькому світі. Щоб передати всі страждання від переслідувань, варто прочитати листи Сліпого і тих, хто був разом з ним на вигнанні. У його свідченнях є неймовірно сильні слова: “Я страждав через нічні арешти, таємні суди, нескінченні допити і тривалі слідства, моральне і фізичне насильство, приниження, тортури і голод. Мене утримували інквізитори і судді, безпомічного, мовчазного свідка, фізично і психологічно вичерпаного, що свідчив про cвою церкву, яка сама по собі тиха і засуджена до смертної кари. Як ув’язнений за діло Христове, я знайшов у собі сили на моєму хресному шляху, знаючи, що моє духовне стадо, мій народ, всі єпископи, священики і віруючі – батьки і матері, діти, молоді борці й старі та беззахисні - йшли поруч зі мною, я – не самотній!”

Двічі, у момент смерті, Йосипа Сліпого рятували інші ув’язнені. Одного разу, після тривалого допиту, коли його щоденний раціон складався з дрібних риб, він упав. Інші в’язні почали скандувати “гарячу воду для старих” і продовжували так три години. Так життя митрополита було врятовано.

Іншим разом, коли віце – президент Ніксон проїжджав Росією на потязі, митрополит Сліпий був у переповненому в’язнями вагоні, яких почесні гості не повинні були бачити. Багато ув’язнених тоді задихнулося, оскільки там було тільки невелике вікно, але кожен раз, коли Сліпий млів, його підносили до отвору, так він вижив. Після відбуття свого першого заслання 1953 року митрополит повернувся до Москви, але незабаром був знов засуджений до п’яти років Сибіру. За ці роки деякі з його листів потрапили до адресатів. По тому було третє 1958 року і четверте, останнє заслання 1962 року: його депортували до Мордовії, “звідки не поверталися живими”, але помирали “природною смертю”.

Матеріали двох слідств, що провадилися у справі Йосипа Сліпого 1945 – 1946 рр. та 1958 – 1959 рр. мають багато спільних рис, хоча їх розділяє майже півтора десятки років: виснажливі багатогодинні допити, за ангажованість слідчих , залишення багато матеріалу незапротокольованим, також падає у очі недостатня підготовленість сибірських кадебістів,які не володіли повною мірою матеріалами стосовно діяльності ГКЦ в Україні і провадили розмови з митрополитом на вільні теми.( сердюк)

Кардинал Йосип Сліпий провів 18 років в комуністичних таборах тільки через те, що він відмовився обірвати свої зв’язки з Ватиканом. Згодом він викликаы збентеження у Ватикані, оскільки прагнув послабити ці зв’язки заради створення самоврядної патріархії для Української греко–католицької церкви, зберігаючи, проте, зв’язок з Римом.

Найголовніше те що, Йосип Сліпий не шкодує про те, що втратив 18–ть років свого життя, перебуваючи в ув’язненні.Він казав,що ці роки не пройшли марно. Якби знову виникло питання вибору, він зробив би знову те, що зробив. Він страждав, голодував, але йшов за своїми переконаннями. Йосип Сліпий пізнав найгірші стани тілесної мізерії. Його тіло страждало від холоду і бруду, але він жив і Бог увесь час був з ним і підтримував його,зазначав Йосип Сліпий.

На заклики Папи Римського Івана, у лютому 1963 року, як жест доброї волі, прем’єр–міністр Радянського Союзу Микита Хрущов звільнив з ув’язнення кардинала Йосипа Сліпого. З усієї католицької ієрархії, заарештованої в Україні у 1945 році, він був єдиним, хто вижив. Десять єпископів та великий відсоток з 2951 заарештованих священиків померли у в’язниці.

Навіть у день свого звільнення з–під варти Кардинал Сліпий не хотів залишати Україну, щоб їхати до Риму. “Чи я мушу їхати до Ватикану, чи у мене є вибір?”, — запитував він Римського посланця. Відповідь була такою: “Це — воля Святого Отця”.

Український єпископ, який зустрічав кардинала у Римі, описав його, як “виснаженого, змарнілого, перебуваючого на межі смерті”. У Римі кардинал Сліпий відновив своє здоров’я. Там він переконався у тому, що в умовах постійного релігійного переслідування в Україні, його церква може вижити тільки у вільному світі за умов єднання і самоуправління. У такий спосіб церква може зберегти свої древні традиції і, як одну з них, — інститут одружених священослужителів. У 1971 році, виступаючи в присутності Папи Павла VI, Кардинал заявив, що завдяки дипломатичним перемовинам між Ватиканом і УРСР, українських католиків відсунули подалі як незручних свідків минулих негараздів.

Після масових арештів єпископів і священиків, українська католицька церква була змушена об’єднатися з Московським Патріархатом. Українські католики звинувачують Ватикан у тому, що він замовчує це об’єднання, і вказують на вислів великого російського письменника Олександра Солженіцина, у якому він характеризує Московський патріархат як церкву, яка управляється атеїстами. Перебуваючи у США, кардинала Сліпого запитали, чи він думає, що коли-небудь досягне своєї мети? На це він відповів: “Я прошу вас знайти людину, яка б жила без надії”.

Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об’єднує український єпископат у Синод Української церкви, в 1975 р. приймає титул Києво – Галицького патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів – студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український католицький університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою церкву і народ і на славу Бога та благо народу. Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.

РОЗДІЛ IV. Спадщина Йосипа Сліпого

4.1 Наукова діяльність

Йосип Сліпий був давнім і зразковим учнем єзуїтів. Здобувши ступінь доктора теології у відомому університеті в Інсбруку, він у 1917 р. був висвячений у священники. У 1920 р. разом із єзуїтами працював у папських університетах у Римі – Анжелікумі, Грегоріанумі, а також в Орієнтальному інституті, готуючи для хрестового походу проти Радянської Росії.

Йосип Сліпий як керівник і пастир мільйонів українських греко - католиків протягом сорока років 1944- 1984 здобув світове визнання. Поширена думка, ніби слава кардинала Сліпого зумовлена ореолом мученика з огляду на його 18– річну каторгу в архіпелазі ГУЛАГ. Та це не зовсі так , він разом зі своїм попередником Андрієм Шептицьким підніс на новий рівень духовну й естетичну красу візантійсько – українського обряду, повноцінно утвердивши його в середовищі західного християнства в самому центрі католицького світу ― в Римі.

Влітку1922р. 30–літній доктор теології повертається із Риму до Львова. Всі свої сили Йосип присвячує службі на користь Української церкви. Митрополит Андрій Шептицький розпорядився, щоб Йосип Сліпий став професором Львівської духовної семінарії. Упродовж перших трьох років, виклаючи курс догматики, він спрямовує свою енергію на організацію і зміцнення Богословського Наукового Товариства.

Із закриттям Києво – Могилянської академії українська наука почала занепадати не тільки в православ’ї ,а й у греко – католицизмі. А. Шептицький був богословом теоретиком європейського рівня, але один він не зміг би піднести богословську науку на новий рівень, тому що мав велике адміністративно- пастирське навантаження. Потрібна була людина, яка б на основі європейського досвіду внесла нове дихання в українське богослов’я.

Такою людиною став Йосип Сліпий. Початок його наукових праць поклала стаття “Рудольф Айкен та його погляд на християнсто”, надрукована в журналі “Нива” за 1916р. Згодом він опублікував у цьому ж журнала дослідження про Єфрема Сірина як учителя Вселенської церкви.

Проте інтереси Йосипа Сліпого не полягали тільки в друкуванні статей в журналах, він цікавився історією церкви, догматики канонічного права та іншим. Перша справа за яку взявся Йосип Сліпий, − це комплектування бібліотеки БНТ. Уже через два роки 1924 р. у бібліотеці було 562 томи, у наступні роки вона стала однією з найбільших українських книгозбірень Львова. У 1922 р. Сліпого призначають директором бібліотеки.Наступного року він стає головним редактором органу БТР – щорічника “Богослов’є”. З 1924 – стає секретарем філософсько – догматичної секції БНТ, а з 1926 р. обирається головою Товариства.

Щоб краще готувати покоління священиків, Сліпому доручається з 1925 р. ректорство Львівської духовної семінарії. А у 1928 р у Львові ж таки відкривається Богословська академія для підготовки теологів з вищою освітою, і першим її ректором стає Йосип Сліпий.

Діяльність Сліпого не залишилася непоміченою у Ватикані. За законами Римо – католицької церкви право призначати єпископів у всьому світі належить папі, хоча помісні церкви мають право пропонувати трьох кандидатів для вибору і затвердження одного із них. 25 листопада 1939 р. папа Пій XII надає Йосипові Сліпому титул архієпископа і коад’ютора, тобто законного спадкоємця голови помісної церкви, в даному разі А. Шептицького.( духовні постаті)

Налагоджений в Львівській Богословській академії навчальний процес перервався 2-ою Світовою війною і більшовицькою окупацією. Важкі роки ув’язнення не змусили Йосипа Сліпого змінити свої переконання і відмовитись від мрії створити Український університет.

Тому відразу, як митрополита Йосипа звільнено, він почав здійснювати свої плани. Він хотів розвивати свою науку, яка б гуртувала навколо себе багатьох вигнанців, які змушені були покинути рідну землю і працювати для розбудови всіх, крім рідного народу. Для цього потрібно було організувати вищий навчальний заклад.

Йосип Сліпий розумів велике значення для зростання культури народу, яке може дати наука. Розумів також, що лише рідна наука зможе стати тим освітнім потенціалом, навколо якого зберуться всі національні сили. Щоправда знання можна було здобувати на чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, воно було відірване від наших рідних, східнохристянських українських традицій, нашої рідної, від початків християнства на Україні власної філософічної і богословської мислі.

Таким власним науковим осередком мав стати Український католицький університет імені святого Климента папи (УКУ), який було засновано грамотою від 8 грудня 1963 року. Долаючи внутрішній і зовнішній супротив, патріарх неухильно прямував до розбудови нового закладу.

Новий університет був витвором Йосипа Сліпого. Так як колись Петро Могила творив свою академію, так Сліпий по цеглинці будував новий заклад: він збирав матеріальні резерви, формував викладацький корпус. Частина професорів викладала до війни в Львівській Богословській академії, а після приходу більшовиків подалася на Захід. Внутрішній розпорядок Українського католицького університету підлягав правилам, які на основі досвіду різних навчальних закладів, а перш за все – Львівської Богословської академії, які уклав Йосип Сліпий.

В Львівській академії вдалося організувати лише факультет богословії і філософії, а Український католицький університет додав до них інші факультети, так що через 10 років існування, в 1973 році, подано п’ять факультетів:

1. факультет богословії;

2. факультет філософії  і гуманітарних наук;

3. факультет математики  і природничих наук;

4. факультет права і  суспільних наук;

5. факультет медицини.

При університеті організована бібліотека, яка містить рідкісні видання і має близько 50000 томів, а також організовано музей, який розміщено в 52 кімнатах Арихиєпископського двору.

Для розвитку науки, особливо богословії, яка була в XX столітті дещо забута, Сліпим було організовано Богословське Наукове Товариство, члени якого працювали у чотирьох секціях: канонічне право і історія, Біблії, філософії, догматиці, практичній богословії. В часі більшовицької окупації БНТ продовжило свою роботу в Римі.

Сам Сліпий був непересічним богословом. Здобув два докторати в Інсбруці і в Римі. Він не боявся розглядати таке контраверсійне питання, яке викликало багато суперечок в церкві, як походження Святого Духа. Пояснюючи це питання, доказував, що східна формула “від Отця через Сина” не є противна західній формулі. Він прагнув до примирення і єдності між християнами Заходу й Сходу.

Дбаючи за виховання католицького священства, Блаженніший старався навчати майбутніх священиків цінувати прекрасне, розумітися у творах мистецтва. Він мав своєрідну програму естетичного виховання студентів.

Наукова спадщина Й. Сліпого включає понад 100 робіт. Це догматичні дослідження, розвідки на богословсько – історичні, обрядово – літургічні та аскетичні теми, реферати – доповіді, виголошені на з’їздах, конференціях, звіти промови, численні пастирські листи. Практично всі праці Й. Сліпого мають екуменічне спрямування. Єдність культур Сходу і Заходу розглядалося ним як необхідна умова розвитку християнської цивілізації. Ця ідея обґрунтовується вченим в площині релігійно – догматичних і культурно – психологічних відмінностей обрядово – культової практики та історичного досвіду. Створена ним наукова школа була покликана стати місцем діалогу, обміну науковими ідеями і взаємного визнання богословів. З позиції єдності він осмислював місце і роль греко – католицької церкви, розглядаючи її як синтез східної і західної традицій. У роботі “На унійні теми” , що була логічним продовженням основних положень, висунутих у Візантизмі як формі культури, вчений трактував унію як діалог рівноправних партнерів. Одночасно заперечував уніатизм, який передбачав латинізацію Східної церкви. Засудивши явище уніматизму Й.Сліпий , обґрунтував необхідність відновлення греко – католицькою церквою стародавніх обрядових традицій. Осмислення місця і ролі греко - католицизму в структурі Вселенського християнства дозволило його духовенству розпочати широкий міжконфесійний діалог і створити власну екуменістичну доктрину. Наукові напрацювання греко – католицьких богословів, практичний досвід духовенства був використаний при написанні “Декрету про Східні Католицькі Церкви” II Ватиканського Собору. ( іван дацько)